Президент України Петро Порошенко - промови від жовтря 2018 р.

 

Президент України Петро Порошенко - промови від жовтря 2018 р.




 

Виступ Президента України на відкритті Сьомого засідання Ради регіонального розвитку

 

12 листопада 2018 року - 13:35

Виступ Президента України на відкритті Сьомого засідання Ради регіонального розвитку 

 

 

Шановний Володимир Борисович,

Шановна Ірина Володимирівна,

Шановні учасники Ради регіонального розвитку!

 

Почати я хотів би словами Єврокомісара, який відповідає за розширення Євросоюзу пана Йоганнеса Гана. «Багатьом зрозуміло, що за останні роки Україна зробила більше, аніж за попередні двадцять років», - це сказав днями, перебуваючи в Києві, Єврокомісар з питань європейської політики сусідства та розширення Йоганнес Ган.

І дуже важливо, що він відзначив і прогрес України у виконанні Угоди про асоціацію та поглибленої та всеохоплюючої зони вільної торгівлі, яка є основоположним документом у наших стосунках з Європейським Союзом.

Це була абсолютна чітка і відверта розмова, бо Єврокомісар Ган є одним із наших ключових контактерів у керівництві Євросоюзу, і на основі багатолітнього досвіду нашого спілкування я абсолютно щиро можу сказати, що він точно не належить до тих, хто схильний до компліментарності. Втім, він не перший, хто порівнює зроблене раніше і тепер, і такі оцінки виглядають доволі об’єктивними.

Це казали і міжнародні фінансові організації, і Світовий банк, і Міжнародний валютний фонд і основні наші партнери зі Сполучених Штатів Америки і Європейського Союзу.

Настільки позитивний вступ, однак, не означає, що я збираюся будувати всю розмову з вами, шановні друзі, виключно на мажорній ноті.

Заспокоїтися й почити на лаврах ми могли би лише у тому випадку, якби високі оцінки наших західних партнерів поділяло українське суспільство, - якщо не все, то бодай переважна його частина.

А якщо 70% людей вважає, що країна рухається в неправильному напрямку, це означає, що ми всі разом - влада і органи місцевого самоврядування, недопрацьовуємо. 

По-друге, більшість реформ носить далекосяжний стратегічний характер: негативні й болісні аспекти проявляються одразу, а позитивні зміни даються взнаки за рік, за два, за три, або навіть більше.

По-третє, ми хоча й відновили економічне зростання, але темпи його наразі недостатні, щоб відновлення рівня життя людей відчули в усіх регіонах і соціальних верствах. Щоб ми перестали бути однією з найбідніших країн Європи.

По-четверте, і на цьому я хочу наголосити окремо, роз’яснювальна робота теж явно недостатня.

Важливість такої роботи особливо зростає зараз, коли Уряд прийняв рішення про підвищення тарифів на газ. Добре це рішення чи погане? Ясно, що не добре, і треба чесно казати про це людям.

Чи був в Уряду вибір між добрим і поганим сценаріями? Ні, Уряд стояв на розтяжці між поганим і дуже поганим, між підвищенням тарифів і потужним ударом по макрофінансовій і макроекономічній стабільності держави.

А це і курс, і дефіцит бюджету, це своєчасні виплати пенсій та заробітних плат, це фінансування армії, фінансування сектору безпеки. Це вибір між Сциллою та Харибдою.

Чи можна було обійтися без підвищення тарифів? Навряд, бо для стабільності і розвитку економіки точно потрібне фінансування і макрофінансова допомога Європейського Союзу, і транш МВФ, і кредит Світового банку. Всі вони зав’язані на відповідні рішення.

То, може, час перейти до опори на власні сили? Поточний стан економіки вже в принципі дозволяє відмовитися від кредитів міжнародних фінансових організацій. Я це наголошую. Це результат злагодженої чотирьохрічної роботи.

І ми так би й зробили, якби не мусили в 2019 і 2020 роках долати пікові навантаження по виплаті старих боргів.

Статистичні таблиці без жодних політичних пристрастей і без жодних партійних кольорів. Це статистика, і кожен може в цьому переконатися, яка яскраво демонструює хто і з яким показником державного і гарантованого державою боргу зайшов до влади і на якій позначці звільнив крісло.

Різниця, а не те, що нам намагаються сьогодні демонструвати, що ті чи інші борги повернуті. Повернуті за рахунок того, що брали нові запозичення. І різниця по боргу, то і є сума боргу залишеного нащадкам.

Так от, з 2007, і я це авторитетно наголошую по 2009 роки ця сума боргового навантаження зросла на 23 мільярди доларів, ні центом менше. Це те підвищене боргове навантаження, яке було зроблено в ці роки. З 2010 по 2013 рік – це було додатково ще на 32 мільярди.

Чи я вперше оприлюднюю цю цифру? Ні! 

Про це Володимир Борисович говорив неодноразово, але як людина вихована, як людина делікатна пальцем не показував і прізвищ не називав. А дарма, бо країна має знати своїх «героїв», які збільшили борг на десятки мільярдів, - зате тепер, оком не кліпнувши, очолюють колони борців із підвищенням тарифів. Так чи ні? Очевидно!

Ми дійсно, і це принципово, ми будемо поступово переходити до опори на власні сили, замість кредитів залучати інвестиції. А левова частина кредитів йде лише на повернення попередніх боргів, аж ніяк не на проїдання. Розвиваємось ми і зараз за рахунок інвестицій.

Якщо ви подивитися урядову стратегію зменшення боргового навантаження на економіку, яка розрахована на найближчі роки.  Я думаю, що ми побачимо абсолютно чітку відповідь. І статистика про це свідчить, що у 2016 році боргове навантаження  - співвідношення валового внутрішнього продукту на суму суверенного боргу складає більше 80%, майже 83%, а в середині 2018-го – це складає вже трохи більше 60%.

Майже на 20% ми зменшили боргове навантаження!

Це абсолютно суха і об’єктивна статистика - хто позичає і хто розраховується.

Але в контексті питання про тарифи є невідкладні тактичні завдання, які треба вирішити протягом місяців та тижнів. Я спілкувався з урядом і моя принципова позиція – захистити людей і вдосконалити та розширити систему субсидій, збільшити кошти на її виконання. Принципова позиція - жодна бідна і жодна незахищена людина точно не має постраждати. Жодна бідна і жодна незахищена людина не має платити більше.

Ми маємо чітке порозуміння, що ми саме в такому напрямку і будемо діяти. Ба більше, є принципова позиція щодо монетизації субсидій. Що це таке? Бідна людина економіть гроші - бідна людина встановлює за допомогою держави систему енергоефективності, менше споживає газу, вона має мати можливість отримати гроші за економію.

Зараз треба на 100% забезпечити субсидіями тих, хто їх реально потребує. І це не просто мій заклик, а це принципова позиція щодо формування бюджету 2019 року до другого читання. Наголошую окремо, якщо цієї позиції не буде в бюджеті, якщо не врахують позицію Президента при підготовці в парламенті, я бюджет цей не підпишу. Зроблю те, що ніколи не робив.

Наполегливо прошу, усі обласні державні адміністрації, усі міські та сільські голови - не сидіти осторонь, що це позиція лише Уряду. Це позиція наша спільна, це позиція влади. Треба підключитися до удосконалення цієї системи і дійти до кожної хати і не пропустити жодної родини, яка має законне право на субсидію. Допомогти захистити людей. Ті, хто заощаджує енергоресурси, ще раз наголошую, використовує суму меншу, ніж належить за законом, хоча ми все рівно за рахунок коштів платників податків з державного бюджету витрачаємо живі гроші, це ніякі не заліки на субсидії. Так от кожна родина, яка зекономила, має право на зекономлену різницю отримати, наголошую – живими грошима. Ми маємо до цього підійти.

Такою можливістю вже користується 1 млн 300 тис домогосподарств, і це коло Уряд має й надалі розширювати. Ми спільними зусиллями зробимо максимум, щоб захистити тих, хто реально потребує допомоги. Це є наше спільне завдання. І тут я точно не зупинюсь на цьому.  Я покладаюся на вас, на тих, хто найближче до простих людей – органи місцевого самоврядування.

Бо реформу децентралізації ми робили саме для того, щоб наблизити владу до людей, скоротити відстань від людини, яка приймає не лише політичні рішення, а має реальний фінансовий ресурс для вирішення проблем людей – скоротити відстань від людини, яка приймає рішення, до громади. І сьогодні оцінюється, що реформа децентралізації – це одна із наших найбільш успішних реформ для швидкого та ефективного вирішення місцевих проблем.

Тому ми 4,5 роки назад і започаткували децентралізацію. І хоча ця реформа ще далека до завершення, вона належить до числа тих, позитивні результати яких суспільство вже точно помітило. Поклали дорогу, відремонтували школу, зробили освітлення в сілі, селищі або місті, сміття почали нарешті вивозити не лише в містах, але і селах, водогін полагодили, майданчик спортивний зробили – це, здавалося б прості речі, хвалитися цими речами в двадцять першому столітті якось аж ніяково. Але давайте чесно казати, ці проблеми не вирішувалися десятиліттями.

В провінції ще донедавна здавалося, ніби час завмер на початку дев’яностих. Годинник знову пішов дві тисячі чотирнадцятого року після того – наголошую, що під час моєї передвиборчої президентської програми я наголосив, що одним із основних ключових елементів моєї діяльності на посаді Президента буде децентралізація. Пам’ятаєте як всі скептично посміхалися, що всі це обіцяють, але гроші з центру ніхто ніколи не віддасть. Це була позиція принципова моя, це була позиція Уряду. До речі, підготували зміни до Конституції, які мали забезпечити конституційну підтримку відповідним змінам до децентралізації. І сьогодні я можу наголосити – давайте подумаємо, що у зв’язку з тим, що пройшли незаконні вибори вчора на окупованих територіях, у зв’язку з тим, що Росія взяла на себе повну відповідальність за брутальне порушення Мінських домовленостей, ті зміни до Конституції ми залишаємо в Парламенті, але може ми швидко підготуємо зараз зміни до Конституції, які дозволять нам рішуче продовжити наступ на захист децентралізації, забезпечивши їм конституційний фундамент. Не встигаємо зробити це з першого січня 2019 року, оскільки потребує двох сесій, зробимо з першого січня 2020 або 2021 року, але наш рух вперед має бути таким, коли ніхто нас не зупинить. Бо децентралізація – це не лише перерозподіл грошей на місця, на задоволення самих невідкладних потреб громад. Бо децентралізація - це і прийняття політичних та владних рішень. Це чіткий розподіл відповідальності – відповідальності Президента, Уряду, центральної влади і відповідальності влади місцевої. І суспільство повинно точно знати за що з кого питати, бо в багатьох громадах ми вже бачимо ознаки змін.

Держава забезпечила різноманітні механізми стимулювання відродження регіонів, починаючи від фіскальних інструментів, завершуючи правом спрощеного об’єднання навколо міст обласного значення та міжмуніципального співробітництва. Скажіть мені, скільки про це мріяли мери міст, голови громад для того, щоб вирішити питання приєднання. І лише зараз ми забезпечили відповідні рішучі кроки.

Декілька слів про гроші. Вперше частка місцевих бюджетів у зведеному бюджеті України перевищила 50%. Наголошую, що коли я працював головою бюджетного комітету, дуже добре знаю цей розподіл, тоді цифра коливалася в районі 30%. За чотири роки власні доходи місцевих бюджетів зросли з шістдесяти дев’яти мільярдів гривень до двісті тридцять одного мільярда. Це прогноз на кінець поточного року. 60 млрд і 230 млрд. Як цьому можна заперечувати, як не оцінити, що Президент і Уряд віддали гроші. Якби в нас зараз були ці гроші в нашій кишені, в державному бюджеті, то про що ви кажете – гори би звернули.

Але чому ми маємо це тримати в себе, коли ми маємо довіряти суб’єктам місцевого самоврядування? Дати їм можливість міським головам, головам громад самостійно вирішувати що і де будувати, як вирішувати власні проблеми.

В результаті, частка власних доходів місцевих бюджетів у ВВП збільшилася з 5% до 7%, більше 7%. Розмір державної підтримки на розвиток громад та розбудову інфраструктури, знову ж таки порівняти 2014 рік із 2018 роком, за чотири роки він збільшився у 39 разів.

На добровільній основі створено 865 об’єднаних територіальних громад. Пам’ятаєте скільки каміння було кинуто в наш бік – а чи буде це добровільно, а чи не буде ніхто примушувати, чи не будуть тиснути, чи не будуть заставляти, чи немає там прихованого політичного впливу.

А сьогодні об’єднані територіальні громади охоплюють вже 24% населення і 37% від загальної площі України. Вони зараз отримали зовсім  іншу, в рази й на порядки міцнішу фінансову базу. При цьому в 99 районах примудрилися не створити жодної об’єднаної громади. Хочу тут наголосити – це абсолютно неприйнятно.

Ще одна проблема. Мільярди гривень з коштів місцевих бюджетів пиляться на депозитах. Друзі мої, звернусь до банківських установ і попрошу оприлюднити в розрізі кожної громади. Якщо вони не потрібні головам громад, ви так і скажіть! Приблизно стільки зараз потрібно армії, щоби успадковані нами звалища боєприпасів, не сховища, а саме звалища, перетворити на сучасні склади із надійними та високотехнологічними системами безпеки, які повністю виключають вплив людського фактору і проведення диверсій.

Отримувати лише відсотки з депозитів – це замало. Гроші мають вкладатися в реалізацію важливих місцевих проектів, працювати на громаду,  генерувати нові робочі місця. Врешті-решт покращувати життя людей громади. Так чому тоді кошти розмиваються або «зависають» на депозитах? Не через злий умисел. Часом, просто через брак якісних контрактів, якісних проектів і якісних менеджерів, які готові і здатні їх реалізувати. Виходить як в радянському колгоспі: нема врожаю – біда, а як вродило – то ще більше лихо. Так і в громадах: не було грошей… були в 2013-2014 роках місцеві бюджети касам по виплаті зарплати, бо нічого більше там не було… Не було грошей – не знали, що робити, але принаймні депутати хоч посилалися: а що ми можемо зробити – грошей немає. Прийшли гроші –  заплуталися ще більше, не знають, куди відра підставляти.

За всіма прогнозами, протягом найближчих років в Україні триватиме зростання. Якщо на виборах дамо відсіч демагогам, дамо відсіч популістам, якщо не дозволимо їм звести нанівець суспільством побудовану макроекономічну стабілізацію. І тоді децентралізація призведе до появи у громад ще більших  додаткових коштів.

Необхідно подолати спорадичність і певний хаос в реалізації політики розвитку регіонів. Тому ставлю регіональній владі завдання розробити плани перспективного розвитку територій на 2019-2021 роки, обговорити їх із суспільством і громадами, і прийняти їх на рівні громад. Кожна територія повинна визначити свої переваги і пріоритети, на основі яких на ваших дорожніх картах і з’являться першочергові об’єкти, які і будуть маркерами розвитку. І саме головне – кожен член громади буде мати можливість знати, а що буде зроблено у 2019, 2020, 2021 році. І куди підуть такою важкою працею зароблені кошти громади. Це можуть бути і індустріальні парки. Але не з точки зору податкових пільг, бо ми збираємось провести зміни до законодавства, де стимулювання інвестицій буде проводитись на державному рівні. А індустріальні парки це означає, що коли місцева громада за рахунок власних коштів підготує майданчик, підготує підведення мереж, підготує приміщення, щоб завтра підприємець, який вирішив зайнятися ризикованою справою – інвестувати власні кошти в розвиток бізнеса, держава не словом, а ділом сприяла і допомагала. Щоб він не робив: розвиток потужностей альтернативної енергетики, вирішив будувати елеватори, вирішив будувати аеропорти, перинатальні центри. Громада вирішила будувати дороги, інфраструктуру, або багато іншого…

Наявність такий перспективних планів із затвердженими громадою проектами, механізмами фінансування в рази підвищить інвестиційні перспективи територій. І виграє той, хто буде першим. І з точки зору внутрішніх напрямків, внутрішнього фінансування, в тому числі і центрального, і з точки зору залучення зовнішніх грошей. Гарантую, що й держава знайде можливість співфінансувати багато із цих проектів. Тому, закликаючи вас до ухвалення планів розвитку, ми не зазіхаємо на кошти місцевого самоврядування. Це кошти, які ви будете самі визначати як використовувати. Навпаки – пропонуємо фінансову допомогу в реалізації особливо значимих проектів. Підставимо державне плече.

Яскравим прикладом такої допомоги є президентська програма розвитку медицини у сільській місцевості. Схвалено до фінансування 513 проектів з будівництва нових амбулаторій на суму майже 3 мільярди гривень. Ще 250 мільйонів витратимо на придбання 497 автомобілів для цих амбулаторій.  Першу сільську амбулаторію, згідно цієї програми, вже збудували і оснащують у селі Протопопівка Приютівської ОТГ на Кіровоградщині. Разом з Кіровоградською лідерами в проекті є Дніпропетровська, Луганська, Харківська та Рівненська області. На даний момент з 513 амбулаторій будується 89, решта - стартують в найближчі тижні. 

Нагадаю, такий амбітний проект став можливим завдяки тому, що Генеральна прокуратура України на чолі з Юрієм Віталійовичем Луценком змогла повернути до бюджету 44 мільярди гривень, вкрадених Януковичем та його оточенням. На зазначені кошти будуються, до речі, не лише 513 амбулаторій, але й 184 гуртожитки для воїнів-контрактників. Для того, щоб там проживали майже 24 тисячі українських військовослужбовців, в комфортних, нормальних умовах 21 століття, а не  в наметових містечках чи радянських казармах. Зараз на ці гроші закуповуємо сучасну зброю для армії, реалізуються інші соціально-значущі проекти. Крім грошей, у державну власність повернуті заповідники, ліси, земельні ділянки, великі заводи та інші активи. Всі ці  факти більше, ніж промовисто свідчать, що послідовний курс влади на залучення до бюджету всіх державних ресурсів, незаконно привласнених Януковичем та топ-особами його режиму, реально реалізується. Вибачте за цей «ліричний» виступ, але минулого тижня в інформаційному просторі з’явилася низка інсинуацій на цю тему.

Сільські амбулаторії не єдиний внесок держави в розвиток сільських територій.  Я ініціюю виділення в наступному році 3 мільярдів гривень на підключення сільських шкіл до Інтернету, на  модернізацію опорних шкіл, на придбання шкільних автобусів. Бо якщо ми тягнемо Інтернет для телемедицини у сільській медицині, очевидно, що і сільрада, і школа  мають точно мати високошвидкісний Інтернет. Так само наполягаю на збільшенні субвенції на інклюзивну освіту до одного мільярда гривень. Бо взагалі вирішувати проблеми інклюзивної освіти  почали лише зараз, в останні 3-4 роки. До цього ці діти, які є рівними членами суспільства, були кинуті на призволяще. І на сьогоднішній день влада нарешті опікується проблемами безбар’єрності, опікується особливостями освіти. І безумовно, що ми маємо забезпечити продовження цього курсу і ця сума у порівняні з поточним роком майже подвоїться.

Але я хотів би сказати, ще декілька слів по програмі сільської медицини і  будівництва амбулаторій. Якщо виявиться, що десь порушено умови тендеру чи умови конкурсу, чи хтось організував «междусобойчик», якщо підтвердиться будь-яка інформація, яку оприлюднено, я сподіваюся, що правоохоронні органи дадуть відповідну оцінку подібним діям. А урядові  представники просто відкличуть ліцензії у махінаторів. Для того, щоб не було права доступу махінаторів до участі у подібних тендерах. Якщо  ця інформація брехлива, то дайте відповідне роз’яснення людям для того, щоб вони могли визначити… Бо лише принцип довіри і прозорості може забезпечити ефективне використання саме цих напрямків бюджетних коштів.

Шановне товариство!

В 2014 році ми поставили собі амбітні цілі – зробити реформу децентралізації і порвати раз і назавжди з централізованою радянською системою. Віддати повноваження і ресурси у громади. Сьогодні, коли ми десь на екваторі цієї реформи, маємо ставити не менш амбітні цілі і завдання. Ми повинні бачити горизонти реформи. 2020 рік – ключовий. У 2020 році місцеві вибори мають відбутись вже за умови покриття всієї території України об’єднаними територіальними громадами. Часу залишилось небагато. Тобто на новій територіальній основі мають бути проведені місцеві вибори. І там буде забезпечено змагальність. Було нецікаво йти, в тому числі і в 2015 році, бо цим вішав ярмо і не мав ніяких можливостей для того, щоб вирішити проблеми. Зараз ситуація кардинально змінилася.

Що нам потрібно для цього зробити? Перше – потрібне максимальне стимулювання подальшого об'єднання та приєднання  територіальних громад, зокрема до міст обласного значення. Друге. Верховна Рада має прийняти надважливий законопроект «Про засади адміністративно-територіального устрою». Ми маємо обговорити його, мати суспільну підтримку і приймати. Він затверджує базовою адміністративно-територіальною одиницею держави – громаду. Наближаємо владу до людей. Наші дії, дії влади мають бути абсолютно зрозумілими. Третє. 2019 року мають бути сформовані всі перспективні плани областей з повним покриттям ОТГ всієї території України. У 2020 році ми повинні прийняти адміністративне рішення про об’єднання громад, які за чотири роки не знайшли ані бажання, ані прагнення, ані сил об’єднатись. Від того, що хтось не зможе до 2020 року забезпечити об’єднання, не мають страждати люди. Чому вони мають жити у більш гірших умовах, ніж ті, хто перебуває в ОТГ? Ми чотири роки не тиснули, лише бюджетно заохочували. Але ніхто не може діяти всупереч інтересам громади, інтересам людей.

Це станеться відповідно до бажання людей, щоб ніхто не був заручником. Це станеться відповідно до перспективних планів, затверджених обласними радами. Маємо завершити ключовий етап реформи, щоб усі громадяни України мали, нарешті, рівний доступ до якісних послуг – в освіті, медицині, соціальній сфері.

До речі, я вчора мав зустріч з керівниками багатьох держав в Парижі, це було дуже активне спілкування, але окремо була зустріч з Канцлером Німеччини Ангелою Меркель і Президентом Франції Еммануелем Макроном, і у питанні децентралізації – це один із тих напрямків, де нам готові збільшити обсяги допомоги і збільшити обсяги консультативної допомоги. Якщо будь-який обраний голова має порадитись як найбільш ефективно використовувати кошти громади, ми можемо дати доступ до найкращих іноземних практик.

Децентралізація, як і інші важливі реформи, про які тут сьогодні будемо детально говорити, має стати точно незворотною. Не можна будь-кому дати навіть маленький шанс на реванш. Чотири роки поступового впровадження довели її економічну та політичну ефективність для громад та громадян. Її ефективність зайвий раз переконує нас в тому, що наступному поколінню українців ми передамо успішну європейську Україну. Саме так і станеться, якщо лише не дамо передати країну до рук реваншистів, популістів, які атакуватимуть країну у виборчому циклі 2019-20 років. Але я впевнений, мудрий український народ зробить відповідальний вибір, який гарантуватиме сталий розвиток територій, громад. Розвиток, до якого розчистили дорогу і створили умови потягом кількох років важких випробувань і тяжкої праці.

Україна – це величезний потенціал людської сили. Україна – це величезний потенціал людської віри. Україна – це край єврооптимістів, правильних єврооптимістів, з унікальною вірою в Європу і власне європейське майбутнє.

Слава Україні!

https://www.president.gov.ua/news/vistup-prezidenta-ukrayini-na-vidkritti-somogo-zasidannya-ra-50986

 

 

 

Виступ Президента України під час вшанування пам’яті жертв з нагоди 85-х роковин Голодомору

24 листопада 2018 року - 16:23

Виступ Президента України під час вшанування пам’яті жертв з нагоди 85-х роковин Голодомору 

 

 

Високоповажні іноземні гості! Друзі України!

Ваша Святосте!

Шановні предстоятелі церков і лідери релігійних організацій!

Дорогий український народе!

Щороку пізньої осені на ці дніпровські кручі приходять тисячі людей. Вони прибувають із різних куточків України та з далеких країн. Їх приводить сюди бажання вшанувати загиблих і нагадати світові про один з найбільших злочинів ХХ століття – про Голодомор, влаштований Кремлем.

Геноцид був дуже ретельно спланований. Ним хотіли вирішити назавжди українське питання, яке століттями не давало спокою Росії, та й відверто кажучи і досі не дає. На початку тридцятих років ще свіжою була пам’ять про Українську національну революцію, століття якої ми відзначаємо цього року. Наша революція виявилася надто романтичною, надто вже сподівалася на мир і братерство, надто мало дбала про армію. Через те й була придушена навалою з півночі. Але пробуджена революцією національна свідомість – точно залишилася.  

Російсько-більшовицька тиранія невтомно гасила той вогонь свободи, але він все одно то жеврів, а то й загорався з новою силою. І місяця не минало без повстань, бо хлібороби не хотіли віддавати зерно, хліб задарма. Бувало, відхилялися від «курсу партії» українці-керівники міністерств, заводів, установ: навіть на засіданнях парткомів час від часу лунали виступи проти диктату Москви. Українізацію, яку Сталін розглядав як тимчасову подачку, націонал-комуністи сприймали всерйоз і енергійно проводили, зміцнюючи нашу українську ідентичність. Потаємну думку мільйонів висловило коротке гасло Миколи Хвильового: «Геть від Москви!»- разом з іншим у нашій мовній стилістиці тих часів: «Дайош Європу».

В ті ж роки відбувся розквіт української культури. Ніколи раніше не з’являлося в нашій  Україні одночасно стільки геніальних письменників, поетів, художників, режисерів, акторів, музикантів. Це ті, які стали «розстріляним Відродженням».  

Посіяні Українською національною революцією зерна дали добрі сходи. Кремль страшився майбутнього «врожаю». Сталін так і написав Кагановичу: «Украину можем потерять». Зі страху й ненависті виріс задум злочину. Спочатку неправедним судом судили і знищили тих, хто дав можливість народу пізнати самого себе, хто об’єднував його навколо цінностей і смислів. А потім взагалі спланували вбити всіх, хто здатний до опору. Вбити лише за те, що вони українці… За те, що вже самим фактом усвідомлення себе окремими народом ставлять під загрозу існування імперії.

Дослідники на основі документів і свідчень дуже докладно описали, як спускалися з Москви нереальні плани хлібозаготівель,  що прирекли Україну на масовий голод. Ми знаємо, як відбувалося занесення сіл на «чорні дошки». То означало – оточення військом, заборону виїзду, вилучення будь-якої їжі і вимирання чоловіків, жінок, дітей. Так, вони вбивали не лише дорослих. Вбито і півтора мільйона дітей!   

Відомо й те, як оголошували куркулями сотні тисяч господарів і разом з родинами засилали їх на Сибір, аби вже там виморити як не голодом, так холодом; як не морозом, так каторжною працею.

Рафаель Лемкін, автор самого терміну «геноцид», один з тих, хто добився прийняття Конвенції ООН про запобігання злочину геноциду та покарання за нього, зробив такий висновок: «Радянський геноцид в Україні був не просто випадком масового вбивства, але саме випадком геноциду, знищення не лише окремих людей, але й усієї нації».

Протягом десятиліть за одне лише згадування про Голодомор можна було заплатити роками неволі. Та в тисячах і тисячах українських родин продовжували згадувати імена загиблих родичів. Пошепки переповідали страшні подробиці. У таємних щоденниках записували спогади. Обговорювали це на своїх гуртках шестидесятники. Цього року пішов з життя один з них, Іван Драч. В ці дні Іван Федорович завжди приходив сюди. Влітку 1986 року він першим на з’їзді письменників публічно оголосив вимогу владі дати відповідь про те, що ж коїлося в Україні в тридцяті роки.

Чимало небайдужих людей за межами СРСР берегли пам’ять про злочин Голодомору. Розповідали про нього з церковних кафедр, писали репортажі в газетах і просто листи зі зверненнями до урядів. В усіх кінцях світу українська громада на повний голос нагадувала про Голодомор. 

Тридцять років тому комісія Конгресу США офіційно встановила, що Сталін та його оточення вчинили геноцид проти українців. Цього ж року Сенат американського Конгресу визнав Голодомор геноцидом. Загалом півтора десятки держав на рівні парламентів кваліфікували голод тридцять другого – тридцять третього років саме як геноцид.

Сьогодні в Києві на міжнародному форумі «Україна пам’ятає – світ визнає» були присутні представники п’ятдесяти країн.

Напередодні ми почули від Папи Франциска слова вшанування жертв Голодомору. Зі співчуттям та підтримкою до українського народу звернувся Вселенський Патріарх Варфоломій. «Ця трагедія, - зазначив Його Всесвятість, - говорить сама за себе, серед інших жорстоких вчинків проти людства та Божого творіння, здійснених у двадцятому столітті, саме Голодомор стоїть окремо».

У зверненні Його Всесвятість ще раз наголосив, що «Священний Синод вирішив надати автокефалію Православній Церкві в Україні, щоб вона приєдналася до повноти Православ'я в єдності та внутрішньому мирі». Рішення, яке ми українці очікували десятиліттями і навіть століттями, - прийняте, і ми за нього надзвичайно вдячні нашій Константинопольській Матері-Церкві. Очікуємо найближчим часом остаточно юридично та канонічно буде оформлена автокефалія.

Дорогі українці!

Ми провели декомунізацію і стерли імена катів нашого народу з карти України, прибрали їхні ідоли. Цей процес має бути завершений. Звертаюся до Верховної Ради щодо перейменування Дніпропетровської області на Дніпровську. Днями вніс до Верховної Ради відповідний законопроект. Закон вимагає це рішення провести через зміни до Конституції.

Позавчора, і дуже дякую Парламенту України і народним депутатам, Верховна Рада в першому читанні вже схвалила зміни до Конституції, які зобов’язують українську владу забезпечити вступ України до Європейського Союзу та НАТО, які карбують в Основному законі наш курс на Євросоюз та НАТО. Це – частина нашої стратегії, яку ми послідовно впроваджуємо протягом останніх чотирьох з половиною років.

Лише інтеграція України до євроатлантичного простору гарантує нам і мир, і безпеку, і незалежність, і подолання бідності. Щойно цитував Хвильового: «Геть від Москви! Дайош Європу!». Від цієї стратегії ми не відступимо. Україна обов’язково стане повноправним членом НАТО і повноправним членом Європейського Союзу!

І не буде більше ані Голодомору, ані Великого терору, ані русифікації. Як писав Тарас Шевченко: «І на оновленій землі врага не буде, супостата, а буде син, і буде мати, і будуть люде на землі!»

Історична відповідальність за Голодомор лежить на Російській Федерації як правонаступниці СРСР, і той злочин не має терміну давності. Росія знову, як і сто років тому, розгорнула агресію проти України щоб повернути її назад, в імперію. У Кремлі знову ненавидять і бояться вільної європейської України. Але, я точно знаю, вони вже не зможуть повернути назад колесо історії. 

Україна впевнено йде своїм шляхом. 

Ми пам‘ятаємо! Ми – сильні!

Вічна пам'ять жертвам Голодомору!

Вічна пам'ять усім, хто віддав життя за свободу і незалежність України!

Оголошую загальнонаціональну хвилину мовчання.

 

 

 

Виступ Президента України у рамках Міжнародного форуму «Україна пам’ятає – світ визнає!» до 85-х роковин Голодомору

 

 

24 листопада 2018 року - 14:35

Виступ  Президента України у рамках Міжнародного форуму «Україна пам’ятає – світ визнає!» до 85-х роковин Голодомору 

 

 

Ваші Високоповажносте!

Пане Президенте Вайоніс!

Пане Президенте Кіска!

Пане Прем’єр-міністре Філіп!

Дорогий Прем’єр-міністр України!

Дорогий Голова Верховної Ради України!

Пані та панове!

Шановні гості!

Дорогі друзі, які сьогодні зібралися всі разом для того, щоб відзначити 85-ї роковини страшної трагедії.  

Я щиро вдячний за вашу участь у пам’ятних заходах з нагоди трагедії, яку від нас віддаляють довгих вісімдесят п’ять років.

Уявіть собі, сьогодні з нами представники понад 50 країн!

Я глибоко зворушений таким проявом солідарності з Україною.    

Це свідчення того, наскільки глибоко Ви поділяєте наш біль, і як щиро Ви вболіваєте за нашу долю. 

У цей історичний період це має особливе значення для нас і знаходить найтепліші відгуки у серцях всіх українців.

Бо сьогодні ми схиляємо голови перед невинними душами, які знайшли свій передчасний спочинок внаслідок одного з найстрашніших злочинів проти людяності.

У ті чорні тридцять другий і тридцять третій роки московський тоталітарний режим з диявольською наснагою взявся ламати волелюбну українську душу, влаштувавши геноцид проти цілого народу.

Не було ніяких природних катаклізмів. Не було ніяких трагічних обставин.   

Був лише дуже скурпульозно виконаний у кремлівських кабінетах план, який приніс небачену людську трагедію на родючі українські землі.

Бо режим Сталіна бачив єдину можливість закріпитися в Україні – ціною мільйонів життів.

Коротка цитата із таємної доповідної тодішньої пори добре відображає тогочасну трагедію.

У вересні 1932 року українські науковці намагалися повідомити Михайлу Грушевському, своєму вчителю і наставнику, про штучний голод в Україні.

Лише послухайте, що пишуть очевидці: «Про політичне становище сказати, що в Україні панує справжній голод, вимирають цілі села та повіти. Особливо підкреслити жахливу смертність серед дітей. Це політика, спрямована на те, щоб остаточно зламати українську націю, як єдину національну силу, що здатна на серйозний опір. Одні вимруть, інші розсіються безкінечними просторами Росії».

Це і є справжня оцінка кремлівського злочину Голодомору. Оцінка дана не нами і не сьогодні, оцінка дана його свідками. І таких свідчень – достатнього, аби заглушити навіть найзапекліших апологетів заперечення Голодомору.

Пані та панове,

Лише з відновленням української незалежності було остаточно зірвано табу з теми Голодомору.

У ці дні завершується міжнародна акція «Запалімо свічку пам’яті!», яка розпочалася 85 днів тому до Дня пам’яті жертв Голодомору.

Проведено понад сотню пам’ятних заходів на п’яти континентах. 

Вже добре знаємо, як старанно радянська Москва ховала від світу правду. 

З кожним роком розширюється коло держав, які визнають Голодомор геноцидом українського народу.

Вже близько трьох десятків держав на тому чи іншому рівні надали належну оцінку цій людській трагедії. Лише за останній час ухвалені важливі рішення Сенатом США та Асамблеєю Португальської Республіки.

Маємо належне вшанування пам’яті жертв Голодомору і на рівні міжнародних організацій – таких як Організація Об’єднаних Націй, Європейський Парламент, ЮНЕСКО, ОБСЄ, Парламентська Асамблея Ради Європи.

Ми вдячні нашим іноземним партнерам, які долучилися до відновлення історичної правди.

Однак, сьогодні ми ще на півдорозі.  

Тому розраховуємо на широку міжнародну підтримку проекту декларації ООН до 85-х роковин Голодомору, підготовленого Україною.  

Закликаю наших партнерів підтримати та приєднатися до співавторів декларації.

Завдяки всім цим спільним діям української громади, особливо закордонної громади, діаспори, весь світ задається питанням – то де та межа людської жорстокості? 

І, здавалося б, Кремль мав би скористатися шансом, щоб спокутувати вину перед мільйонами, яких жорстоко закатувала радянська влада, відмежуватися від радянської влади.

Однак, Москва нинішня так само всіляко вивертається, щоб затлумити пам’ять про жертв Голодомору.

Ба більше, вона з новою силою кинулася шматувати українську душу на Донбасі та в Криму.

І сьогодні ми так само далі продовжуємо стикатися з новими людськими трагедіями, поки рішуче не скажемо «досить». 

Дорогі друзі,

Сьогодні догорять запалені свічки пам’яті у рамках ініційованої Україною акції.  

Однак, я твердо переконаний, наші спільні зусилля за справедливість, гуманність та верховенство права розгоряться з новою силою.

Шануймо пам'ять про жертв Голодомору, який став геноцидом українського народу!  

Нашим моральним обов'язком є вписати кожне невинне ім'я в історичну книгу пам'яті. 

Бо це і є та абсолютно необхідна засторога для людства від повторення подібних злочинів. 

І давайте підтримуймо тих, хто сьогодні потребує нашої допомоги!  

Бо це нинішня наша спокута перед тими, кого не змогли вберегти в минулому.

І на знак увічнення пам’яті жертв Голодомору я підтримав ініціативу про надання гуманітарної допомоги Єменській Республіці, Республіці Судан, Демократичній Республіці Конго.

Відповідний Указ Президента України уже підписано.

Єднаймося на захист людяності!

Сьогодні ми, українці, як, власне, й інші народи, продовжуємо потерпати від агресії та насильства.

І нам потрібна єдність і солідарність усього вільного світу у захисті цінностей та гуманності, якими ми так пишаємося після всіх тих жахіть, які уже випадали на долю людства.

 

Дякую за увагу!

Вічна пам'ять тисячам і мільйонам закатованих та принижених!

Слава Україні!

Виступ Президента у Верховній Раді під час розгляду змін до Конституції щодо курсу на набуття членства України у ЄС і НАТО

22 листопада 2018 року - 18:38

Виступ Президента у Верховній Раді під час розгляду змін до Конституції щодо курсу на набуття членства України у ЄС і НАТО 

 

 

Шановний пане Голово!

Шановні народні депутати!

Дорогі співвітчизники!

Власне кажучи, я зараз майже не маю жодних сумнівів, що зараз Верховна Рада в першому читанні точно підтримає законопроект змін до Конституції. Вони силою Основного Закону України зобов’яжуть будь-яку українську владу, наголошую - будь-яку і всі її гілки, - працювати для того, щоб забезпечити вступ України до Європейського Союзу, вступ України до НАТО.

Я не бачу аргументів не голосувати, не розумію цих аргументів і не сприймаю. І ось чому. За чотири роки ми з вами, ми з вами – це наше спільне досягнення, ми здолали величезну дистанцію на шляху до європейської і євроатлантичної інтеграції. Як вчора заявив один із єврокомісарів, Україна та Євросоюз наблизилися один до одного як ніколи - завдяки людям, які п’ять років тому розпочали Революцію гідності. Я додам від себе, що жодна держава, яка не є членом НАТО, не має сьогодні таких близьких відносин з Альянсом, як зараз має Україна. І це теж завдяки людям, які п’ять років тому розпочали Революцію гідності, і які в тому числі сидять в цьому залі.

Але якщо взяти за основу порівняння з нашими сусідами, ми, на жаль, надзвичайно сильно запізнюємось, сильно відстаємо. Польща, Угорщина, Чехія ще в березні дев’яносто дев’ятого вступили до НАТО, а в травні дві тисячі четвертого - до Євросоюзу, разом із Словенією, Словаччиною, країнами Балтії. А ми на той момент навіть у двері не постукали до цих двох найуспішніших міжнародних союзів! А ми в тому ж таки четвертому році ледве-ледве зірвали план прикувати Україну до єдиного російського економічного простору.

Постколоніальне суспільство довгий час залишалося в полоні імперських стереотипів та ілюзій, які десятиліттями вдувалися сюди, в Україну, кремлівською пропагандою. В тому числі – і міфів про нібито братерську Росію і нібито агресивний блок НАТО. Політична еліта того часу, замість того, щоб йти попереду, вести за собою людей, підігравала найдрімучішим забобонам.

Так, були й тоді в нашому українському політикумі люди, які мислили стратегічно, які зазирали в майбутнє, які бачили загрози і щиро шукали відповіді на них. Наприкінці нульових ми зробили спробу форсувати наш вступ до НАТО. У цій залі немало свідків і навіть учасників тих подій.

Одні діяли відкрито. Вони місяцями блокували роботу Верховної Ради; сіяли дезінформацію в засобах масової інформації про НАТО; «спротив» НАТО проголосили наріжним каменем своєї політики. Пам’ятаєте кульки у цьому залі? Я думаю, що це буде дуже ефективним символом їх діяльності. В чиїх інтересах вони діяли? Діяли в інтересах Росії як класична п’ята колона. І зараз намагаються діяти так само.

А інші, хоч і вичавлювали із себе слова і навіть підписи на підтримку НАТО, тишком-нишком вставляли палки в колеса, посилали на Захід сигнали, мовляв, ще, просто дорогі мої, не час для надання ПДЧ. І зараз їм це спокою не дає. На ворі і шапка горить.

Тодішня влада не говорила про свою позицію щодо НАТО одним голосом, і ми втратили шанс убезпечити себе, на жаль, втратили шанс, від російської агресії.

«В ряде соседних государств… не прекращались попытки расширения НАТО, в том числе и за счёт так называемого ускоренного вступления в альянс Грузии и Украины. Всё это, разумеется, потребовало чёткой и слаженной работы всех специальных силовых структур, правоохранительных органов и весьма высокого уровня координации их деятельности. Должен сразу сказать, что Федеральная служба безопасности в целом успешно выполнила поставленные перед ней задачи».

Дорогі друзі, я щойно процитував повідомлення з сайту «кремлін крапка ру» їхньою державною мовою. Дата цього повідомлення - 29 січня 2009 року. І це – мовою оригіналу слова тодішнього президента Росії на розширеній колегії ФСБ-КДБ. До росіян – в мене жодних питань. Але як себе сьогодні почувають ті українські політики, які наприкінці нульових вільно чи невільно взяли участь у цій названій спецоперації? Які торпедували вступ України до НАТО і які залишили країну беззахисною перед російським вторгненням.

Друзі, я глибоко переконаний, що будь ми членом Альянсу, Росія не наважилася би анексувати Крим, ніколи б не наважилася вдертися на Донбас. І зауважу, нарешті, що агресію проти України Кремль розв’язав саме тоді, коли режим Януковича проголосив нашу позаблоковість.

І ще в чотирнадцятому році ми повернули до закону про засади зовнішньої та внутрішньої політики норму про євроатлантичну інтеграцію. Цю гойдалку, коли фундаментальний закон правиться сюди-туди простою більшістю голосів, нам з вами, дорогі друзі, слід зламати. І ми з вами це зробимо поправками до Конституції – нашим сьогоднішнім голосуванням яке, я тішу себе надією і впевнений, що має об’єднати цей зал, які б політичні протистояння на сьогоднішній день не лунали в Україні. І в лютому, на наступній сесії, ми приймемо зміни до Конституції остаточно.

Що це таке? Це просто додаткова гарантія від реваншу проросійських, антинатовських і антиєвропейських сил. І загрозу такого реваншу я точно не хочу перебільшувати, але так само закликаю його не ігнорувати і не недооцінювати.

Ми маємо гарантувати всі разом невідворотність європейського та євроатлантичного курсу. Це – наша з вами відповідальність перед теперішніми і майбутніми поколіннями.

І фіксуючи в Конституції обов’язковість курсу на вступ до НАТО та Євросоюзу, ми посилаємо дуже потужний меседж про серйозність і незворотність своїх намірів нашим партнерам по обидва боки Атлантики. Минулого тижня, до речі, у Вашингтоні, на підставі моєї домовленості з президентом Трампом, пройшло засідання Комісії стратегічного партнерства Україна – США. І хочу наголосити, що в підсумковій заяві Сполучені Штати ще раз наголосили: Україна буде в НАТО. Крапка! А влітку ця перспектива документально була підтверджена у фінальній резолюції Брюсельського саміту НАТО, який я особисто брав участь у засіданні комісії Україна-НАТО і Грузія–НАТО. І серед 19 виступаючих всі 19 глав держав та урядів твердо закликали надати негайну перспективу членства для України і Грузії і підтвердили рішення, ухвалене ще у 2008 році в Бухаресті: двері Альянсу для України відчинені.

Так, на Заході не всі у захваті від нашої наполегливості, і багато хто за давньою звичкою звик озиратися на Москву. Так само, як і деякі в цьому залі. Але хіба це може нас українців зупинити?

І фіксуючи в Конституції обов’язковість курсу на вступ до НАТО, на вступ до Євросоюзу, ми посилаємо меседж і до Москви: ми розстаємося, остаточно і безповоротно. Росія як країна-агресор не має і не матиме вето на наш вступ ані до НАТО, ані до Європейського Союзу. І ні в кого не буде, бо це суверенне право України як країни, яка впевнено йде своїм шляхом.

Питання Євросоюзу та НАТО дуже тісно між собою пов’язані. У цих двох організацій дещо різні цілі, але точно спільні цінності. І критерії членства, яких нам ще треба досягти, дуже й дуже подібні. Приєднання до ЄС та Північноатлантичного альянсу насправді є дуже амбітним завданням і виконати його дуже непросто. Настільки непросто, що було би неправильним зараз обіцяти конкретні строки. Але кожен день наполегливої нашої з вами праці, праці дипломатів, військових і всієї країни наближає нас до цієї мети, бо єдина Європа – то є наша земля обітована. Земля, яка захищена безпековою парасолькою, бо НАТО є найефективнішою, найсильнішою та найбільш організованою колективною системою безпеки та оборони. За майже сім десятиліть функціонування НАТО жодна країна не наважилася атакувати жодного, навіть найменшого члена Альянсу.

Я вже неодноразово говорив, що до НАТО ми прямуємо не з порожніми руками. Протягом останніх років створили сильну, боєздатну армію, яка має колосальний досвід відбиття російської агресії… Слава українській армії!

Наші Збройні Сили, вся Україна суттєво посилить східний фланг Альянсу… Яка реалізує амбітну програму переходу від радянських до натовських стандартів в усіх сферах військового будівництва – шляхом безпрецедентної кількості спільних навчань, виконання річних національних програм, досягнення сумісності всього сектору безпеки та оборони.

Той же факт, що на сході ми боронимо точно не лише себе, а всю європейську цивілізацію, істотно посилює наше моральне право  претендувати на вступ до Європейського Союзу в якості повноправного члена.

Наразі ми зосереджені на виконанні Угоди про асоціацію та зону вільної торгівлі. Бачимо як постійно зростає експорт української продукції до Євросоюзу. Минулого року він підскочив на 30 %, а цього року – ще на 16 %.  І дуже важливо, що поступово змінюється і структура експорту. Позавчора на моїй з Прем’єр-міністром зустрічі з бізнесом посол, представник Європейського Союзу Хюг Мінгареллі наголосив, що в 2013 році частка Європейського Союзу складала лише 25%, а зараз – 42%. І це є абсолютно чітка позиція на кого  ми можемо розраховувати у важку годину. Наскільки руйнівним очікувала Росія запровадження ембарго, а не тільки агресії. І на сьогоднішній день ми демонструємо – Україна за ці чотири роки кардинально змінила напрямки роботи промисловості. Переорієнтувала експорт. І наша співпраця і поглиблена та всеохоплююча зона вільної торгівлі з Європейським Союзом повністю себе виправдала. Бо ми зараз переходимо від продажу сировини до продажу обробленої промислової та агропродукції з високою доданою вартістю. Європейські компанії з огляду на відсутність митних бар’єрів нарешті стали переносити до нас своє  виробництво і створювати тут в Україні нові робочі місця.

Крім того, що Угода є способом реалізації нашого з вам спільного цивілізаційного вибору, переорієнтація економіки на європейський та інші ринки допомогла нам подолати глибоку соціально-економічну кризу, спричинену війною і  економічним шантажем з боку Росії. Росія закрила свій ринок, який був традиційним для збуту українських товарів, який колись поглинав  більше третини українського експорту. Вона хотіла задушити Україну економічно, а зробила сильнішими і впевненішими у своєму цивілізаційному виборі.

Останні роки були і все ще є часом великих випробувань. Країна пережила глибоку економічну кризу, про причини якої я щойно сказав, а рівень життя, на жаль, відновлюється надто повільно. Деякі неминучі реформи виявилися надто болісними, але їх не можна було не починати, бо наслідки відсутності цих реформ були би набагато важчими. Через  напад Росії ми втратили тисячі й тисячі людських життів, - українських героїв, воїнів  і цивільних осіб. Глибока рана від цих втрат залишається відкритою і аж ніяк не гоїться. Обіцянка швидко завершити війну не справдилася, і я за це публічно вибачився перед усіма і кожним.

Але при всьому цьому ми стали могутніші як нація, впевненішими у своїх силах, твердішими у своїх намірах. Ми зміцнили нашу єдність і укріпилися у вірі в наше європейське майбутнє. Цю віру і впевненість ми сьогодні цементуємо в Конституції.

Сьогоднішнє голосування це не випадковий епізод. Це, шановні депутати, частина нашої з вами спільної стратегії, яку  ми послідовно впроваджуємо протягом останніх чотирьох з половиною років.  Лише інтеграція України до євроатлантичного простору гарантує нам з вами і мир, і безпеку, і незалежність, і подолання бідності.

Від цієї стратегії ми точно не відступимо. Україна, йдучи своїм шляхом, обов’язково стане повноправним членом НАТО і повноправним членом Європейського Союзу.

Ні я, ні ви, ні більшість українців з цього приводу немає жодних сумнівів.

Дякую вам.

Слава Україні!

Виступ Президента України під час участі у молитовному заході за Україну

14 жовтня 2018 року - 10:15

Виступ Президента України під час участі у молитовному заході за Україну 

 

 

«Я українець… Я люблю той народ, до якого належали мої батьки, мої діди, прадіди…. Серед котрого я родився, виріс, мовою котрого я співав… Не бути українцем я не можу так само, як дуб не може переродитись у березу, липа в сосну. Решту своїх сил віддам цілком і безповоротно службі духовним і церковно-релігійним інтересам свого українського народу»…

 

Ваша Святосте!

Ваші блаженства, всечесні отці!

Дорогі українці, браття та сестри!

Словам, якими розпочав свій виступ, - понад сто років. Вийшли вони з-під пера архієпископа Олексія, одного із керівників Братства Воскресіння Христового. Воно ще в листопаді далекого 1917-го  поставило на порядок денний питання про «відділення Української Церкви від Російської».

Під час національно-визвольної революції сімнадцятого-двадцять першого років минулого століття питання державності, мови та церкви були так само тісно пов’язані одне з одним, як і тепер.  Тодішній Київський митрополит Володимир, якому згодом судилося прийняти мученицьку смерть від безбожних більшовиків, не дозволив поминати під час літургії «державу українську, владу її і все українське військо». За словами очевидців, владика із подивом питав: «Яка така Україна? Який такий український народ? Хіба малороси не такий самий народ як руський?»

Митрополит Харківський і Охтирський Антоній на Великдень сімнадцятого заборонив читати Євангеліє українською, зверхньо й по-хамському назвавши нашу мову «базарною».  

Та попри тотальне несприйняття української автокефалії російським єпископатом, всією білою і червоною Росією - рух за національну православну церкву постав і набирав обертів. Ініціатива йшла знизу, від парафіяльного духовенства та вірян.

Керівництво новопосталої держави хай не одразу, але все ж таки усвідомило історичний масштаб питання, яке явно виходило за церковні пороги. Гетьман Скоропадський особисто взяв участь в одному із засідань Всеукраїнського церковного собору вісімнадцятого року. «Державні справи вимагають, аби всі церковні справи вирішувались тут, на Україні», - казав Павло Петрович. Коли ж промосковські ієрархи завели роботу Собору на манівці, міністр сповідань Гетьманської Держави Олександр Лотоцький чітко заявив про неможливість і неприйнятність управління церквою з чужих державних центрів: «В самостійній державі Церква має бути самостійною… Справа автокефалії української церкви має поважне значення поруч з справою незалежності державної… Вона майже в тій самій мірі стоїть більмом в оці тих, хто національне визволення українського народу вважає за кривду для «єдинага русскага народа».

Ідеї міністра Лотоцького лягли в основу закону про автокефалію, який 1 січня дев’ятнадцятого року ухвалила Директорія УНР. Втім, реалізувати його не вдалося. Головним чином через внутрішній розбрат, коли Україна не встояла перед зовнішньою агресією, втратила державну самостійність, а відтак – і передумову створення та визнання власної православної церкви.

І відновлення незалежності в дев’яносто першому році цілком логічно повернуло на порядок денний і проблему незалежної православної Церкви, якій усіма канонами передначертано бути в самостійній державі. Отож завершити справу, яку Іван Огієнко (Іларіон) називав ділом «повного розмосковлення» Церкви, зараз випало нашому з вами поколінню. І ми з вами  це робимо!  

Український Йордан, наш Дніпро, який величаво тече повз ці пагорби, у водах якого наші предки тисячу тридцять років тому прийняли Хрешення, вливається в Чорне море. А по той бік моря розкинувся Стамбул-Константинополь-Царьград, звідки й прийшла до нас віра Христова. Там – наша Церква-Мати. До неї ми звернулися по автокефалію. Вселенський Патріарх – єдиний у всьому світі, хто разом із Синодом має право її надати.

І сьогодні ми з вами зібралися тут тому, що днями із Константинополя прийшла дуже добра звістка: рішення про надання автокефалії українській помісній православній автокефальній церкві  – прийняте! Прийняте і ще раз підтверджене. Так постановили Вселенський Патріарх і Синод.

Ще одна надзвичайно важлива новина. Синод Вселенського Патріархату зняв усі неправедні кари, які Москва наклала на Патріарха Філарета, предстоятеля Української православної церкви Київського патріархату, а на Його Блаженство Митрополита Макарія і не накладалося. Я вітаю вас персонально, шановні владики. Надзвичайно важливо, що ви канонічно поновлені у єпископському сані. І відновлене сопричастя пастви з Вселенською Церквою. Ваші священнодії, як і служіння єпископату та духовенства українських церков тепер не підлягають більше сумніву. Ми то, чесно кажучи, й раніше в цьому не сумнівалася, але тепер вже ніхто не має права спекулювати на нібито не канонічності непідвладних Москві церков.

Ваша Святосте, ви не зламалися перед облудною, нікчемною московською  анафемою. Її нема. Як, згідно з заявами представників Вселенського престолу, не було й анафеми гетьмана Мазепи. А взагалі я хочу сказати, що анафема від Росії – це ніщо інше, як визнання особливих заслуг перед Україною і українським народом. Анафемствують вони лише видатних українців!

І нарешті, Вселенський Патріархат остаточно проголосив незаконною московську анексію Київської митрополії, здійснену ще наприкінці сімнадцятого століття. Ясно й недвозначно ним заявлено, що Російська православна церква не має канонічних прав щодо Православної Церкви в Україні… Що наша православна церква не має підпорядкування РПЦ. І Україна не була, не є і не буде канонічною територією російської церкви.

Це дуже просто патріарх Російської православної церкви на кожній службі молиться за російську владу, владу, яка здійснила агресію проти нашої держави. Патріарх Кирил Російської православної церкви молиться за російське воїнство, яке вбиває українських воїнів, вбиває цивільне населення, вбиває українців. А у нас в Україні, на жаль, є храми, які все ще поминають патріарха Кирила, який відправляє ці молитви. Я думаю, що це точно не для українського народу. І хіба можуть храми, в яких лунають молитви за патріарха, який молиться за російське військо називатися українськими?

Я гарантую, що не буде жодного тиску. Я гарантую, що буде збережено право  своєї дороги до Бога кожного  українця. Але я просив би просто задуматись, замислитись і  паству і вірних цієї конфесії.

Дорогі українці!

Питання Томосу та автокефалії виходить далеко за межі церковного життя. Це є питання нашої незалежності. Це – питання нашої української національної безпеки. Це – питання нашої української державності. Це – питання всієї світової геополітики. І якщо це не так, то поясніть мені а чому рішення Вселенського Патріарха позавчора обговорювалося на раді безпеки Російської Федерації під головуванням Путіна!? Чи не тому, що в житті, як у тій російській казці: Кощій точно знає де та голка, в якому яйці, в якій скрині і під яким дубом! Реакція Москви на дії Києва та Фанару свідчить про те, що ми на правильному шляху.  Фанар, хто не знає, це – резиденція Вселенського Патріарха.

Автокефалія – частина нашої державницької проєвропейської та проукраїнської стратегії, яку ми послідовно втілюємо в життя останні чотири з половиною роки… І, наголошую, будемо продовжувати втілювати й надалі. І ніхто не зупинить український народ. І ні в кого ми не будемо питати дозволу, бо вирішувати має Україна і її народ, який бореться за волю, за свободу, за майбутнє. Автокефалія – це найвагоміша  подія з того ж ряду, що й наше прагнення до вступу до Євросоюзу та НАТО, Угода про асоціацію, безвізовий режим з Європейським Союзом, вихід із СНД, відмова від оманливого Договору про «дружбу» з Росією тощо. Все це – основа нашого власного шляху розвитку, розвитку держави Україна і розвитку нашої української нації.

У нас не було, нема і, наголошую, не буде державної церкви. І в освячену Томосом православну церкву теж ніхто нікого не «запрошуватиме» силоміць. Ще раз наголошую, це – питання вільного вибору для кожного віруючого. Гарантую, що влада поважатиме вибір тих, хто вирішить залишитися в тій церковній структурі, яка зберігає єдність з Російською православною церквою. Це їх вибір і нам його треба поважати. Але так само гарантую, що держава захистить права тих священиків і мирян УПЦ Московського Патріархату, які добровільно вирішать вийти з-під Москви, щоб разом з іншими православними творити єдину українську православну помісну церкву.

Спільна розбудова незалежної церкви не може бути підставою для розбрату, для протистояння, для насильства. Я вже казав, як тільки де побачите людей, які закликатимуть взяти силою лавру, монастир чи храм, знайте, то – московська агентура. І ми не дозволимо Кремлю розпалити релігійну війну всередині нашої держави.

А в цілому держава має свою місію в релігійному питанні. І вони – держава, влада – цю місію вже виконала. Ми отримали добру звістку з Константинополя. Далі –вже внутрішні питання, в які світській владі втручатися не можна, і вона не буде цього робити.

Вселенський Патріархат прийняв рішення про автокефалію! Томос буде вручено предстоятелю церкви – достойному, авторитетному, досвідченому владиці, якого обере об’єднаний Архієрейський Собор. З благословенням Константинопольського Патріарха і Матері-Церкви на цей собор зберуться усі єпископи УПЦ Київського Патріархату, оскільки одноголосно було прийнято рішення про звернення до Вселенського Патріарха. Усі єпископи УАПЦ. Одноголосно було прийнято рішення про звернення до Вселенського Патріарха. Разом з ними, я вперше на цьому наголошую,  буде і група єпископів УПЦ Московського Патрірахату, які між кремлівською зіркою та православним хрестом обрали хрест, а між Україною та Росією – Україну.

Сподіваюся і вірю, що Собор пройде всупереч нашій національній приказці про те, де два українці – там три гетьмани. Відповідальність, яка лежатиме на учасниках об’єднавчого собору – без перебільшення історична. 988-го року наша країна прийняла Хрещення. До середини сімнадцятого століття, до московського полону, Київська митрополія  користувалася широкими правами у структурі Матері-Церкви. Але, наголошую, це не відновлення автокефалії. Ніколи ще українська церква автокефалії не мала, визнаної Вселенським православ’ям.

Лише уявіть, в ці дні на наших очах за нашої участі це стається уперше в понад тисячолітній історії нашої церкви! 

Промислом Божим у всіх православних державах, що здобували свою незалежність, поставали свої Помісні Церкви: Болгарія, Греція, Грузія, Росія, Румунія, Сербія та інші. Дуже важливо, що зараз до них додасться і Україна.

Ми дякуємо Його Всесвятості Варфоломію за турботу про Україну. Він прийняв надзвичайно мудре, сміливе, рішуче і відповідальне рішення. Давайте оплесками привітаємо Його Всесвятість. Україна з нетерпінням чекає його душпастирського візиту до народу, охрещеного за часів рівноапостольного святого князя Володимира.

Дорогі співвітчизники!

Я щиро вітаю вас з наближенням автокефалії. Це – велика перемога боголюбивого українського народу над московськими демонами, перемога добра над злом, світла над темрявою. Три роки тому, два роки тому, і навіть в квітні я казав: нам треба молитися і боротися. І Господь почув наші молитви.

Ми зупинили агресора. Ми зберегли державу. Ми збудували боєздатну армію. І сьогодні святкуємо День захисника України. Ми утверджуємо українську мову – складову сили та успіху нашого народу.

Ми за ці місяці ще більше переконалися, що Помісна Церква є одним із ключових елементів, запорукою незалежності. Державна мова – запорука єдності. А сильна армія – запорука миру. 

Вітаю всіх  зі святом Покрови Божої матері, з Днем захисника України. Ці два свята органічно поєднані. Без Божого благословення,  без заступництва Благословенної Святої Діви Марії неможливо подолати жодну ворожу навалу та неможливо побудувати міцну українську державу.

Вітаю всіх також зі змінами у військових статутах, які узаконили наше народне вітання –  Слава Україні!

 

 

Виступ Президента України на загальних дебатах 73-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН

26 вересня 2018 року - 23:15

Виступ Президента України на загальних дебатах 73-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН 

 

 

Виступ Президента України на загальних дебатах 73-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН «Зробимо ООН корисною для всіх людей: глобальне лідерство та спільна відповідальність у підтримці мирних, справедливих та сталих суспільств»

 

Шановна пані Голово,

Вельмишановні гості,

Пані та панове,

Від імені України я щиро вітаю пані Марію Еспіносу з обранням на посаду Голови 73-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН.

Ми підтримуємо визначені Вами пріоритети та готові зробити свій внесок у їхню реалізацію.

Наші дискусії відбуваються у визначальний момент для Організації.

Незважаючи на загальний заклик до миру та проголошене зобов’язання його  підтримувати, війни та збройні конфлікти залишаються нашою реальністю.

Конфлікти є основною причиною зростання числа біженців та переміщених осіб по всьому світу до безпрецедентних 65,5 мільйонів.

Відсутність миру - це й відсутність розвитку, коли сотні мільйонів людей приречені на зубожіння.

Ще два десятиліття тому міжнародне безпекове середовище здавалося непохитно міцним. Сьогодні ми бачимо відкат до дедалі більшої нестабільності і небезпеки, де традиційні і гібридні загрози становлять виклик міцності наших суспільств.

Занадто часто ми чуємо пафосні заяви про мир, повагу до міжнародного права та відданість правам людини, які залишаються лише заявами - благозвучними словами, політично коректними сигналами, які, однак, не підкріплюються конкретними діями.

Ми можемо піддатися спокусі обговорювати свої досягнення або грандіозні плани на майбутнє.

Проте, на наш погляд, вирішення фундаментальних проблем, з якими стикається ООН та усе міжнародне співтовариство, є набагато важливішим.

Ми ніколи не повинні забувати, що головною метою існування цієї Організації є «врятувати наступні покоління від лиха війни».

Пані Голово,

На жаль, мої співгромадяни стали частиною тієї п'ятої частини населення світу, яка переживає жахи війни.

Поки я виступаю, приходять сумні звістки про ще одне щойно втрачене людське життя на фронті – у війні, яку приніс моїй країні постійний член Ради Безпеки ООН.

Вчора, як само і позавчора, ще кілька сімей були розбиті горем через загибель своїх близьких під час російських ворожих атак.

Москва робить українських дітей сиротами.

Катує наших патріотів у своїх в'язницях.

Понад 1,5 мільйона людей стали внутрішньо переміщеними особами.

Вони все ще не можуть повернутися до своїх домівок.

Росія постійно примножує людську трагедію, яка останнім часом отримала новий вимір: екологічний.

Вона отруює українську землю і створює екологічні катастрофи – не лише в окупованому Криму, але й на Донбасі.

Для українців це повсякденна реальність уже впродовж чотирьох років. Тисячі смертей, руйнування, переміщення та людські страждання.

Для моїх співвітчизників ці роки стали надзвичайним тестом - випробуванням на рішучість і солідарність, стійкість і віру.

Не забуваймо, що це за війна.

Україна ухвалила суверенне рішення про власний шлях до вільного світу, заснованого на демократичних цінностях та правилах.

Росія карає Україну за це.

Вбиває. Руйнує будинки. Вона бреше у промисловому масштабі.

Вона робить вигляд, що Україна, як і Грузія, «самі напали на себе».

Чи знаємо ми, який наступний сусід Росії «нападе на себе»?

Чи буде світ й далі перебувати в стані «зручного заціпеніння», сподіваючись, що «наступним буду не я»?

Ми захищаємо українську землю та наш вільний вибір, ми протистоїмо відроджуваній неоімперіалістичній державі, яка хоче поділити світ наново, і таким чином ми захищаємо Вільний світ.

ООН не повинна мовчати, коли цінності та принципи, закріплені її Статутом та принципами міжнародного права, порушуються країною, що має право вето.

Це не просто виклик, це наш шанс зробити Організацію Об'єднаних Націй корисною для всіх людей і реалізувати таким чином девіз цієї сесії Асамблеї.

Пані Голово,

Як могло статися таке погіршення міжнародної ситуації?

Багато хто був переконаний, що повага до миру та міжнародного права є незмінною данністю.

Події на міжнародній арені за останнє десятиліття серйозно підірвали цю впевненість.

Політика умиротворення та пошуку швидких рішень складних проблем довела свою хибність.

Вона підтвердила, зручне замовчування порушень норм міжнародного права не зупиняє злочинця, а навпаки, спонукає його продовжити свою руйнівну політику.

Мовчання і є тією зброєю, яку Кремль використовує проти України, і, зрештою, проти всіх нас!

Наївно вірити, що «безпечна бухта» завжди буде поруч.

Не буде жодної «безпечної бухти», якщо ми дозволимо декому вважати, що для нього не існує жодних правил і обмежень. Що він має право змінювати міжнародну систему, як йому заманеться. Що його інтереси більш легітимні, ніж наші.

Якщо ж не буде сильної та єдиної відповіді, такий безвідповідальний та егоїстичний гравець вдасться до тактики подальшої ескалації, створення нових криз, підвищення ставок, шантажу інших країн та навіть цілих міжнародних організацій.

Все у спробах вийти сухим із води.

Ми цього не дозволимо. Ми повернемо світ на вірний шлях.

Що ж може цьому зарадити?

Лише відповідальність.

Здатність міжнародного співтовариства забезпечити системну та неминучу відповідальність за кожне порушення міжнародного права – перш за все, норм та принципів Статуту ООН – є показником того, наскільки успішними ми, як сім'я націй, можемо бути у досягненні спільних цілей.

Забезпечити відповідальність – непросте завдання.

Можу вас завірити: ніщо не зупинить Москву від продовження своєї агресивної, експансіоністської політики, якщо проти неї єдиним фронтом не виступить міжнародне співтовариство, якщо покарання за її вчинки не стане неминучим.

Саме відсутність відповідного покарання призводить до того, що після Грузії настала черга України, після Литвиненко – Скрипалів, після Аллепо – Ідлібу…

Кремль не має наміру зупинятися на цьому. Після окупації Криму, його мішенню сьогодні є окупація Азовського моря.

Незаконно побудувавши міст через Керченську протоку, Росія почала систематично порушувати свободу міжнародної навігації через Керченську протоку як для українських, так і для іноземних суден.

Такі грубі порушення мають бути припинені як незаконні, у тому числі в рамках Конвенції ООН з морського права. Вони мають отримати рішучу відповідь, включаючи посилення санкційної політики та інші цілеспрямовані заходи.

Ефективність міжнародних дій часто не відповідає очікуванням, а дієздатність самої Організації Об'єднаних Націй піддається сумніву.

Ми повинні визнати, що відповідальність за поточний стан справ лежить на всіх нас колективно, і кожному з нас особисто.

Якщо ми прагнемо створити мирне, справедливе і стале суспільство, ми маємо захищати Статут ООН, підтримувати його норми та принципи, вдаватися до рішучих заходів щодо відновлення справедливості.

Дозвольте мені бути відвертим – гарна мова Статуту нічого не варта, якщо його не дотримуються. Часу на розмови більше не залишилось, прийшов час діяти!

Організація Об'єднаних Націй повинна консолідуватися, адже здійснюються постійні спроби зруйнувати міжнародний порядок, заснований на правилах, і силою переглянути міжнародно визнані державні кордони.

Це небезпечне падіння у прірву нецивілізованого світу, в якому відсутні жодні правила, має бути зупинено.

У зв'язку з цим виникає необхідність активізувати та посилити роль Генеральної Асамблеї у сфері міжнародного миру та безпеки.

З розповсюдженням конфліктів ми повинні забезпечити максимальну гнучкість та повноту порядку денного Генеральної Асамблеї, яка є єдиним всеосяжним і головним майданчиком формування політики.

Саме тому Україна запропонувала включити пункт щодо «Ситуації на тимчасово окупованих територіях України» до порядку денного поточної сесії Генеральної Асамблеї.

Державам-членам мають надаватися всі можливості для детального розгляду всіх нагальних питань, які потребують уваги міжнародної спільноти.

Як зазначила голова Генеральної Асамблеї, ми повинні «сприяти швидкому та ефективному реагуванню Генеральної Асамблеї на надзвичайні ситуації».

Україна, як одна із віце-голів 73-ї сесії, готова надати цьому максимального сприяння.

Як держави-члени, ми «наділили Раду Безпеки головною відповідальністю за підтримання міжнародного миру та безпеки».

Якими мають бути наші дії, якщо член Ради Безпеки з правом вето, використовує його, не для того щоб сприяти міжнародному миру та стабільності, а щоб допомогти собі уникнути відповідальності?

Настав час наголосити, що зловживання правом вето – це гальмо, що заважає нашій Організації діяти на повну силу.

Ми вважаємо, що прогрес у питанні реформи Ради Безпеки буде важливим внеском у триваючу в ООН широкомасштабні зміни.

У цьому контексті ми підтримуємо започаткування міжурядових переговорів з метою узгодження тексту відповідного документа та готові конструктивно долучитися до цього процесу.

Ми також очікуємо, що поточна реформа в області підтримання миру та безпеки, ініційована Генеральним секретарем за підтримки Генеральної Асамблеї, сприятиме підвищенню можливостей та швидкості Організації у питанні реагування на нові загрози для міжнародного миру та безпеки.

Україна повністю поділяє підхід Генерального секретаря до миротворчої діяльності Організації у рамках концепції «Дії з підтримання миру» (A4P). Це своєчасна можливість для держав-членів та керівництва ООН вжити заходів, спрямованих на реальні зміни у миротворчій діяльності ООН.

Йдеться саме про таку миротворчу діяльність, по яку Україна зверталася до ООН ще у квітні 2015 року, коли я направив відповідного листа, підтриманого Верховною Радою України, на адресу Голови Ради Безпеки, Президента Генеральної Асамблеї та Генерального секретаря ООН.

Навіть після того, як ООН не вдалося запобігти агресії проти України, ми все ще сподівалися на допомогу Організації у врегулюванні конфлікту шляхом розгортання  багатонаціональної миротворчої місії на тимчасово окупованій території Донбасу.

Місії з потужним мандатом та широким колом відповідальності, що сприятиме поверненню миру на українську землю. А не тієї, що допоможе заморозити конфлікт або закріпити присутність агресора та його поплічників на Донбасі.   

Ми серйозно розраховуємо на подальший прогрес у вирішенні цього важливого питання.

Врешті-решт, чітко у відповідності до теми наших сьогоднішніх Загальних дебатів «Зробити ООН корисною для всіх людей», саме за допомогою погодженої Радою Безпеки миротворчої місії, ООН може врятувати численні життя людей та запобігти їх подальшим стражданням.

Пані Голово,

Ми як ніколи налаштовані й надалі захищати кожний клаптик нашої землі від агресора. Крім того, ми продовжимо розглядати всі наявні можливості мирного вирішення конфлікту та відновлення територіальної цілісності України.

Дозвольте мені наголосити, що Україна завжди ставила на перше місце правові та дипломатичні шляхи врегулювання конфлікту.

Пріоритетними для нас є багатосторонні механізми – тому ми звернулися за підтримкою до ООН, ОБСЄ, Ради Європи та інших міжнародних організацій, форумів та форматів. Ми будемо дотримуватися цього підходу й надалі.

Москва має відчути силу міжнародного права.

Ми ініціювали низку справ проти російської сторони в міжнародних судах. У деяких з них вже досягнуто значних результатів.

Зокрема, на початку 2017 року Міжнародний суд ООН наказав Росії скасувати заборону діяльності Меджлісу – представницького органу кримських татар в окупованому Криму.

Проте Росія продовжує ігнорувати таку ухвалу, нехтуючи не лише своїми міжнародними зобов’язаннями, а й демонструючи зневагу до самого Суду.

Ще один важливий елемент нашої справи в Міжнародному суді – це збиття у 2014 році літака МН17 та причетність Росії до цієї трагедії.

Важливо, що Австралія та Нідерланди нещодавно приєдналися до зусиль України притягнути Росію до відповідальності за цей злочин.

Міжнародна спільнота вже вкотре закликає Росію визнати свою відповідальність та припинити деструктивні дії як в Україні, так й деінде.

Ми знаємо, що правовий шлях є найбільш тривалим, але впевнені, що зрештою він дозволить нам добитися правосуддя.

Пані та панове,

Пройшло майже чотири роки з того часу, як Росія здійснила спробу анексії та окупації Криму і міста Севастополь.

За російської окупації Крим перетворився на військову базу, яка загрожує безпеці та стабільності всього Чорноморського регіону.

Ми впевнені, що зростаюча мілітаризація Криму заслуговує на пильну увагу та негайне реагування з боку Генеральної Асамблеї.

Агресивна політика Росії разом із зухвалим використанням летальної зброї посилює загрозу.

Саме тому під час цієї сесії Україна розраховує на вашу активну підтримку відповідної резолюції.

З першого дня незаконної окупації Криму кримські татари та етнічні українці піддаються репресіям та дискримінації. Зафіксовано безліч випадків убивств, катувань, переслідувань та арештів за сфабрикованими звинуваченнями.

Список заручників та жертв російського окупаційного режиму в Криму зростає майже щодня.

Здається, що бути українцем чи кримським татарином у сьогоднішніх реаліях окупованого півострова є кримінальним злочином.

Кримського фермера Володимира Балуха арештували та ув’язнили на 5 років за здіймання українського прапору над власною оселею.

Кримський режисер Олег Сенцов знаходиться за ґратами виправної колонії на півночі Росії, відбуваючи 20-річний термін за сфабрикованими звинуваченнями.

І Олег, і Володимир оголосили голодування на знак протесту, тож зараз вони балансують на межі життя та смерті.

Я глибоко ціную надзвичайний прояв підтримки та єдності по всьому світу в спробі визволити цих хоробрих людей.

На жаль, Кремль залишається байдужим до цих звернень міжнародної спільноти і багатьох представників російської інтелігенції.

Я закликаю країни-члени ООН докласти більше зусиль для того, щоб досягти поваги до прав людини в тимчасово окупованому Криму шляхом прийняття відповідної резолюції Генеральної Асамблеї ООН.

Крім того, з початку російської агресії в 2014 році окупанти утримують на неконтрольованій території Донбасу десятки українців.

Український солдат Сергій Глондар ніколи не бачив свою наймолодшу доньку, адже 3,5 роки знаходиться в полоні.

Усі українські пропозиції обміняти російських громадян, засуджених за злочини проти суверенітету та територіальної цілісності України, на українських, яких тримають як політв’язнів, цілком ігноруються.

Це черговий приклад безвідповідальності Росії: спочатку підбурювати і надсилати своїх громадян на цю війну, а пізніше просто покинути їх на призволяще.

Ось головна риса сучасної Росії – їм байдуже.

Їм байдуже щодо страждань.

Їм байдуже щодо правди.

Їм байдуже щодо закону.

Вони думають, що їх військова міць та статус в ООН дають на це право.

Ми – ті, хто має довести, що вони помиляються.

Ми – ті, хто має змусити їх не бути байдужими.

А інакше, навіщо ми тут зібралися?

Інакше, в чому різниця між світом “до” ООН та світом після створення ООН?

В цілому, Україна завжди вважала захист прав людини одним з наріжних каменів діяльності ООН.

Неможливо досягти стабільного миру та безпеки у відриві від питання щодо прав людини.

Таким чином, ми підтримуємо зусилля повернути питання прав людини до Ради Безпеки ООН та сприяти тісній співпраці між усіма органами ООН, залученими до цього.

Пані та панове,

Моя країна виконує зобов’язання за Порядком денним у сфері сталого розвитку на період до 2030 року та Цілями сталого розвитку. 

У другому кварталі 2018 року українська економіка зросла на 3,8% у річному вимірі. Зростання відбувається десятий квартал поспіль – це точно сталий тренд. Зростання ВВП було зумовлене макроекономічною стабілізацією, покращенням інвестиційного клімату та оздоровленням банківського сектору.

Україна демонструє найкращі темпи зростання серед ринків, що розвиваються.

Попри спрямування майже 6% ВВП на сектор безпеки та оборони, в економічному, соціальному та політичному житті України відбуваються докорінні зміни.

Ми цілеспрямовано впроваджуємо низку прогресивних реформ – від реформи судової системи, освіти, охорони здоров’я до впровадження децентралізації та боротьби з корупцією.

У 2019-2021 роках у зв’язку з членством в Економічній і Соціальній Раді ООН на Україну буде покладено важливу відповідальність.

Базуючись на своєму нещодавньому значному досвіді, моя країна докладатиме зусиль для зміцнення ролі Ради в процесі впровадження та огляду виконання Порядку денного у сфері сталого розвитку на період до 2030 року, насамперед в умовах конфлікту та постконфліктного відновлення.

З-поміж 17 Цілей сталого розвитку Україна, зокрема, вітає ініціативи ООН, спрямовані на подолання голоду у світі.

Сьогодні, в умовах, коли майже 850 млн. людей недоїдають, моя держава не може стояти осторонь та готова запропонувати допомогу для вирішення питань продовольчої безпеки у світі.

Україна, як ніхто інший, знає ціну цій трагедії.

У листопаді ц.р. ми вшановуватимемо 85-ті роковини одного з найбільш страшних злочинів 20-го століття – Голодомору або масової смерті від голоду, штучно організованого в Україні сталінським режимом. Він забрав життя багатьох мільйонів українців.

У цьому зв’язку хотів би поновити свій заклик до Асамблеї вшанувати одну з найбільших трагедій в історії людства шляхом прийняття відповідної декларації.

Пані Голово,

Наша Організація потужна рівно настільки, наскільки ми їй це дозволяємо.

Відтак, наша повна підтримка та міцна політична воля необхідні для того, щоб діяльність ООН відповідала реаліям сучасного мінливого та неспокійного світу.

Як Ви цілком слушно зазначили це в темі цьогорічних дебатів Генеральної Асамблеї ООН «корисною для всіх людей».

Нашим завданням та спільною відповідальністю є збільшити можливості ООН для реалізації нею наших очікувань.

Зробити це завдяки глобальному лідерству, заснованому на спільних цінностях – свободі, верховенстві права та терпимості.

Дякую за увагу.




Создан 26 ноя 2018