Моє поточне від 2018 р.

 

Моє поточне від 2018 р.




ПОЧИНАЮ НОВИЙ ЕТАП З ЧАСУ 30 КВІТНЯ 2018 РОКУ

Щодня я буду одну годину писати щось на тему дня і публікувати у блогах фейса та гугл. Так, як бачу, працює програма корекції правопису, тому потрібно стежити, щоб зайве не виправляла мої словесні модернації. Що ж, з Богом, Богдане, починаймо.

 

 

Для влади роздаю поради - Urbi et Orbi

 

 

Можна почати з далеку, а можна і не починати. Один час я займався книговидавничим бізнесом і напридумував чимало проектів, але класичне але: хочеш розмішити Бога - розкажи Йому про свої плани. Господа я веселив досить багато і нижче частинка з того. Все це я запланував реалізувати сам і тривалий час вичікував на потрібну кон'юктуру, але так і не дочекався.

Тоді я вирішив, щоб не пропадало даремно, запропонувавати-подарувати ці проекти людям і політсилам, як мені були більш-менш симпатичні, але в процесі переконався, що рагулізм львівських книговидавців не є локальним явищем, а це досить поширено в усіх частинах нашого незбагненного українського суспільства.

Зміст такого рагулізма полягав у тому, що першим і зачасту - останнім було запитання: -А що я з цього буду мати? Дізнавшись, що нічого, окрім морального задоволення у підтримці доброї справи, в цих проектах немає, подальша розмова втрачала всякий сенст для обох сторін перемовин, що фіксувало просте і конкретне - НІ ("Не дам!" - "Не дасть!") З того всього мене опосів сумнів: а чи насправді це щось вартісне для суспільства? Врешті-решт я прийшов до одної-єдиної простої відповіді для себе у вирішенні цієї задачі: - А нехай суспільство і вирішує, що йому потрібно. Від сьогодні вирішив працювати з людьми і владою в стилі Urbi et Orbi, або інакше кажучи за технологією відкритих листів. Навіщо? А захотілося.

 

ЗАЯВА

 

голові Львівської ОДА Олегу Синютці від 27 вересня 2018 р.

 

 

Шановний пане Голово ЛОДА, звертаюсь до вас з проханням взятись за патронат над одним чи кількома з нижче запропонованих поліграфічних проектів. На моє переконання це є такі проекти, які не варто робити приватно на власний розсуд, а які мають бути скоординовані з владними інституціями. Якщо Вас це зацікавить, то прошу надати мені можливість на особистий прийом у зручний для вас час для детальної інформації. Єдине, що зазначу наперед: це має бути реалізовано не за бюджетні, а доброчинні кошти.

 

1. Альбомне видання з світлинами та біографіями загиблих на Євромайдані та в АТО-ООС зі Львівщини.

 

2. Альбомне видання з світлинами та біографіями видатних діячів Львівщині за 19-21 століття, як митців, так і науковців, політиків, промисловців.

 

3. Альбомне видання всіх пам'ятників, погрудь та інших знаків вшанування Тараса Шевченка на Львівщині з довідками про їх встановлення.

 

4. Альбомне видання лауреатів Національної премії ім. Тараса Шевченка зі Львівщини з біографіями і коли та за що отримано нагороду.

 

5. Збірник вибраних промов Президента України Петра Порошенка за 2014-2018 роки.

 

6. Збірник стратегічних державних та місцевих програм і документів, як Військова доктрина України, Програма 2020, програм дій Уряду України та Програма розвитку Львівщини, яка є на сайті ЛОДА тощо.

 

7. Настінний календар на 2019 рік з адміністративною картою Львівщина та всієї України з гербом України та портретом Президента України і гербом Львівщини і портретом голови ЛОДА та різними додатками адміністративного змісту.

 

З повагою Богдан Гордасевич

 

20:46 28.09.2018

 

 

Молитва "Отче наш"

 

Отче наш, сущий на небесах!

да святится имя Твое;

да приидет Царствие Твое;

да будет воля Твоя и на земле, как на небе;

хлеб наш насущный дай нам на сей день;

и прости нам долги наши, как и мы прощаем должникам нашим;

и не введи нас в искушение, но избавь нас от лукавого.

Ибо Твое есть Царство и сила и слава во веки. Аминь.

 

Евангелие от Матфея 6 глава 9-13 стихи

 

Батьку мій, що є скрізь,

хай святиться ім’я Твоє,

хай прийде Царство Твоє,

хай буде воля Твоя і на небі, і на землі,

хліба щоденного вділи мені

і пробач за всі провини мої перед Тобою,

а я прощаю щиро всіх покривдників своїх,

і не впровадь мене у випробування

та вбережи від поганого

бо Твоє є Царство, і Сила, і Слава повік. Амінь.

 

Редакція українською мовою Богдана Гордасевича.

 

 

 

Богданізми - ч. 2

 

Якби в гральному процесі вигравали гравці, то цього бізнесу б не існувало.

 

Грошей багато не буває, а буває, коли ніхто вже не позичає.

 

Щастя не в грошах. І не в їх кількості. А в тому, щоб грошей було завжди стільки, скільки потрібно, і хоч іноді - стільки, скільки хочеться.

 

Парадокс антитези: коли знаєш, то спокійний, бо знаєш, але коли і не знаєш, також спокійний, бо ж не знаєш.

 

Формула справедливості: або для всіх, або - нікому.

 

Короля творить його оточення, але король обирає собі оточення.

 

«Думки на злобу днесь десь»

 

 

«Думки на злобу днесь десь»

 

Несподівано для себе став послідовником Франсуа де Ларошфуко, Блеза Паскаля та  Жана де Лабрюйера з їхніми сентеціям, максимами і всілякими думами на тему життя не науково, а прагматично, часто навіть цинічно, але тому і реалістично.

В Україні подібного авторського жанру «Думок на злобу дня» не існує, а що навіть і є – того ніхто не знає, тому і розпочинаємо з нульової позначки.

Все нижче є зібрано і опрацьовано Богданом Гордасевичем, або його побратимом Жоржем Диким.

 

1. Суспільство є результат нашої порядності, а влада є наслідком нашої непорядності.

 

Варто визнати, що особиста порядність кожного з нас поокремо творить організований соціум, де нам комфортно жити, і тільки непорядність окремих осіб потребує наявності апарату насилля, тобто – влади, задля контролю і внормування ситуацій за умов появи різноманітних соціальних неподобств та конфліктів.

Простежується пряма залежність в тому, що чим гірші ми кожен окремо – тим жорстокішою мусить бути влада і тотальнішою держава, як апарат насилля для встановлення і підтримки порядку. Водночас встановлена інша закономірність: жорстокість покарання не ліквідовує наявність злочинів у соціумі, оскільки всі злочинці вірять у те, що не будуть спіймані.

Таким чином вислів «кожен народ вартий своєї влади» цілком слушний. Отож критикуючи деструктивність Світу, держави і влади, спершу озирнись на себе. Злочин не має виміру – він є злочин незалежно від того вкрав хтось тисячу чи одну гривню. Злочином є саме аморальність вчинку людини, а не причинно–наслідковий антураж. Кишеньковий злоді і безквитковий «заєць» в різний спосіб, але грабують однаково порядних пасажирів, тобто є злочинці, хоча «зайці» себе такими не вважають і то є найгірше й огидніше. Це найхарактерніший приклад девальвації совісті.

Корупцію породжує не тільки той, хто бере хабара, але і той, хто його пропонує і дає. Саме друге живить перше, а не навпаки. Важить не так «не бери», як особисте – «не давай!»

Не можна допускати, щоб люди порядні і непорядні співіснували разом, а як сказано в Писанні «маємо відділити овець від козлищ» і най останні живуть собі окремо своїм стадом «на зоні». Амінь.

 

2. Не можу без іронії слухати метафору: «Стадо левів на чолі з бараном загине, а стадо баранів на чолі з левом – переможе»

Воістину треба бути повним бараном, щоб бігти за левом, як і леви ними не є, якщо біжать за бараном не як за здобиччю, а своїм провідником.

Доречно зауважити, що кажуть про таке люди, які вважають себе левами, а насправді є абсолютними баранами, бо ж не розуміють реального змісту того, про що говорять.

 

3. Хочу посперечатися за авторство двох висловів, які існували в короткому варіанті, а я зробив доповнення. Мова йде про вислів «хто старе згадає – тому око геть» і «найкраще вчитись на чужих помилках». Перше я продовжив як: «хто старе згадає – тому око геть, а хто забуде – то обидва»; друге я переінакшив так: «людина вчиться на чужих помилках, а розумнішає тільки на власних».

 

Богдан Гордасевич,

м. Львів

 

18:04 02.09.2018

 

Щастя не в грошах, і не в їх кількості, а в тому, щоб грошей було завжди стільки, скільки потрібно, і хоч іноді — стільки, скільки хочеться.

 

Україна на релігійному перехресті: Томас або Унія

 

У нас у Львові пройшла широка дискусія у вузькому колі за темою релігійної ситуації в Україні, зокрема щодо надання Вселенським Патріархом Константинопольським так званого "томасу" на створення окремого Українського Патріархату, що об’єднає в Україні усі окремі православні церкви в одну. Тобто не всі, але принаймні ті, що визнають головним у своїх статутах і службах Патріарха Константинопольського, а саме православні церкви московського, київського патріархатів та автокефальна. Невизначеною у разі надання “томасу” Україні буде ситуація з Українською Греко-Католицькою Церквою, бо вона тоді може опинитися у вимушеній опозиції, але і може стати провідною у випадку процесів екуменізму, а у випадку відмови у “томасі” УГКЦ взагалі набуває стану лідера.

Пояснюю: у нашій свідомості православ’я протипоставлено католицизму, тому мало хто спроможний адаптувати зміст поєднання віри як “греко-католицька”, а насправді це за всіма атрибутами є ідентична з іншими православними церквами віра за обрядом і всіма іншими речами, а єдиний прояв католицизму полягає у визнанні Верховним Понтифіком Папу Римського. Все. Не будемо вникати у історичні процеси, бо то непроста річ пояснити Берестейську Унію на фоні подій Відродження, Реформації та Контреформації й навали мусульман, але для нас важливо встановити той факт, що більша частина сучасної України у свій час знаходилась під владою Римського Престолу, а тому в разі відмови Патріарх Константинопольського під тиском РФ надати “томосу” Україні ми цілком в праві звернутися по нього до Риму. Причому достатньо буде рішення про відновлення Унії 1596 року і це не вимагає жодних значних перемовин, а є акт суто формального узгодження про входження до складу УГКЦ православних громад Київського патріархату та Автокефальної церков, після чого вони набудуть стану церковної легітимності, чого не мають дотепер і що є головним їх недоліком, чим користається МП не визнаючи усі їх служби, обряди і документи щодо них.

Чогось ще пояснювати не бачу потреби, а додам, що для активного і швидкого приєднання-воз'єднання України з Євросоюзом відновлення Унії 1596 посприяє значно краще за всілякі томоси. Сподіваюсь, що пропозиція від МП та влади РФ Константинопольському Патріарху буде такою, від якої він не зможе відмовитись. Беріть гроші, панове, а за Україну не переживайте: зле нам не буде.

 

Богдан Гордасевич

Львів-Донецьк

26 червня 2018 (7526)

 

 

Ромів в Закарпатті поважаю, а циган у Львові – остерігаюсь

 

Події погрому табору циган у Львові викликав великий резонанс у всіх українських ЗМІ, як і закордоном чимале збурення, але в тому галасі нарочитого співчуття закарпатським ромам і обурення щодо дій місцевої молоді, яка вчинила цей розгардіяш, ніхто не задумався над одним простим питанням: Чи було б все це, якби табору не було? Відповідь однозначна: Звичайно, що ні! Якби табору циган у Львові не було, то ніякого погрому і жертв не було! Отже хто в тому винуватий і хто має відповісти за тривале нелегальне знаходження циганського табору на території Львова? Відповідь так само є однозначною: місцева влада.

Мені ця ситуація дуже нагадує події у Львові зі сміттям у Грибовичах, коли полігон був по-закону вже закритий, але львівська влада продовжувала нагло вивозити сміття сюди і не зробили жодних дій щодо побудови нового полігону для сміття – жодного натяку на вирішення проблеми. Для нас вистачить!- в тиху думала львівська влада, аж поки не стався відомий трагічний інцидент з пожежею і жертвами на Грибовицькому сміттєзвалищі, що абсолютно не дивно, тому що величина його набула неймовірних масштабів. Що було далі – то деталі. Суть – у повній бездіяльності відповідальної за все влади!

Сповна аналогічна ситуація і тепер: чому місцева влада закривала очі на існування незаконних поселень закарпатських ромів на своїй території? Тим більше, що не помічати їх присутності було просто неможливо, бо циганки і малі циганчата швендяли центром міста і злісно чіплялися до всіх перехожих і особливо до туристів, просто вимагаючи в наглу грошей майже як рекет: дайте і я від вас відстану, залишу в спокої. Чому поліція не припиняла цього неподобства? Ах, бо то багатостраждальні роми!!! Трясця вашої матері!- так зробіть, щоб вони не були багатостраждальними! Нащо держава утримує працівників соціальної служби?! Щоб вони по кабінетах сиділи і грошики ділили? Працюйте з людьми, суки! Вилазьте і йдіть у циганські табори та питайте твердо, чому діти живуть в таких умовах антисанітарії? Чому діти жебракують? Хто повинен врятувати дітей від подібних умов соціальної деградації, як не соціальні служби і влада вцілому?! Батьків щодо дітей з титульної нації або інших нацменшин в Україні позбавляють батьківська і за значно менші провини, а тут прошу ласкаво: то роми! Здохне десь по кущах хоч сотня циганчат – кому яке діло?

Показували по телевізії в лікарні зраненого циганського підлітка, в якого питалися журналюхи про самопочуття, а про скільки класів має освіти – запитати не здогадалися. А воно ж ніде не вчилося! До жодної школи не ходило! Ніякої освіти не має, то як має жити такий вихованець соціуму, як не з крадіжок або жебрацтва. Освіти ж ніякої! І владі це байдуже що у Львові, що на Закарпатті. Там з освітою угрів рейвах, а циганами нікому заопікуватися. Хіба коли погроми, то Світова спільнота активізується і каже: Це негарно. Шануйте ромів. Українська влада перед Світом вибачається, але з циганами і далі все як було – так і є. Тобто поводиться огидно, як ось сталося у Львові.

Ще раз зазначу, що якби тільки з’явилися перші ознаки поселення циган у Львові, туди б мали одразу прийти поліцейські і попередити, що завтра всіх завантажать в автозаки, а дітей забере соцзахист – вмить нікого не було б. Взагалі ніде б бардаку не було, якби закон був один для всіх. Це істина-апріорі! Тільки влада має пріоритет застосування насилля, але виключно в межах закону, проте коли влада ігнорує свої обов’язки, то право на насилля переходить до громадян, які згідно закону мають так само право на самозахист: себе, своєї домівки, своїх ближніх і своєї території. Я абсолютно не виправдовую молодиків, які вчинили насилля над циганами, але я звинувачую в тому що відбулося владу за її бездіяльність, що спричинила погром, поранення та вбивство людини – все це є злочином. В законах України подібна злочинна бездіяльність передбачена, як і покарання за це. В нашому випадку головна падлюка, що корчить в черговий раз з себе співчутливу й абсолютно невинну істоту, є голова міста Львова – Андрій Садовий. Ганьба! Банду геть!

 

Богдан Гордасевич

25 червня 2018 р. (7526)

м. Львів.

 

 

Рівність кого з ким?

 

Для мене всі оті "марши рівності" ЛГБТ-спільнот є відпочатку анекдотом, тому що дурня в усьому: хто з ким рівний? Збоченці виясняють стосунки поміж собою? Рівність гоміків з лезбіянками? Чи навпаки з ними рівняються учасники не таких відомих ЛГБТ-спільнот зі сексзбочених сфер типу зоофілів, некрофілів, ексгібіціоністів, мазохістів тощо?

Ще в тому цікавий зміст, що всі оті активісти ЛГБТ-спільнот вважають себе вищими надлюдьми від звичайної сексорієнтації людей, то нащо вони себе свідомо принижують до рівня нормальних здорових людей отими різними демаршами "рівності"? Мазохістів цей процес захоплює сам-по-собі і тут усе зрозуміло, але інші ЛГБТ-шизи стогнуть від франшизи. Для чого їм цей ризик?

Завтра у Києві має відбутися чергова фігня з того сорту подій, як "Марш рівності" ЛГБТ, і тут я чи не єдиний раз згадаю з вдячністю поточний Чемпіонат світу з футболу в Рефії, бо принаймні на 6 тисяч чоловік буде менше на цьому ганебному дійстві у нас. Але як завжди є свої недоречності, бо влада вирішила компенсувати таку велику прогалину серед учасників тим, що залучила до охорони ЛГБТ-параду аж 5 тисяч поліцейських. Дикість якась: на одного учасника по 3-5 поліцейських в охороні! То про яку рівність може бути?! Люди і нелюди! Схаменіться! Де рівність?! Таке приниження для всіх ЛГБТ-спільнот! Ганьба! Зрада! Ганебна влада!

Не маю бажання заглиблюватися в огидну для мене тему, а хотів би порадити всім, хто проти подібних демонстрацій за популяризацію сексуальних збочень, не застосовувати силу, а продемонструвати чим більше всю брутальність змісту цього дійства. Тобто як я вже зазначив, що відомі геї та лезбіянки не є виняткові ЛГБТ, а їх є значно більше за переліком усіх можливих збочень, отож варто провести одночасно поряд псевдо-парад рівності з розрядженими учасниками, де "коханці" будуть на рівних всілякі песики, кози, віслюки і коні. “Некрофіли” нехай несуть гроби з “коханими”, а ще можуть вимагати приватні холодильники-морги та полігамію! Мазохісти нехай вимагають від влади припинити реформувати транспортне сполучення та ремонтувати дороги, бо це жорстока дискримінація їх ЛГБТ-спільноти.

Тема безкінечна, як і діагностика сексуальних збочень посеред людей. Тому і тільки тому розпорядником всього дійства "маршу рівності" повинен бути відомий лікар-сексопатолог, хоча ще краще - патологоанатом. Як казав один лікар своєму пацієнту: - У вас таке унікальне захворювання, що я просто не можу дочекатися результатів вскриття.

На завершення визнаю, що поняття не маю, як розшифрувати абревіатуру ЛГБТ і не збираюся взнавати, тому що це є своєрідне тавро типу ОРДЛО, хоча зміст останнього я знаю. Призначення тавра - попереджати. У цьому випадку вас попереджають: "Обережно - ЛГБТ!" Не вступіть в лайно! Краще обійдіть, щоб не засмердітись, як вони.

 

Богдан Гордасевич

14:53 16.06.2018

м. Львів

«»

 

Переродження Світу

10 червня 2018 р.

 

Моє народження і значний кавалок життя прийшлися на час існування так званого «біполярного Світу», під чим розумілось поділ цілого світу на дві частини інтересів СРСР та США, що призводило до постійної загрози війни поміж цими двома колосами. Раптово один колос впав і зникнення з мапи Світу монстра та «імперії Зла» Радянського Союзу призвело автоматично до утворення монополярного Світу з домінантою однієї країни - США. Добре це чи зле можна окремо обговорити, але зараз я стверджую про перехід Світу до «зеро»-полярного світу. Інакше кажучи Світ перетворюється у багатополярну сутність без особливого домінування окремої країни чи певної групи.

Звідки у мене подібна впевненість? Зі світу новин, які донесли, що вперше за час існування об'єднання так званої G-7, тобто 7-ми економічно найрозвинутих світових країн США, Великої Британії, Канади, Німеччини, Італії, Франції та Японії, під їх підсумковим документом немає підпису від США. Що це означає? Елементарна логіка підказує, що відтепер G-7 перетворюється у G-6 завдяки деструктивній діяльності президента США Дональда Трампа. Молодець, Дональд! Ломати не будувати! Гасло «Америка понад усе!», узяте на озброєння командою Дональда Трампа, фактично означає повернення до відомої «концепції ізоляціонізму», яка домінувала в кінці 19-го і на початку 20-го віків у США у внутрішній і зовнішній політиці. Тобто нічого нового, а традиційне «вперед у минуле», бо як у нас, так і там хворіють на ностальгію минулого щастя. Але це неможливо повернутися у минуле, тому приречено на невдачу.

Варто наголосити, що G-7 була створена саме для того, щоб узгоджувати всі непорозуміння поміж правлячими урядами провідних світових країн, щоб уникати конфліктних ситуацій, зокрема так званих « торгівельних воєн». І ось тепер все навпаки: Дональд Трамп оголосив торгівельну війну і грюкнув дверима, покинувши завчасно збори G-7 в Канаді 4-5 червня, а це, як сказав один плямистий на чолі чоловік: «Головне, що процес пішов»

 

Богдан Гордасевич

5 грудня 2017 р. · Lviv ·

 

Президент на фоні референдумів

 

Ще від часів президентства Леоніда Кучми доводилось чимало раз чути щодо проведення референдуму стосовно вступу України до НАТО і це завжди викликало в мене іронічну усмішку, бо я вважав то марною справою і дурно витраченими грошима з держбюджету, де їх і без того не вистачає. Ну проголосуємо ми дружно «так» в Україні, але ж до НАТО ми зможемо увійти тільки у тому випадку, коли дружно «так» проголосують всі члени блоку НАТО, а не ми! Наше щире бажання занадто далеке від реальних обставин, тому для чого здався зайвий гармидер і витрати?

Та коли я почув 2 грудня ц.р. в промові Президента України Петра Порошенка пропозицію щодо необхідності провести подвійний референдум стосовно вступу України до Європейського Союзу та блоку НАТО, то вигукнув: - Це просто геніально! Хотів би я знати безпосереднього автора цієї ініціативи: поєднати вибори Президента України в 2019 році з ось цими двома референдумами в ЄС і НАТО!

Своє обгрунтування я почну здалека: яка найкраща ознака демократичного суспільства? Не знаю наукових визначень, але для себе я зробив одне просте визначення і воно таке: «Демократія є там, де результати будь-яких виборів та голосувань не є відомі наперед» Он і в США, і цілому Світі були переконані, що виграє вибори в президенти Хілларі Клінтон, а насправді їх виграв Дональд Трамп. Стосовно різних там фальсифікацій я відповім словами людини, яку дуже недолюблюю, але якщо вона сказала істинну правду, то процитую. Мова йде про Віктора Медведчука і вибори, де його партія СДПУ(о) програла з досить незначними відсотком для того, щоб пройти до ВРУ. Коли журналісти на прес-конференції стали доводити Віктору Медведчуку, що були свідками фальсифікацій, як бюлетені за його партію перекладали до інших партійних стосів, на що Медведчук справедливо відреагував наступним чином: - Якщо відбулися фальсифікації під час виборів, то це є суто наша провина – партії, тому що ми допустили до цього! Ми мали належно проконтролювали вибори і не дозволити будь-яких фальсифікацій!

Одразу зрозуміло, що людина є фаховим політиком і свідома того, що вся політична боротьба побудована на взаємоконтролі партій одне-одного в процесі їх діяльності, їх змагального суперництва та особливо під час виборів. Кожна політсила контролює дії інших політсила, а вони – так само пильнують за іншими, що і призводить до порядку, коли визначальним стає воля виборців, а не різноманітні підступні і втаємничені кулуарні «договорняки». Працюйте і пильнуйте, панове політики, а не починайте наперед заявляти, що майбутні вибори «будуть сфальсифіковані», якщо самі берете в них участь. Такі заяви означають суто одне: що ви і будете організаторами чи співучасниками всіх отих фальсифікацій!

Зараз я вважаю Україну демократичною країною, тому що практично не знаю про вибори з наперед відомим результатом, а особливо це видно по голосуванні у Верховній Раді України, де ще не так давно результати на табло залежали виключно від того, як одна-єдина людина в сесійній залі помахає рукою. Зараз я з приємністю дивився на прем'єр-міністра України Володимира Гройсмана, який разом з міністрами тривожно задивлявся на табло під час голосування за Держбюджет 2018 року у першому читанні і як всі вони дружно раділи позитивному результату голосування, бо могло бути щось інакше і неприємне... Може бути різне і непередбачуване! І саме це визначає весь демократичний устрій в державі! Демократія є там, де всі голосування в державі будь-якого рівня є чесними.

Оскільки я відпочатку і дотепер є послідовним прихильником Президента України Петра Порошенка, то сповна скептично ставлюся до різних соціологічних опитувань та їх результатів, де діючий владі виводять дуже нікчемні рейтинги. Я в таких випадках кажу одне: справжню соціологію показують тільки вибори. Все інше є просто науковоподібна фікція. Не брехня, а саме – фікція, як суто термін давньоримського юридичного права. Опитування і реальні вибори марно порівнювати і співвідносити. Я можу погодитися, що чимало людей зараз мають проблеми в бізнесі і негаразди в житті, причину чого переважно ототожнюють з владою – а хто ще може бути винуватий? Тільки влада! Водночас, як це не парадоксально, – дуже багатьом людям в Україні зміна лідера в державі з невідомими наслідками буде менш цікавою справою за переобрання вже знаного і цілком прогнозованого Петра Порошенка. Кількість таких людей в Україні набагато переважає кількість жорстких антагоністів, про що яскраво доводить протестна кампанія на чолі з не громадянином нашої держави за кошти ще не позбавлених її громадянства.

Люди навряд чи будуть міняти так би мовити «шило на мило», отож у Петра Порошенка доволі значні шанси бути переобраним завдяки такому стану речей в нашому соціумі. Але сподіватися на цей суто психічний компонент, як основу виборчої кампанії стосовно перевиборів Петра Порошенка на другий термін в Президенти України було б безглуздим рішенням. Можна багато підводити риску під зробленим за період перебування Петра Порошенка на посаді Президента України, хоча насправді досягнень є чимало і досить вагомих, зокрема безвізовий режим і повноцінна асоціація України з ЄС. Стабілізація на фронті, переозброєнна і потужна новітня армія в Україні. Значні успіхи в міжнародній політиці. Чисельні внутрішні реформи, подолання глобальної кризи, стабілізація і поступовий перехід до економічного зростання тощо. Звітувати є про що і чим. І наперед зрозумілим є те, що тему досягнень і зробленого опозиційні конкуренти будуть спростовувати переліком упущень і не зробленого, що для електорату завжди більш вагоме: досягнення вже пройдений етап і вони наявні, а чого бажано і його немає – це кожного турбує більше. Опозиція відважно приобіцяє те все обов’язково зробити, чим, переважно, і виграє вибори. Подібна виборча кампанія відбувається у більшості держав з усталеним демократичним устроєм, до яких Україна ще, маємо визнати, не належить. Ми тільки-но пару років як позбулися імперіалістичного колоніального рабства, отож наш соціум далекий від демократичних цінностей, як світоглядного принципу життя. Тому проблемна у нас в Україні тема підкупу виборців у прямому розумінні цього слова безпосередньо грошима, або іншими вартісними речами, є в цивілізованому демократичному суспільстві неможливою справою, бо там то є ганьба для людини продати свій голос виборця, що, по-суті, є великою честю, але, на превеликий жаль, отой потяг до безчестя і продажності досить поширений серед нашого українського електорату, особливо його частині з тих, кому за 50-т і більше. Молодше покоління українських громадян значно активніше переймається гідністю своїх дій та вчинків під час виборів або інших політичних процесів в країні.

Зважаючи на все сказане і ще дуже і дуже багато не сказаного, зробимо кілька проміжних висновків:

1. Виборча кампанія щодо президентських перевиборів Петра Порошенка має бути не звична, а певним чином специфічна, за умов електорального пост-«Совка» і одночасного обов’язкового повного дотримання демократичної процедури виборів, бо ж най знають і звикають!

2. Можливий як виграш, так і програш у виборах, а останнє потребує детального опрацювання, щоб зміна влади не перейшла у зміну курсу всіх реформ і головного напрямку скерування держави вцілому. Найбільша проблема щодо тривалої стагнації в економіці України полягає в тому, що кожна нова влада тотально зневажає і знищує здобутки попередньої влади і починає все робити заново по-своєму. Вистачає подібного безладу нам. Народ має визначити стратегічний курс для держави, а різна влада і уряди країни зобов’язані будуть його дотримуватися. Тому і є цілком своєчасним проведення всеукраїнських референдумів щодо волевиявлення українського народу у своєму ставленні до вступу України до Європейського Союзу та військового блоку НАТО. Наголошую, що це нам потрібно – Україні! Українському народу! Ми визначаємось з тим, чого хочемо на меті, а не затверджуємо щось, як вже зреалізовану дійсність. Одночасно ми інформуємо світову спільноту про свої наміри, що дуже важливо також. Тому обом референдумам - бути!

Далі починається технічна сторона питання щодо стратегії поєднання програми агітації по кожному референдуму з передвиборчою кампанією Петра Порошенка. Одразу вкажу, що таке поєднання не є якоюсь новацією, а має свій історичний та юридичний прецедент в Україні, бо загальновідомий Всеукраїнський референдум на підтвердження Акту проголошення незалежності України, що відбувся 1 грудня 1991 року, – був поєднаний з обранням першого Президента України, яким тоді став Леонід Кравчук. Варто зазначити, що такий варіант дуже економний, оскільки не потрібно витрачатися на організаційну складову, а тільки додрукувати бюлетені для обох референдумів. Також варто визнати, що бажання прийняти участь у референдумі значно збільшує активність виборців і їх чисельність, що позитивно відіб’ється і на легітимності обрання Президента України значною кількістю електорату, а це досить важливо.

Заключний висновок такий, що подібний варіант виборів Президента України у 2019 р. буде корисним для України і її народу за будь-яких результатів, тому що якщо переоберемо Петра Порошенка на другий термін Президента України, то він відповідно буде реалізовувати особисто результати обох референдумів, які є його головною ідеєю і напрямком дії до цього часу всю першу каденцію на посаді президента. А навіть якщо Порошенко програє, то інший Президент України все одно буде мати в обов’язок кермувати країною за волевиявленням народу, що стане зовсім не програшем для Порошенка і його команди по-суті справи. Тому і саме тому я вважаю цей варіант проведення такого об’єднаного плебісциту в Україні дуже і дуже корисним, а як буде насправді – то не від мене залежить. Я оприлюднив цей задум, а там як хто схоче. Можливо, що деякі прихильники Петра Порошенка звинуватять мене в зраді через те, що я виказав ворогам і конкурентам план його майбутньої передвиборчої кампанії. Перепрошую, але роблю це сповна свідомо, щоб і його майбутні конкуренти добряче подумали й видумали ще кращу програму – я з того тільки радітиму, як це не дивно прозвучить для когось. Просто дотепер в Україні під час виборів вся політична агітація йде в основному як боротьба компроматів і негативу, або в перекладі на нормальну мову то звучить ось так: - Обирайте мене, тому що мої конкуренти ще більші падлюки, аніж є я.

Хочу, щоб агітація і конкуренція в українському політикумі будувались не на негативі, а на позитиві: на змаганні того, хто що зробив корисного для суспільства і що доброго збирається ще зробити. На тому і амінь!

Богдан Гордасевич

5 грудня 2017 р.

м. Львів

 

Сьогодні, 30 квітня, під час щоденникових записів я несподівано для себе відкрив головну фундаментальну тезу всього мого світоглядного поступу як філософської доктрини: щоб бути потрібним Світу, треба, щоб тобі було потрібно щось від Світу самому! Ідея проста, як і все геніальне. Чи моя доскону? Автентична? Так, це абсолютно моя теза-знахідка, тому що в інших то було інше, а в мене це є фундамент анархізму, що передбачає максимальну незалежність людини від Світу і Суспільства.

 

Універсальний Державний Імператив № 4

 

Продовжуючи тему УДІ, нагадую, що кожен з них є послідовним обумовленням наступного, який є більш значимим від попереднього, і який автоматично стає його складником. Тому, якщо брати за аналогію живе тіло, то УДІ № 1 є найменшим за змістом, але не зазначенням, бо боротьба з ворожою агентурою та корупцією є суто технічною роботою, де служби безпеки та антикорупційні формації можна порівняти з роботою фітонцидів проти різних хворобливих вірусів та аномальних часток у організмі. Зрозуміло без пояснень, що хворе тіло неспроможне до подальших дій та розвитку в житті, бо його завдання стає найперше - вилікуватись. Після чого тільки постає тема рухатись далі.

Військова потуга УДІ № 2 можна порівняти з фізичним загартуванням, бо що слабий і немічний організм спроможний значного зробити. Сила була і є основою сучасної світобудови, щоб там не казали, а тому і для держави найпершими факторами є здоровий і сильний організм, а все інше – то інше. Там де є здоровий і сильний виробник – там обов’язково постає економічне зростання, тобто УДІ № 3, або не постає, якщо перші чинники ослабленні.

З цього поєднання послідовності УДІ № 1, УДІ № 2 та УДІ № 3 можна виходити на тему УДІ № 4, що звучить як «Зростання добробуту громадян держави». Водночас варто зауважити, що різноманітні адміністративні правопорушення та кримінальні злочини не входять до складу попередніх універсальних державних імперативів, оскільки це скорше є технологічні епізодичні збої щодо в загалом нормального процесу і тому вони стають складовою УДІ № 5 «Безпека життєдіяльності». Це як брак на виробництві, якого в ідеалі не повинно бути, але якщо кількість браку величезна і тільки збільшується, а не зменшується, то потрібно припиняти подібне виробництво. Власне, на моє переконання, державний організм СРСР почав продукувати такі масштабні збої у виробництві, що став випускати один лише брак і з того загальмував, зупинився і розвалився-деінтегрував. Хіба могло бути інакше, коли гаслом цілої країни було «Не вкрадеш – не проживеш!» Суцільна країна злодіїв! Нам такого спадку не потрібно! Як влучно зауважив в одному з своїх виступів прем’єр-міністр України Володимир Гройсман: - Ми не реформуємо старе, а будуємо абсолютно нову державу.

Таким чином УДІ № 4 декларуючи «Зростання добробуту громадян» повинно чітко відмежуватись за змістом від комуністично-соціалістичного принципу, де головним є праця окремих громадян країни до загальної спілки, а тоді вже йде волюнтаристичний розподіл добробуту зверхніми інстанціями за власними критеріями. Принцип вільної ринкової економіки, що фактично ототожнює собою анархізм, потребує принципів солідаризму іншого формату, а саме максимальної добровільності громадян в участі окремих обов’язкових факторів, як держбезпека, правопорядок, соціальний захист, медичні та пенсійні потреби. Держава визначає мінімально-обов’язкові суспільні внески, а далі йде воля людини, де і що вона бажає мати більшим у соціальному страхуванні.

Друга важлива тема є максимально достатня оплата праці безпосередніх виробників продукції у різних її формах, бо дуже часто основний грошовий куш дістається тим, хто реалізує продукт і одержує оплату, що начебто є цілком законний бізнес. Не даремно виник афоризм, що «бізнесом називається законне привласнення чужих грошей», бо незаконне називається грабунком. З іншого боку не потрібно применшувати значення бізнесу як такого, тому що вироблена і не реалізована продукція не має прибутку, отже і користі не дає ніякої виробникам. Це одна з головних проблем комуно-соціалізму, коли люди працювала не переймаючись тим чи є реальна суспільна користь від того, що вони виробили. Хоча саме основоположник комунізму Карл Маркс зазначав, що варффтість має виключно соціально корисна праця, а не будь-яка. Немає користі – немає заробітку. Тільки так. На жаль, багато сучасних пенсіонерів доводять, що заслуговують на більше і не хочуть зрозуміти, що значна частина з них взагалі ні на що не заслуговує. Моя позиція взагалі є анархічно-радикальною: якщо людина одержує будь-які соціальні виплати чи допомоги від держави, то вона є невдахою по життю. Справжня свобода, це коли залежиш виключно від самого себе!

Від цього моменту починається інший відлік щодо УДІ № 4, оскільки «зростання добробуту громадян» неможливо визначити як раціонально обумовлену величину: що одному достатньо, те для іншого може бути мало, а іншому навпаки – забагато. Добробут – це сфера суб’єктивного. Кожна людина по окремо визначає свій рівень благополуччя, що також є основним принципом анархізму: тільки ти і виключно ти можеш визначити, чого хочеш і чи тобі є добре. Більше – ніхто! Саме тому є помилковим пробувати оцінювати рівень добробуту суто з матеріальної точки зору, як це робили і ще багато хто робить дотепер. Автор антиутопії «1984» Джордж Оруел чітко окреслив свій висновок, що «Людині потрібно спершу задовольнити фізіологічні потреби тіла, а вже тоді перейматися духовними. Але важливо, що це не є порядок цінностей, а виключно послідовність» Людина, поставлена на межу фізичного виживання, духовними колізіями не переймається – то однозначно.

 

Богдан Гордасевич



Создан 28 сен 2018