Анархізм Богдана Гордасевича

 

Анархізм Богдана Гордасевича




 

Анархізм – це

В черговий раз розпочинаю місяць зі свого Декалогу від Богдана, але ще додам кілька тез щодо анархізму в його індивідуальному форматі, тому що це просте і чітке визначення: «Бути самим собою!»
Перше і найголовніше значення анархізму – це можливість бути самим собою, але при тому не за рахунок інших. Фактично це дефініція вироблена в часи Великої Французької революції в кінці 17 століття: «Свобода однієї людини закінчується там, де починається свобода іншої людини»
Відомий український любомудр Григорій Сковорода казав, що головним для людини є пізнати самого себе. Інакше кажучи: віднайти своє призначення в Світі.
Друга така сама основоположна теза анархізму є те, що я сам приймаю свої рішення і готовий сам відповідати за все, що мною зроблено. Я за себе відповідаю сповна. Бо у нас досить багато розвелося людей, які дуже полюбляють заявляти про свої права, але при тому тихцем замовчують про свої обов'язки. Насправді обов'язки йдуть попереду прав, як на моє тверде переконання, і вони прямо пропорційно пов'язані. Таким є відповідальний анархізм.
Простий приклад зі сучасності: велика кількість втікачів від війни на Донбасі виставляють вимоги до Держави України по компенсації втраченого майна та різних інших допомогах, але чомусь не хочуть визнати за свій обов'язок і право держави на їх військову мобілізацію щодо повернення того майна військовою силою за їх участі. Тобто або йдіть і відвойовуйте втрачену територію і своє майно, або не дзявкайте і не вимагайте, бо то все мають відбирати у інших людей, таких самих громадян України, щоб дати тим біженцям. Поміч реально нужденним і брутальна наглість жебрацька є протилежні теми.
Тому економічною основою анархізму є просте: май скільки хочеш, але сам то зароби! Чесно! А не кради в інших. 
Я дуже недолюблюю різноманітних пільговиків, які тупо не хочуть  розуміти, що вони є елементарні злодії, нехай і в законі, але щоб дати комусь пільгу – ці кошти мають у когось іншого відібрати! Наголошую в котре, що держава не продукує добробут, а перерозподіляє те, що силою відібрала від інших через податки і тому подібні побори. Держава – не «бездонні закрома», «чарівний ріг достатку» чи щось таке, а добро пересічних людей, яке від них силою закону забрали державні установи і чиновники! І якщо наші люди бідні, то не тому, що їм мало дають, а тому, що від них занадто багато відбирають! Довбана дурна радянщина-Совок: відібрати в людей усе, а тоді видавати кому скільки «положено» від імені держави, але насправді все вирішується чиновниками і бюрократичною паразитичною системою, яку так і називали: «Система!» І вона діє дотепер, фактично, – дотепер!
Працюй, заробляй і май! Таким є принциповий світогляд анархіста. І за чужим не зазирай, бо просто приб'ємо! Амінь.  
Для українського етносу здавна головним гаслом є: Чужого не хочемо – свого не віддамо!
1 вересня 2019 р.

Яким є анархіст!

Коли людина обирає певну ідейну платформу, то вона шукає в тому за звичай щось позитивне аби переповісти іншим, чому було обрано саме цей варіант життєпису. У мене все навпаки: я не агітую за анархізм з тої причини, що не вбачаю в тому значних позитивів, бо анархізм не обирають: анархізм не обраність, анархізм – це є приреченість. Всі люди від природи приречені на анархізм, тому що майже буквальний переклад цього слова означає просто «самотність»! І нічого більшого! Власне у той момент, коли людина відчуває себе безкінечно самотньою – вона автоматично стає анархістом. А найвищого стану анархізму досягають самогубці, бо ж зрікаються навіть вищості Бога над собою, який дав їм життя і сам його не відбирає, а то суто сама людина вирішує: вчиню собі смерть. Це вже точно «нікого над»!
Також хочу зазначити, що зовнішнє насилля для анархіста можливе тільки задля самозахисту і не більше того. Самооборона анархіста зовсім не тотожна агресії тероризму чи ще чогось, бо якщо і можна звинуватити анархістів у сваволі, то це суто щодо самих себе. Насилля одних людей над іншими – це зовсім інші ідейні течії, зокрема це і комунізм, і нацизм, і демократія також. Анархізм людини полягає у виключно сваволі щодо себе самого! І це поширено надзвичайно в Світі. Давно відомо, що всі шкідливі звички людина продукує суто власною волею. Хіба потрібно доводити, що пияками чи інакшими наркозалежними люди стають в значній більшості самотужки, а не за обставин чи примусу, бо то є дуже невеликий відсоток і тому не важливий. У 99% людина сама шукає і знаходить свої «смаколики» від життя, а це і є суть анархізму: вирішувати самому навіть свою приреченість. Анархізм – це обирати варіант шляху до свого самознищення.
Впізнати класичного анархіста досить просто: це самотня людина, яка може все, але нічого не хоче. Крапка.
Богдан Гордасевич
Місто Львів-Рясне
04 грудня 2018 р. (7526)

Записи анархіста 21 ст. від 30.10.19 р.
Бо то є початок всьому!
В котре відчуваю потребу деталізувати своє розуміння анархізму, бо люди досить упереджено вважають когось якщо не божевільним, то фанатиком ідей, які людина пропагує. У мене немає бажання закликати всіх ставати анархістами чи щось подібне. Все набагато простіше: для мене анархізм є початкова позиція в розвитку людини і суспільства, тобто своєрідна «точка відліку». Анархізм – це в першу чергу є Свобода! Свобода особистості жити і вільно будувати своє життя з відчуттям задоволення, а то і щастя. В соціології це визначили як «рівні стартові можливості» для кожного, що обумовлює наявність в суспільстві високого рівня справедливості. Має бути значна свобода вибору серед багатьох можливостей, щоб реалізувати свої таланти і уподобання, чого, на жаль, в реальному житті досить мало і в тому вся проблема. Як влучно висловився поет Жорж Дикий: - Без свободи не буває справедливості, а без справедливості – не потрібна свобода. Однозначно, що в суспільстві без справедливості панує насильство і наруга сильнішого над слабшим, багатшого над біднішим, а  свобода стає умовною величиною.
 Інша важлива риса анархізму є толерування щодо інших систем соціального співжиття, чого немає навпаки. Колективні угрупування принципово знищують автономні від них осередки життя, бо вважають за право нав’язувати офіційну правду більшості іншій меншості. Демократія справді є лайно, як визначив Вінстон Черчиль, але кращого, наразі, немає. Різні демократично-соціалістичні системи в соціумі мають за основу єдиний правопорядок для всіх членів їх спільноти з певним особистим простором для життя. В комуністичному варіанті особисте взагалі знищено задля колективного блага: людина – ніщо, колектив – усе! Власне тому для комунізму принципи анархізму є за антагонізм і мають бути знищені повністю. Так само, як і ринкова капіталістична економіка, що базується на позиції максимальної свободи у виробництві та в конкуренції, тобто чітко анархічному ідеалі.
Також варто зауважити, що коли соціалістичні ідеї базуються не економічних підвалинах функціонування соціуму, то комунізм фактично є матеріалізацією релігійного поняття – віри. Кожен в комуністичній громаді має вірити в добропорядність всіх інших членів, як і сам має пильнувати власну довершеність. Типова для монахів монастирів поведінка перенесена на державний рівень, а за тим і вся функціональна для монастирів економіка, де всі члени мають бути бідними, а сам монастир навпаки – багатим. В принципі, таке комуністичне середовище має право на існування, але як добровільне єднання і без експансії на вільний світ. Нехай будуть різні окремі об’єднання громад типу жидівських кібуців, білоруських колгоспів чи українських кооперативів, але як природні реалії, а не злочинні аномалії вселенського масштабу типу Радянського Союзу.
Ще раз наголошую, що анархізм є початком, але не є кінцем. Самотність не є взірцем свободи, отже і анархізму. Хоча процеси глобалізації світової економіки та життя в мегаполісах продукують масову самотність і світоглядний космополітизм, що навряд чи можна визнати позитивним, а навпаки сімейні і родинні цінності, як і національні, стають досить важливими для кожної окремої людини у світі глобалізованої комунікації, економічного релятивізму і масових міграцій. Саме про це йде мова нижче.
30 жовтня 2019 р.  (7527)

Націоналізм і анархізм – чи є можливим поєднання?

Одним з головних ідейних постулатів націоналізму є створення національної держави, тобто з домінантою в державі одного етносу, як в Польщі – поляки, в Угорщині – угри, Болгарії – болгари тощо. Звичайно там живуть й інші народи, але в загальному на окресленій кордонами території беззастережно домінує один етнос і це його (!) держава.
Відповідно з того будується державна структура та ідеологія: Польська держава піклується про добробут поляків, Угорська – угрів, Болгарська – болгар тощо. І тут не виникає жодних протестних емоцій ні у кого, бо то є норма, то є правильна і розумна основа державного утворення – добробут титульної нації. Притому цей добробут держава забезпечує за рахунок праці власної титульної нації, а не за рахунок пригноблення інших націй і країн, бо то є вже державним форматом імперій і націонал-шовінізму, тобто – нацизму. Проте у різних етнічних вкрапленнях в таких національних державах не виникає питання, чому в цьому державному управлінні домінує саме ця нація, а не вони...
Отже бути націоналістом означає дбати про націю і державу, тобто це в науковому трактуванні є проявом альтруїзму, такою частковою жертовністю свого «Я» на користь національного «МИ», тобто держави. Як відомо, головним завданням держави є нормативно-регулятивна діяльність, тобто встановлення справедливих правил співжиття людей і суспільства в цілому.
Анархізм за своїм природним поняттям є домінантою егоїзму, коли власне «ego» є вирішальним у всіх вчинках людини: роблю те, що хочу, тому що я так хочу! Всі інші соціальні обов’язки є вторинними. Для анархізму будь-яке соціальне утворення від простої місцевої громади і аж до держави включно є скоріше ворогами, чим співдружніми формами життя. Одним словом, при анархізмі на особу не діє жодне зовнішнє зобов’язання чи примус у вигляді законів або прямих наказів – все це можливе тільки з середини особи! З свідомого особистого дотримання певних норм і правил у безпосередніх вчинках і в цілому в житті.
Чомусь таке опозиціювання анархізму до державних юридичних норм сприймають як стан беззаконня, сваволі, хаосу, руйнації і деградації. Тобто як суспільний регрес, а не прогрес. Я протилежної думки і спробую це далі довести.
Почну з простого і вельми наглядного: прошу вас озирнутись довкола себе, а потім поглянути на світ в цілому – ну і які враження? Є держави, є наддержавні світові організації, а порядку особливого в світі не бачимо, як і у власній державі. Закони є, але їх порушення такі масові, що легше назвати цей стан «узаконеним беззаконням», аніж певним державним ладом, як демократія, олігархія, диктатура або монархія. Власне тому я давно насміхаюсь з противників анархії такими словами: «Панове, в Україні анархія вже давно, просто ви не хочете її визнати як факт нашого суспільного життя! А не визнавати не означає не мати!»
Чого варте наше українське законодавство, де навіть народні депутати не розуміють головної функції законів, а саме: стала норма на тривалий період часу. А у нас як? Приймають депутати закон і майже одночасно починають робити в ньому «законні зміни і доповнення» – ну не абсурд? Постійна зміна законодавства, наявність законів, положення яких суперечать одне одному, або взагалі є антагоністичні – яка тут «логіка порядку»?  Що це за «правова держава», де в конституції чітко і неоднозначно сказано, що для громадян країни освіта і медицина є виключно безкоштовною, а далі законодавці виписують закони і нормативи оплати навчання та лікування тими ж громадянами – чи не абсурд?
Якими є головні засади життя наших людей? Визначальним є не державні інституції, а свій приватний статус і приватні зв’язки, абсолютно ніким не врегульованими. В нашому соціумі людина фактично робить сама своє життя без якоїсь вагомої допомоги інших сторонніх чинників – хіба це не основа анархічного устрою? А більшість наших підприємств існує не завдяки державним нормам і правилам, але навіть навпаки виживає в супереч цим законам. Держава в сучасному варіанті українських реалій виступає по відношенню і простих громадян, і підприємств не як законодавчий регулятор і стимулятор процесів розвитку та збагачення, а як класичний паразит. Власне тому стає зрозумілим, чому найзаможнішим класом в Україні стають не виробники і промисловці, а депутати, держслужбовці та правоохоронці.
Більше не буду розписувати наше життя – розумний сам побачить, обдумає, проаналізує і визнає...
Також не буду проводити теоретичні обгрунтування змісту анархізму та його ідейного і соціального застосування. Дискусія з цих питань була детально і досить плідно обговорена в ХІХ – першій половині ХХ століть, тому можу порадити читати ті праці, хто зацікавиться загальною теорією питання анархізму.
Я хочу обговорити і розповісти дещо інше.
Коли починались  розмови про внесення змін до Конституції України, то я вирішив детальніше вивчити це питання, для чого узявся читати дуже цікаву книгу «История политических и правовых учений» – учебник для вузов под общей редакцией профессора В.С.Нерсесянца, Москва, 1998 р. Я уважно прочитав і опрацював цю книгу, навіть засів за реферат, але докінчувати його не стачило снаги. Проте розуміння предмету дало грунтовне, тому коли я дивлюсь на сучасне наше лже-законотворчість – розумію наскільки деструктивний процес правового розвалу і обвалу відбувається в державі Україна.
І відверто визнаю, що не знаю і не бачу якогось однозначного курсу на майбутнє, який би дав позитивні результати в розвитку нашого суспільства. Можливо, що це і добре – відсутність однозначності. Як, цілком можливо, що недолугість наших теперішніх «державотворців» за минулі 20 років і багато віків до того дасть нам можливість перетворити сферу нашого соціального життя в дійсно в сферу позитивного добробуту громади і народного благополуччя.
Власне тому, коли я чую про необхідність жертовності громадян задля створення якоїсь там «сильної України, могутньої держави, світового лідера тощо», то сприймаю це дуже скептично і задаю просте питання: «А людям яка буде з того користь? З тої могутності та лідерства?» Що з того доброго було людям, що Російська та Австрійська імперії були світовими потугами найвищого рівня? А спочивший в бозі Радянський Союз був світовим гегемоном – ну і що? Голодомори, масові репресії, війни й інші безкінечні соціальні експерименти, що вартували трагедій життя сотень мільйонів (!) людей – задля чого? Щоб був якийсь там віртуальний фантом «сильна світова держава».
Як не мене – подібна ідеологія побудови розуміння добробуту людини як окремого громадянина тільки від того, що він мешкає у «найкрутішій в світі державі» є одною з найдурніших ідей. Тому якщо хтось вважає націоналізм як домінанту держави над особою, то я проти такого націоналізму. Моє розуміння націоналізму, як пріоритет людині! Це лад, де все в державі влаштовано так, що надає найкращі умови для особистого життя людини і збереження нею своєї національної ідентичності як складової частини свого задоволення від життя. В мене є дивне переконання, що кожна людина приходить в цей світ, щоб жити щасливо. Оскільки розуміння щастя є суто суб’єктивною категорією і виключно індивідуальне, тобто анархічне за своїм основним принципом, тому я вважаю і суспільний лад, збудований на анархічному підгрунті найбільш досконалим і доцільним. Одним словом, я не вбачаю проблеми в поєднанні націоналізму та анархізму. Вся проблема полягає тільки у свідомості людей як окремих одиниць соціуму.
Щоб мене краще зрозуміли, я наведу цитату з вже названої вище книги: «...Аристотель, згідно поглядам якого східна деспотія – це є недорозвинуте до височин політики «варварське» правління з безправ’ям та рабством підданих. Аристотелівська характеристика людина як політичної особи якраз й означає, що тільки в своїй розвинутості (розумовій та моральній) люди, будучи вільними, можуть організувати своє спільне життя на політичних засадах.»
Читаючи рядки роздумів древньогрецького філософа, я водночас споглядаю на наше сьогодення і розумію, як мало ми просунулись вперед з отим особистим рівнем розуму і моралі, особливо у верхніх ешелонах влади, але таку селекцію обумовлює сама структура нашого суспільного ладу, де права і повноваження окремої людини фактично нульові. Мене це не влаштовує! Я віддаю всю владу – Людині!
І не безпідставно: я бачу і переконаний, що більшість сучасних людей дотримуються правил порядного життя не тому, що бояться покарань за порушення, а тому що самі хочуть того від елементарного бажання внутрішньо мати душевний спокій з життя, де ти нікого не ображаєш, не обманюєш і не обкрадаєш, як і тебе також інші. До речі, доведено не раз історією, що жодна найжорстокіша покара ніколи не була причиною зменшення чи зникнення злочинів, а також – не призвела до встановлення правової свідомості, тому що людина зосереджувалась не на моральності змісту дотримання закону, а на тому, як уникнути кари. Тільки усвідомлення громадянами поокремо моральної потреби дотримуватись особисто правил і норм співжиття давало позитивні результати. Анархія чи назвіть цей лад якось інше, але його зміст у високій моральності і самовідповідальності особи за свої вчинки.
Слово «монархія» означає дослівно «один най», тобто вищій ступінь над іншими когось одного, начальник над іншими. Зрозуміло, що «анархія» означає дослівно «нема най», тобто абсолютна рівність всіх, навіть якщо хтось і виконує за обов’язками функції керівника. В принципі світ до того наближається, коли двірник чи кур’єр може спокійно привітатись за руку з президентом держави і нікого ця подія зараз не буде шокувати. Навпаки зараз простежується всенародна тенденція до зневаги урядовців і депутатів вищого рівня, що має під собою цілком вагомі підстави, але не будемо деталізувати. Просто я вважаю це ще одним доказом процесу демонополізації влади і  відмирання держави, як унітарно-тоталітарного апарату. Влада повинна перейти від можновладців у центральному апараті до безпосередньо людей, які в низових абсолютно добровільних об’єднаннях і будуть організовувати своє життя і життя держави в цілому.
Одним словом ставайте націонал-анархістами: живіть власним життям і покладайтесь на власні національні сили, а не чекайте, що вам хтось має сприяти, щось дати, допомогти тощо. Дармовщини не існує в світі: кожен, хто щось дає, той унезалежнює і робить рабом. А жити треба вільною людиною! Тож я у нікого нічого не прошу – я беру своє! Чого сам досяг і заробив власною працею. Тим і щасливий.
Богдан Гордасевич
м. Львів-Рясне
11.02.2011 р.
Давно в дитинстві я прочитав в художньому оповіданні сцену, коли підступно схопленого і зв’язаного Івана Богуна привели до Ярем Вишневецького і той наказав стати перед ним на коліна, на що Богун відповів: «На коліна стаю тільки перед Богом і то з власної волі».
Власне це і стало моїм девізом націонал-анархізму в далекі вже  80-ті. Просто не все можна сказати вже – іноді потрібно зачекати. Думаю, що зараз саме той час, коли люди стають самостійними свідомими одиницями Всесвіту у нашій славній Україні.
(Записи анархіста 21 ст. по Богдана Гордасевича про його життя-буття в Україні)
30 жовтня 2019 р.  (7527)

 



Создан 30 окт 2019