До ладу про владу

 

До ладу про владу

Обговорення процесів під час Революції Гідності в Україні з 24 листопада 2013 р. по 25 січня 2014 р..




До ладу про владу

Присвячую героям Революції Гідності з Львівщини: Юрію Вербицькому та Роману Сенику, що загинули за Україну в Києві під час боїв в січні 2014 р.

1. Влада
За будь-які процеси, що відбуваються в державі, відповідальність несе діюча влада. Наголошую ще і ще раз: за будь-які процеси хороші чи погані відповідає влада і тільки влада, бо на те вона і обрана, щоб бути владою! Щоб керувати і нести відповідальність за свої дії і за все, що відбувається в країні. Все! Іншого не дано! Влада відповідальна за все! Як капітан відповідає виключно особисто за свій корабель і його команду, як кожен командир відповідає за вчинки своїх підлеглих тощо.
Таким чином якщо в державі безлад, масові заворушення, повстання та інші протестні акції, то вся вина лягає виключно на владу, бо її найперший обов'язок є упереджувати подібні негативні події в країні. Упереджувати!
Образно кажучи, діяльність влади схожа з роботою водія громадського транспорту – «маршутки», який може ввічливо обслуговувати пасажирів і везти їх гарно з комфортом, а може, користуючись своїм домінуючим положенням, ображати пасажирів, або починає різко гальмувати чи газувати, аж йому мусять обурено кричати: «Акуратніше! Не дрова везеш!» Звісно, що дуже нездалий водій спричинить аварію і пасажири постраждають. Але зараз у нас йде мова про машиніста потяга Вітю, який несподівано вирішив розвернутись з однієї колії на іншу в зворотньому напрямку без жодних перехідних стрілок, а ось так прямо посередині. А шо? А я так хочу! Я – машиніст! Ну і що: поїзд не мій! Пасажири не хочуть! А хто їх питати буде, коли кермо у мене?.. Я так хочу! Га-га-га (класичний ржач ідіота).
Та зараз не до жартів. Трагедія кривавих побоїщ мирних і беззбройних протестуючих людей до зубів екіпірованими бійцями спецпідрозділів «Беркут», «Грифон», «Омега» та іншими аж до людських жертв і каліцтва, поставило країну на край прірви. Понад два місяці протистояння тільки посилили антагонізм сторін: народу проти влади. Вже розпочалася справжня всенародна антиурядова війна! Вже! Війна почалася! Ставлю до відома, якщо хтось ще цього не зрозумів!
Війна розпочалася. І вся відповідальність за це і за всі події в України в листопаді-грудні 2013-го року та січня 2014-го лежить виключно на владі: на вже екс-президенті України В. Януковичу, екс-прем'єр-міністрові України М. Азарову, всіх бувших міністрах цього Уряду України, всіх членах Адміністрації Президента і правлячої коаліції депутатів з фракцій ПРУ та КПУ у Верховній Раді України 7-го скликання. Всі вони мають бути притягнуті до відповідальності і понести покарання за безлад і людські жертви, які відбулись за цей час. Всі! Бо вони і були виконавча влада на той час. Все. Тільки так і іншого не буде: влада вчинила злочин проти народу і країни, тому мусить за це відповісти за всією суворістю Народного трибуналу.

2. Злочин влади
В усі часи вбивство поранених у шпиталях, а також обстріл і знищення транспортних засобів з червоними хрестами, які перевозять поранених – це вважалось найогиднішим і найбрутальнішим злочином, який кваліфікується як найбільший злочин в світі: злочин проти людяності. Такі злочини не мають прощення!
Трагедія вбивства опозиціонера Юрія Вербицького однозначно провладними банд-силовиками з викраденням із лікарні прямо з під рук оперуючого лікаря – одного цього антилюдського злочину було б достатньо для знищення всієї влади як такої. Достатньо! Але жертв значно більше!
Те, як поводять себе бійці спецпідрозділів з мирним беззбройним населенням шокує весь світ: застосування кийків з металевою серцевиною, що запросто в друзьки з одного удару розбивають цеглу, і ними беркутівці б'ють переважно по заборонених законом (увага! заборонено законом!) життєвих органах, а найбільше – по голові та обличчі. Включно жінок і дівчат.  Кривава бійня в ніч на 30 листопада на київському Євромайдані яскраво показало цей жах провладного садизму, який триває і дотепер, а воно вже настало 25 січня 2014 року. Важко назвати цих звірів з людською подобою, як захисників правопорядку або правоохоронцями. То нелюди! І влада ними керує нелюдська!
Один фахівець розповів, що всі ті, кого зараз узагальнено називають «тітушками» – це різні спортсмени-невдахи та так звані доморощені «качки», що їх забракували для прийому до спецпідрозділів МВС! Вони виявилися для приймальної комісії занадто слабкодухі, тому мають довести ділом свою звірячу поставу, щоб їх взяли. А до того вони перебувають на побігеньках у організаторів рейдерських захоплень, у влаштуванні провокацій та бійок серед опозиційних протестувальників, залякуванні та вибиванні боргів тощо. Уявляєте якими морально-етичними засадами оперують мізки у бійців спецпідрозділів «Беркут» і їм подібних, якщо тітушки і їм подібна наволоч є занадто слабкодухі? Не даремно навіть священники кинулись на втьоки перед атакуючими беркутівцями! Бо коли стояли на розмежуванні, то лише з боку «Беркуту» до них доносились матюки й образи, а то навіть летіли сніжки і каміння. Тут пощади очікувати марно навіть священникам.
Взагалі застосування спецпідрозділами каміння і пляшок з запальною сумішшю, які були захоплені чи виготовлені власноруч, є абсурдом за всіма законами! Для того ці підрозділи і називаються спеціалізованими, що вони екіпіровані різними спецзасобами: кийки, щити, шоломи, захисні бронежилети, водомети, гази, світло-шумові гранати, гумові кулі, помпові рушниці, бронеавтомобілі тощо. Всього не злічити, але беркутівці ще масовано жбурляли каміння і пляшки з «коктейлем Молотова» (!) у мітингуючих, у тих, в кого більше нічого і немає для свого захисту – тільки каміння. І ще вогонь, як захист від нечистої сили.
Злочини беркутівців настільки масові, що вже не потрібно відшукувати окремих злочинців побиття людей 30 листопада, а треба однозначно першою і головною умовою нової української влади є видати Указ і віддати наказ про розпуск всіх суко-спецчастин як «Беркут» і їм подібних в Україні. В тому Указі вказати, що всіх беркутівців буде піддано суду Народного трибуналу, де буде враховано час, коли вони прийшли з повинною. Всіх інших буде покарано згідно їх злочинів. Починаючи з вини кожного (кожного!) беркутівця у загибелі Юрія Вербицького, Сергія Нігояна, Михайла Жіздневського, Романа Сеника та інших жертв.

3. Легітимність влади
Багато спекуляцій звучить щодо «легітимності влади» і необхідності визнавати її до скону, тому хочу зупинитись на цій темі. Законно обрана влада має і діяти в межах закону – чи я помиляюсь? Ні, я не помиляюсь. Влада легітимна доти, доки вона не порушує законів, а коли порушує – влада втрачає легітимність автоматично! Наголошую: порушено закони – легітимність скасовано.
Але щоб не повторювати невігластво екс-міністра юстиції Лукаш, почнемо з того, що навіть у часи Древнього Риму, звідки і походить цей термін «legitimus», що перекладається як «законно», тобто згідно закону, по закону тощо, – вже тоді існував принцип, що жоден закон не може бути використаний для творення очевидного зла. Не буду розписувати юридичні тонкощі, але сутність ясна: закони мають нести виключно добро, справедливість і порядок. В протилежному випадку закон втрачає своє значення і перестає бути легітимним. В давньоримському праві застарілі закони не відміняли, а просто переставали їх застосовувати і вони втрачали свою легітимність вживання в юридичній практиці, хоча формально і продовжували діяти.
Насправді всяка легітимність в реальному житті поділяється на юридичну і моральну. Коли ви звертаєтесь до лікаря, адвоката чи державного службовця, то ви не починаєте з того, що вимагаєте показати дипломи про освіту, довідки про стаж роботи, успіхи і догани, або довідки про відсутність інфекційних захворювань і тому подібне. Ні, все це юридичне легітимне право на посаду перевіряє відділ кадрів даного закладу  або власник, а ми просто довіряємось цьому і в свою чергу докладаємо свою моральну легітимність. Коли ж цієї довіри нема, то наступає конфлікт юридичної і моральної легітимності. Ось яскравий приклад сучасних українських судів: по закону всі судді юридично легітимні, але ми знаємо з життєвого досвіду, що більшість суддів беруть хабарі і приймають неправдиві рішення, отже ми їх рішенням не довіряємо. Звідси суд втрачає свою головну суспільну функцію: творити порядок в суспільстві. Народ не довіряє таким судам! Коли немає справедливості в судах і немає довіри до їх рішень, то порядку в державі не може бути апріорі!
Те саме стосується щодо міліції. Події у Врадіївці яскраво засвідчили моральну нелегітимність міліції у місцевого населення. Міліція стала сама розплідником злочинності! Грабували, гвалтували і вбивали люди в погонах, навіть офіцери МВС в чині капітана, бо знали свою безкарність. А справді: хто може їх покарати? Ніхто. На всіх ланках в державі хабарництво і кругова порука. Прокуратура та СБУ такі самі злочинці і хабарники! Захисту в нашій державі простому громадянинові шукати ніде! Ніде! Залишається тільки кричати: «Бандити! Рятуйте! Міліція напала!»
Погодьтесь, що країна з такою владою втрачає всяку легітимність в довірі населення. Найбільше вражає, що самим багатим класом в Україні є не бізнесмени, а судді, прокурори, міліція, податкові та всі інші урядові чиновники. Причому всі знають про це, знають про величезні тіньові прибутки від розкрадання державних коштів і ресурсів, злочинне привласнення всенародних багатств! Як можуть чиновники йти з державної служби мультимільйонерами?! Оце так «слуги народу»! Дуже сподіваюсь, що Революція Гідності 2014-го року не розфітькає свій рушійний потенціал на чвари політиканчиків, а будуть насправді проведені реально глобальні реформи адміністративного і державного устрою в Україні.
Тепер про легітимність колишньої влади: Президент України Віктор Янукович був обраний за Конституцією України в редакції 2004 р. Велика ганьба Віктору Ющенку, що він не провів одразу після своєї інавгурації всенародного референдуму щодо затвердження цієї оновленої і на той момент ще не діючої Конституції України, але не зважаючи на технічні (!) порушення процедури, ця Конституція була прийнята у Верховній Раді України конституційною більшістю голосів народних депутатів у тому числі за участю фракцій КПУ та ПРУ! Хто хотів з депутатів – той був і голосував «за» чи «проти». Отже є пріорітетна юридична норма! Жодне положення «Закону про Конституційний Суд України» не дає цьому суду право відміняти діючу Конституцію чи міняти її на іншу, отже це є грубе юридичне порушення законодавства України. Якби Віктор Янукович одразу після рішення Конституційного Суду України поставив це питання у Верховній Раді України, або ще краще: виніс на всенародний референдум – всі питання щодо легітимності дій повернення Конституції 1996 р. були б зняті. Але нічого такого не було! Відбувся цинічний конституційний переворот, який не має жодної юридичної легітимності! Висновок однозначний: влада була обрана легітимною, але вона сама позбавила себе цього. Відразу з волюнтаристським введенням в дію норм Конституції України 1996 р. юридичну легітимність влади і особисто Президента України Віктора Януковича було втрачено! З цього моменту вся легітимність президента була виключно морального плану і трималась виключно на його євроінтеграційній діяльності, і якої він позбувся одразу після провалу у Вільнюсі 29-го і масакрі-бійні на Євромайдані в Києві 30 листопада 2013 року.
Варто також вказати, що більша частина законодавства України не має належної юридичної легітимності, тому що в обох Конституціях України і 1996-го і 2004-го років є норма, що народний депутат має голосувати у ВРУ на сесіях виключно особисто. Жодних вказівок на можливість передачі права голосування депутатом комусь іншому в Конституції нема. Таким чином всі закони і постанови, всі інші документи, як і обрання суддів та всіх різноманітних посадовців, комісій і все-все, де було використано так зване «кнопкодавство», коли сам депутат фізично був відсутній при голосуванні на своєму місці, а хтось інший натиснув потрібну кнопку і проголосував за нього його депутатською карткою  – все це юридичне порушення закону найвищої дії: норми Конституції. Отже не є легітимним, не є законним.
Мало того: цілковито втратила легітимність законодавчого процесу в державі вже минула Верховна Рада України 7-го скликання. Досить нагадати так зване «виїзне засідання ВРУ» з силовим недопущенням депутатів опозиції на нього, що вже було брутальним законодавчим злочином, але голосування 16 січня в сесійній залі ВРУ перевершило і його своєю цинічною наглістю. Фактично Бюджет України та драконівські антинародні закони приймали з грубійшим порушенням норм регламенту ВРУ всього 2 чоловіки, а всі інші депутати були просто статистами. З цього моменту сам термін «парламентаризму» щодо Верховної Ради України 7-го скликання втратив чинність. Отож в Україні настала повна відсутність легітимності всієї влади, всіх її гілок: законодавчої, виконавчої і судової в першу чергу юридично, але ще важливіше і загрозливіше – ними втрачено цілком і моральну легітимність у власного народу.  І в очах всього цивілізованого світу (члени Митного Союзу сюди не входять!), про що ясно засвідчили події у вигляді засудження та обструкції щодо представника української влади на світовому форумі в Давосі.

4. Опозиція є влада
Опозиція – це теж влада, точніше: частина влади, яка не є прямо при владі, але водночас впливає і безпосередньо контактує зі владою. Головне призначення опозиції: контроль над владою, критика дій влади, якщо ці дії несуть суспільну шкоду тощо. Парламентську опозицію складають депутати, які так само представляють певну кількість своїх виборців не залежно від мажоритарного чи партійного обрання. Завдання опозиції є образно кажучи: бути сторожовими псами, щоб винюхувати і вистежувати всі недоліки, помилки і прорахунки влади, а за тим оповіщати про них громадськість, яка має відповідно реагувати і впливати на владу.
Ще можна порівняти опозицію функціонально з гальмами в авто чи потягу: не дають розігнатись, але дають можливість вберегтись від катастрофи. І якщо наша держава увійшла в таку кризу-аварію, то вина опозиції тут так само є. На жаль, багато хто не розуміє, що опозиція – це також влада. Іноді навіть самі депутати-опозиціонери того не розуміють і все плачуться: «А що ми можемо зробити? Ось коли ми станемо владою...» Дзуськи ви станете владою, бо таких горе-майстрів нам не потрібно! Треба спочатку ще показати і доказати, чого ви варті, які ваші сили, коли ви не при силі.
Влада керує, а опозиція – гальмує, за тим і йде нормальний тандем в нормальній державі з нормальними політиками, які розуміють: сьогодні я при владі, а завтра – ти. Тому варто поводитись в таких межах протистояння, щоб коли поміняємось місцями, то і далі всім було як не комфортно, то принаймні не дуже зле. «Але маємо те, що маємо і конче мусимо те виправити», – як сказав свого часу Іван Багряний, а за ним повторив першу частину виразу свого часу Леонід Кравчук.
Завдання опозиції, як частини влади, працювати в першу чергу з народом і ще раз – з народом! Якщо парламентська більшість зайнята керуванням, «бабло»-гарбанням, розкошуванням, а за тим ігнорує домовлятись з меншістю про щось людське, але загрібає, як та дурна курка, все під себе, то опозиція повинна через народні протести домогтись, щоб до неї почали дослухатись. Користуючись своїм статусом, народні депутати від опозиції минулого року об'їхали майже всі регіони України включно зі Сходом і Півднем, чим заклали підвалини сучасного повстання. Але загалом опозиція зробила мало, дуже мало, тому ми і залетіли в таку кризу. Не дивно, що початок Євромайдану пройшов під гаслом: без політиків! Ображені опозиціонери заявляли, що то «підстава» від влади, підступна рука президента, а насправді народ просто дав оцінку їх провальній діяльності, яка позбавила нас євроінтеграції. Чому опозиція не зуміла пояснити провладній кліці, що не можна перескочити з одних рейок на інші одним махом – чому?
І таких «чому?» можна назбирати дуже багато, але наразі то без потреби. Опозиції потрібно проявляти побільше не голі амбіції, а плани і резолюції нашої Революції. Я особисто нічого з того не простежую. Коли сам був в Києві на Майдані 11 – 15 грудня 2013 р., то чув про переговори і ось вже 25 січня 2014 р., а жодних зрушень. Жодних! Захарченко на місці, Уряд на місці, «Беркут» на місці, хлопців в ув'язненні тільки більшає, вже є вбиті і скалічені... То про що ви домовляєтесь так? По-суті, тільки коли знову зустрітись і продовжити балачку про поламану тачку? Досить. Давно досить таких перемовин! Молодці на Майдані, що так і сказали: досить балачок – час братись до діла!
Діалог, як правильно визначив владика Гузар, це коли йде конкретна розмова, де кожна сторона пропонує можливі з її боку поступки і гарантії їх дотримання, але цього і близько немає з боку влади. Немає, не буде і вже не треба. Пізно домовлятися! Всю наявну владу в Україні скасовано! Волею народу, про що є підтвердження з багатьох регіонів України, де йде захоплення владних установ і організація народного управління. Все: процес пішов! Сам пішов! Знову не через заклики опозиційних лідерів, що вкотре не робить їм честі, а самочинно! Влада втратила всі важелі впливу і опозиції залишилось тільки перебрати ці повноваження. І це вже, нарешті, має зробити опозиція чіткими заявами: хто перейде на бік народу до максимум 1 лютого – той автоматично буде амністований, а після 1 лютого буде діяти Народний трибунал, який проведе люстрацію всіх силовиків та урядовців усіх рівнів. Потрібно висувати опозиції конкретні тези і накази від імені народу і Народної Ради, бо навіщо вона тоді створена?
Потрібно чітко оголоси народу країни і всьому світу, що терористичну та екстремістську владу Президента України Віктора Януковича припинено і його усунуто від керівництва державою, Уряд і Верховну Раду України – розпущено. Що приблизно у травні-червні відбудуться нові вибори до всіх рад і Президента України та пройде водночас референдум по Конституції, норми якої вже не будуть порушувати за жодних обставин. Коротко і ясно.
Опозиція має законне право брати в кризових випадках владу екстраординарним чином, тому що вона є теж влада!

5. Народ – суверен влади
Французьке слово «souverain» означає «носій найвищої влади» – як бачимо і тут народу доводиться мати нелегкий обов'язок щось нести, нехай це і найвища влада. Та водночас це і найвища відповідальність. Влада належить народу, але народ може втратити контроль над владою через свою легковажність та підступність узурпаторів влади. Ніщо в цьому світі не дається легко набути окрім хвороб, але все добре можна дуже легко втратити. Через свою легковажність українці багато раз втрачали свободу і державність, але не цього разу!
Висловлюю своє щире захоплення українським народом! Світова історія вчить, що тільки той народ вартий свободи, який готовий за неї самовіддано боротись. Ми вже двічі довели: народ України гідний свободи! І ми будемо вільними!
Звичайно, що не всім смакує свобода, про що досить доказово і показово засвідчив так званий «провладний анти-майдан», але якщо порівнювати майдани, то хіба тут є що порівнювати? Єдине, що не можу надто засуджувати цих людей з антимайдану, бо подібне було і в інших державах, де відміняли рабство і панщину. Завжди знаходилась чимала кількість таких, які не хотіли ставати вільними, бо за пана їм жилось спокійніше, їх все влаштовує так, як воно є.  І я особисто проти примусово визволяти таких людей, чи переконувати їх у протилежному, або засуджувати. Свобода за своїм змістом дає людині право вибору і якщо вона добровільно обирає примітивну неволю, то це її право. Я категорично виступаю проти в іншому: коли ці раби примушують мене та інших теж ставати рабами, бо то, на їх переконання, дуже гарно, то є «гарантована стабільність життя». Перепрошую ласкаво, але йдіть з такою стабільністю під три чорти. Найвища градація стабільності: тюрма, морг і цвинтар.
З іншого боку процеси встановлення народовладдя в пост-тоталітарній країні є дуже складним процесом і дуже часто люди думають, що вся проблема у владі, що всі негаразди через поганих керівників при владі, а не думають і не здогадуються, що все погано через саму структуру влади, яка і дотепер збережена у тоталітарній формі. Питання не в тому, що бюджетні гроші розкрадають і не правильно використовують, не у тому, що потрібно воювати з корупцією і хабарництвом жорстокістю покарання, а проблема знаходиться у зовсім іншій площині: чому у людей відбирають їх зароблене і не дають їм самим визначати, куди витрачати свої гроші, власні зароблені гроші! Чому все має вирішувати якийсь дядя чи тьотя з Києва, як колись з Москви? Вирішують все за нас і за наші гроші, яку нам освіту мати, як лікуватись, що нам в телевізорі дивитись, кому дати пільгу, а кому – не дати тощо. Не треба нам їх ласки чи не ласки, бо то все наші гроші! Наші! Не буває безкоштовної освіти чи безкоштовної медицини – не буває! Бюджетні гроші – це наші  людські гроші! Ось що доконано всім потрібно зрозуміти. Конче зрозуміти! Всім. Зміна влади на «своїх» не дає народу нічого доброго за такої структури економіки і влади, коли все забирають-здирають в один центр до купи і ділять з того, хто скільки урве. Ну був Ющенко-«чисті ручки» і що то дало? Юлі і коло неї дало, чимало дало і додало, а народу – кризу всучили. Янукович взагалі ще більше ще меншому колу гроші відвалює з бюджету, а на Сході та Півдні його електорат з чим був – з тим і лишився. Невже цього не досить, щоб зрозуміти: досить нас оподатковувати! Лишіть наші гроші нам!
Народовладдя настане тоді і тільки тоді, коли народ зможе сам розпоряджатись своїми коштами! Тому основа-основ майбутніх перемін має бути не проста зміна влади, а зміна фінансових потоків у державі, де основна їх маса повинна обертатись на місцевому рівні, а до гори має йти зовсім незначний відсоток і то за певні послуги від держави. Я не збираюсь виписувати всі тонкощі, бо це без потреби: ось поряд Польща, Австрія, Словакія – є в кого все перейняти і своє розумне додати.
Неможливо агітувати за свободу, яка гарантує тільки злидні, а не вільне економічне життя в достатку, якого просто не може бути за сучасної здирницької податкової системи. Геть податки! Державний апарат має заробляти свої гроші, а не видушувати їх з людей. Брехня, що без прямих податків держава не може існувати! Може, ще як зможе! Будуть багаті всі громадяни – буде багатою і держава. Водночас надбагаті олігархи Україну багатою щось не зробили і тому ходимо світами з простягнутою рукою.
Таким чином головне, що всі ми маємо конче зрозуміти: ціль Революції Гідності не в захопленні влади, а наша ціль є докорінна зміна структури влади в Україні! Народ і тільки народ має все вирішувати у своїй державі! Тоді і тільки тоді це буде справжнє народовладдя. А за тим постане справжня демократія! Справжня свобода! І справжня справедливість!
Всі на революцію! З нами Бог, за нами – Україна!
  
 Богдан Гордасевич


КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ 1996 РОКУ (Діюча)

(Витяги)

Стаття 5.
Україна є республікою.
Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.
Ніхто не може узурпувати державну владу.

Стаття 84.
Засідання Верховної Ради України проводяться відкрито. Закрите засідання проводиться за рішенням більшості від конституційного складу Верховної Ради України.
Рішення Верховної Ради України приймаються виключно на її пленарних засіданнях шляхом голосування.
Голосування на засіданнях Верховної Ради України здійснюється народним депутатом України особисто.

 

 

 


Правий сектор висунув власні вимоги до влади
28 січня, 2014 | 4 коментарі

Ввечері 27 січня 2014 року на Майдані у Будинку профспілок, на його “секретному” 5-му поверсі, мешканцям якого так полюбляють перемивати кістки російські ЗМІ, відбулася прес-конференція лідерів Правого сектору – руху, який взяв на себе відповідальність практично за всі силові акції під час останніх протестів. Це були унікальні акції, тому що їх масово підтримав народ.

У прес-конференції взяли участь лідер Правого сектору і провідник організації “Тризуб” ім.Степана Бандери Дмитро Ярош, головний командир “Тризубу” Андрій Стемпіцький та заступник голови УНА-УНСО Микола Карпюк.

На початку Дмитро Ярош зачитав власну заяву, яку наводимо повністю.

“ЗАЯВА ДМИТРА ЯРОША — ЛІДЕРА ПРАВОГО СЕКТОРУ

Останні події в Україні довели безальтернативність революційного шляху виборювання Свободи, Справедливості, Добробуту для українського народу. На цьому тлі невиразність позиції лідерів парламентських опозиційних партій та їх боязнь провадити Революцію, зобов’язує мене взяти на себе відповідальність за революційний процес та перебіг подальших подій, зокрема за те, що відбувалося в Україні, що відбувається зараз, та головне, за майбутнє нашої Держави.

Наші дії чіткі та зрозумілі. Наші програмні цілі прагматичні і нефальшиві.

1. Повне перезавантаження влади.
2. Звільнення всіх затриманих, політв’язнів та полонених.
3. Розпуск і заборона антидержавних партій та угруповань.
4. Кардинальне реформування юстиції, правоохоронних органів, спецслужб.
5. Радикальна модернізація держави, прийняття нової Національної Конституції.

Я висловлюю подяку усім бійцям Правого сектору, котрі ціною власної крові виборюють краще майбутнє для своєї нації.
Я висловлюю вдячність десяткам, сотням тисяч українців, котрі піднялися на висоту Національної революції.
Я, нарешті, висловлюю подяку тим представникам національних меншин, котрі пліч-о-пліч з українцями борються за краще майбутнє нашої спільної Батьківщини.

Я звертаюсь до всіх генералів та офіцерів ЗСУ, СБУ, МВС із закликом перейти на сторону народу та припинити кровопролиття.
Ми разом маємо всі шанси стати на заваді планам Кремля розколоти нашу державу і посіяти на українській землі зерна ненависті та ворожнечу.

Ще раз наголошую: Правий сектор гарантує військовикам, працівникам СБУ та МВС безпеку і роботу в оновлених національних силових структурах.
Я звертаюсь до всіх українців, хто повстав в різних кінцях України і не хоче більше терпіти наругу над своїм народом, долучитися до Правого сектору та перемогти.

Закликаю всіх повстанців України виходити на політичний провід Правого сектору для узгодження подальших дій і витворення революційної вертикалі. Єдність і злагодженість повстанського чину — це запорука Перемоги”.

Отже, для початку врегулювання надзвичайної ситуації “Правий сектор” ставить свої умови:
1) провести конституційну реформу;
2) припинити силові дії з боку влади;
3) оголосити повну амністію, а саме, звільнити всіх без виключення учасників протестних акцій та закрити всі кримінальні справи і провадження;
4) притягнути до відповідальності уряд Азарова;
5) переформатувати ЦВК;
6) відмінити всі закони, прийняті 16-го січня, що обмежують права і свободи громадян;
7) переформатувати спецпідрозділ “Беркут” і створити якісно інший спецпідрозділ МВС;
8) покарати винних у вбивствах, знущаннях та побитті протестувальників;
9) знайти зниклих активістів Майдану;
10) узаконити існування спортивно-патріотичних організацій;
11) не допустити до влади політиків, які дискредитували себе під час минулого правління (наприклад — Литвин).

“Якби ми не пішли у наступ, – сказав Дмитро Ярош, – жодної революції вже не було б і влада б не вела жодних переговорів ні з опозицією, ні з повсталим народом”. Він не виключив, що якщо завтра у парламенті не буде досягнуто компромісу, сутички на вулицях Києва можуть поновитись. Народний гнів призведе до неконтрольованих процесів, які закінчаться великим кровопролиттям.
Водночас, якщо влада піде на поступки народу, Правий сектор готовий згортати активну діяльність – за принципом “поступка в обмін на поступку”.

Відповідаючи на питання про взаємини Правого сектору з легальною парламентською опозицією, Дмитро Ярош сказав: “Ми входимо до Самооборони і постійно координуємо свої дії з Андрієм Парубієм як комендантом Майдану, проводимо певні зустрічі з керівниками опозиційних партій. Я дуже сильний противник того, щоб Майдан колоти. Повстанський рух має бути єдиним. Але якби лідери опозиції ще свою позицію більш чітко висвітлювали… Ми бачили як під час останнього віча люди реагували на занадто компромісні рішення.
Ми будемо і далі координувати наші дії з легальною опозицією і робити все для того, щоб Україна була єдиною могутньою державою”, – підсумував він.

“Треба відмовлятися від таких понять, як влада і опозиція, – додав Микола Карпюк. – Опозиція це теж влада, це частинка влади, є просто більшість і є меншість влади. І цей народний рух під назвою “Правий сектор”, який стихійно розпочався і переріс зараз у масштабне загальнонаціональне явище – це вже є окрема сила. І ми ратуємо за те, аби в процесі встановлення миру і переформатування майбутнього житття суспільства, встановлення нової структури влади брав участь Дмитро (Ярош – О.Б.) як лідер і представник цього широкого руху”.

Дмитро Ярош запевнив журналістів, що бойової зброї Правий сектор не має, днями у цьому мали нагоду пересвідчитись три іноземні посли, які оглянули, зокрема, 5-й поверх Будинку профспілок. Те, що Правий сектор – це неконтрольовані екстремісти – це міф. Коли було досягнуто угоди про перемир’я, активісти Правого сектору не вдавалися до силових дій.

На випадок, якщо влада завтра не піде на поступки, Правий сектор має певні оперативні плани, але озвучувати їх перед журналістами не буде.

Щодо прогнозів на завтрашній день і далі пан Ярош сказав, що якщо влада не дасть задню, то народ буде тиснути далі, і це буде загальнонаціональне повстання, яке починається вже зараз.

ПОВНЕ ВІДЕО ПРЕС-КОНФЕРЕНЦІЇ:
ww.bilozerska.info/?p=22186#comment-5037


Svetlana Shmeleva · 373 читачі
26 січня о 23:33 поблизу Moscow, Russia ·

    Как и обещала, личные ощущения от поездки в Киев:

    1. Наибольшую роль в заблуждении, как мне кажется, играют картинки. Я давно думаю о таком феномене: человек почему-то ассоциирует с адом исключительно физические страдания и огонь. Хотя действительно страшно лишь самосжигание - унынием, безразличием и страданием от недостатка вещей, которые нельзя пощупать (совесть, достоинство, вера, любовь).
    Я и сама внесла лепту в это заблуждение. Конечно, хочется показать, что видишь вокруг. Это очень кинематографично, как многие замечали. Но фотографии не передают чувства, а следовательно - и причины горящего, поломанного. Они не объясняют почему человек взял палку (и главное - пользуется ли ей в реальности).
    Словом, осознав эту ошибку и поняв, что картинки кардинально расходятся с образами и сутью тех людей, в том числе и героев моих снимков, я не выложу больше ни одной фотографии. Хотя отсняла их целую пленку.

    2. Про сопереживание и миротворцев.
    Еще из Москвы я замечала всеобщее желание, чтобы события в Киеве прекратились любой ценой (кроме человеческих жизней, конечно). На самом деле это желание страшно, и вот почему.
    Все, наверное, знают, что действия в Киеве происходят на очень небольшой территории. Более того - эта территория огорожена, охраняется и никто не то, что туда не зазывает, но и наоборот: людей предупреждают о том, что происходит внутри. А когда начинаются столкновения, зевак и женщин вовсе туда не пускают. Я нигде не видела большего беспокойства о людях, чем там внутри. Т.е. каждый человек в Киеве сейчас сам выбирает свой образ жизни. В том числе и силовики. За передовую им платят 700 гривен в час, обещают жилье. И там - для понимания - конкуренция за это участие. Поэтому речи о том, что там кого-то заставили, насколько я поняла, нет - даже у Беркута. А следовательно, по своей воле, люди вправе требовать того, на что они вправе - например, свободы для себя и остальных.
    Поэтому сопереживание и молитвы могут быть, на мой взгляд, не о лишении их шанса на эту свободу с целью сохранить жизнь. А об их жизни в свободе.
    Кстати, о священнослужителях. Еще в Москве я видела много фотографий, которые показывали, как эти великие миротворцы стояли между народом и силовиками. Но уже будучи там, я увидела, что стоят они не между, а с. С людьми за свободу, которую даровал Бог. В надежде, что Беркут развернется и все это прекратит. Почему должны развернуться те, кто стоит там за 700 гривен в час, а не те, кто стоит за свободу, надеюсь, тоже дополнительного обсуждения не потребует. Впрочем, замечу: я исхожу из того, что современное государство существует для своих граждан, а не наоборот. Оно должно служить человеку, а не наоборот. Как, простите, собака. Верная, надежная собака. Которую ты любишь, но все-таки не позволяешь разевать на тебя пасть.

    3. И тут надо сказать о Януковиче (может быть кому-то кажется, что кто-то есть за него).
    Люди могут расходиться во мнении о Майдане, но:
    "все" - слишком категоричное слово (в конце концов, есть сам Янукович, его семья и братки), но абсолютное большинство считает, что он с функцией президента страны не справляется. Люди действительно живут в очень тяжелых условиях, и он не делает ни одного шага, чтобы как-то их жизнь улучшить. Это я слышала и от тех, кто ни разу на Майдане не был. И не слышала ни одного мнения в поддержку него.
    Да, Янукович законно избранный президент. Но не стоит забывать, что это не карма, а трудовая функция. А каковы принципы трудового законодательства во всем мире? Работодатель (в данном случае - народ) принимает человека на работу на основе конкурса. Затем он заключает контракт, допустим, на 5 лет. Но если работник этот контракт после подписания не исполняет, обязан ли работодатель платить ему зарплату все пять лет? Нет. Процедура такого увольнения, конечно, сложная. Даже для уборщицы. Надо сформулировать, в чем именно не соблюдается контракт. Вынести предупреждение, объявить выговор и строгий выговор. Но тем не менее, это не только можно, но и возможно. Почему-то, если дело коснется человека, который вместо работы бьет баклуши или ворует у работодателя, последнего, в случае досрочного увольнения первого, все поймут. Но бывают нарушения восприятия этого закона и законного правила, возникающие из-за того, что некоторые люди при упоминании должности "президент" представляют не запись в трудовой книжке, а нимб, ореол, карму. Что-то такое великое и неподвластное человеку. Хотя президент это первая должность в стране, которая, как минимум формально, во власти людей.

    4. Почему Янукович не решается на разгон, принимая при этом жесткие законодательные и физические меры.
    Там преобладает мнение, что это не только из-за Европы, сколько вследствие личных качеств Януковича. Там говорят, что он трус.
    Справедливости ради, многие бы испугались. Учитывая, что оружия - только в одном Киеве, только официально зарегистрированного - без малого полмиллиона. При навыке его использования: как будто война была не 70 лет назад, а в прошлом году. С той скоростью, с какой они делают катапульты, ракетницы с помощью досок и даже без гвоздей, с теми баррикадами, которые они строят из подручного снега. Здесь, очевидно, стоит повторить: для защиты своей свободы, а не ради войны. Потому что ради войны это могут делать только маньяки. Но представить, что их на Украине (и где угодно), такое количество, лично я не могу.
    Тут стоит заметить, что ни в этот приезд, ни в другие я не сталкивалась там с человеком, размахивающим пистолетом ради агрессии. В Москве, кстати, сталкивалась и не раз.
    Но массово люди могут достать оружие за свободу. Понимаю, что от этого слова уже рябит, но там оно звучит значительно чаще - от работяги-сельчанина до интеллигента-горожанина.
    У украинцев действительно поразительное свободолюбие до которого мне, например, далеко. Я неспособна выносить такие самолишения (жизнь на улице в мороз несколько месяцев) ради свободы не только внутри, но и вокруг.

    Но я отвлеклась от трусости Януковича. Это качество выдают жесткие меры: законы, убийства, которые можно скрыть. Чем жестче человек, тем он трусливее. Яркий пример тому Сталин. Про убийства следует пояснить. Когда одному протестующему попадают в глаз - это можно счесть случайностью. Когда второму - пожалуй, тоже. Третьему, четвертому - уже сложнее. Когда в лицо попадают четыре раза - совсем трудно. Про пропавших без вести я уже писала. Конечно, недоказуемо, куда пропадают люди за пределами Майдана. Но я не видела ни одного беспокойства о друге, знакомом, когда тот внутри. А как только человек выходит, ему всегда позвонят и удостоверятся, что тот дошел до дома. Майдан ощущается как безопасное место, город за его пределами - нет. И люди держатся за Майдан в том числе и поэтому. И даже те, которых там нет, говорят, что если Майдан будет сдан, то через год каждому бывшему там отомстят. Ни один человек в городе не верит, что Янукович действительно пойдет на компромисс и людей не обманет.
    Янукович же, в свою очередь, все больше ненавидит народ (напомню, я передаю то, что слышала, поскольку я сама не украинский народ). Эта ненависть хорошо описана в Братьях Карамазовых, когда она увеличивается от твоих же действий против того, кого ты ненавидишь. И чем больше ты делаешь человеку зла, тем больше за это зло ты потом ненавидишь не себя (так устроена самозащита), а того, на кого она вылилась - назвая его причиной, чем подменяя ее. По этому принципу злится Беркут. И чего уж там, некоторые протестующие - те кто швыряют камни лишь для того, чтобы швырнуть. Но разница в том, что таких с Майдана сразу уводят как провокаторов. Следует ли этому принципу Беркут? Не знаю. Кстати, то что они не открыты для журналистов и стреляют в каждого подходящего человека, явно не работает на их защиту. Мне импонирует, что мне, гражданину другого государства, москвичке, никто не отказал в диалоге - ни на Майдане, ни на Грушевского. Наоборот. Показывали и рассказывали все, что хотела узнать. Обогревали и укрывали. И для меня это значит, что людям нечего скрывать.

    5. Про сам Майдан и людей там.
    Я не знаю, почему наши власти так опасаются этого примера, потому что у нас он вообще невозможен. Горожане так никогда не смогут. А села у нас после Сталина как такового не осталось. Горожанин не проживет на улице и дня. Конечно, на Майдане есть киевляне, приходящие с 7 вечера до 11 и уходящие домой, а потом на работу. Есть штабы, где политики, журналисты. Но большинство на Грушевского - простые работяги не из крупных городов. (Что объясняет, кстати, протест зимой. Летом он вряд ли был бы возможен: посев, покос, другие заботы). К ним присоединяются студенты - возраст, в котором ты способен на лишения ради идеалов. И пенсионеры, стремящиеся к тому, чтобы лишений не было у их детей.
    Про людей там часто говорят: они злые. Но сразу оговариваются: не на людей. Самое частое слово наравне со свободой - извините, простите. От людей, которые на картинках выглядят варварами. Эти люди с грубыми и большими руками, красными от мороза и ветра лицами, всегда смотрят, чтобы ты - хлюпик - не пострадал. А когда наступает Беркут, тяжело вздыхают, крестятся и защищают тех, кто остался за спинами. А за их спинами не только Майдан. За них болеют если не все, то многие. Потому что они за народ - к сожалению, выражение в нашей стране избито, а оттого естественное кажется комичным или пафосным. А то, что за народ Беркут - никто так не ощущает. Даже, кажется, сам Беркут.
    И эти люди, как вы понимаете, не сидят в соцсетях. Откуда же они тогда обо всем узнают? Тут должна была бы возникнуть конспирологическая теория, если бы не колоссальное сарафанное радио. Возможно, украинцы вообще самый общительный народ на земле. Там говорят с незнакомцем, переходя вместе с ним дорогу, в кафе, магазине и транспорте, там все говорят-говорят. Потом эти люди звонят свои родственникам и говорят-говорят. А те, конечно, своим. И это не связано с Майданом, там просто любят говорить.
    Второе «если бы не» - это телевидение. Да, оно олигархическое со всеми издержками, которые были у нас в 90-е годы, но это уже не советское ТВ, не НТВ и не Первый канал.
    Невозможен у нас Майдан и потому что у нас нет такого бизнеса. Готового рисковать ради... свободы. Потому что прибыль - это она.
    Крупный бизнес закупает тонны еды, медикаментов, необходимых материалов. Средний и малый тоже участвует. Кафе не только открыты, но и впускают людей греться и даже спать. Торговые комплексы принимают на ночь сотни протестующих. Некоторые раздают бесплатные чай и кофе. Многие отдают территорию для самоорганизованных больниц. Медики уходят в отпуск_за_свой_счет. Потому что из государственных больниц людей забирают власти, арестовывают, пытают. Это, к слову, о том, почему не объявляют в государственный розыск пропавших людей, стараются не озвучивать имен и фамилий, доказывая тем самым их связь с Майданом.
    И изнутри понимаешь, что это все не может быть организовано какой-то силой. Очень много интересов пересекается. Но двигателем является не одна из сил, а точка их пересечения.
    Яркий для меня пример конспирологии. Из Москвы я видела сообщения, что все кафе на Майдане закрыты, кроме Макдональдса. Что как бы намекает нам на американский след. Так вот. Все ровно наоборот. Оба Макдональдса, находящиеся рядом с местом событий — закрыты, а остальные кафе работают.

    Люди держатся за Майдан еще и потому, что для многих это единственный институт, который хоть как-то работает. Нет надежды на президента, суды, парламент. Это протест не лично против Януковича, нет желания его рвать на куски, мстить (хотя лозунги такие случаются, но массово не поддерживаются и редко, когда отражают суть).

    6. Еще необходимые, на мой взгляд, штрихи.
    а) Когда из Киева бежали титушки, из регионов люди выходили на связь и говорили, что лучше бы им домой не возвращаться. Потому что там, в регионах, включая восток, люди еще суровее и такого предательства им не простят (на Украине никто не думает, что на Майдане стоит не украинский народ или его какая-то особенная часть: у кого есть возможность, тот и стоит).
    б) Популярная наклейка: НЕ ЗЛИй МАЙДАН
    Имеет несколько вариантов чтения: 1. Не слей Майдан (укр) 2. Не злой Майдан (укр) 3. Не зли Майдан (рус.)
    И сумма этих вариантов вполне, мне кажется, суть Майдана отображает.
    в) Автомайдан существует не для поездок с лентами или флагами, а для транспортировки и работы авторадио (через рации).
    г) Никакого противостояния между Майданом и Грушевского я не заметила (в тылу для передовой готовят еду, места для их сна, разгружают и подтаскивают на первую линию шины и т.д.)

    7. И наконец, завершая. Понятно, что патриотизм граждан необходим для любого государства. Но очень часто, подогревая и воспитывая это чувство, государства развивают неприязнь к соседям. Дома всегда должно быть лучше. А все, что у соседей - беспредел. Для этого придуманы многие законы, в т.ч. международные. И пропаганда, без которой государство (любое), возможно, перестанет существовать. И, наверное, это оправдывает то, что поддержку соседям клеймят агентурой и предательством. И поддерживать другие государства нельзя — тут я согласна. Но таким же "заходом за флажки" - уже со стороны государства - является запрет на эмпатию к людям. Мы так часто жалуемся внутри страны, что многие сограждане нас не понимают, что они верят мифам, а не нам. Что лишний раз не проверят, не поинтересуются. И мы, наверное, чем-то от них отличаемся. Но только тем, что на уровне страны мы это понять способны, а на уровне мира - нет. Обидно, если каждый, кто за пределами 'тусовки', для нас страшный человек и радикал.
https://www.facebook.com/shmelevalana/posts/608778819195203?stream_ref=10



Обновлен 29 янв 2014. Создан 25 янв 2014