Подолання кризи в Україні (проект)

 

Подолання кризи в Україні (проект)




 
ЩОДО ШЛЯХІВ ПОДОЛАННЯ СИСТЕМНОЇ КРИЗИ ТАОРІЄНТИРІВ ПОЛІТИКИ НОВОГО УРЯДУ УКРАЇНИ
 
І.   Передумови та причини системної кризи в Україні
Теперішнє  наростання  негативних  наслідків  у  економіці,  гострота  соціальних  і
політичних  реакцій  у  суспільстві  є  наслідками  системних  вад  державного  управління,
штучного  дисбалансу  структури  державної  влади  в  Україні  та  порушення  основних
конституційних  прав  і  свобод  людини,  нехтування  інституційними  чинниками
суспільного розвитку. 
Серед системних проблем внутрішньополітичної сфери:
1.  Невиконання  державою  своїх  базових  функцій  –  передовсім,  щодо  захисту
життя, прав і добробуту громадян України. Стан системи охорони здоров’я, освіти,
правоохоронної, судової систем залишається на вкрай незадовільному рівні.
2.  Критичний  розрив  між  декларованими  на  найвищому  рівні  цілями  та
практичними  результатами  діяльності  влади,  що  обумовив  вкрай  низький
рівень довіри до політики держави та пропонованих нею напрямів модернізації. 
3.  Зрощення влади з великим бізнесом та криміналітетом. 
4.  Тотальна  корупція  державного  апарату,  побудова  корупційної  кругової
поруки та розгалуженої корупційної ієрархії.
5.  Концентрація  влади  і  фінансових  потоків,  нелегітимна  концентрація
повноважень щодо керівництва сектором безпеки та судовою владою в руках
Президента, та групи наближених до нього осіб.
6.  Замкнутість  системи  державного  управління,  брак  реальних  можливостей  для
ротації управлінських еліт.
7.   Фахова  дезорієнтація  (некомпетентність)  управлінців,  що  виявилися
нездатними пропонувати та реалізувати адекватну сучасним стандартам ринкової
економіки модель управління. 
8.  Кричущі порушення законодавства і суспільної моралі представниками влади
як  місцевого,  так  і  загальноукраїнського  рівнів,  відсутність  адекватної
відповідальності для високопоставлених порушників закону. 
9.  Несправедливість  дій  влади  –  зокрема  в  соціальній  та  економічній  сфері.
Відсутність реального покращення добробуту  людей на фоні суттєвого зростання
«ренти» фінансово-промислових груп, отримуваної на основі зрощення із владою –
значною  мірою,  за  рахунок  ексклюзивного  доступу  до  державних  ресурсів
(держзакупівлі,  пільгові  кредити,  держгарантії  тощо),  в  тому  числі  –  завдяки
родинним чи іншим особистим зв’язкам з представниками вищих ешелонів влади
(включаючи Президента України). 
10. Зростання  недовіри  громадян  до  державної  влади  через  систематичні
порушення  їхніх  прав  в  органах  судової  влади  та  правоохоронних  органах
через  їх  системну  корумпованість.  Традиційно  низький  рівень  довіри  до
правоохоронних  органів,  судів,  Верховної  Ради,  уряду,  Президента,  місцевих
держадміністрацій та більшості інших інституцій державної влади.
11. Ставка на силу у вирішенні конфліктів по лінії «держава – суспільство», яка
набула крайнього вияву у трагічних подіях січня-лютого в Києві. Відсутність
діалогу між державною владою і суспільством.
 
Погіршення  ситуації  в  економіці  України  протягом  2013  р.,  зумовлене  впливом
світової  економічної  депресії,  зволіканням  із  структурними  реформами  в  Україні  та
посиленого діями Російської Федерації, вжитими у відповідь на євроінтеграційні наміри
України  негативно  вплинуло  на  українське  суспільство.  І  цей  негативний  вплив  був
загострений інституційною кризою.
Серед системних проблем соціально-економічної сфери:
1.  Процедурна переобтяженість ведення господарської діяльності для підприємств
та  надання  адміністративних  послуг  громадянам,  що  стала  підґрунтям  поширення
корупції.
2.  Недостатня  визначеність  і  захищеність  прав  власності  як  для  громадян  під  час
набуття  приватної  індивідуальної  власності,  так  і  для  підприємців  при  реалізації
комерційних  угод,  що  призвело  до  поширення  рейдерських  захоплень  активів  і
майна.
3.  Монополізація низки важливих внутрішніх ринків, значний тиск на внутрішній
ринок з боку контрабанди та «сірого» імпорту, значна тінізація роздрібної та оптової
торгівлі.
4.  Маргіналізація соціальної політики, яка орієнтована передусім на прошарки, що
перебувають  в  соціальній  апатії,  не  застосовуючи  активних  зусиль  до  зміни  свого
життя, що не сприяє розвитку людського капіталу нації.
5.  Нехтування інтересами працездатного населення – через низький рівень оплати
праці та обмежені можливості реалізації права на гідну працю.
6.  Неефективна  система  соціального  захисту,  яка  значною  мірою  має  нецільовий
характер,  що  призводить  до  її  надмірної  обтяжливості  для  бюджету  при  низькій
ефективності.
7.  Домінування політичного запиту над об’єктивною оцінкою фінансових ресурсів
держави  (насамперед  на  цілі  популістського  збільшення  соціальних  видатків),  що
зумовило фіскалізацію податкової та митної політики; необґрунтоване перевищення
обсягу коштів, стягнутих з підприємницького сектору, різке зростання державного
боргу України. 
8.  Відсутність ефективної системи контролю за витрачанням бюджетних коштів,
непрозора  та  корумпована  система  державних  закупівель,  що  значно  обтяжило
бюджетні видатки корупційною складовою. 
9.  Репресивна структура податкової системи та волюнтаристське адміністрування
податків,  що  пригнічувало  приватну  ініціативу  бізнесу  (перш  за  все,  малого  й
середнього),  скорочуючи  базу  оподаткування  та  сприяючи  тінізації  економічних
процесів.
10. Соціальна  несправедливість  податкової  системи,  зумовлена  нераціонально
сформованими з точки зору соціальної справедливості механізмами адміністрування
податків  та  низькою  ефективністю  контролю  за  достовірністю  та  повнотою
декларування доходів, передусім платників податків з високими доходами. 
11. Надмірна  централізація  бюджетного  ресурсу  в  Державному  бюджеті,  що
послаблювало  зацікавленість  органів  місцевого  самоврядування  у  збільшенні
доходів  за  діючими  статтями  і  пошуку  нових  джерел  доходів  на  основі  розвитку
власних  територій,  спонукало  до  пасивного  очікування  допомоги  з  держбюджету,
зрештою – закладало основи  хронічної дотаційності переважної більшості регіонів. 
Зазначені  суперечності  зумовили  високий  рівень  соціальної  напруженості  в
суспільстві та сформували критичний запит на трансформацію країни. Саме неможливість
реалізувати його через наявні інструменти громадянського суспільства призвела до втрати
соціальної легітимності інститутів влади.
 
ІІ.   Ризики ситуації, що склалася
Революційність  змін  у  системі  влади  на  тлі  зазначених  вище  системних
суперечностей  обумовила  утворення  низки  суттєвих  ризиків,  які  мають  бути
враховані при формуванні політики держави:
1.  Нездатність  нової  влади  швидко  взяти  під  контроль  ситуацію  в  окремих
регіонах, в окремих сферах державної влади. Це створює ризики дезорганізації
виконання державних функцій, спонукає та створює сприятливі умови для витоку
капіталів з країни.
2.  Внутрішні  конфлікти  всередині  влади,  зокрема  –  щодо  розподілу  посад  у
виконавчій  владі,  контролю  громади  за  діяльністю  влади,  узгодження  інтересів
різних політичних та громадських угруповань.
3.  Подальше  руйнування  базових  засад  правового  суспільства:  презумпції
невинуватості,  гарантування  права  приватної  власності,  недопущення  насильства
над особою.
4.  Подальше  погіршення  становища  в  економіці  через  поширення  негативних
очікувань  економічних  суб’єктів,  відтік  іноземного  та  вітчизняного  капіталу  з
країни,  наростання  на цій  основі  банківської  кризи,  продовження  девальваційних
тенденцій, зниження бюджетних надходжень тощо.
5.  Втрата  привабливості  країни  для  іноземних  інвесторів  та  зниження
суверенних і корпоративних рейтингів через високий рівень політичних ризиків і
неподоланість економічної дестабілізації.
6.  Прояви  регіонального  сепаратизму,  які  можуть  набути  загострення  у  разі
невиважених  рішень  у  суспільно-політичній  та  гуманітарній  сферах,  обумовити
локалізацію  регіонального  розвитку  та  поглиблення  диференціації  соціально-
економічного розвитку регіонів.
Зазначені ризики можуть спонукати до розчарування населення в діях нової влади,
знизити рейтинги її керівників, створити передумови для затягування періоду політичної
нестабільності в Україні.
Відтак  першочерговим  є  відновлення  довіри  до  держави  (уряду)  та
налагодження  партнерства  держави  і  суспільства.  Потрібні  практичні  результати,
демонстрація  реального  ефекту  від  швидких  дій  уряду  в  економіці,  які  усунуть
розрив між прийняттям стратегічних рішень щодо подолання інституційної кризи та
їх  усвідомленням  у  суспільстві,  легітимізують  інструменти  і  засоби  державного
управління. Тобто, у свідомості громадян має відбутися усвідомлення наслідків реальної
діяльності  держави  у  взаємозв’язку  з  баченням  громадянами  власного  майбутнього,  їх
ціннісних орієнтирів.
 
ІІІ.   Засади суспільного діалогу щодо орієнтирів розвитку країни
Наявність  суспільного  запиту  на  трансформацію  та  готовність  до
радикальних  рішень  через  «перезавантаження»  влади  співпадає  з  потребою
оновлення  суспільства  під  впливом  викликів  посткризового  світу  та  пріоритетів
європейської інтеграції України. 
Реалізація  цього  запиту  має  складати  основний  зміст  роботи  новоствореного
уряду.  З  нашої  точки  зору,  ігнорування  інституційної  кризи  (кризи  «правил  гри»  в
суспільстві  та  економіці)  чи  спроби  застосувати  типові  дії  «пожежного»  реагування  на
наявні  кризові  виклики  без  системних  змін  у  суспільстві  вестимуть  до  розростання
кризових  явищ,  зниження  дієвості  та  управлінської  здатності  держави,  падіння
ефективності  та  конкурентоспроможність  національної  економіки.  Зростатимуть
соціальна напруженість та ризики виникнення анархії.
Визначення  шляхів  розвитку  країни  має  відбуватись  на  засадах  консолідованості
громадянського  суспільства.  В  основі  широкого  суспільного  діалогу  мають  стати
засадничі принципи нових моделей суспільного, гуманітарного та економічного розвитку,
які  наразі  стали  ключовими  точками  суперечок  та  джерелами  делегітимізації  політики
держави.  Досягнення  суспільного  договору  щодо  непорушності  цих  принципів  та
визначення  відповідних  гарантій  могло  б  відкрити шлях  для  виходу  України  з  глибокої
політичної кризи, перш ніж відбудеться переростання цієї кризи у соціально-економічну. 
Зокрема, серед предметів такого суспільного діалогу могли б бути наступні.
 
1.  Визначення  «дорожньої  карти»  реалізації  стратегії  європейської
інтеграції  України.  В  тому  числі,  з  визначенням  принципів  побудови
стосунків  із  сусідніми  державами,  у  першу  чергу  –  вирішення  конфліктних
питань  з  Росією  та  Митним  союзом,  а  також  з  прозорим  визначенням
потенційних ризиків для національної економіки та шляхів їх мінімізації.
2.  Збалансування  фіскального  навантаження  та  виконання  державою
покладених  на  неї  функцій.  Домовленість  щодо  функціонального
навантаження держави (яке залишається досить високим з огляду на значний
обсяг  завдань  у  сферах  зниження  соціальної  нерівності  та  забезпечення
якісного  середовища  життя)  має  бути  поєднана  із  зобов’язаннями  щодо
належної сплати податків за прозорими контрольованими процедурами.
3.  Забезпечення  рівності  доступу  до  бюджетних  благ  та  стимулів  як  для
суб’єктів  господарювання,  так  і  для  пересічних  громадян.  Має  бути
запроваджений  цільовий  характер  та  прозорість  витрачання  бюджетних
коштів із встановленням ефективного контрольно-звітного інструментарію.
4.  Гарантування  свободи  підприємництва  та  конкурентності  ринків.
Подальша  дерегуляція  потребуватиме  «перезавантаження»  механізмів
регуляторної  політики.  Проведення  ефективної  антимонопольної  політики
потребуватиме  прийняття  політичних  рішень  щодо  обмеження  привілеїв
значущих фінансово-промислових груп. 
5.  Практична  реалізація  прав  регіонів  на  власний  розвиток.  Розширення
можливостей  реалізації  регіонами  власного  потенціалу  розвитку  може
супроводжуватися  й  збільшенням  їхньої  відповідальності  за  розбудову
локальної  інфраструктури  життєдіяльності,  а  також  має  бути  закріплене
інституційними гарантіями дотримання балансу прав з Центром.
 
IV.  Пріоритетні заходи щодо подолання системної кризи в Україні
Реалізація  наведених  принципів  має  відбуватися  шляхом  реалізації  наступних
заходів державної політики.
В політико-правовій, безпековій та гуманітарній сфері
1.  Конституційна реформа:
-  внести  зміни  до  Конституції  України  щодо  скорочення  строку  повноважень
Президента та Верховної Ради України, місцевих рад і голів до 4 років;
-  запровадити механізм конструктивного вотуму недовіри Кабінету міністрів;
-  закріпити  чіткий  перелік  підстав  для  порушення  у  Верховній  Раді  питань  про
відповідальність  Президента  України,  народних  депутатів,  членів  Кабінету
міністрів,  членів  ЦВК,  суддів  Конституційного  суду,  прокурорів,  суддів  судів
загальної юрисдикції та суддів Верховного суду;
-  передбачити  обов’язкову  процедуру  погодження  вищого  командного  складу
Збройних  сил  України,  Внутрішніх  військ,  спецпідрозділів  МВС  та  СБУ,
спеціальних  правоохоронних  органів,  послів  України  профільними  комітетами
Верховної Ради. 
 
2.  Виборча реформа:
-  внести  зміни  до  Закону  України  «Про  Центральну  виборчу  комісію»  щодо
підвищення  кваліфікаційних  вимог  до  кандидатів  у  члени  ЦВК  подібно  до
кандидатів у судді Конституційного суду (юридична освіта, досвід роботи в галузі
конституційного,  адміністративного  чи  цивільного  права,  проходження
антикорупційної перевірки); 
-  внести  зміни  до  законів  про  вибори  Президента  України,  народних  депутатів,
депутатів  місцевих  рад  та  місцевих  голів  щодо  формування  окружних  та
дільничних  комісій  з  числа  громадян,  які  проживають  не  менше  5  років  на
території відповідних виборчих округів та дільниць.
 
3.  Судова реформа:
-  внести  зміни  до  законів  про  судоустрій,  статус  суддів,  кримінально-
процесуального  кодексу  щодо  запровадження  суду  присяжних  та  обов’язковості
суду присяжних у справах, які торкаються порушень громадянських прав (статті 25
–  39  Конституції  України)  та  стосуються  питань  боротьби  з  корупцією,
організованою злочинністю та забезпечення національної безпеки;
-  внести  зміни  до  цивільно-процесуального  законодавства  України,  що
проголошували б однією з цілей попереднього судового засідання допомогу суду у
мирному  вирішенні  цивільно-правових  спорів,  що  надаватиме  можливість
сторонам судового процесу більшість однотипних правових конфліктів вирішувати
на стадії попереднього засідання суду без значних для себе матеріальних витрат;
-  розробити  науково  обґрунтовані  критерії  оцінки  ефективності  роботи  судів,
навантаження на суддів.
 
4.  Реформа  цивільного  контролю  над  Воєнною  організацією  держави  та
правоохоронними органами:
-  привести закон про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією
держави та правоохоронними органами у відповідність до Конституції України;
-  запровадити  інститут  спеціальних  контролерів  з  числа  особового  складу
військовослужбовців  та  правоохоронців,  які  перевірятимуть  накази  вищого
командування  чи  керівництва  щодо  їхньої  відповідності  Конституції  та
спеціальним  законам,  які  регулюють  діяльність  цих  органів  та  підрозділів;
проведення  спеціальної  громадянської  та  правової  освіти  військовослужбовців  та
правоохоронців для забезпечення ротації спеціальних контролерів.
 
5.  Зміцнення функціональної спроможності правоохоронних органів:
-  звільнити з правоохоронних органів осіб, що здійснювали злочинні дії;
-  забезпечити підвищення професіоналізму та відповідальності працівників на основі
реалізації  комплексу  антикорупційних  заходів  та  кардинального  підвищення
ефективності підготовки кадрів;
-  здійснити  перегляд  та  оптимізацію  функцій,  завдань,  організаційно-штатних
структур і чисельності правоохоронних органів;
-  реалізувати  реформу  кримінальної  юстиції,  зокрема  впровадження  нового
кримінально-процесуального  законодавства,  з  відповідною  трансформацією
правоохоронної системи та системи досудового слідства; 
-  створити дієву систему моніторингу криміногенної ситуації;
-  забезпечити  вирішення  проблем  адаптації  та  соціальних  гарантій,  зокрема  для
працівників, що звільнятимуться внаслідок скорочення;  
-  створити  законодавчі  умови  для  розвитку  недержавної  системи  безпеки,  а  також
муніципальної міліції.  
 
6.  Боротьба з корупцією:
-  невідкладно прийняти закон про створення спеціального правоохоронного органу
для розслідування корупційних злочинів, голова і заступники голови якого мають
призначатися  на  посаду  Верховною  Радою  України.  Антикорупційний  орган  має
бути підзвітним і підконтрольним Верховній Раді України і Президенту України;
-  передбачити  оприлюднення  та  відкритий  доступ  до  Єдиного  державного  реєстру
осіб, які вчинили корупційні правопорушення;
-  внести зміни до закону про прокуратуру, міліцію, Службу безпеки України щодо
проведення  перевірок  за  результатами  публікацій  в  ЗМІ  розслідувань  чи
відомостей про вчинення корупційних дій посадовими особами органів державної
влади;  передбачити  створення  постійної  слідчої  комісії  Верховної  Ради  для
перевірки таких відомостей, якщо вони стосуються Президента України, народних
депутатів,  членів  Кабінету  міністрів,  членів  ЦВК,  суддів,  прокурорів,  голів
місцевих держадміністрацій, командування підрозділів воєнної організації держави
та керівництва правоохоронних органів;
-  звернутися  до  країн-членів  ЄС  та  США  з  пропозицією  використати  інструменти
внутрішнього законодавства та міжнародних угод для арешту рахунків та активів
українських  високопосадовців,  які  здійснили  корупційні    злочини,  припинення
відмивання  «брудних»  грошей,  які  походять  з  України,  ініціювати  повернення
вкрадених активів в Україну; 
-  прийняти  закон  про  конфлікт  інтересів,  який  би  вдосконалив  процедури
запобігання  конфлікту  інтересів,  перевірку  декларацій  державних  службовців  на
наявність конфлікту інтересів і подання правдивої інформації. Покласти виконання
цього закону варто на новостворений антикорупційний орган;
-  сформувати  Кабінет  міністрів  та  інші  органи  державної  влади  із  дотриманням
положень ст. 12, 14 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції»
щодо  фінансового  контролю  і  урегулювання  конфлікту  інтересів,  недопущення
суперечності  між  особистими  майновими,  немайновими  інтересами  особи  чи
близьких їй осіб та її службовими повноваженнями, наявність якої може вплинути
на об’єктивність або неупередженість прийняття рішень, а також на вчинення чи
невчинення дій під час виконання наданих їй службових повноважень;  
-  законодавчо закріпити процедуру публічного оприлюднення декларацій про майно,
доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру кандидатів на керівні посади
в  центральних  органах  виконавчої  влади,  Верховній  Раді  України  і  на  посаду
Президента України, Генерального прокурора тощо.
 
7.   Гуманітарна сфера:
-  прийняти  Закон  України  «Про  люстрацію»,  врахувавши  досвід  європейських
посттоталітарних держав;
-  забезпечити  максимально  широке  висвітлення  в  ЗМІ  розслідування  злочинів
посадових осіб держави;
-  ухвалити Концепцію гуманітарного розвитку України;
-  організувати  інформаційно-просвітницьку  роботу  щодо  гуманітарних  пріоритетів
України та забезпечити ефективну протидію зовнішнім інформаційним операціям;
-  підтримувати  на  державному  рівні  конституювання  Української  Помісної
Православної Церкви.
 
8.  Місцеве самоврядування та громадянське суспільство:
-  забезпечити розвиток прямої демократії та демократії участі; 
-  здійснити  законодавче  врегулювання  процедур  громадського  контролю  та
лобістської діяльності. 
-  здійснити  реформу  системи  місцевого  самоврядування,  спрямовану  на  зміцнення
матеріально-фінансової бази територіальних громад; 
-  провести  децентралізацію  державного  устрою,  з  делегуванням  частини
управлінських функцій місцевим громадам на засадах субсидіарності;
-  забезпечити  конкурентність  та  прозорість  надання  державної  підтримки
організаціям  громадянського  суспільства,  сформувати  Національний  фонд
сприяння розвитку громадянського суспільства; 
-  здійснити  виявлення  та  викорінення  корупційних  схем  взаємодії  між  органами
влади та громадськими структурами; 
-  сприяти розвитку національної системи благодійництва і доброчинності;
-  сформувати  цілісну  систему  безперервної  громадянської  освіти  із  обов’язковим
залученням до цього процесу організацій громадянського суспільства; 
-  виховувати культуру компромісу в середовищі політичного класу як передумову її
поширення в суспільстві загалом.
 
В соціально-економічній сфері
1.  Валютно-курсова стабілізація
-  розробити  Концепцію  валютної  політики  України,  яка  б  передбачала  чітку
поетапну  лібералізацію  валютно-курсової  політики  та  валютного  регулювання  в
Україні; 
-  підготувати  новий  проект  закону  про  валютне  регулювання,  який  би  відповідав
завданням  лібералізації  валютного  ринку,  передбаченим  Концепцією  валютної
політики України;
-  розробити програму дій щодо подальшого розвитку валютного ринку України, яка
передбачатиме  послідовні  впровадження  інструментів  страхування  валютних
ризиків та лібералізацію валютних операцій;
-  забезпечити  перехід  на  таргетування  Національним  банком  інфляції,  а  не
валютного  курсу  гривні,  для  чого  визначити  основною  функцією  Національного
банку  України  забезпечення  внутрішньої  стабiльностi  грошової  одиницi  (в  т.ч.
шляхом внесення змін до Конституції України).
 
2.  Стабілізація банківської системи
-  розробити заходи щодо надання підтримки з боку НБУ ліквідності банків у спосіб
здійснення цільового рефінансування;
-  створити  умови  для  розширення  спектру  депозитів,  зокрема  впровадження
коротких «кризових депозитів» з терміном розміщення – до 15 днів, з процентними
ставками,  які  покривають  ризики  девальвації  (до  30  %  річних),  а  також
запровадження депозитів з плаваючою процентною ставкою;
-  розробити  та  запровадити  схеми  пріоритетного  фінансування  інвестиційних
проектів  за  участю  держави  та  НБУ,  активізації  іпотечного  кредитування,
мікрокредитування та кредитування аграрного сектору економіки;
-  утворити та забезпечити функціонування системи фінансових інститутів розвитку
(насамперед  Державного  банку  реконструкції  і  розвитку  та  Фонду  регіонального
розвитку), фінансових установ і організацій, що обслуговують експортні операції і
сільське господарство, здійснюють мікрокредитування;
-  сприяти створенню мережі регіональних та інвестиційних банків, компенсаційних
фондів для надання кредитів, що забезпечують швидке розширення інвестиційного
сегменту фінансового ринку;
-  розробити  та  впровадити  механізми  кредитної  підтримки  реального  сектора
економіки  з  залученням  ресурсів  міжнародних  фінансових  організацій    на
пільгових умовах (синдиковане кредитування);
-  забезпечити  підвищення  прозорості  діяльності  банківської  системи  шляхом
розвитку  кредитних  бюро,  рейтингових  агенцій  і  запровадження  вимоги  щодо
обов’язкового рейтингування, створення єдиної державної інформаційної системи
зі  збору,  накопичення  та  обробки  даних  щодо  кредитної  історії  позичальників
(Державного реєстру кредитних історій);
-  розробити  механізми  мінімізації  ризиків  виведення  з  ринку  неплатоспроможних
банків;
-  посилити роль державних фінансових установ і організацій, у формуванні капіталу
яких  бере  участь  держава,  у  фінансуванні  пріоритетних  антикризових  заходів  та
першочергових цілей розвитку.

3.  Запобігання непродуктивному відпливу капіталу
-  зменшити строки повернення в країну валютної виручки експортерів та підвищити
частку  обов’язкового  продажу  валютних  надходжень  резидентів  на  валютному
ринку України або Національному банку України;
-  тимчасово  обмежити  транзакції  вітчизняних  підприємств  з  суб’єктами
господарювання,  розташованими  у  низькоподаткових  юрисдикціях,  зокрема  –
шляхом  запровадження  оподаткування  перерахованих  коштів  у  розмірі  діючої
ставки податку на прибуток; 
-  переглянути перелік офшорних зон, з розширенням його до переліку офшорних зон
та  низькоподаткових  юрисдикцій  (додатково  слід  включити  Кіпр,  Панаму,
Уругвай,  ОАЕ,  Ліхтенштейн,  Гватемалу,  Гану,  а  також  території  з  високим
ступенем секретності згідно Індексу фінансової секретності); 
-  заборонити  державні  закупівлі  у  суб’єктів  господарювання,  які  контролюються
юридичними  або  фізичними  особами,  зареєстрованими  у  офшорних  зонах  або
низькоподаткових юрисдикціях;
-  заборонити  при  виконанні  договорів  за  рахунок  державних  коштів  придбання
товарів  та  укладання  договорів  субпідряду  із  суб’єктами  господарювання,  які
контролюються  юридичними  або  фізичними  особами,  зареєстрованими  у
офшорних зонах або низькоподаткових юрисдикціях; 
-  посилити  правові  засади  протидії  відпливу  за  кордон  капіталів,  отриманих  в
Україні  незаконним  шляхом,  через  імплементацію  у  національне  законодавство
нових стандартів ФАТФ від 16 лютого 2012 року; 
-  сформувати правову систему повернення активів, отриманих злочинним шляхом та
виведених  з  країни,  відповідно  до  рекомендацій  ООН,  Світового  банку  та
ініціативи StaR.
 
4.  Антиінфляційна політика
-  стимулювати  конкуренцію  у  сфері  роздрібної  торгівлі  та  забезпечити
демонополізацію роздрібних ринків;
-  забезпечити прозорість і контрольованість  тарифоутворення у сферах природних
монополій (ЖКГ, енергетика, транспорт);
-  заохочувати  економічну  діяльність,  пов’язану  з  імпортозаміщенням  та
енергозбереженням. 
 
5.  Податкова політика
-  забезпечити  спрямованість  фіскальної  політики  на  стимулювання  інвестиційної
діяльності шляхом запровадження диференційованих податкових ставок на частку
прибутку, що спрямовується на інвестиції;
-  скоротити  кількість  податкових  стимулів  при  посиленні  їх  ефективності  та
контролю за цільовим характером використання;
-  впорядкування  відшкодування  ПДВ  із  подальшим  розвитком    автоматичних
механізмів відшкодування;
-  спростити  податкову  звітність  та  облік  окремих  податків,  зокрема  –  податку  на
доходи  фізичних  осіб,  єдиного  соціального  внеску,  об’єднати  податкову  і
бухгалтерську звітність.
-  відновити розрахунок податку на прибуток а основі фактичних показників;
-  підвищити ставки плати та збори за експлуатацію природних ресурсів; 
-  розширити  перелік  корисних  копалин,  за  видобування  та  реалізацію  яких
справляється рента; 
-  поглибити прогресію податку на доходи фізичних осіб;
-  запровадити підвищену ставку ПДВ на товари розкоші та знижену ставку на товари
першої необхідності (соціальні товари); 
-  розширити  групу  підакцизних  товарів,  з  віднесенням  до  неї  придбання  харчових
продуктів, що є товарами преміум-класу, або шкідливими для здоров’я; 
-  підвищити  ставки  податку  на  нерухомість,  з  посиленням  податкового
навантаження  на  власників,  які  володіють  об’єктами  житлової  нерухомості  з
великою площею, та з урахуванням ринкової вартості нерухомості;
-  відновити податок з власників транспортних засобів в частині легкових автомобілів
з великим об’ємом двигуна, не старших 10 років;
-  посилити  контроль  за  достовірністю  і  повнотою  декларування  доходів
громадянами України, із запровадженням непрямих методів визначення доходів та
встановленням для окремих категорій громадян зобов’язання декларувати не лише
доходи, але й видатки. 
 
6.  Бюджетна політика
-  ухвалити тимчасовий кошторис виконання Державного бюджету України на період
подолання кризи в системі державних фінансів (до червня 2014 р.); 
-  розробити та ввести в дію з другого півріччя 2014 р. зміни до Закону України про
Державний бюджет з урахуванням потреби збалансованого скорочення видаткової
частини та її структурної оптимізації;  
-  забезпечити підвищення рівня прозорості та ефективності державних закупівель на
основі  внесення  змін  до  чинного  законодавства  та  удосконалення  практик
контролю за його застосуванням;
-  скоротити  використання  бюджетних  інструментів  підтримки  економічної
діяльності на користь податкових інструментів;
-  створити  Державний  банк  реконструкції  і  розвитку  з  метою  концентрації  в  його
компетенції прямих бюджетних інвестицій, державних гарантій та надходжень від
отриманих суб’єктами господарювання податкових стимулів;
-  радикально удосконалити управління державними підприємствами і акціонерними
товариствами  з  контрольним  пакетом  акцій,  виходячи  з  необхідності
обґрунтованості  ціноутворення,  підвищення  економічної  ефективності  та
спрямування прибутків на технологічну модернізацію виробництва;
-  визначити  перелік  інвестиційних  умов  щодо  подальшої  приватизації
держпідприємств, створити систему дієвого контролю за їх виконанням.
 
7.  Формування сприятливого інвестиційного клімату
-  забезпечити  жорстке  дотримання  гарантій  прав  приватної  власності  та
недопущення  протиправного  захоплення  юридичним,  економічним  чи  силовим
шляхом;
-  налагодити  систему  постійних  контактів  вищих  посадових  осіб  міністерств  та
відомств з посольствами інших держав для розгляду та вирішення суперечок, які
виникають навколо іноземних інвестицій. 
-  запровадити  стимули  для  залучення  інвестиційних  ресурсів  до  пріоритетних
секторів економіки та депресивних регіонів (в т.ч. шляхом утворення територій із
спеціальним податковим режимом);
-  переглянути  організаційні  засади  національного  проектування  з  метою
перетворення національних проектів на точки концентрації залучення приватних (в
т.ч. іноземних) інвестицій;
-  створити  інститут  інвестиційного  омбудсмена  для  забезпечення  об’єктивного  та
сумісного  з  міжнародною  практикою  розгляду  юридичних  суперечок  за  участю
іноземних інвесторів. 
 
8.  Розвиток підприємництва 
-  забезпечити радикальне скорочення дозвільних і реєстраційних процедур шляхом
перетворення їхнього провадження виключно у технічну площину (декларування,
заявного принципу, добровільного підтвердження чи реєстру, обмеження переліку
ліцензування тощо);
-  прискорити  поширення  практики  електронного  надання  адміністративних  послуг
для  бізнесу,  електронного  безконтактного  документообігу  на  усій  території
України;
-  забезпечити прозорість та відкритість процедур реалізації державного контролю за
поточною  діяльністю  суб’єктів  господарювання,  перехід  на  здійснення
превентивних заходів щодо потенційного зловживання, заміна державного нагляду
в окремих сферах господарської діяльності механізмом відшкодування суб’єктами
господарювання завданої шкоди;
-  запровадити  механізми  відповідальності  органів  державного  нагляду  за  збитки,
заподіяні суб’єкту господарювання їх неправомірними діями;
-  розвивати сучасні механізми державно-приватного партнерства.
 
9.  Регіональна політика
-  утворити  Державний  фонд  регіонального  розвитку  як  відокремлену  фінансову
установу,  орієнтовану  на  фінансування  проектів  розвитку  регіонів  України  за
рахунок  коштів  Державного  бюджету,  міжнародної  технічної  допомоги  та
європейських структурних фондів, змішаного фінансування;
-  забезпечувати  підтримку  інвестиційної  діяльності  в  регіонах  шляхом  створення
«інвестиційної  карти  регіону»,  що  сприятиме  створенню  позитивного  іміджу
регіонів  України  у  національному  й  міжнародному  економічному  та
інвестиційному просторі;
-  скоригувати  структуру  кошиків  місцевих  бюджетів,  закріпивши  за  місцевими
бюджетами доходи, що перевищують прогноз доходів першого кошика; 
-  сприяти транскордонному співробітництву, у т.ч. з використанням інструментарію
Єврорегіонів, міжрегіональному співробітництву у межах України;
-   заохочувати бізнес до посилення відповідальності за місцевий розвиток.
 
10. Енергетична політика
-  внести  зміни  до  законодавства  про  заборону  приватизації  об’єктів  стратегічного
значення магістральних газо- і нафтопроводів, аміакопроводів, магістральних ЛЕП,
родовищ  стратегічної  сировини  (уранових  та  рідкоземельних  руд,  природного  та
сланцевого  газу)  та  передбачити  зняття  такої  заборони  голосами  2/3  від
конституційного складу парламенту;
-  ухвалити закон про диверсифікацію джерел постачання та структури споживання
енергоносіїв,  передбачивши  реформування  паливно-енергетичного  комплексу
відповідно до  умов Третього енергетичного пакету ЄС,  формування стратегічних
резервів  газу,  нафти,  вугілля,  залучення  коштів  міжнародних  донорів  для
модернізації  енергетичної  інфраструктури  та  будівництва  нових  атомних
енергоблоків;
-  призупинити  введення  в  дію  Закону  «Про  засади  функціонування  ринку
електричної  енергії  України»  до  стабілізації  ситуації  в  паливно-енергетичному
комплексі  та  приведення  закону  у  відповідність  до  умов  антимонопольного
законодавства; 
-  здійснити демонополізацію ринку виробництва та розповсюдження електроенергії,
газорозподілення.
 
11. Соціальна сфера
-  здійснити  раціоналізацію  системи  соціальних  видатків  на  основі    реформування
соціальної  сфери,  посилення  цільового  характеру  системи  пільг,  субсидій  та
соціальних виплат; 
-  розпочати  поетапний  перехід  до  адресного  надання  соціальних  пільг  у  грошовій
формі; 
-  створити єдину базу даних одержувачів усіх видів соціальної підтримки, з метою
визначення обґрунтованості їх надання, в т.ч. із запровадженням непрямих методів
оцінювання доходів громадян;
-  забезпечити  підвищення  якості  та  ефективності  надання  послуг  соціальної  сфери
шляхом диверсифікації їх постачальників та удосконалення механізмів розміщення
і реалізації замовлень на надання послуг;
-  забезпечити належний контроль за дотриманням законодавства у сферах соціальної
підтримки та надання соціальних послуг;
-  запровадити у співпраці з профспілковими та іншими громадськими організаціями
функції  нагляду  і  контролю  за  дотриманням  роботодавцями  трудового
законодавства;
-  сформувати сучасну систему підготовки та перепідготовки фахівців у відповідності
з  потребами  глобальної,  національної  і  регіональних  економік,  заохочувати
корпоративну  та  особисту  відповідальність  працівників  за  власне  професійне
зростання;
-  сприяти  міжрегіональній  мобільності  робочої  сили  шляхом  створення  ринку
доступного житла в регіонах;
-  законодавчо  встановити  гарантований  мінімум  державного  пенсійного
забезпечення в розмірі не нижче прожиткового мінімуму;
-  запровадити граничний розмір спеціальних пенсій з приведенням у відповідність з
ним виплат, призначених у попередні роки;
-  здійснити  інвентаризацію  спеціальних  пенсій  за  професійною  та  соціальною
ознаками з метою визначення ступеня їх обґрунтованості та розробки пропозицій
щодо їх оптимізації;
-  створити  інституційні  компоненти  функціонування  накопичувальної  системи
загальнообов‘язкового державного пенсійного страхування;
-  здійснити  «перезавантаження»  медичної  реформи  на  засадах  посилення
профілактичної  складової  сфери  охорони  здоров’я,  створення  єдиного  простору
доступної для всіх верств населення медичної допомоги. 
 
Національний інститут стратегічних досліджень
лютий 2014 р.



Создан 22 мар 2014