Промови Петра Порошенка за 2018 рік.

 

Промови Петра Порошенка за 2018 рік.




Послання Президента України до Верховної Ради України «Про внутрішнє та зовнішнє становище України в 2018 році»

20 вересня 2018 року - 11:28

Послання Президента України до Верховної Ради України «Про внутрішнє та зовнішнє становище України в 2018 році» 

 

 

Дорогі співвітчизники!

Шановні народні депутати!

Високоповажні представники дипломатичного корпусу!

Ваші блаженства, преподобні отці!

Сьогодні у цій залі Верховної Ради України голосуватимуть за зміни до Основного закону про незворотність курсу на набуття членства України в Європейському Союзі та в Організації Північноатлантичного договору. Користуючись нагодою, закликаю всіх вас, шановні народні депутати, підтримати цю ініціативу та скерувати цей документ на експертизу до Конституційного суду. Цей проект цілком і повністю відповідає нашим національним інтересам і відповідає настроям більшості нашого суспільства.

У п’ятницю на Яворівському полігоні завершилися наймасштабніші міжнародні навчання «Репід Трайдент». Військовослужбовці 14 країн, 10 з яких країни-члени НАТО, відпрацьовували спільні дії у разі наступу «однієї із сусідніх країн». Ми ще раз продемонстрували усім нашим партнерам, що до НАТО йдемо не з порожніми руками, а як солідний партнер з вагомим внеском у загальну справу континентальної та трансатлантичної безпеки.

1 вересня виповнився рік, як набула чинності Угода про асоціацію з Європейським Союзом.  Завтра Україна видає десятимільйонний біометричний паспорт. Це, до речі, відповідь тим, хто, намагаючись применшити значення так важко здобутого безвізового режиму, тоді твердив, що ніби українцям він малоцікавий. 10 мільйонів українців уже отримали біометричні паспорти за цей короткий термін. Для українців відкрито вже майже дві третини країн світу. Ми й надалі будемо розширювати простір свободи руху для громадян України.

У понеділок своїм Указом я ввів в дію рішення Ради нацбезпеки та оборони не продовжувати Договір про так звану дружбу з Росією. МЗС направить ноту до Москви, а я подам до Парламенту відповідний законопроект, бо останнє слово в цьому питанні – за вами, за Верховною Радою України.

Із  Конституції пропонується викреслити норму, яка дозволяє базування Чорноморського флоту в Україні. Після того як ми повернемо Крим, російської бази у Севастополі точно більше не буде!  

Наприкінці серпня виконком СНД офіційно підтвердив, що Україна закрила представництво при статутних органах так званої Співдружності.

І ще одне, дуже важливе. Нарешті, до Києва прибули екзархи Вселенського Патріарха. Прибули готувати рішення про надання автокефалії Українській Помісній Православній Церкві. Це ми з вами робимо справу. І ми точно переможемо. Справу, яку митрополит Іларіон Огієнко називав ділом «повного розмосковлення» нашої церкви.

Нацрада з питань телебачення та радіомовлення оприлюднила звіт про дотримання радіостанціями квот на українську мову. Приємно констатувати, що абсолютна більшість радіокомпаній норми Закону перевиконує.

Дякую вам, шановні народні депутати, за те, що у першому читанні підтримали президентську ініціативу про зміни до військових статутів, які запроваджують довгоочікуване вітання «Слава Україні!», «Героям слава!». Я дуже сподіваюся, що до Дня захисника України, яке ми святкуємо 14 жовтня, ви це нововведення затвердите, а я його підпишу. 

Дорогі співвітчизники!

Перелічені події сталися протягом останнього місяця. Лише на слух, лише на перший погляд вони видаються різноплановими. Насправді, серед них немає нічого випадкового. Всі вони – частина нашої державотворчої проукраїнської та проєвропейської стратегії, яку ми з вами послідовно втілюємо в життя протягом останніх чотирьох років і, я твердо наголошую, будемо впроваджувати й надалі. Кожна з цих подій – це свідчення нашого розриву з колоніальним минулим. Кожна з них –  крок до нашої повної свободи від імперії.

Ми нарешті вибралися із лабіринтів багатовекторності. Ледве вискочили із смертельно небезпечної пастки позаблоковості. І від чотирнадцятого року твердо прямуємо своїм шляхом, і це шлях до Європейського Союзу та НАТО. Лише інтеграція України до євроатлантичного простору гарантує всім нам і мир, гарантує всім нам безпеку, і Україні незалежність, а українському народу підвищення рівня життя.

Це ми з вами збудували боєздатну армію. Ми повертаємо українській церкві гідне місце у світовому православ’ї.  Дуже важливо – ми нарешті захищаємо, розвиваємо і утверджуємо українську мову – складову сили та успіху нашого народу. І надалі будемо вживати дієвих заходів для зміцнення державного статусу української мови, посилення і поширення її в усіх сферах публічного життя.

Це дивно – саме під час твердої позиції щодо української мови окремі народні депутати покинули залу. Але нас ніхто не зупинить.  І дякую вам за рішучість. І дякую вам за єдність.

Армія, мова і віра – це не гасло. Це – формула сучасної української ідентичності. Армія боронить нашу землю. Мова боронить наше серце. Церква боронить нашу душу.

Напевно, за останні роки влада зробила, і це точно,  чимало тактичних помилок. І за це на мені особисто лежить частина відповідальності. Але я точно знаю, що ми нічим не схибили і не погрішили у питаннях стратегії! Зробити сильну та успішну Україну невід’ємною та безспірною частиною Європи без жодної перспективи повернення в зону російського впливу – це наша мета, наша амбіція, наша  з вами місія.

Чи є безповоротною наша стратегія? Наскільки їй загрожують реванш проросійських сил та безвідповідальність популістів? Як зробити так, щоб виборчий цикл не зупинив рух країни, або, ще гірше, не розвернув нас назад? Яким чином не змарнувати те, чого ціною великих випробувань досяг український народ? В який спосіб стратегічні успіхи конвертувати у зростання рівня життя людей?  Якими мають бути наші невідкладні дії у найближчий та наступні роки? Відповідям на ці питання і присвячене моє Послання – підсумкове у поточній каденції Президента, і з прогнозом на прийдешні роки. 

Епітети, якими ми характеризуємо зовнішнє та внутрішнє становище, залежать від того, де ми прописані, при владі чи в опозиції. Але при всіх поточних викликах та загрозах динаміка очевидна: ситуація всередині України і навколо нас – точно не така драматична, як у чотирнадцятому-п’ятнадцятому роках.

Ми стали стійкішими та сильнішими. Однак, насамперед, хотів би відверто наголосити на тому, чим більшість суспільства справедливо незадоволена.

Не вдалося завершити війну і відновити територіальну цілісність країни.

Унаслідок агресії втрачено 20% промислового потенціалу країни. Це, звичайно, спровокувало ефект доміно для всієї української економіки. Разом із агресивним закриттям Росією свого ринку для українських товарів – це спричинило глибоку соціальну кризу. Ми вистояли й відновили зростання. Однак, більшість українців поки що не відчули покращення добробуту, а рівень життя відновлюється повільно і нерівномірно і по регіонах, і по соціальних, і по вікових групах. Особливо незахищеними залишаються пенсіонери.

Ми створили антикорупційну інфраструктуру. В деякі нові органи вклали чималі фінансові ресурси, але поки що коефіцієнт їх корисної дії мене як Президента не задовольняє. Суспільство розчароване динамікою антикорупційної боротьби, і претензії людей абсолютно виправдані. 

Серйозних масштабів набула еміграція з країни. З цим викликом так чи інакше мали чи мають справу всі країни Центрально-Східної Європи, які в процесі євроінтеграції ставали частиною європейського ринку праці.

На жаль, влада допустила чимало прорахунків у кадровій політиці, а сміливі експерименти у цій сфері виявилися не достатньо ефективними.   

Темпи реформ зовсім не такі, як та швидкість, яку ми проектували на старті. Проблеми виявилися глибшими, спротив – сильнішим, рішення – складнішими. 

Соціально-економічні проблеми тягнуть за собою політичні наслідки. Це і загроза реваншу проросійських сил, і розквіт лівого популізму, і прояви правого радикалізму. Це – недовіра до державних інституцій, сумніви в ефективності демократичних методів управління, симпатії до анархії, або навпаки – авторитаризму.

На фоні високих очікувань у суспільстві сформувалося відчуття глибокого незадоволення. Навіть з тих, хто впевнений, що країна просувається в правильному напрямку, чимало таких, хто вважає, ніби ми рухаємося зигзагоподібно.

Я навмисне загострюю увагу на цих недоліках. І спеціально у структурі виступу поставив їх попереду здобутків. Сьогодні як ніколи потрібна відверта розмова. Тільки не ховаючи голову у пісок, тільки визнаючи реальні проблеми, ми можемо запропонувати суспільству реальний шлях їхнього подолання.

У той же час, - це не я сказав, а наші міжнародні партнери кажуть, - що за останні чотири роки в Україні відбулося більше позитивних змін, ніж за попередні 23 роки незалежності.

Ми зберегли країну. Кремлівська «барбароса», путінський бліцкриг, план «Русская весна» – все це захлинулося за лічені місяці.

Ми створили армію, яка звільнила дві третини території Донбасу, які були окуповані навесні 2014 року. Армію, яка локалізувала конфлікт і міцно тримає оборону на лінії фронту. Вона захищає країну по всьому периметру українсько-російського кордону.

Ми з вами зміцнили наш міжнародний авторитет і організували трансатлантичну коаліцію на підтримку України з режимом санкцій проти країни-агресора Російської Федерації. 

Ми звами підписали і виграли у Кремля дипломатичний бій за ратифікацію Угоди про асоціацію і поглиблену та всеохоплюючу зону вільної торгівлі з Європейським Союзом та почали, нарешті, отримувати від неї перші вагомі результати.

Зіскочили з російської газової «голки», на якій сиділи багато років Президенти, Прем’єри, Уряди. Здавалося, приречені були сидіти на ній вічно. Аж ні: вже два роки як не купуємо газу в Росії. А блискучий виграш позову проти «Газпрому» на 4,6 мільярди доларів у Стокгольмському арбітражі зняв з нас непосильний тягар кабальних газових угод 2009 року. Як відомо, завдяки ним, цим Угодам, Україна переплатила Кремлю десятки мільярдів доларів. 

Уникнули дефолту, з кінця шістнадцятого року – це теж наше досягнення. Відновили економічне зростання. Позавчора Держстат уточнив показники, що у другому кварталі ВВП збільшився на 3,8%. Так, це не та цифра, яка нас повністю влаштовує. Але це твердий показних економічного зростання країни.

Окремо, дуже важливо, що ми у гуманітарній сфері провели декомунізацію. Визнали на державному рівні армію УНР та Українську повстанську армію як учасниць національно-визвольних змагань. Чому ж це не робилося раніше? Сформували чітку політику національної пам’яті для зміцнення української ідентичності.

Істотно посилили позиції української мови на радіо, телебаченні, в кінематографії та книговидавництві. Я вчора мав можливість на львівському Форумі видавців в цьому переконатися. Якщо раніше була проблема як примусити українців не читати російських книжок, а читати українські. Сьогодні я вам можу твердо сказати – це  відбулося.

І якщо у вашому місті чи селі стали ремонтувати дороги й школи, освітлювати вулиці, вивозити сміття, вам безумовно поталанило з міським чи сільським головою. Бо потрібна дійсно кмітлива голова, щоб розумно розпорядитися тими коштами, які передані на місця, а сьогодні це більше 51% зведеного бюджету, внаслідок нашої програми децентралізації.

Позитивні зрушення, про які я щойно говорив, потребували відповідальних, часом складних рішень Парламенту, Президента, Кабінету Міністрів. Вдячний за спільну роботу народним депутатам, міністрам, Голові Верховної Ради Андрію Парубію і Прем’єр-Міністру Гройсману, Яценюку і всім, хто до цього доклався.

А всі разом ми маємо подякувати великому українському народові за ті дивовижні зміни, які стали можливими внаслідок  ратного подвигу на фронті і наполегливої праці в тилу над розбудовою країни.

Дорогі співвітчизники!

Безумовно, в короткому Посланні я не можу охопити все, тим більше що тематично воно присвячене питанням нашої європейської та євроатлантичної стратегії. До вашої уваги традиційно пропонуються аналітична доповідь, підготовлена Національним інститутом стратегічних досліджень. Я ж зупинюся насамперед на тих питаннях, які належать до безпосередніх функцій Президента. Найбільшу увагу хотів би приділити питанням зовнішньої політики та оборони, гарантіям суверенітету, прав та свобод громадян, загальній стратегії державного будівництва.

Почну з головного – з армії. Лише шість тисяч повністю готових до бою вояків весною 2014 року могли виставити Збройні Сили України, коли почалася агресія Російської Федерації проти нашої держави. І то, якби транспорт був з колесами, був з пальним, з акумуляторами. Це не докір військовим. Це – вирок політикам,  прем’єр-міністрам і міністрам оборони, які роками скорочували особовий склад, розпродували зброю, розтринькували майно, розбазарювали шпиталі, військові містечка, полігони, розкрадали землі. Ще б трохи, вони б і солдат пустили з молотка. От що називається «заробляти на армії». 

У результаті наші воїни вийшли захищати Вітчизну босоніж і голіруч проти найбільшої армії на континенті. Тим не менш, сконцентрувавши всі наявні на той момент ресурси, завдяки мужності воїнів і потужному волонтерському рухові, завдяки добровольцям – ми зупинили агресора.

Влітку чотирнадцятого чимало часу і чимало грошей приходилося витрачати на їжу одяг, взуття, аптечки, шоломи. Бронежилети для більшості військових частин були взагалі зняті з озброєння і не планували закупатись. Так само як і розгрузки, і інші найнеобхідніші речі. Збирали все це з миру по нитці. Сьогодні маємо взяти планку зовсім іншої висоти: нові технології, модернізація, доозброєння і переозброєння, точно перехід на стандарти НАТО з урахуванням нашого унікального досвіду відсічі агресії. Оновлення озброєнь відбувається на основі стратегії імпортозаміщення, в якій ми позбулися тотальної залежності від постачання комплектуючих із Російської Федерації. Лише уявіть собі, що тринадцятого року ця залежність для різних видів озброєнь досягала рівня від 50 до 70 відсотків.

Зробити необхідно в рази і на порядки більше зробленого. Дійсно, ми вийшли на рівень трьох відсотків ВВП на оборону. Це вперше за роки незалежної України і величезне досягнення. Це відчутно  для державного бюджету та економіки. Але – доволі скромно у порівнянні з військовими витратами країни-агресора. Наші оборонні потреби точно значно перевищують наші можливості. І ми маємо спільно з вами знайти нестандартні виходи.  Суспільство, Збройні Сили очікують проривних та системних рішень в сфері оборони. Вимагаю від військового керівництва нестандартних та асиметричних відповідей на будь-які сценарії та плани противника.

Наша армія стає армією нового покоління українців. Армія опановує сучасні форми протиборства у всіх сферах, як традиційних, так і нових, включаючи інформаційний та кіберпростір. Високоточні і далекобійні засоби вогневого ураження, високотехнологічна розвідка, ефективні системи управління, космічна підтримка, ешелонована ППО, потужні  створені нами  Сили спецоперацій, відновлені ВМС та інші ознаки сучасної армії мають стати і поступово стають реальністю в Україні.

Так, наші наміри амбітні, але реальні. Ми вже з цього року плануємо активну розробку, підготовку виробництва та закупівлі сучасного високоточного ракетного озброєння, високоточних боєприпасів для новітніх систем артилерії, бронетанкової техніки, високоточних інших засобів ураження. На порядок денний найближчого часу виходить нарощування оборони української частини акваторії та узбережжя Азовського моря.

Від Міноборони та Генерального штабу вимагаю прискорити досягнення оборонним сектором стандартів Північноатлантичного Альянсу, рівно як і повної оперативної сумісності з арміями країн-членів цього оборонно-політичного блоку.

Та у всіх перетвореннях на першому місці обов’язково мають бути люди. Особливі, надзвичайні люди, які обрали професію захисника Вітчизни. Люди – наші воїни, які щоденно ризикують собою на передових рубежах захисту держави. Тому на порядку денному – системні перетворення в кадровій політиці, можливостях для прозорого і справедливого кар’єрного росту, в військовій освіті, питаннях соціального забезпечення.

Грошове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил наступного року, відповідно до запропонованого мною рішення Ради національної безпеки і оборони, у Державному бюджеті має бути збільшене не менш ніж на 37%. У  жовтні почнемо здавати в експлуатацію нові гуртожитки для контрактників: 184 нових приміщення, у яких поселяться приблизно 23 тисячі воїнів-контрактників. Частина цього року, частина – на початку наступного року. Хочу ще раз нагадати, що джерелом для фінансування всіх цих об’єктів є кошти, які зусиллями правоохоронних органів та Генеральної прокуратури, були конфісковані у попередньої влади.

Крім того, планується інший соціальний проект – компактні квартири для сержантського корпусу, який також є основою Збройних Сил України. Це – частина процесу зміцнення і формування цього корпусу. Доречно нагадати, що ці та інші проекти втілюються у життя завдяки активній підтримці держав-партнерів, радників і інструкторів від збройних сил країн-членів НАТО.

Ми з вами повинні зробити все, щоб створити комфортні умови для досвідчених воїнів. Вмотивувати професіоналів укладати довгострокові контракти. Заохотити до повернення в армію тих, хто з різних причин звільнився. А взагалі – ми в неоплатному боргу перед нашими воїнами. І не існує взагалі такої суми, якою можна було б виміряти те, що вони роблять для нашої з вами держави. 

Нова армія повинна мати сучасну ідеологію. І тут зміни очевидні. Дерадянізація армії – це нові назви військових частин, нові вітання, нові знаки, нові традиції, нові свята, як День захисника України. Згадайте, чотири роки тому ми все ще святкували – 23 лютого.

Не всі наші оборонні плани вже виконано, не всі проблемні питання вирішені. Ми чітко бачимо слабкі місця, а питання національної безпеки і оборони держави залишаються для мене як для Президента, і для всієї нашої команди абсолютним щоденним пріоритетом.

Дорогі українці!

Найнадійнішими союзниками Збройних Сил України у захисті Батьківщини є наші дипломати, які діють у надзвичайно складних умовах. Їхня робота потребує неабиякого досвіду і хисту. 

Світ лихоманить, глобальна та регіональні системи безпеки не ефективно працюють, є під великою загрозою. Україна перебуває в епіцентрі процесів, які визначають майбутнє континенту та світу. І я хотів би подякувати Парламенту, Уряду, який вніс цей проект, за прийняття відповідного Закону «Про дипломатичну службу», різке збільшення фінансування української дипломатії. Бо завдання, яке стоїть перед українськими дипломатами – надважливе.

Російська агресія заскочила Захід зненацька. Проігноровані були усі важливі сигнали: і провокацію на Тузлі; і відверто агресивний виступ російського президента на Мюнхенському безпековому форумі 2007 року, де він в принципі всіх про все попереджав; і напад у 2008 Росії на Грузію; і перша реакція на окупацію Криму виявилася напрочуд млявою та беззубою. Та навіть тепер  –  після тисяч спричинених Росією жертв на Донбасі, після  трагедії MH17, після Сирії, після  Солсбері – на Заході чимало охочих зазирнути Путіну в душу, чи ще не знаю куди.

І мені цікаво – а що ви хочете там побачити, панове? Все ж і так у всіх на очах. Росія підтримує праві та ліво-популістські рухи, роздмухує євроскептицизм, втручається у вибори по всьому світу, втручається у референдуми, як це було в Нідерландах. У такий спосіб Кремль просуває свої альтернативні порядок денний, свої альтернативні цінності, сподіваючись на те, що Заходу дедалі складніше буде тримати єдину позицію щодо Москви.

Глибоко помиляється той, хто думає, ніби російська агресія автоматично забезпечує нам автоматичну підтримку Заходу. Це не так. І за підтримку треба щоденно боротися. І за ці чотири з половиною роки нам вдалося не просто створити та зберегти потужну трансатлантичну коаліцію на підтримку України, а й значно розширити і зміцнити її. Принцип «нічого про Україну без України» став аксіомою міжнародної політики. Пропозиції його порушити і домовитися у нас за спиною час від часу фактично випливають кожного місяця і тут же нами гасяться.

І ніхто більше не заперечує нашу європейську ідентичність. Протягом наступного року планую перевести у практичну площину реалізацію моїх ініціатив щодо інтеграції України до Цифрового спільного ринку, Енергетичного Союзу, а також поглиблення співробітництва у митній сфері.

Але, щоб рухатися далі, перш за все нам треба від першої до останньої літери виконати Угоду про асоціацію. Швидкість її реалізації наразі недостатня, і я закликаю Парламент і Уряд набрати кращий темп. Готовий бути партнером у цьому процесі. Тим більше, що Угода щодня доводить свою дієвість і правильність. Частка Євросоюзу в експорті коливається від сорока двох до сорока трьох відсотків, і це вагомий компенсатор тих втрат, які через війну, економічну блокаду та закриття ринків спричинила нам Росія. Вагомий, але недостатній.

Саме тому минулого місяця під час щорічної наради керівників закордонних дипломатичних закордонних установ піддав критиці цілу низку наших посольств у Латинській Америці, Африці, Азії. Хіба ринки цих країн не важливі для збуту наших товарів і створення в Україні нових робочих місць? Нам потрібно шукати все більше і більше торговельних  партнерів, точки опори на регіональних ринках, що демонструють високі темпи зростання, де є попит на нашу продукцію.

Ми вчимося зовнішньополітичному прагматизму і знаходимо оптимальний для нас варіант продовження гри навіть у найскладніших партіях. Зокрема, такий підхід дав нам можливість вибудувати ефективні стосунки з новою американською адміністрацією. Чого лише варте рішення Президента США надати Україні оборонне летальне озброєння. І це лише початок. Така співпраця буде продовжена. У вівторок Сенат США схвалив проект бюджету Пентагону на 2019 рік, який передбачає 250 мільйонів доларів для безпекової допомоги Україні. І це є найкращий доказ того, що між Києвом і Вашингтоном існує дуже високий рівень довіри.

Нас, звичайно, не можуть не турбувати розбіжності між ключовими учасниками світової торгівлі. Вони мають глобальний вимір і впливатимуть на нашу економіку очевидно точно не зі знаком «плюс».

До числа зовнішніх ризиків, які ускладнюють наше становище, належать також і сплеск лівого і правого популізму, зростання євроскептичних настроїв, недемократичні тенденції в деяких сусідніх країнах, гібридна атака Росії на Сполучені Штати Америки, на Євросоюз, на Україну.

Дехто у нас ображається, що санкції у зв’язку з анексією Криму та російською окупацією Донбасу виглядають м’якішими, ніж ті, які впроваджено згодом у відповідь на втручання у вибори чи хімічну атаку в Солсбері. Неприємний осад, звичайно ж є, але ж, з іншого боку, надзвичайно важливо, що санкції проти Москви тепер пов’язані не лише з Україною. Чому? Бо це означає, що приходить абсолютно тверезе розуміння того, що Росія – це не лише наша проблема. Що вона є загрозою для усього цивілізованого світу.

І ми будемо послідовно протидіяти спробам послабити санкційний тиск на Росію. Тактичне завдання Кремля – зняття санкцій у січні наступного року під приводом нібито невиконання Україною Мінських домовленостей – я думаю, що ми цей сценарій маємо зруйнувати. Майже переконаний, що зняття ми не допустимо, однак, знайте, що ризик пом’якшення є.

Те, що Росія так наполегливо бореться з санкціями, свідчить тільки про те, що вони ефективні, вони діють. Бо рубль падає навіть при зростанні цін на нафту. Бо російська влада змушена підвищити пенсійний вік. Російська влада пішла на підвищення ПДВ. Це і є ціна агресії.

Минулого року неприємною несподіванкою для Кремля став факт подовження українським Парламентом Закону «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей». Своїм відповідальним голосуванням саме ви, шановні народні депутати, вибили козир із рук Путіна. І хочу наголосити, що росіянам тоді довелося істотно корегувати свою тактику. Тепер вони знову дістали цю заяложену карту. Кремль та його посіпаки вкотре намагаються переконати європейську спільноту у неготовності української сторони подовжити дію Закону. Це, на думку РФ, є нібито свідченням неспроможності України виконувати взяті на себе зобов’язання, отже, мовляв, санкції у зв’язку з цим мають бути зняті. Погодьтеся, було би злочинною помилкою дати Московії шанс звинуватити Україну в невиконанні угод і добитися послаблення санкційного тиску. Я абсолютно переконаний, що це точно не український сценарій.

Водночас наголошую, що має бути продемонстрований реальний прогрес у врегулюванні, головним індикатором якого є узгодження параметрів розгортання на Донбасі миротворчої місії під егідою ООН. І про це я буду говорити наступного тижня під час візиту і виступу у Нью-Йорку на Генеральній асамблеї Організації Об’єднаних Націй. Обов’язково на всій території України місія має бути розгорнута, обов’язково з її виходом на українсько-російський кордон. І це дозволить створити умови для виконання частини Мінських домовленостей, включно з виведенням російських військ з окупованої української території. Якщо цього не станеться, закон про особливий порядок місцевого самоврядування так і не запрацює. Це має бути наша логіка. Вся відповідальність за зрив мінського процесу точно має лягти на Росію.

Скільки б списів не ламали навколо Мінська, саме завдяки тим домовленостям вдалося зупинити активну фазу агресії і добитися режиму санкцій. І головне – виграти час і для розбудови армії, і для переходу від мобілізації до контрактного комплектування фронтових підрозділів.

Кремль намагається переконати наших союзників у нібито підготовці Україною силового сценарію визволення Донбасу. Звичайно, у нас має бути подібна опція, бо всяка армія має бути готова до будь-яких сценаріїв. В України є право на самооборону згідно із статтею 51 Статуту ООН. І ми на цьому окремо наголосили у нещодавно ухваленому законі про реінтеграцію Донбасу. Але наша стратегія миру полягає у його досягненні політико-дипломатичним шляхом, бо саме такий варіант є оптимальним для України і відповідає нашим національним інтересам.

Напад Росії почався зі спроби анексії Криму, і його поверненням вона має завершитися – включно з відшкодуванням завданих збитків та наданням цього разу вже дієвих гарантій неповторення агресії. Боремося за це у міжнародних судах, і, переконаний, переможемо, як перемогли у Стокгольмі - «Газпром» має заплатити нам повністю 4,6 млрд доларів.

Ми переконуємо увесь світ, що будь-які поступки Кремлю без відновлення територіальної цілісності України – це поразка. Поразка права і свободи. Це програш демократичної Європи і перемога авторитарної Азіопи. А тим часом у нас самих всю країну обтикано біг-бордами із закликом до «компромісу» з агресором. Ледве не кожний стовп обсіли голуби миру… Тільки тінь від них, від цих голубів, наче від двоголового орла. І хай вас не вводить в оману заспокійливе воркотання, бо у дзьобах у цих горлиць – насіння миру на російських умовах.

«Мир» – це красива й приваблива обгортка, в яку можна покласти все, що завгодно. Тож ми маємо бути пильними. Не забуваймо, що ворог прийшов сюди не по Крим, і ворог прийшов сюди не по Донбас. Ворог прийшов по всю Україну. І без України імперія не є можливою. То де будемо проводити межу так званого компромісу - по Дінцю, по Дніпру, чи може по Збручу?

В прагненні до справжнього миру на основі українського інтересу, в боротьбі за нього питання суверенітету, територіальної цілісності України та нашого цивілізаційного вибору не є і, я наголошую, не будуть предметом компромісу. Бо інакше або нас не буде, або ми будемо вже не ми, або тут будуть стояти воїни іншої держави. 

В питаннях же, які не є питанням «to be or not to be» (бути чи не бути – ред.) ми, звичайно, готові до дипломатичної гнучкості. Бо насправді легкої і простої дороги до миру нема, особливо у протистоянні з ворогом, чий військовий потенціал значно більший.

Ніхто більше за нас, українців, не прагне миру, бо ми, як ніхто інший дуже добре знаємо, що таке війна. І відчули її справжню ціну.

Ще раз наголошую, і «фітіль» війни, і ключі до миру знаходяться ні у Києві, ні в Брюсселі, ні у Вашингтоні. Вони знаходяться у Москві. Але мир нам принесе не умиротворення агресора… І не згода на умови Росії. До справжнього і справедливого миру нас приведуть лише зміцнення обороноздатності нашої країни, посилення нашої армії й укріплення дипломатичного корпусу, і збільшення єдності всередині країни. Забезпечити мир і перемогу має як міцний фронт, так і надійний тил, єдність і згуртованість суспільства у боротьбі з ворогом.

Посилити таку єдність має створення Єдиної Помісної Православної Української Церкви. Екзархи Вселенського Патріарха без жодних дипломатичних умовностей сказали мені, що процес надання автокефалії Україні виходить на фінішну пряму. Сказали це публічно. Я не знаю, коли саме  ухвалять Томос і коли його привезуть до Києва. Але точно впевнений, колесо цієї історії ми розкрутили так, що повернути назад його вже ніхто не зможе.

Ще сто років тому питання автокефалії було поставлене на порядок денний державним проводом Української Народної Республіки. 27 років тому Україна відновила свою боротьбу за автокефалію. Але вирішальними стали останні чотири роки спочатку тихої і кропіткої, а тепер вже публічної дипломатії, в тому числі за вашої, шановні народні депутати, допомоги.

Як і велить Святе Письмо, ми з вами точно не будемо поклонятися чужим богам. І у внутрішні справи церкви не буде втручатися держава, особливо іноземна держава.

Чому вони так б’ються за це?

Бо імперія втрачає один із останніх важелів впливу. Томос – це фактично ще один Акт проголошення незалежності України.  Для нас власна церква – гарантія духовної свободи. Це – запорука суспільної злагоди. Я гарантую, що держава поважатиме вибір тих, хто вирішить залишитися в тій церковній структурі, яка зберігатиме єдність з Російською Православною Церквою. І називати її так само і будемо для того, щоб полегшити розуміння. Але в той самий час я гарантую, що держава захистить, і не треба їх лякати, права тих священиків і мирян УПЦ Московського Патріархату, які добровільно приймуть рішення вийти з-під Москви, щоб разом з іншими православними творити Єдину Помісну Православну Українську Церкву.

Значення Томоса виходить за межі України. Це – падіння Третього Риму як найдавнішої концептуальної заявки Москви на світову гегемонію. Тут, на наших теренах, вирішується і майбутнє світового православ’я. Його з росіянами ми теж розуміємо абсолютно по-різному, і це ще одна з причин, чому нам з росіянами не по дорозі. У них церква – так звана скрепа авторитарного режиму. А ми як найбільша православна країна Європи продемонструємо, як органічно в одному національному організмі уживаються християнство східного обряду і демократія.

Зберегти демократію в умовах зовнішньої агресії було непросто. Хоча воєнний стан значно посилив би повноваження і можливості Президента. Я категорично відкинув пропозиції його впровадити. Навіть в умовах війни ми не обмежували політичних прав і свобод громадян, не впроваджували цензуру.

Конституційні можливості Президента, передбачені парламентсько-президентською моделлю, не дуже корелюють з тим ступенем відповідальності, яку суспільство традиційно покладає на всенародно обраного Главу держави. Але жодного разу, навіть у найважчі роки, коли країну буквально душило зашморгом внутрішніх та зовнішніх проблем, Президент не попросив про збільшення повноважень. Більше того, від деяких з них відмовився. Якщо ви не помітили – при призначенні суддів, в тому числі.

В країні працює система стримувань і противаг. Українці не схильні віддавати монополію на урядування одній політичній силі. Влада носить коаліційний характер. Коаліційним по суті є і наш Уряд. Коаліційною по суті є навіть найбільша парламентська фракція. При цьому ми знаходимо спільну мову, ухвалили всі разом рекордну кількість реформаторських рішень. Президент не дуже часто накладає вето на закони і жодного разу за всі роки не скористався своїм законним правом призупиняти рішення Кабміну із одночасним зверненням до Конституційного Суду.

Європейська стратегія диктує нам алгоритм розвитку політичної системи як парламентсько-президентської представницької демократії. При цьому країні потрібен Президент і Верховний Головнокомандувач для організації ефективного захисту країни. А це і є головним у роботі Глави держави.

Минулого року я відхилив численні пропозиції щодо конституційних змін у політичній системі. Вважаю, що перед виборами такі маневри не відповідають європейській  політичній культурі, яка вчить нас грати за правилами, а не з правилами.

Але  звичайно з інтересом стежу за суспільною дискусією. Категорично неприйнятними вважаю ті пропозиції, які просувають явно недемократичні моделі. Хтось відверто адвокатує «освічений авторитаризм», а хтось камуфлює його в «парламентаризм канцлерського типу».

Тільки, якщо вчитатися у зміст, а не в заголовок, там у канцлера повноважень більше, ніж у кайзера, а в «рейхстагу» – по суті однопартійна система. Режим одноосібної влади ні до чого доброго Україну на привів. Це урок, який треба запам’ятати абсолютно всім.

Примара авторитаризму не єдиний виклик, пов’язаний з прийдешніми виборами.  Актуальною є і загроза реваншу.  На жаль, на українській політичній шахівниці є фігури, які дозволяють Москві ходити собою. За чотири роки ми відновили  не лише армію, але й розвідку, тому маємо не приблизне, а доволі точне уявлення про плани Кремля. Відомо, як на базі п’ятої колони мріють сформувати потужну проросійську опозицію в новому парламенті, а якщо пощастить, то ще й зробити її учасницею нової коаліції з правом вето на європейську та євроатлантичну інтеграцію.

Ми бачимо, як п’ята колона піднімає голову, намагається зібрати до купи різні свої шеренги, користуючись перевагами демократії, активізується в інформаційному просторі. Наше завдання надзвичайно складне – дати їм відсіч не порушуючи норм європейської демократії.

Свою роль бачу в тому, щоби силою Закону і силою переконання не дати жодного шансу тим, хто міг би поставити під сумнів наш власний шлях, шлях незалежності, шлях європейської та євроатлантичної інтеграції!

Однак деякі українські політики тиражують фейки російської пропаганди, намагаються зняти з агресора  відповідальність за війну, цинічно перекладаючи  її з Росії на Україну.

Деякі телеканали, газети та інтернет-видання стали неприхованими рупорами російської пропаганди.

Я поділяю думку Голови Верховної Ради про те, що у період виборів питання інформаційної безпеки є одним із головних;  що частина нашого інформаційного поля так само окупована, як частина суверенної території.

Друзі я радий, що в парламенті теж усвідомлюють глибину цієї проблеми, хоча комусь це й нецікаво. В Україні все ще діє мережа російської агентури, яка бере під контроль медіа, плодить «незалежні» громадські організації.

Вони дійсно незалежні, але незалежні від України, але підконтрольні Кремлю, і роздмухують антиукраїнські, антиєвропейські та антиамериканські настрої.

Отож, підтримую ідею законопроекту про реєстрацію агентів впливу держави-агресора Російської Федерації. 

Наголошую, саме держави-агресора, тому такий Закон жодним чином не вплине ані на громадянське суспільство, ані на мас-медіа, ані на свободу слова. 

Хотів би також закликати не руйнувати країну популізмом, тверезо оцінювати безпрецедентну складність викликів та загроз, які постали перед Україною. Адже більшість із них не мають простих рішень. Не вірте цьому.

Власний досвід навчив мене, як важливо дуже обережно і відповідально ставитися до тих обіцянок, які даєш людям. Понад чотири року тому я заявив, що АТО триватиме години, а не місяці. Я шкодую, що породив завищені очікування. Тому кілька тижнів тому я перепросив, що подав надію, яка не збулася. Звісно, попросив за це вибачення, але хотів би, щоби ця історія стала уроком не лише для мене, а й для всіх українських політиків.  

Реагувати на всі ризики і загрози маємо шляхом відповідального вибору, коли треба буде не лише обрати Президента й новий Парламент, але й точно підтвердити незмінність нашого проєвропейського державного курсу.

До початку виборчого циклу залишається мало часу. Вже зовсім близько 31 березня, а там не за горами і парламентські вибори.  Дякую народним депутатам за те, що цього тижня ви ухвалили закон, який розблоковує процес ухвалення ЦВК.

Я як Президент гарантую вільні, чесні й демократичні вибори Глави держави, нового Парламенту, органів місцевого самоврядування так, як вони були проведені в 2014-15 роках.

Процес волевиявлення має відповідати нашій європейській стратегії і ще раз зарекомендувати Україну як лідера в дотриманні стандартів демократії на пострадянському просторі.

Певен, що в партійні програми вже у надцяте повписували обіцянку скасувати депутатську недоторканність. Наполягаю на невідкладному голосуванні відповідних змін до Конституції. Максимально спростив вам завдання, шановні народні депутати, запропонувавши ввести цю норму з наступного скликання. Конституційний Суд дав добро. Настав момент істини. Будьмо чесними з народом. Прошу вас проголосуйте. А якщо ні, то тоді більше не обіцяйте цього ніколи. Це чесно.

Дорогі українці!

Шановні народні депутати!

Наша європейська стратегія  – це двосторонній рух. Не лише членство України в Євросоюзі, а й глибинна внутрішня європеїзація України.

Стати європейською країною означає повністю сприйняти європейський дух політичних свобод, чесної конкуренції і рівності можливостей. Це те, що називається порядком відкритого доступу. Країни Європи йшли до нього століттями. Нам цим шляхом треба промчати максимум за десять років.

Українська економіка для прискорення зростання потребує колосальних інвестицій і нових робочих місць. У рейтингу Всесвітнього банку Doing business Україна за п’ять років піднялася на шістдесят одну сходинку. Лише за рік ми з вами прийняли Закони, які безпосереднім чином впливають на покращення інвестиційного клімату: про приватизацію; нарешті скасували сумнозвісний валютний декрет, якому було вже 25 років; прийняли Закон про валюту; про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю. Дякую вам за те, що підтримали пропозицію Президента про єдине вікно на митниці. Забезпечено макрофінансову стабілізацію і точний вихід України із зони ризику по дефолту. 

Інвестори помітили  результати антикорупційної стратегії, такі як впровадження ProZorro, яку визнали найпрозорішою у світі системою державних закупівель; електронне автоматичне відшкодування ПДВ; очищення від корупції газового сектору; початок створення Вищого антикорупційного суду тощо. В шість мільярдів доларів щорічно оцінюють експерти економічний ефект від цих антикорупційних заходів.

Минулого тижня я був присутній на підписанні двох великих інвестиційних угод на загальну суму майже в мільярд доларів. Це лише минулого тижня. Одна з них стосується альтернативної енергетики, інша – найбільша інвестиція в АПК за часи незалежності буде робитися на території чотирьох українських областей.

Отже, іноземні інвестори вірять в перспективу нашої країни і створюють тут нові робочі місця. На наш ринок один за одним виходять кілька світових торговельних брендів. Напевно, у передчутті зростання купівельної спроможності українців.

Це – позитивна тенденція, яку нам треба посилити. Ще до виборів ми б могли ухвалити Закон про податок на виведений капітал, який підтримує саме українського виробника. Хоча правильніше було б його називати податком на виведення капіталу. Не треба виводити – вкладайте в Україну, бо він стимулює вкладати у виробництво. І Закони про концесії, про процедуру банкрутства, про бізнес-омбудсмена. Про посилення персональної відповідальності працівників контролюючих органів.

Нарешті, дуже важливим є законопроект «Про Національне бюро фінансових розслідувань». На жаль, його в парламенті поклали під сукно, бо нібито він посилює повноваження Президента. Звичайно за півроку до виборів дякую за таку позитивну оцінку моїх подальших політичних перспектив. Але Закон про інше – про захисні бар’єри для бізнесу від тиску цілого сонму різних правоохоронних органів. Ми маємо це припинити. Це чесно по відношенню до українського бізнесу.

Я не втрачаю надії на підтримку вами цього законопроекту, так необхідного для покращення інвестиційного клімату.  

Водночас розумію, що, на жаль, немає шансів на виважене і державницьке рішення  щодо створення цивілізованого ринку землі. Зараз це буде важко провести.

Якщо кого цікавить, як цей глухий кут вписується в нашу європейську стратегію, хотів би нагадати, що Європейський суд з прав людини визнав, що мораторій на вільний ринковий обіг землі порушує права українців. 

Кроки із покращення інвестиційного клімату і створення робочих місць мають супроводжуватися продовженням політики легалізації зайнятості і зростання заробітних плат, що в свою чергу дасть можливість підвищувати пенсії. На моїх регулярних, разом з Урядом та силовиками, зустрічах з бізнес-асоціаціями роботодавці дедалі частіше скаржаться не на тиск, а на дефіцит робочої сили.

Залізну завісу на кордоні, як в радянські часи, ніхто ставити не буде.

Дорогі роботодавці, вихід один - збільшуйте зарплати, якщо не хочете, щоб українці їхали за кордон, а працювали у нас. По ринку заробітної плати ви маєте бути конкурентноздатними. Я вже говорив про те, що Україна стає частиною єдиного європейського ринку праці, і тут теж нікуди не дітися від конкуренції.

Дорогі українці!

Дим війни ще не розвіявся над цією частиною Європи. Але крізь нього вже чітко видно - Україна може стати і стане новою історією успіху, новим простором європейського зростання. Як сформулював це буквально днями один закордонний друг нашої країни «за останні чотири роки Україна знайшла свою ідентичність і утвердилася в якості динамічної європейської сили».

Що нам потрібно?

Треба бути сміливими. Для цього треба мати бачення майбутнього. Те, що англійською мовою називається «vision». Воно у нас є. Ми знаємо, що немає більш переконливого аргументу на користь європейської України, ніж успіх.

Наступному поколінню українців маємо передати успішну європейську Україну. І саме так і станеться, якщо лише не віддамо країну до рук реваншистів, популістів і демагогів.

Слава Україні!

 

 

Виступ Президента України Петра Порошенка на урочистому Параді військ «Марш нової армії» з нагоди 27-ої річниці Незалежності України

24 серпня 2018 року 

Виступ Президента на урочистому Параді військ «Марш нової армії» з нагоди 27-ої річниці Незалежності України 

 

 

Зродились ми великої години
З
 пожеж війни і полум’я вогнів.
Плекав нас біль за долю України,
Зростив нас гнів і лють на ворогів.

Дорогі співвітчизники!

Шановні гості!

Це – слова «Маршу нової армії», який сьогодні уперше пролунає на нашому військовому параді. Створили його на основі легендарної пісні, написаної наприкінці двадцятих років минулого століття. І символізує він нерозривний зв’язок між різними поколіннями борців за свободу Вітчизни.

Воістину «великою годиною» для нас, українців, стали останні чотири з половиною роки. Ми пережили неймовірні випробування війною та економічною кризою, що її спричинила російська агресія. Від рук ворога полягли тисячі й тисячі українців – військових та цивільних; чоловіків, жінок, дітей. Нас тестували і на міцність, і на розрив. Намагалися розділити народ і розчленувати країну. Пробували заблокувати наш рух до Європи. Хотіли загнати волелюбний народ назад в осоружне імперське стійло.

Слава Богові і подяка кожному українцю за те, що ми з вами вистояли. І не просто вижили у лихолітті, а й наростили міцні м’язи. Стали сильнішими і впевненішими в собі і власних можливостях. На майбутні роки й десятиліття заклали основу для руху вперед – з чіткими стратегічними орієнтирами на Європейський Союз та НАТО.

Дорогі українці!

Цей рік особливий тим, що відзначаємо століття незалежності УНР, проголошеної Четвертим універсалом Центральної Ради. Наближається і сто років Акту злуки, коли УНР та ЗУНР об’єдналися в єдину соборну українську державу. Українська національна революція, визвольні змагання початку минулого століття тривали приблизно чотири роки, але державу тоді втратили. Наші предки не встояли у тій війні з Росією. Так само, як свого часу не встояли наші гетьмани Іван Виговський та Іван Мазепа. Причини були різні, але результат один і той же: довгі роки трагічної залежності від імперії з репресіями, голодоморами. Зі спробами знищити українську мову і розчинити український народ на неозорих просторах Євразії.

Перед нашим поколінням постало завдання розірвати фатальне історичне коло. Зробити так, щоб українську незалежність, як раніше, не вимірювали місяцями чи декількома роками. І потім довгими десятиліттями бездержавності не оплакували її втрату. Не аналізували причин чергової поразки.  А щоби пишалися перемогами і гордилися успіхами.

За чотири роки війни, яку Росія розв’язала проти України, ми з вами зберегли державу і зміцнили її. Нація консолідувалася на засадах захисту країни і патріотизму. Ми з вами створили сильну армію. І кропіткою роботою наших дипломатів забезпечили міжнародну політико-дипломатичну підтримку незалежності України.

І, головне, ми твердо обрали власний шлях розвитку. І не маємо права з нього зійти на догоду зовнішнім ворогами та їх агентам усередині країни.

Перше. Ми розриваємо всі пута, які пов’язують нас з Російською імперією та Радянським Союзом. Зробити незалежність незворотною, Україну – великою та сильною, без жодної перспективи повернення в зону російського впливу – це головне завдання нашого покоління. Це – завдання суспільства і обраної ним влади.

Друге. Ми, українці, йдемо своїм шляхом і розуміємо, що насамперед маємо спиратися на власні сили. Використовувати багатства країни в інтересах народу і наступних поколінь. Україна має жорстко захищати свої національні інтереси. Зовнішня допомога для нас все ще важлива, але насамперед маємо допомогти самі собі.

Третє. Конкретними кроками зміцнити незалежність. Вже понад рік діє безвізовий режим для поїздок українців до Євросоюзу. Ми невідворотно стаємо частиною європейського простору. Це зміцнює нашу політичну незалежність.

Набула чинності Угода про асоціацію та зону вільної торгівлі з Європейським Союзом. І як результат і наслідок частка експорту до ЄС становить тепер майже 43 % проти 32 % ще чотири чи п’ять років тому. Чітка європейська стратегія дала нам можливість компенсувати величезні втрати, яких ми зазнали внаслідок політично вмотивованого закриття Росією і свого ринку, і транзиту для третіх країн для українських товарів. Вона, Росія, більше не зможе нас шантажувати, тому що ми посилили нашу економічну незалежність.

Із осені шістнадцятого року – вчора була вже тисяча днів, - як ми не купуємо газу в Росії. Український «Нафтогаз» блискуче обіграв Газпром в Стокгольмському арбітражі, принісши до державної кишені 4,6 млрд доларів. Так здобуваємо нашу енергетичну незалежність.

Четверте, на чому хотів би окремо наголосити. Не може бути вільним тіло, коли душа - в полоні. Нехай сьогодні нас почують у Константинополі, в Москві та Ватикані. Ми маємо твердий намір розрубати останній вузол, яким імперія відчайдушно намагається нас прив’язати до себе. Ми сповнені рішучості покласти край протиприродному та неканонічному перебуванню вагомої частини нашої православної спільноти у залежності від російської церкви. Церкви, яка освячує гібридну війну Путіна проти України, яка день і ніч молиться за російську владу і за військо - теж російське.

Хрещення прийшло до нас від Константинопольської Церкви-Матері. І саме з Києва розійшлося широкими просторами Східної Європи. Українське християнство має понад тисячолітню історію, власну богословську, літургійну і церковну традицію. Зараз, коли ми відновили і захистили державну незалежність України із столицею в Києві, немає жодних причин для того, щоб серед інших помісних Православних Церков не було рівної їм Помісної Православної Церкви України.

Питання Томосу про автокефалію для Православної Церкви України виходить далеко за межі релігійного. Воно з того ж ряду, що зміцнення армії; що захист мови; що боротьба за членство в Євросоюзі та НАТО. Це – ще один стратегічний орієнтир на нашому історичному шляху. Це - вагома складова нашої незалежності.

Інтеграція до європейського та євроатлантичного простору –  надійний спосіб забезпечити безпеку, розвиток України та гідні умови життя для людей. Така інтеграція - стовідсоткова гарантія нашої незалежності. Але хочу окремо наголосити - і ми потрібні Європі, бо без нас Євросоюз не стане завершеним і довершеним проектом. Адже цивілізаційна межа сучасної Європи проходить уздовж північно-східного кордону України.

На континенті всі, хто не засліплений російськими грошима, розуміють, що без незалежної європейської України миру і безпеки в Європі було би менше. Точно менше, а не більше. Без відновлення територіальної цілісності, суверенітету нашої держави всі кордони в Центральній та Східній Європі будуть непевні.

Війна Росії проти України - це частина плану Кремля розвалити Європейський Союз і НАТО. Наші воїни на сході стоять на захисті безпеки і добробуту не лише України, але всієї Європи. Отож, до Євросоюзу і до НАТО ми прямуємо не з порожніми руками. У нас сьогодні – ви будете мати можливість це побачити і переконуєтесь вже чотири роки - одна з найкращих армій континенту. Вона істотно посилить східний фланг НАТО. А навзаєм - ми розраховуємо на гарантії колективної безпеки, які надає Альянс.

Дорогі українці!

Відтоді, як ви довірили мені посаду Президента України, державний компас впевнено показує на Захід – у бік, протилежний імперії. Його стрілка жодного разу не здригнулася. І запевняю вас, не здригнеться, допоки цей компас знаходиться в моїх руках.

Більше того, наполягатиму на закріпленні у Конституції нашого прагнення приєднатися до Євросоюзу і вступити до НАТО. Юристи знайшли формулу, як це зробити оптимально і швидко. До відкриття осінньої сесії Верховної Ради, яке заплановано на 4 вересня, буде зареєстрований відповідний мій законопроект. І буду працювати в день і вночі, робитиму все, щоб його ухвалили.

Найнадійнішими гарантами Незалежності України та мирної праці українців є наші воїни: Збройні Сили, Національна гвардія, флот, прикордонники, СБУ, поліція, інші силові структури. Про те, як змінилася українська армія за чотири роки, можна говорити хоч чотири години, є про що. Але ліпше за будь-які слова промовлятимуть зараз впевнена хода героїв, випромінюючий силу рух техніки та озброєнь і майстерність пілотів.

Народна армія сьогодні звітує перед українським народом, а народ пишається своєю армією. Кожний, хто долучився до її розбудови, кожний, хто в 2014 році відправляв смс з грошима, хто кинув рідний дім і поїхав волонтером, військовослужбовці,– кожен по праву хай гордиться власним внеском у зміцнення обороноздатності.

Схилімо голови на згадку про героїв, які віддали свої життя за мирне майбутнє України. Вклонімось кожній українській родині, що втратила чоловіка чи сина, матір чи сестру. Вічна пам'ять Героям, які полягли в боях за нашу вільну, незалежну Україну. Вічна їм слава.

Прошу вшанувати хвилиною мовчання пам'ять українських воїнів і мирних громадян України, які загинули у війні, що розв'язав російський агресор. Повік не забудемо, і не пробачимо ніколи.

Хвилина мовчання

Дорогі українці!

Наша українська армія – це армія миру. Влітку чотирнадцятого року вона успішно звільнила більшу частину Донбасу від бойовиків. А, після того, як сталося пряме вторгнення російських регулярних військ, міцно тримає оборону на лінії зіткнення. Надійно захищає Україну вздовж усієї лінії кордону з нашою агресивною сусідкою.  

Влада зробила все, аби вплив війни на суспільство був якомога меншим. Свого часу я відкинув пропозиції оголосити воєнний стан, який би істотно обмежив політичні права і свободи громадян. Від часткової мобілізації ми перейшли до формування контрактної армії. Витрачаючи понад 5% ВВП на оборону та безпеку, не знімаючи пальця з курка, - зосередилася на реформах і мирному будівництві.

Ми нічого не прагнемо більше, ніж миру.

І ніхто не прагне миру більше, ніж ми, українці.

Справжній мир обов’язково настане на нашій землі. Забезпечити мир і перемогу може тільки боєздатна армія, і вона день за днем стає дедалі сильніша.

«Доки нація бореться, вона живе», - казав Левко Лук’яненко, автор Акту проголошення незалежності України. Сьогодні Левкові Григоровичу виповнилося б дев’яносто років. Ми всі глибоко вдячні людині-легенді за його видатний внесок у боротьбу за волю України і свободу її громадян.

Дорогі співвітчизники!

Ви щойно чули й бачили, як Міністр оборони вперше в історії вітав учасників параду словами «Слава Україні». Найміцнішими стають ті традиції, які народжуються в народі. Які генеруються народом і людськими серцями, передаються з покоління в покоління. Серед наших символів є не лише Прапор, Герб і Гімн, про які написано в Конституції, але й національне гасло «Слава Україні! Героям слава». Від нього ми почуваємо колосальне піднесення, а наших ворогів корчить як чортів від ладану. Воно саме увійшло в наше життя, а тепер настав час надати йому силу закону. Ось чому подаю до Верховної Ради законопроект про зміни до військових статутів, згідно якого це гасло стане головним вітанням у Збройних Силах України.

З двадцять сьомою річницею Незалежності України!

Зі сторіччям відродження української державності!

Слава українському війську!

Слава Збройним Силам України!

Слава українському народу!

Україні – слава!

 

https://www.president.gov.ua/news/vistup-prezidenta-na-urochistomu-paradi-vijsk-marsh-novoyi-a-49138

 

Виступ Президента з нагоди 1030-річчя хрещення Київської Русі-України

28 липня 2018 року - 08:55

https://www.president.gov.ua/news/speeches

 

 Виступ Президента з нагоди 1030-річчя хрещення Київської Русі-України

 

Ваші високопреосвященства, високоповажні представники Його Всесвятості Вселенського Патріарха Варфоломія!

 

Ваша Святосте!

 

Ваші блаженства, всечесні отці!

 

Шановні члени Ради церков!

 

Дорогі співвітчизники і українці всього світу!

 

Понад тисячу років тому святий рівноапостольний князь Володимир зробив доленосний вибір – прийняв християнство сам і охрестив країну.  Відтоді наш народ консолідується навколо духовних ідеалів справедливості, милосердя, любові до ближнього, добра та правди.

 

Християнський вибір одночасно був і вибором європейським.

 

А визначальною складовою європейської ідеї є свобода, про що понад десять років тому Його Всесвятість Варфоломій наголосив у своїй промові «Роль релігії в еволюції Європи».

 

Ми, українці, добре пам'ятаємо,  звідки до нас прийшли світло вчення Христового і надія на спасіння. «Церква Царгородська» як «матір Церкви Православної Української  передала нам за часів князя українсько-київського Володимира Великого науку християнську, сімома Вселенськими Соборами визнану... Передала церковну ієрархію, службу Божу та святі Таїнства, для спасіння душ християнських потрібні». Це – фрагмент із підписаного ще близько ста років тому нашого «Прохання до Патріярха Царгородського благословити Автокефальну Українську церкву». Тоді протягом кількох років вселенська кафедра вдовствувала. А поки обрали нового Патріарха, українці через внутрішній розбрат та брак єдності втратили державність.

 

Але щойно поновили її після довгої та трагічної паузи – з новою енергію приступили до розбудови власної церкви. Вже за два місяці після проголошення незалежності Помісний Собор тоді ще єдиної УПЦ одностайно підтримав  автокефалію… В тому числі і голосами тих єпископів, які проти неї тепер так затято боряться, в тому числі за наказом із Москви.

 

Згаданий Собор УПЦ відбувся 1-3 листопада 1991 року, а 2 листопада того ж року Його Всесвятість Варфоломій урочисто вступив на вселенський престол. Перед очима Патріарха незалежна Україна росла й міцніла. Ми відновлювали релігійне життя після десятиліть атеїстичних гонінь, плекали надію на помісну церкву – і розбудували необхідну для того організаційну структуру. Православна громада України – одна з найбільших у світі, і вона не може бути додатком до когось. Їй належить стати зіркою у «сузір`ї незалежних і рівних національних Церков», яким, за словами Його Всесвятості, є Вселенська Православна Церква.

 

Україна, світська та церковна влада, звернулися до Архієпископа Константинополя-Нового Риму, Вселенського Патріарха Варфоломія щодо надання Томосу про автокефалію Православній Церкві в Україні.

 

Ми дуже вдячні Його Всесвятості за постійну увагу до України, а особливо – за нещодавнє нагадування про те, що Україна не є канонічною  територією РПЦ. Про те, що перехід Київської митрополії під контроль Москви, який стався в сімнадцятому столітті, відбувся в неканонічний спосіб. І за те Послання, яке він вчора передав нам, в якому чітко задекларована така довгоочікувана мета. Ця мета –  «дарування українській церкві автокефалії».

 

І ми радіємо з того, що Його Всесвятість як духовний провідник сотень мільйонів православного люду, як політична фігура глобального масштабу чує наш голос і наші прохання.

 

Делегація Церкви-Матері на моє запрошення і з благословення Його Всесвятості прибула розділити з нами радість цього свята. І дуже символічно, до речі, що засновником Константинопольської кафедри є Андрій Первозванний. Це той самий апостол, який, згідно літопису, бував у наших краях і пророкував велике майбутнє нашій землі.

 

Мільйони українців прагнуть і очікують якнайшвидшого визнання автокефалії Православної Церкви в Україні – великої за кількістю вірних, але рівної до інших помісних православних церков.

 

Томос про автокефалію довершить утвердження незалежності і самостійності нашої держави, укріпить релігійну свободу, міжконфесійний мир. Він посилить права і свободи громадян… Особливо тих, котрі зараз перебувають поза спілкуванням із вселенським православ’ям.

 

Я гарантую, влада не втручатиметься у суто внутрішні церковні справи.  Але наголошую, проте й іншим державам українська влада не дозволить цього робити. Для того і вважаю конче необхідним обрубати всі щупальця, якими всередині нашого державного організму орудує країна-агресор.

 

В тій країні православна церква лише на папері  відокремлена від держави, а насправді вона сама назвалася «скрепою» режиму. Вона цілковито і беззастережно підтримує реваншистську імперську політику Кремля. Ба більше: сама доктрина «русского мира» народилася в люксових келіях ієрархів РПЦ.

 

І така ситуація – пряма загроза національній безпеці України, що просто зобов’язує нас діяти. З перших днів мого президентства я поставив собі за мету добиватися створення Єдиної Помісної Православної Церкви та визнання цієї Церкви Вселенським Патріархом.

 

Автокефалія – це питання нашої незалежності. Це – питання нашої національної безпеки. Це – питання всієї світової геополітики.

 

Армія –  боронить нашу землю. Мова –  боронить наше серце. Віра – боронить нашу душу.

 

Ми зупинили агресора і зберегли державу. Ми з вами збудували боєздатну армію. Ми утверджуємо українську мову – складову сили та успіху нашого народу. Я переконаний, що вона стане богослужбовою мовою в єдиній помісній церкві!

 

Ми повертаємо православній церкві українську ідентичність і рівне місце посеред православних церков світу. І, до речі, на захисті ідентичності українського народу наголошує у своєму посланні до нас Його Всесвятість Вселенський Патріарх.   

 

Хотів би ще раз окремо звернутися до архієреїв УПЦ Московського Патріархату. І не своїми  словами, а словами світлої пам’яті покійного митрополита Володимира Сабодана, які кілька років тому я вже цитував перед Радою Церков: «Автокефалія – це спосіб організації церковного життя, … свідчення кількісного та якісного зростання Церкви, її здатності до самостійного буття». Світлої пам’яті владика нагадував, що завжди після здобуття незалежності державою починалася дискусія про автокефалію. Так було в Греції, Сербії, Румунії, Болгарії, Грузії, Албанії тощо… І ці слова для нас тим більше є цінними, що сказані вони були предстоятелем церкви,  пов’язаної з Москвою. Володимир не одразу прийшов до цього висновку, а після років глибоких роздумів на фоні вражаючого розвитку української православної спільноти.  

 

Хто сьогодні може аргументовано заперечити, що кількісно та якісно наша православна церква готова до самостійного буття?

 

Дорогі браття і сестри!  

 

В Писанні сказано, що нам не дано знати часи і строки. Але я вірю в те, що фінальне рішення Вселенського буде справедливим по відношенню до України.

 

І поза сумнівом, суспільство очікує на це рішення, суспільство готове до нього. Але опоненти в безсилій злобі застосовують увесь арсенал пропаганди і маніпуляцій… Від поширення міфів і відвертої неправди, в тому числі і про Його Всесвятість, до відвертих погроз і залякування. Послухаєш їх, то ледве не кінець світу настає.  Але ж колесо історії ще ніхто не міг повернути назад.

 

Дорогі друзі, час автокефалії Української Помісної Православної  Церкви точно настав.

 

Шановні члени Ради Церков!

 

У передмові до книги Патріарха Варфоломія «Віч-на-віч із тайною» я прочитав, що серед улюблених афоризмів Його Всесвятості є й  такий: «Війна в ім'я релігії – це війна проти релігії».  Беззастережно поділяю цю думку. Спільне творення незалежної церкви не може бути підставою для розбрату, підставою для протистояння, насильства. Навпаки, це – дорога до миру, спокою, порозуміння.

 

Віруючі і церковні громади самі вирішуватимуть, чи приєднуватись їм до Помісної Церкви.

 

Томос, хай пошле нам його Господь, не означатиме, що в Україні постане державна церква. Влада ж, як і раніше і тепер, поважатиме усі конфесії, не відступаючи від духу і букви Основного закону – Конституції України.

 

Конституційні засади державно-церковних відносин є непорушними. Україна – багатоконфесійна держава, для якої релігійний мир – велика цінність.

 

Закликаю вас і надалі докладати всіх зусиль для миру в Україні, для налагодження співпраці між релігійними громадами заради майбутнього.

 

Ми всі пишаємося тим, що в Україні найскладніші питання співжиття релігій та культур завжди вирішувалися мирно, без насильства, у правовому полі. На жаль, наш внутрішній мир грубо порушила російська агресія.  Упевнений, тільки Бог дав нам сил, щоб зупинити одну з найбільших армій світу. Лише віра дала нам таку величезну любов до Вітчизни.

 

Зараз увесь наш народ як ніколи потребує Слова Божого, потребує єдності, потребує миру.

 

Нехай ваша духовна праця та щирі молитви і надалі сприятимуть утвердженню нетлінних духовних цінностей в українському суспільстві.

 

Я ще раз дякую Його Всесвятості Варфоломію за любов та увагу до України. Дякую Його Святості Патріархові Філарету за багатолітні труди із розбудови Української Церкви. Дякую Його Блаженству Митрополиту Макарію, єпископату УАПЦ,  усім ієрархам УПЦ Київського Патріархату за виявлений дух єдності і за одностайне звернення до Вселенського.  Дякую архієреям УПЦ Московського Патріархату, в тому числі і тим які готові підтримати автокефалію.

 

Вітаю кожного українця в Україні та поза її межами з Днем Хрещення Руси-України!

 

З Божою поміччю ми переможемо.

 

Як говорив апостол Павло, «благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і причастя Святого Духа нехай буде зо всіма вами!»

 

Слава Господу Богу!

 

Слава Україні.

 

 

Виступ Президента на зустрічі з учасниками загальноукраїнської прощі у Зарваниці

15 липня 2018 року - 11:10

 

 Виступ Президента на зустрічі з учасниками загальноукраїнської прощі у Зарваниці

 

Слава Ісусу Христу!

 

Ваше Блаженство!

 

Високодостойні владики, всечесні отці!

 

Дорогі віряни!

 

Які ж давні та міцні наші корені! Цими днями розпочинаємо відзначати 1030-ту річницю Хрещення України-Русі, а історія нашої державності сягає ще дохристиянських часів. Свято, що наближається –  це свято спільне для більшості українських християн. Ми всі – єдиного Володимирового Хрещення. Ми належимо до унікальної київської християнської традиції. І Господь дав нам одну-єдину Україну. Її велич, перебуваючи на київських пагорбах, передбачив ще апостол Андрій Первозваний.

 

Особливе місце в українській історії посідає Українська Греко-Католицька Церква. Вона забезпечила постійну комунікацію із західноєвропейською християнською спільнотою. Вона вже багато століть опікується українською паствою. В часи, коли Україна була бездержавною і розділеною між сусідами саме УГКЦ, особливо в часи владарювання митрополита Андрея Шептицького, на основі церковної структури створила прообраз українського національного організму… Священники, їхні сини, їхні онуки цілими династіями формували українську інтелігенцію… 

 

Ви, Ваше Блаженство, слушно казали про великого митрополита Шептицького як про «етнарха українського народу», як про батька української нації, «дух, думка, молитва якого вийшли далеко поза рамки історичного періоду, в якому він служив Богові і людям».

 

Наступник митрополита Шептицького – Йосип Сліпий, який народився в цих краях, об’єднав українську діаспору та перетворив її на могутній чинник на шляху України до нашої  незалежності. Переказують, я це почув тут, що в дитинстві, коли він захворів, мама на руках понесла дитя до Зарваниці, довго тут молилася… І сталося чудо зцілення майбутнього Патріарха.

 

Національне відродження 80-х років минулого століття почалося із відродження УГКЦ. Услід за Церквою з катакомб вийшла і ціла Україна. Українська Греко-Католицька Церква весь період свого служіння, заплативши кров’ю святих мучеників, непохитно відстоює віру Христову та українську державність. 

 

Я хотів би віддати належну шану кардиналові Любомирові Гузару. Ми всі пам’ятаємо його великим моральним авторитетом і вчителем.

 

Моя окрема подяка вам усім за велику волонтерську роботу, за ту допомогу, яку ви надаєте Збройним Силам України. Я, як Верховний Головнокомандувач, хочу подякувати і українським військовим, і військовим капеланам, і матерям та дружинам загиблих, які сьогодні з нами спільно молилися. Хочу підтримати людей які залишилися на окупованих територіях, переселенців. На передовій поруч із військовими, ще раз наголошую, стоять священики-капелани, які надають нашим героїчним воїнам духовну підтримку, які моляться за нашу перемогу і мир на рідній землі.

 

Дорогі прочани!

 

Десятки тисяч вірних Української Греко-Католицької Церкви щороку прямують до Зарваниці. Прямують день, два, тиждень, пішки, під дощем для того, щоб об’єднатися тут у спільній молитві. Зарваниця – одне із найвідоміших святих місць в Європі, в світі, яке в братолюбному дусі християнської єдності  відкрите для вірних інших церков. Мені розповіли, що днями, на Івана Хрестителя, тут молилися православні Тернопільщини. А на Успіння прибудуть православні паломники з Івано-Франківщини. І я, православний українець, почуваюся тут, серед вас, надзвичайно затишно. 

 

Чому? Бо ми з вами молимося за мир. Ми з вами молимося за Україну. І я впевнений і переконаний – Господь почує нашу молитву.

 

З перших же днів свого президентства поставив за мету добитися від Константинопольскої Матері-Церкви надання автокефалії Українській Помісній Православній Єдиній Церкві. Відтоді ця тема постійно перебуває не просто в полі мого зору, а в центрі уваги. Протягом кількох років тривала невидима для стороннього ока напружена робота. Зустрічі та листування із Вселенським Патріархом, обговорення теми з лідерами православних країн та предстоятелями церков цих країн…

 

У відповідь на моє звернення, яке було підтримано Верховною Радою України, я дякую за це народним депутатам, яке було підтримано обласними радами,  в тому числі Тернопільською обласною радою, районними радами, яке було підтримано ієрархами всіх церков. І, нарешті, ми вже почули низку позитивних повідомлень. Про те, що приєднання Київської Митрополії до Московської Церкви, яке сталося у сімнадцятому столітті, було здійснене всупереч канонам. Про те, що право надавати автокефалію належить винятково Вселенському Патріарху і Синоду. Про те, що Константинопольська Церква – це Церква-Мати для українських православних. А Москва, яка претендує на «материнство», насправді є дочірньою по відношенню до церкви в Києві. І головне – про те, що коли виникає незалежна держава, природним наслідком виникнення держави є створення своєї незалежної православної церкви.

 

Отже, шановна високодостойна громадо, автокефалія не є клопіт лише українських православних. Це – питання нашої української  незалежності. Це – один із стовпів Української держави, української нації, української національної безпеки. І, врешті-решт, всієї світової геополітики.

 

Тому і чинять такий шалений спротив Москва та її п’ята колона всередині України. І навіть деякі політики, яких прийнято вважати проукраїнськими, дозволяють собі передавати сигнали на зовні, що, мовляв, не варто поспішати з наданням автокефалії. 

 

Ситуація непроста. Протидія – масштабна і системна. Нема жодних підстав вважати, ніби Томос у нас в кишені. Та нам з вами залишається дві речі для того, щоб його отримати – молитися, і вірити та боротися. «Коли молимося, не припиняймо працювати, - вчив владика Любомир. -  Бо без нашої праці нічого не буде, нічого само по собі не станеться».

 

А ще кажуть, не можна зупинити ідею, час якої настав. Ідея автокефалії зараз в Україні є саме такою ідеєю. До Томосу нас підводить сама логіка історичного процесу, логіка розвитку української нації, логіка розвитку української  держави.

 

Хочу ще раз наголосити, що мова йде не про створення державної церкви. Церкви були і будуть незалежними від держави, як це і передбачено Конституцією.

 

Я твердо стою на тому, щоб церква в Україні була незалежною від держави. Але особливо від держави іноземної. Це я кажу вам. Про це я написав Понтифіку. Днями державний секретар Ватикану повідомив мені, що Папа Франциск із великим задоволенням констатує, що влада в Україні гарантує повне дотримання релігійної свободи для вірних усіх конфесій. 

 

Дорогі українці!

 

Ми спадкоємці Київської Русі-України.

 

Нашу землю хрестив рівноапостольний Володимир Великий.

 

Ми з вами зупинили агресора і зберегли Українську державу.

 

Ми з вами збудували боєздатну армію.

 

Ми зараз утверджуємо державну мову – невід’ємну складову сили та успіху нашого народу.

 

Ми розвиваємо всі наші Церкви, а Православній Церкві повертаємо українську ідентичність та рівне місце посеред інших православних церков світу.

 

Наша армія – боронить нашу землю.

 

Наша мова – боронить наше серце.

 

Наша віра – боронить нашу душу.

 

Слава Україні!

 

А зараз я хотів би подарувати  Євхаристійний набір в цей дуже урочистий день,  в тому числі і для мене, бо я сьогодні вперше тут і знаходжусь під великим враженням від нашої спільної молитви.

 

Дуже дякую вам за цю молитву!

 

 

Виступ Президента під час відкриття Меморіалу пам’яті українців, які загинули від рук польських «селянських батальйонів» та підрозділів Армії Крайової у 1944 році у с. Сагринь

8 липня 2018 року - 15:28

 

 Виступ Президента під час відкриття Меморіалу пам’яті українців, які загинули від рук польських «селянських батальйонів» та підрозділів Армії Крайової у 1944 році у с. Сагринь

 

Всечесні отці!

 

Дорога українська громадо!

 

Шановні вихідці з цього та навколишніх сіл!

 

Шановні представники товариств «Холмщина»!

 

Шановні українські і польські патріоти!

 

Для мене є надзвичайно важливо саме сьогодні бути саме тут у Сагрині з вами на офіційному відкритті Меморіалу пам’яті українців, які загинули від рук польських «селянських батальйонів» та підрозділів Армії Крайової у 1944 році. Наш перший людський і християнський обов’язок – пам'ятати про невинних жертв і зробити все можливе, аби наші народи ніколи не знали більше розбрату і протистояння.

 

Здавна український і польський народи були сусідами, яких поєднують спільність культур, традицій, близькість наших мов. Скажіть, будь ласка, українцю потрібен  перекладач з польської, чи поляку потрібен перекладач з української? Ми дуже добре розуміємо один одного.

 

Нас єднає також досвід боротьби за власну свободу проти іноземних поневолювачів, проти імперських і тоталітарних режимів. Нам варто весь час говорити і пам’ятати про цей досвід, згадувати українських і польських героїв, які спільно боролися проти Російської імперії і у 1830, і у 1863, і у 20-х роках минулого століття. Це та пам'ять, яка нас об’єднує, яка знайшла свій вираз у мудрих словах: «Без вільної України немає і не буде вільної Польщі».

 

Але є в нашій історії, і ми маємо це визнати, і печальні сторінки. Поруч зі спільними перемогами, поруч з нашою дружбою та братерством, найболючішою травмою залишається братовбивчий польсько-український збройний конфлікт 1943-1944 років, та й всі 40-х років минулого століття, який залишив глибоку рану і тут на Холмщині.

 

Понад сім десятків років тому українці Сагрині і навколишніх сіл стали жертвою брутальної збройної акції, яку вчинили проти мирних мешканців окремі підрозділи польського підпілля.

 

Сьогодні ми тут, щоб нашою спільною молитвою вшанувати пам’ять сотень дітей, жінок, чоловіків, людей старшого віку, які загинули тільки за те, що вони називали себе українцями, за те, що вони ходили до іншої церкви.

 

Разом з ними ми пам’ятаємо всіх, хто був невинно вбитий. Ми зараз разом з представниками  товариств «Холмщина» з Волині, Львівщини, Тернопільщини, родичі яких проживали на цих землях, вирощували хліб, виховували дітей, плекали рідну мову й культуру. Але одного дня вони були примусово вивезені на інший берег Бугу. 

 

Прошу вшанувати пам’ять невинно убієнних хвилиною мовчання.

 

Дорогі мої,

 

Нашим моральним обов’язком перед нащадками всіх невинно убитих у ті жахливі часи розбрату буде збереження пам’яті про ці трагічні події минулого.

 

Сьогоднішня наша молитва змушує нас ще раз задуматися й переосмислити те, що може принести зло мільйонам людей.

 

Ми рішуче засуджуємо брутальність і насилля як сьогодення, так і минулого, та закликаємо нинішнє й прийдешні покоління і українців, і поляків не допустити подібної трагедії.

 

Я переконаний, що і в польському, і в українському суспільстві є достатньо мудрості, аби зрозуміти, що будь-яке протистояння між нами точно послаблює нас. Послаблює саме тоді, коли перед обома нашими країнами постала спільна загроза зі Сходу, коли гібридна війна розгорнута проти України, поширюється Кремлем і на всю Європу.

 

Будь-які прояви використання будь-якими політичними силами історичної пам'яті задля підвищення своїх рейтингів є абсолютно неприйнятними. Мірятися пролитою кров’ю наших народів і здобувати на трагедії політичні дивіденди – це є ганебно, це є неприйнятно. Це шлях в нікуди. На мою думку, це – зрада пам’яті про невинні жертви нашої спільної трагедії.

 

Я вірю, що у наших народів – і у народу України, і у народу Польщі – є достатньо мудрості, аби не піддаватися на провокації, спрямовані на перегляд багаторічних спільних здобутків у відносинах між двома народами у питаннях порозуміння та у питаннях примирення. 

 

Високі принципи стратегічного партнерства між вільною Україною і вільною Польщею ми ще раз підтвердили з Президентом Польщі Анджеєм Дудою у спільній декларації 24 серпня 2016 року у день відзначення 25-ої річниці нашої незалежності, коли вперше поруч зі мною, Президентом України, на Майдані Незалежності стояв Президент Польщі – нашої братньої країни. І це є той символ, відносин України і Польщі, який я хочу бачити скрізь.

 

Події на Холмщині, як і низка інших трагічних конфліктів між українцями і поляками в часи Другої світової війни, вимагають ретельних історичних досліджень.

 

І ці дослідження мають здійснюватися спільно істориками і науковцями, спільно українськими і польськими, базуватися на щирому прагненні встановлення справжньої історичної правди про причини, перебіг та наслідки конфлікту, якою б гіркою не була би правда для кожної із сторін. Наші  народи заробили право знати правду. Але займатися цією правдою мають точно не політики. Мають історики і науковці. І про це ми домовилися і ми ніколи не дамо політизувати ці  сторінки нашої історії.

 

Шановні і дорогі українці, які сьогодні зібралися в цьому святому місці,

 

Дорогі поляки, які сьогодні з нами разом тут,

 

Хочу наголосити, що зараз як ніколи актуальними є слова Івана Павла ІІ, які були виголошені у Перемишлі в липні 1991 року. Він сказав: «Саме сьогодні все нас закликає до примирення, до братерства і до взаємопошани, до пошуку того, що нас українців і поляків об’єднує».

 

Хочу наголосити, що ми глибоко шануємо пам'ять представників польського народу, які стали жертвами трагічних подій в Україні, зокрема на Волині у 1943-1944 роках.

 

І сьогодні, схиляючи голову у спільній молитві, щиро звернімося до Господа словами: «Прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим».

 

Перед пам'яттю невинних жертв Сагрині я закликаю усіх нас – українців і поляків – до християнського прощення.

 

Саме до взаємного прощення, а не до помсти, закликають нас з небес усі невинні жертви братовбивчих конфліктів між нашими народами.

 

Страшні сторінки минулого не повинні бути визначальними для сьогодення і точно не повинні бути визначальними для нашого спільного європейського майбутнього. Добросусідські зв’язки українців і поляків по обидва береги Бугу нехай стають нерукотворним пам’ятником жертвам тієї трагедії – і запорукою того, щоб братовбивство ніколи більше не буде в нашій спільній історії.

 

І в Україні, і в Польщі пам'ять про кожне трагічно обірване життя повинна остудити «гарячі» голови тих, хто тяжіє до розвішування ярликів, тих, хто розпалює ненависть, тих, хто закликає до помсти. 

 

Ми проти односторонніх політичних оцінок спільного історичного минулого, оскільки вони не сприяють процесу нашого історичного примирення.

 

Підтримуємо ініціативи щодо перегляду відомих змін до польського законодавства про інститут національної пам’яті – і розраховуємо, що буде переглянуто також положення, які стосуються оцінки українців.

 

Ми за фаховий діалог на рівні істориків. І ще раз кажу –ми проти політизації чутливих питань спільного історичного минулого.

 

Я підтверджую нашу відданість політичним домовленостям, досягнутим на зустрічі з Президентом Дудою  у Харкові у грудні минулого року, щодо розблокування проведення польською стороною пошукових та ексгумаційних робіт на території України.

 

Сподіваємось, що ближчим часом наші експерти розпочнуть відповідну роботу.

 

На завершення хотів би ще раз висловити щиру вдячність українцям Польщі, які сьогодні тут разом з нами. А ми – з ними. Українська держава зараз приділяє особливу увагу діаспорі і особливу увагу українцям Польщі. Ви можете твердо на нас розраховувати.  Хочеться висловити слова особливої вдячності керівникам українських громадських організацій за підготовку і організацію цієї нашої зустрічі. Подивіться скільки нас. Подивіться, як нас багато. Подивіться, як ми любимо Україну. Подивіться, як Україна нас об’єднує, бо вона є найкращою.

 

І я хочу подякувати українцям Польщі за всі ті важливі справи, які ви робите для нашої держави. Бо у світовій солідарності, яка гуртує народи світу для того, щоб захистити Україну проти російської агресії, незаконної анексії Криму, велику частину роботи робите ви – українці Польщі і українці світу.

 

Гідно вшановуймо разом усіх жертв українсько-польського конфлікту 40-х років ХХ століття.

 

Нехай Господь упокоїть душі невинно загиблих в оселях праведників!

 

Вічна їм пам’ять!

 

Звернення до Українського народу у зв’язку з Днем скорботи і вшанування пам’яті жертв війни в Україні

22 червня 2018 року - 09:00

 

Дорогі співвітчизники!

 

Цього дня 77 років тому розпочався найкривавіший період Другої світової війни. У жорстокому протистоянні колишніх союзників - сталінського та гітлерівського тоталітарних режимів - загинули десятки мільйонів людей.

 

Український народ сплатив неймовірно високу ціну за визволення від нацизму та наближення спільної перемоги Антигітлерівської коаліції.

 

Ця гірка правда не полишає нас. Майже кожна українська сім’я має свої болісні втрати рідних і близьких у тяжких боях, ворожій окупації, концтаборах, нацистському рабстві, від голоду й сталінських репресій.

 

Вічна пам’ять усім загиблим.

 

Ця всенародна вдячна пам’ять про жертовність наших дідів та прадідів, їхню нескореність - священна для кожного українця. Вона гуртує націю, додає нам наснаги, сил та рішучості у справедливій боротьбі з новоявленими російськими окупантами.

 

Сердечна вдячність усім співвітчизникам старшого покоління, хто визволяв країну від ворога, хто вистояв і гартувався у полум’ї Другої світової війни, усім героям, які сьогодні зі зброєю в руках захищають нашу державу.

 

Вірю, що разом ми гідно здолаємо усі випробування на обраному шляху та побудуємо могутню, демократичну, європейську Українську державу.

 

Слава Україні!

 

 

 

Слово Президента на VII Національному молитовному сніданку

31 травня 2018 року - 12:06

 

 Слово Президента на VII Національному молитовному сніданку

 

Ваша Святосте!

 

Ваші блаженства!

 

Дорогі друзі, дорогі брати і сестри!

 

Важко уявити – сьогодні вже сьомий молитовний сніданок.

 

З кожним молитовним сніданком Україна стає ближче до Бога. Зараз, коли ми бачимо цифру у 1030 років Хрещення Київської України-Русі, я дуже добре пам’ятаю 1988 рік, коми святкували тисячоліття. І ніхто уявити собі не міг, що через 30 років Україна буде незалежною, Україна відбудеться як держава і нам як повітря буде потрібна Єдина Помісна Православна Українська Церква.

 

Чому це так важливо? Тому, що кожен з нас розуміє – без церкви немає держави. Без церкви нема нації. І Церква абсолютно важливий атрибут суверенної, незалежної України. І саме тому ми так молимося і боремося за Церкву.

 

Конгресмен Лої казав про силу молитви – друзі, шість місяців тому ніхто в цьому залі уявити не міг, що ми так близько підійдемо до Томосу — Його Всесвятість і Патріарх Константинопольський і Синод слов’янського патріархату має нарешті прийняти рішення щодо надання Томосу щодо Помісної Церкви великій європейській 45-мільйонній нації – нації українців.

 

Ви спитаєте мене, чому це стало можливим. А тому, про що говорив пан конгресмен, – сила молитви.

 

Я абсолютно переконаний – без Божої допомоги ми б не змогли зробити й кроку. Сила молитви була тоді, коли ми молилися про перемогу Революції Гідності. Тоді теж казали, що це не можливо. Що влада сильна як ніколи – народ ніколи не переможе. І Господь почув нашу молитву.

 

Сила молитви була й тоді, коли наші війська виходили з оточення під Ізварино і під Довжанським. Казали, що вони будуть в оточенні і ніхто з них не спасеться.

 

Сила молитви була й 15 лютого 2015 року під час виходу наших військ з-під Дебальцевого. Уявити собі не можете, як всю ніч я не міг заснути і молився про те, щоб Господь дав нам спасіння. І незважаючи на те, що ворог думав, що ми в оточенні, ми вийшли і зберегли наші сили.

 

Сила молитви була й тоді, коли ми проводили реформи, які рішуче змінювали нашу країну. І теж казали, що це неможливо, тому, що за 26 років до того ніхто не міг проводити тих законів. І ми досягнули цього.

 

Сила молитви була тоді, коли в президентському офісі я сиджу напроти керівників всіх фракцій українського парламенту, і мені кажуть: «Пане Президенте, ну навіщо ви кажете? Ніколи не буде того безвізу, ніхто нам його не дасть. В Європі проблеми з біженцями, вони мають величезні внутрішні проблеми, і ніхто не піде на ризик для того, щоб надати право безвізових подорожей великому українському народу». Це точно не відбулося без допомоги Бога.

 

З Божою допомогою ми побудували українську армію. Як кажуть — одну з найбільш ефективних у Європі. І сьогодні вона є гарантом і оплотом нашої незалежності. Ми ні на кого не збираємося нападати, але українська армія здатна захистити на сьогоднішній день українську землю, український суверенітет, українську територіальну цілісність. І вперше в українській армії з’явилися капелани для того, щоб нести слово Боже, чого не було до цього ніколи. Я точно впевнений, що це правильне рішення і це рішення допомагає нам боротися за рідну землю і перемагати. Сила молитви.

 

У цьому залі зібралися люди, які не просто вірять в Бога – це дуже важливо, я хочу подякувати за те, що ви вірите в Україну. І ця віра, разом з вірою в Бога допомагає і буде допомагати нам перемагати.

 

Ви сьогодні згадували Радянський Союз. Ключова позиція всієї нашої команди, всього українського народу сказати останнє «прощавай» Радянському Союзу і ніколи туди не повертатися. Сказати останнє «прощавай» російській імперії і ніколи туди не повертатися.

 

Об’єднатися всім і привести велику українську націю назад до Європи, до європейської родини, бо ми звідти. І завжди мріяли повернутися туди. І те, що зроблено за останні чотири роки – це є величезне досягнення кожного з вас.

 

Друзі, п’ять років тому вдвічі менше людей пишалися, що вони спілкуються українською мовою. П’ять років тому на телеканалах України була лише російська мова, російські фільми. Вчора я повернувся з відкриття в «Мистецькому Арсеналі» книжкового форуму. П’ять років тому у нас всі книжки були російською мовою. І п’ять років тому півтори тисячі пам’ятників Леніна стояли по всій Україні. Подивіться, яку дистанцію ми пройшли: запроваджені квоти на українську мову на телебаченні, запроваджені квоти на українську мову на радіо, публіцисти, письменники кажуть, що на сьогоднішній день набагато легше стало писати і друкувати книги. Чому? Та тільки тому, що держава допомагає, тому, що їх читають. А книги мертві, якщо їх не читають. І це наш з вами здобуток.

 

І сьогодні, під час поїздки в Івано-Франківськ я підпишу Указ про проголошення десятиріччя української мови з абсолютно чіткими кроками що ми маємо зробити за ці десять років.

 

Я хотів би згадати, як ми минулого року святкували 500-річчя реформаторства. Друзі, теж не можна було собі уявити, щоб в Україні на державному рівні відбулося таке святкування. І я хочу привітати кожного з вас, що ми так гідно сьогодні повертаємо країну до Бога. Це надзвичайно важливо.

 

І приємно відзначити ініціативу протестантських церков і Українського біблійного товариства, яка була підтримана Всеукраїнською радою церков і релігійних організацій про проведення Року слова Божого в Україні. П’ять років тому це уявити собі не можна було.

 

Подивіться, як ми змінилися за ці п'ять років.

 

Я вітаю проведення Національного дня молитви за Україну, який відбудеться найближчої суботи. І ми пишаємося, що в Україні найскладніше питання співжиття релігій і культур завждив вирішувалося мирно, без насильства, у правововму полі.

 

Єдине, що порушило наш внутрішній мир, – це є російська агресія. Грубо порушуючи міжнародне право, підло анексувавши незаконно Крим, напала на Сході нашої країни. І я хотів би висловити величезну вдячність усім представникам церков, які щоденно допомагають нам у молитві за армію, в молитві за Україну і вирішенні величезної кількості соціальних проблем, які породжені війною. Всіх тимчасово переміщених осіб запрошують до церкви для того, щоб спільною молитвою допомогти людям і Україні.

 

Я наголошую на тому, що я є оптимістом. Я наголошую на тому, що у нас, я впевнений і молюсь про це, коли буде Єдина Помісна Українська Православна Церква – у нас не буде улюбленої церкви держави. У нас всі церкви будуть рівні перед Законом. І церква буде відділена від держави. І ми збережемо конфесійні права кожного громадянина обирати свою дорогу до Бога. Але, як я вже казав у Парламенті, я дякую Парламенту за те, що він підтримав моє звернення до Вселенського Патріарха майже одноголосно, лише одна фракція була проти. Я дякую за те, що ми з вами зберегли спокій у Парламенті - ми не допустили там бійки і крові. Я дякую за вашу мудрість. Я дякую Українському народу, який не піддасться на провокації.

 

І там, у тому Парламенті, я сказав дуже важливу річ: церква має бути відділена від держави, але в першу чергу – від сусідньої держави, країни-агресора, якій ми не маємо дати права працювати п’ятою колоною, бо це наша з вами відповідальність за Україну, яку ми любимо понад усе.

 

Я абсолютно переконаний, що з нами воля Божа, з нами допомога Божа. І з нашою боротьбою, з нашою спільною молитвою український народ має, він заслужив це, він заплатив за це дуже високу ціну, отримати Томос від Вселенського Патріарха і дуже відповідально створити те, чого ми були позбавлені більше трьохсот років. Триста років мріяла наша нація отримати свою Церкву і завершити створення незалежної, суверенної, фантастичної, європейської держави Україна.

 

Слава Гоподу Богу і слава Україні!

 

 

Головна  Новини  Промови

Виступ Президента на засіданні Національної інвестиційної ради

25 травня 2018 року - 15:11

 

 Виступ Президента на засіданні Національної інвестиційної ради

 

Шановні пані та панове!

 

Дуже радий вітати у Києві - серці, столиці і діловому центрі України найбільших інвесторів світу!

 

Наголошую - не просто найбільших інвесторів світу, а друзів України! Вітати в цьому оновленому Маріїнському палаці, який також є символ реформ. Символом реформ, тому що ми завершили його комплексну капітальну реконструкцію раніше, і на 400 млн грн менше, ніж в попередній документації, яка була затверджена ще два роки тому.

 

І дуже важливо, що ми сьогодні зустрічаємось після того, як вчора в українських Карпатах - чудовому українському краї, що нагадує казку, в якій наполегливо раджу вам побувати - відкрили новий Бескидський тунель. Цей тунель є найбільшим інфраструктурним проектом, який реалізований у нас в країні протягом останніх десятиліть.

 

Чому це так важливо? Бо по цьому напрямку проходить 60% експортних вантажів України в напрямку Європейського Союзу. І наша інвестиція забезпечує, що ми подвоїмо пропускну спроможність залізниці і підвищуємо швидкість руху у великому трансєвропейському транспортному коридорі. Це важливо економічно, бо він покращує умови торгівлі між Україною та Європейським Союзом. А сьогодні ця цифра значно перевищила 40%.

 

Це є результатом застосування поглибленої та всеохоплюючої зони вільної торгівлі, яка є складовою частиною Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, яка ратифікована і вступила в силу 1 вересня минулого року.

 

Політично – Україна стає ближчою до Європейського Союзу, а Євросоюз – до України.

 

Вчора я дав офіційний старт масштабному проекту із будівництва службових гуртожитків для десятків тисяч воїнів-контрактників. 23 тисячі - за один рік! До цього військові містечка лише руйнувалися, шпиталі продавалися, зброя нищилася.

 

Позавчора на півдні, у Миколаївській області, я проінспектував хід модернізації одного із наших головних військових навчальних полігонів. Після завершення реконструкції цього полігону дві бригади одночасно зможуть проводити бойову підготовку. А у вівторок - перевірив готовність Збройних Сил України до бойового використання американських протитанкових ракетних комплексів третього покоління «Джавелін». Ця оборонна зброя, надана нам Сполученими Штатами, свідчить про якісно новий рівень стратегічного партнерства між Києвом та Вашингтоном, про якісно нові безпекові гарантії для нашої держави, а отже – і для бізнесу, який в ній працює.

 

10 травня відвідав Аахен, де в пошуках мирного врегулювання були проведені трьохсторонні переговори за участі Канцлера Німеччини Ангели Меркель та Президента Франції Еммануеля Макрона. Наступного тижня в Києві очікую в гості на Президента ФРН Франка-Вальтера Штайнмайєра.

 

Цими деталями зі свого робочого графіку хочу проілюструвати абсолютну безпрецедентність нашого українського досвіду, коли реформувати країну випало нам одночасно з її захистом від агресії.

 

Хочу наголосити, що унікальність результатів, досягнутих наперекір вкрай несприятливим внутрішнім та зовнішнім обставинам, це є наша з вами спільна перемога!

 

Цього дня чотири року тому українці обрали мене Президентом. Атакована Росією, Україна на той момент практично не мала жодних Збройних Сил. Економіка ще до Революції гідності увійшла в глибоке піке. Збройна агресія РФ, анексія нею Криму та окупація внаслідок агресії частини Донбасу призвели до втрати приблизно чверті промислового потенціалу України: металургійна промисловість Донбасу, хімічна промисловість, машинобудівна промисловість, паливна і вугільна промисловість опинилася під окупацією агресора. І ми мусили робити рішучі кроки з урахуванням результатів агресії. Це безумовно спричинило ланцюгову реакцію, яка зачепила всі вітчизняні підприємства.

 

Ще одним шоком стало стрімке закриття Росією — країною-агресором ринку, який на початку десятиліття купував третину нашого експорту. Це була блокада - спроба поставити Україну на коліна.

 

Рівно як і блокада нашого транзиту в треті країни, який був перекритий Росією з поясненням, що це є складовим елементом гібридної війни проти України.

 

Безумовно, що такий удар не міг не підірвати курс національної валюти, не міг не пришпорити інфляцію, не міг не знизити кардинально рівень життя. Друзі, нам 100 відсотково пророкували дефолт, розпад країни, словом – національну катастрофу і небуття. Але Україна вижила, піднялася і твердо рушила вперед!

 

Ухваливши чимало непростих, але вкрай необхідних рішень, запровадивши часом болісні реформи, які треба було запроваджувати ще 25 років тому - вони були конче необхідними і залишаються необхідними. Ми кинули виклик не лише старій системі, а здавалося б, самій долі.

 

За ці роки виконали кілька основних завдань. Зупинили ворога у 2014 році і звільнили дві третини окупованого Донбасу. Створили нові Збройні Сили у 2015 році. Протягом 2016 року відновили процес економічного зростання. Минулого року забезпечили безвіз і вступ у дію ратифікованої Угоди про асоціацію з Євросоюзом. І зараз те, про що я хочу поговорити, має йти мова про масштабне оновлення країни і про перехід від стабілізації до етапу потужного динамічного економічного розвитку.

 

Безумовно я абсолютно чітко розумію, що перед нами – все ще безліч проблем, які належить вирішити. І чимало викликів, на які ми лише «намацуємо» відповіді. Але найважче у нас точно позаду. Україна сьогодні у незрівнянно кращому стані, ніж була чотири роки тому. Варто лише згадати і порівняти.

 

Звісно, тут певною мірою я мушу виступати як рекламний агент України, і вам мій спіч може в чомусь видаватися і суб’єктивним. Та серед моїх аксесуарів рожевих окулярів нема. Тим не менше хочу, щоби в нашу дивовижну країну ви повірили так само, як в неї вірю особисто я, як в неї вірять величезна кількість українців і багато інших іноземних інвесторів, які вже працюють в Україні. За що їм окрема подяка.

 

Я хочу навести вам оцінку тих іноземних інвесторів, які давно вже тут. Під час щорічного прийняття компаній-членів Американської торговельної палати в Україні провели інтерактивне голосування. Це було ще в перші дні лютого. Виявилося, що минулого року бізнеси розширялися у 64% компаній, а поточного року на зростання розраховують вже 83% представлених тут американських компаній. Ці кількісні показники краще за будь-які виступи чи емоції описують якість змін, що відбуваються в країні. Сухі цифри переконливіші за бурхливі емоції.

 

Розмова з бізнесом взагалі безпредметна, коли її учасники не оперують цифрами, тому дозволю собі трохи статистики.

 

ВВП України зростає дев'ятий квартал поспіль - (2,1 - 2,4 - 3,1 відсотки за першій квартал 2018 року). Поступово темпи зростання підвищуються. Наголошую, що до цього у нас було чотирнадцять кварталів падіння, яке почалося ще наприкінці дванадцятого року із-за безглуздої економічної політики. Найважчими були чотирнадцятий та п’ятнадцятий роки, коли ВВП після російської агресії пішов у мінус відповідно майже на сім та десять процентів. Але зростання за минулий рік склало два з половиною відсотка, а цього року очікується на рівні трьох відсотків. 9 кварталів — це точно сталий тренд!

 

На найближчі роки і внутрішні прогнози, і передбачення міжнародних фінансових інституцій, і перспективні оцінки рейтингових агентств є консенсусне позитивними.

 

Мене, як і все українське суспільство, такі темпи тішать хіба що у порівнянні із ситуацією кількарічної давнини. А в цілому – не задовольняють.

 

Ця моя позиція дуже добре відома Уряду України. Ми з ними спільно працюємо, щоб напрацювати відповідну законодавчу базу, і який (Уряд – ред.), згідно з нашою Конституцією, насамперед несе відповідальність за соціально-економічну ситуацію, але який твердо може розраховувати на плече Президента.

 

Ми повинні зростати темпами вищими, ніж світова економіка в середньому. Впевнений, ми з цим впораємося і завдяки успіхам системних реформ, і завдяки вашій активній інвестиційній політиці.

 

З вашого боку – розраховуємо на інвестиції. В цій залі, - я порахував, - зібралися люди, сумарна капіталізація компаній яких становить більше як 900 мільярдів доларів. Майже трильйон. Можете собі уявити. Я думаю цей стіл — зараз найдорожчий у світі.

 

Одним з ключових індикаторів оздоровлення державних фінансів є скорочення дефіциту державного бюджету. Якщо бюджет 2014 року було виконано з дефіцитом у майже 5 відсотків ВВП, то у минулому бюджетному році — в умовах війни, в умовах витрачання майже 6% ВВП на сектор безпеки і оборони, в умовах тотального переозброєння армії, в умовах децентралізації, коли більше 50% віддали територіальним громадам. Це була моя Президентська програма. При цьому дефіцит бюджету не перебільшив1,6 %. Це була відповідальна політика.

 

Це при тому, що для нас безальтернативним і життєво необхідним було нарощування видатків на армію - від одного до трьох відсотків валового внутрішнього продукту.

 

Однією із найскладніших і найболючіших реформ стали очищення та оздоровлення банківського сектору. Я хочу подякувати команді НБУ, і тій, що є зараз, і тій, що працювала до цього, бо це одна команда, бо треба мати сміливість, професійність і рішучість для того, щоб закрити 98 хворих банків, які не мали шанси на життя, і які мали до 90-95 відсотків кредитів, що не обслуговуються. І при чому пережити це так, щоб це не зачепило широкі верстви населення. Це надзвичайно важка операція, де біль не долається навіть екстремальними дозами анестетиків.

 

Менеджмент, причетний до цієї реформи, заплатив за неї високу політичну ціну. Та було би злочином перед країною дбати про власні рейтинги і заплющувати очі на ті колосальні небезпеки, на які наражала країну хвора і нежиттєздатна на той час банківська система України. Ніхто не вірив, що вдасться оздоровити і вона буде ефективно функціонувати. Ніхто, окрім нашої команди!

 

І от вже в першому кварталі поточного року українські банки отримали чистий прибуток майже дев’ять мільярдів гривень, що майже втричі перевищує цей показник за аналогічний період минулого року. Довіра людей до банків відновилася!

 

До ваших послуг 82 стійких та платоспроможних банків, у яких почали збільшуватися депозитні портфелі і які поступово відновлюють кредитування економіки. Банки нарешті почали виконувати свою функцію. 39 із цих установ – з іноземним капіталом, а 20 – із стовідсотковим іноземним капіталом.

 

Незважаючи на те, що Україна цього року виплатила більше 4 млрд доларів, золотовалютні резерви НБУ перевищують вісімнадцять мільярдів доларів. Порівняйте ситуацію наприкінці 2014 — на початку 2015 року, коли Україна мала 5 млрд, а треба виплачувати 8 млрд доларів. Як в цих умовах можна було уникнути дефолту?

 

Можна, бо нам повірили!

 

І сьогодні найважчий період також був пройдений. І наголошую, що за ці чотири роки золотовалютні резерви зросли майже в три з половиною рази. Це відповідь - де кошти МВФ. Кошти МВФ дбайливо зберігаються в золотовалютних резервах держави.

 

Протягом двох останніх років вдається утримувати відносно стабільний курс національної валюти, що в свою чергу уповільнює інфляційні процеси.

 

Інфляція, яка перевищували 50% в 2014-15 роках, сьогодні має показники менше 10%.

 

Зрозуміло, що досягнення макрофінансової стабілізації стало можливим в першу чергу завдяки співпраці з міжнародними фінансовими організаціями. І я твердо налаштований продовжувати її й надалі. Бо ми єдина команда в історії України, яка забезпечувала виконання 6 послідовних Меморандумів з МФВ. До цього — пообіцяли, гроші взяли і забули проводити реформи. Була серйозним чином підірвана довіра до України і зараз за ці чотири роки ми її повністю відновили.

 

У вересні минулого року, як я вже казав,  набула чинності Угода про асоціацію, працює  поглиблена та всеохоплююча зона вільної торгівлі між Україною та Євросоюзом. І результатом цього є той факт, що  за 2017 рік експорт українських товарів, постачання товарів українських виробників до ЄС збільшився на 30 %. Зо один різ на 30%. Хтось там мав сумніви, що Угода не буде працювати. Хтось висловлював сумніви, що поглиблена та всеохоплююча зона вільної торгівлі є декларативним документом.

 

Чи може це особливості минулого року? Ні. За чотири місяці поточного року зростання українського експорту складало ще 27 %. 30% - минулого року, 27% - поточного року. Питома вага Євросоюзу у загальному товарному експорті України зросла з 30 % у 2014 році до 40,5 % на кінець 2017 року і продовжує зростати.

 

Що це значить для нас? Точно коли Росія хотіла поставити нас на коліна, намагалася закрити ринок, ми так само як і у 2008 році Грузія, знайшли альтернативу російському ринку. Москва не змогла задушити нас економічно. Ми швидко адаптуємося до нових торговельних умов, традиційно високих європейських стандартів.

 

Які можливості це відкриває для іноземного бізнесу, який зараз інвестує в Україну? По-перше, з`являється гра за звичними правилами ведення бізнесу. По-друге, вільно, без мит та обмежень експортувати вироблену в Україні продукцію на спільний європейський ринок, частиною якого ми стаємо. І я хочу подякувати, бо багато хто з тих, хто сидить за цим столом, вже користується обопільною вигодою: і для себе - хороший прибуток, і для України – це нові робочі місця, нові платежі до бюджету. Протягом останніх років в Україні відкрито десятки, кількість наближається вже до сотні лише за останні чотири роки, нових заводів та фабрик, більшість з яких твердо орієнтована на експорт.

 

Ми постійно докладаємо зусиль для покращення інвестиційного клімату.

 

Дорогі друзі!

 

У 2012-2013 роках Україна займала 153-ме місце у рейтингу Світового банку «Doing business». Наступного року - 137-ме, але теж категорично неприйнятне. У 2017 році Україна вже 76-а. Це найбільший прогрес, який будь-яка країна демонструвала будь-коли.

 

Це, звичайно, не та позиція, яка нас задовольняє, але 61-а подолана сходинка означає, що ми точно не стояли на місці. Кожен з вас знає, особливо в питаннях оподаткування, де лише за останній рік у рейтингу «Doing business» піднялися на 41 пункт. Зупинятися не збираємося.

 

Україна піднялась на 6-ть сходинок у рейтингу інновацій

 

Global Innovation Index та увійшла у перші 50 країн. За рік ми подолали 23 сходинки у рейтингу відкритості Global Open Data Index.

 

В рамках дерегуляції вдвічі скоротили кількість видів діяльності, що підлягають ліцензуванню. Наша команда спільно скасувала сотні інших адміністративних бар’єрів для бізнесу. І кожен з вас це відчуває. Скоротили і чітко регламентуємо  перевірки, і збираємось рішуче іти далі. Значно спростили процедуру відкриття бізнесу. Якщо хтось із вас готовий сьогодні у п’ятницю подати документи, я пропоную провести експеримент, можна онлайн, - і я гарантую, що вже у вівторок вас зареєструють. Чому у вівторок, ви спитаєте. Могли б і в понеділок. Бо в понеділок - Трійця і в нас вихідний. А так зареєстрували б і в понеділок.

 

Ми наголошуємо, що це є безпрецедентні зміни, які відбулися в державі.

 

Впроваджуємо принцип єдиного вікна на митниці, про який говорили на моїй пам`яті 20 років. За цією технологією вже оформлюється близько 80% митних декларацій.

 

Ще раз наголошую, визнаний  всім світом успіх нашої програми децентралізації. Завдяки децентралізації бюджети місцевих громад зросли у п'ять–шість разів. Друзі, це в умовах війни, це в умовах кризи. А бюджети розвитку зросли у 8-10-12, а по окремим суб’єктам у 15 разів. Ці гроші не з повітря. Ці гроші завдяки ефективній антикорупційній боротьбі. З детінізації кошти заходять у бюджет.

 

Запевняю, влада радо вітатиме успішні історії вдалих інвестиційних проектів в областях. На сьогоднішній день громаді належить левова частина повноважень. Це ближче до громад, до людей. Максимально скорочено час і для прийняття рішення, і для реалізації цих рішень.

 

Буквально днями парламент прийняв Закон, який захищає інвестиції у сфері житлово-комунального господарства. Ми про це говорили з моїм другом Сумою Чакрабарті, Президентом  ЄБРР, який є величезним інвестором в Україну. Я дуже дякую йому за це. Сьогодні цей Закон, який був прийнятий у тісні співпраці з ЄБРР, ми повність відкриваємо нові можливості для реалізації проектів суб’єктів місцевого самоврядування із модернізації систем теплопостачання у восьми містах, де такі проекти вже готові. Сума цих проектів, які курує Віце-прем`єр Геннадій Зубко, вже складають 150 мільйонів євро, в тому числі і за кошти ЄБРР. І це win-win cooperation.

 

Хочу наголосити, що ми не зупиняємось на досягнутому і далі працюємо над реалізацією нових ініціатив для покращення умов ведення бізнесу.  У першому читанні Верховна Рада України ухвалила оновлену редакцію законопроекту «Про концесії». Фантастичні, неймовірні можливості відкриваються з цього приводу.

 

За пропозицією Національного банку я, як Президент, вніс до Верховної Ради новий Закон «Про валюту», яким значно лібералізується і спрощується валютне регулювання. Разом з тим, ми ставимо передумови для покращення співпраці в рамках системи щодо обміну інформацією щодо боротьби з офшорними незаконними операціями. Не маю жодного сумніву, що Закон Верховна рада підтримує.

 

Це важливо для того, щоб позбавити ринок обмежень, важливо для того щоб забезпечити  транскордонний рух капіталу, що є нашим зобов’язанням, відповідно до Угоди про асоціацію. Спростить процедури для інвестування та репатріації доходів. 

 

Триває дискусія щодо того, аби надто обтяжливий і дуже складний в адмініструванні податок на прибуток підприємств замінити на оподаткування виведеного капіталу. І ми про це говорили вчора з моїм другом Лакшмі Мітталом. Це потужний податковий стимул для того, щоб здійснювати інвестиції в Україну. І мені приємно, що на сьогоднішній день інвестори підтримують цей Закон. Боряться за нього разом з Президентом. І це дуже важливо.

 

Зараз в Україні знаходиться Президент Естонії, вона відвідала Донбас. Але під час нашої зустрічі наполегливо переконувала мене: друзі, робіть, у нас в Естонії це спрацювало. Не призвело до скорочення бюджетних надходжень, але значно спростило регуляцію і розв’язало руки інвесторам. І не лише великим компаніям, а малому і середньому бізнесу.

 

З метою захисту бізнесу від тиску з боку правоохоронних органів за моїм дорученням було розроблено та минулого року прийнято закон, який в бізнес-середовищі отримав назву «маски-шоу стоп». Це спільна ініціатива з Урядом і я дякую за це.

 

Я взагалі пропоную позбавити всі силові органи права наглядати за бізнесом. Не треба, бізнес розбереться і сам. Якщо бізнес заплатив податки, виконав основну свою функцію, вам там немає що робити.

 

Для протидії фінансовим злочинам, в першу чергу податковим,  створити Національне бюро фінансової безпеки - з наголосом на інтелектуальну діяльність та ризик-орієнтовані методи кримінального аналізу. Не зважаючи на те, що ми зараз демонструємо величезний прорив в цьому, ми маємо законодавчо посилити захист бізнесу.

 

Окремий новий закон «Про аудит фінансової звітності та аудиторську діяльність» приводить цей сектор у повну відповідність з європейськими нормами. Ми про це лише мріяти могли декілька років тому.

 

На жаль, не все нам вдається. Я не можу сказати про успіхи у сфері земельного законодавства. Чинний мораторій на продаж земель стримує ваші інвестиції, гальмує розвиток аграрного ринку, і позбавляє значну кількість громадян України можливості реалізувати конституційне право розпоряджатися своєю земельною власністю. І декілька днів тому навіть рішення Європейського суду з прав людини, який визнав, що абсолютна заборона на купівлю та продаж земель сільськогосподарського призначення є брутально порушенням Європейської  конвенції з прав людини. Думаєте, що це рішення протверезило наших українських популістів? Точно ні. Мушу визнати, що я в цьому питанні, хоча і твердо стою на позиціях української Конституції та європейського права, поки, на жаль маю визнати це, перебуваю в цьому питанні в політичній меншості. І буду докладати максимум зусиль, в тому числі і щодо комунікаційної стратегії для того, щоб забезпечити проведення цього рішення.

 

 Буду продовжувати зусилля, щоб забезпечити у цьому питанні перемогу здорового економічного глузду. Для вирішення такого роду проблем демократія потребує часу і сили, але сили переконання. І, звичайно, роботи з громадською думкою, з суспільством, з фермерами, з сільським населенням.

 

Ми ж врешті-решт, подолавши чимало стереотипів, змогли цього року прийняти новий закон про приватизацію. Друзі, уявіть собі 25 років Парламент підступитися до Закону про приватизацію не міг.

 

Які  особливості цього?  Прозора, конкурентна процедура для захисту прав інвесторів. Цього майже ніколи не було в Україні. Зараз цим Законом, який ми провели і я підписав, надано можливість спори з українською державою вирішувати в міжнародному арбітражі на основі права Англії та Уельсу. Росії, до речі, брати участь в приватизації заборонено аж допоки не буде закінчена російська агресія.

 

Норма щодо можливості міжнародного арбітражу закладена на перехідний період, поки ми повністю не завершимо судову реформу. Конституційна судова реформа, яка була започаткована мною, призведе до перезавантаження всієї судової системи, відновить повагу та довіру до правосуддя.

 

Ми сформували Верховний суд, який зараз працює дуже ефективно і має велику підтримку суспільства. Це сталося тому, що ми провели висококонкурентний, транспарентний конкурс до Верховного Суду. До нового його складу потрапили лише чотири судді старого Верховного Суду з майже 120. Зараз триває процес оновлення всіх ланок судової системи.

 

Більшість з вас, шановні учасники, прибула до Києва ще вчора, і вас напевно вже встигли полякати корупцією. Перше, що ми зробили кілька років тому – зняли табу з цієї теми. Лише 0,1% до 2014 року в засобах масової інформації була присвячена корупції. Сьогодні про це можна говорити абсолютно відкрито. І громадські організації, громадські активісти, бажано щоб це були відповідальні твердження, можуть в поточних умовах відкрито про це говорити.

 

І зараз, в умовах нічим не обмеженої свободи слова, з усіх телеканалів, радіостанцій та Інтернет-ресурсів ллється широкий і нестримний потік емоційно забарвлених повідомлень про гучні викриття, затримання, процеси. Звичайно, що ця медійна складова істотно посилює уявлення про масштаби цього негативного явища. І це вже проблема не лише реальних фактів, але й гостроти інтерпретації. До речі, і відомий рейтинг Transparency International – це не рейтинг корупції, а рейтинг саме її сприйняття.

 

Особисто я позитивно сприймаю цю тенденцію, бо переконаний, що така гіпертрофована увага з боку ЗМІ важлива для того, щоби формувати нульову толерантність до корупції. Толерантність суспільства, громад і громадян. А світлом – тримати у страху тих, хто намагається у тіні чи в темряві чинити корупційні оборудки.

 

Але дуже важлива річ - ми створили, внаслідок нової стратегічної лінії, нову інфраструктуру антикорупційних органів. Вперше в історії України у нас з’явилися антикорупційні інституції, позбавлені будь-якої формальної чи неформальної залежності від виконавчої влади. Формування цієї інфраструктури завершено вже майже три роки. І ми за три роки, безумовно, чекаємо результатів. Якщо є будь-який факт корупції, який стосувався б будь-кого треба бігти не на телебачення, а до антикорупційного бюро, антикорупційної прокуратури. Де незалежне і об’єктивне розслідування має бути завершено і щоб корупціонер опинився у в’язниці.

 

Дуже важливо, що ми прийняли рішення створити Антикорупційний суд. Антикорупційний суд, процес створення якого у Парламенті було заблоковано, реєстрацією законопроекту, який перешкоджав мені, як Президенту подати свій варіант. Рік цей процес був заблокований і лише наприкінці грудня, коли Парламент спромігся його відхилити або відкликати, одразу ж на наступний день був зареєстрований президентський законопроект. Майже конституційна більшість підтримала мій законопроект про створення Антикорупційного суду. Дві тисячі поправок подали депутати до цього законопроекту.

 

В середу Верховна Рада приступила до його розгляду, два дні працювала і тисячу двісті поправок до президентського законопроекту було відхилено.

 

Розгляд у другому читанні триває і зараз. І я сподіваюсь, що наступного тижня це буде історичний момент, коли Верховна Рада буде мати можливість прийняти цей законопроект вцілому.

 

Звичайно, наголошую, що дві тисячі поправок не сприяють об’єктивному розгляду, народні депутати уповільнюють процес. Але хочу наголосити, що моя політична воля полягає в тому, щоб по цій новій інституції було прийнято рішення. Цій новій судовій інституції – бути! Переконаний, що остаточна версія Закону буде узгоджена, в тому числі і з нашими іноземними партнерами. Ми маємо знайти достатньо сил і депутати мають підтримати законопроект.

 

І в червні місяці Україна має і проголосувати, і я маю підписати цей важливий законопроект. Він важливий не для МВФ, він важливий не для наших міжнародних партнерів. Він, в першу чергу важливий для України, для тієї довіри, яку ми завоювали в світі.

 

Нарешті ми зосереджені не лише на репресіях, а на превентивних заходах. Зруйнували цілу низку кримінальних схем, на яких розбагатіло не одне покоління корупціонерів і політиків популістів.

 

Я вже казав, що цей палац Маріїнський, була проведена глибока реконструкція, де абсолтна більшість використовувала систему ProZorro -  систему електронних тендерних закупівель. Запустили систему автоматичного відшкодування ПДВ. Кожен, хто працює в Україні, зараз може це підтвердити - 99% компаній отримують ПДВ в автоматичному режимі. Цього ніколи не було 26 років. 

 

Забезпечили безпрецедентну відкритість публічних даних.  І за два роки, згідно з дослідженням Організації Об'єднаних Націй піднялися на 25 позицій в рейтингу електронного урядування. Розпочаті пілотні проекти з переведення державних систем на Blockchain, в першу чергу Державного земельного кадастру.    

 

Окремо хочу звернути вашу увагу до кейсу історії «Нафтогазу». Традиційно це було джерело живлення корупції в українській владі. В 2013 році дефіцит бюджету НАК «Нафтогаз» складав 10 мільярдів доларів. І ці схеми процвітали десятиліттями.

 

Впевнений в тому, що на сьогоднішній день ми можемо і далі рухатися в цьому напрямку. І дуже важливо, для цього треба було прийняти низку непопулярних рішень – підняти тарифи до ринкового зразка, зробити єдину ціну. Але це дало нам можливість виграти Стокгольмський арбітраж, це дало нам можливість забезпечити документи для надходження в Україну 4,6 мільярда доларів. Впевнений в тому, що цьому не існує жодної альтернативи.

 

Зараз там не платить ПРАО «Газпром», але щоб у вас не було жодного сумніву – все до останньої копійки надійде до державного бюджету. І якщо раніше ця компанія для того, щоб покривати збитки доїла державний бюджет, то тепер після оздоровлення, досягнення бездефіцитності, сьогодні НАК «Нафтогаз» є головним донором державного бюджету.

 

Вже навіть більше двох років Україна не купує російський газ.

 

Чому так сталося? Бо «Газпром» відмовився нам його продавати, знову таки чекаючи колапсу. Більше того – коли цього року Стокгольмський арбітраж зобов’язав їх нам продавати, вони не виконують рішення Стокгольмського арбітражу. Ще раз наголошую, що це блискучий виграш.

 

Україна, шановні пані та панове, – надзвичайно перспективне місце для інвестування. В Україні є можливість, і у вас, вписати своє ім’я в історію українського успіху, зміцнити позиції кожного з вас на світових ринках. Мета ж моя як Президента, мета державної влади України  – перейти від допомоги до співпраці з інвесторами. Від кредитів Україна має перейти FDI – до прямих іноземних інвестицій.

 

Хочу окремо подякувати тим компаніям, які в найтяжчі часи – в 2014, 2015 роках підтримали нашу країну тим, що продовжували інвестувати. Подяка Cargil, подяка Bunge, подяка Arcelor Mittal, подяка Turkcell. Окрема і велика подяка ЄБРР, Міжнародній фінансовій корпорації, подяка Gеneral Electric – в найважчі часи ми укладали контракти на мільярд доларів. Спасибі і тим, хто цього року почав тут активну роботу, як-то DP World, іншим компаніям. Список цим не вичерпується і я називаю лише тих, хто бере участь у засіданні Національної інвестиційної ради.

 

Хотів би особливу вашу увагу пригорнути до української IT-галузі. Сьогодні вона – в трійці індустрій з найбільшою часткою у ВВП. Вона формує понад три роки вже обсяг, який перевищує три відсотки ВВП і зараз поступається лише АПК та металургії. Цього року, за експертними прогнозами, кількість розробників має зрости ще на 25%, а до 2025 року – подвоїтися. І це всі – молоді, сучасні, амбітні українці, це наше нове покоління і нове майбутнє.

 

Ми так довго сиділи на газовій голці у Росії, що лише тепер почали розвивати альтернативну енергетику. І більшість, хто присутній в цій залі, має окремі проекти в сонячній енергетиці, в відновлюваних джерелах енергії. І незважаючи на те, що частка цієї енергетики поки що скромна, навіть не буду називати відсоток, але зверніть увагу будь ласка на динаміку, бо кількість встановлених потужностей лише за останні три роки зросла на 60% і за цей час заходи по заміщенню газу на відновлену енергетику по зеленому тарифу інвестовано вже 1 мільярд 100 мільйонів євро.

 

Відповідно до енергетичної стратегії у 2035 році частка енергії з відновлюваних джерел у загальному постачанні має скласти, звертаю вашу увагу, 25%. Чверть електроенергії через 5 років має бути з відновлювальних джерел. Це дуже амбітне і сильне завдання. Я як Президент маю чітку візію що робити наступних 5 років – яким чином стимулювати економічне зростання, яким чином забезпечити підвищення стандартів життя, яким чином будувати конкурентну економіку, яким чином залучати інвестиції і, безумовно. Яким чином забезпечити мир в Україні і як сконсолідувати зусилля для того, щоб звільнити українську землю від російського агресора.

 

Звичайно, що нам потрібна взаємодія. Взаємодія під час проведення інвестиційних проектів. Впевнений, що ця взаємодія має бути ширшою. Вважаю, що ви можете стати надзвичайно ефективними комунікаторами, в тому числі і в міжнародному бізнес-середовищі. Донесення правди про те, що насправді відбувається в Україні, донесення правди про історію успіху України, інвестиційну привабливість України, європейську ідентичність України і, безумовно, європейське майбутнє України.

 

Шановні пані та панове!

 

Багато хто на Заході казав публічно і мені під час розмов, що за останні три-чотири роки в Україні відбулося значно більше реформ, ніж за всі попередні роки незалежності. Це була позиція і всіх міжнародних фінансових інституцій, оцінка наших партнерів і оцінка бізнесу.

 

Звичайно, мене як Президента і автора більшості реформ така висока оцінка тішить. Однак є одна проблема і дуже суттєва. Більшість українців не поділяють цього оптимізму наших західних партнерів. Буття визначає свідомість. І я розумію, що мої співвітчизники позитив від реформ відчують лише тоді, коли остаточно буде подолано спричинену здебільшого війною економічну кризу. Коли рівень життя не просто вийде на довоєнний рівень, а перевищить його. До того все, щоб ми не робили, навряд чи отримає належну оцінку.

 

Що у відповідь на все це має зробити відповідальна влада? Діяти активніше, діяти рішуче. Працювати ефективніше. Економіка повинна зростати швидше. Я вважаю, що темпи реформ і темпи зростання економіки в 5-6-7% є абсолютно реальними. Робочих місць високооплачуваних, висококваліфікованих має стати більше. І лише тоді простір для популізму стане меншим.

 

На новому етапі, коли ми з вами від виживання переходимо нарешті до розвитку, нам як повітря потрібні інвестиції, нові фабрики і заводи, нові робочі місця з достойними зарплатами. Україна – це великий, ємний і надзвичайно перспективний ринок. Зараз роблю максимум зусиль, щоб український ринок інтегрувався в потужний єдиний європейський простір. От в чому я вас намагався переконати.

 

Хочу перепросити за такий довгий виступ, бо надто довго чекав на нашу зустріч. Дуже розраховую під час виступів почути ваші поради, бо ви не байдужі до України. Чому це так важливо? Друзі зараз, за ці чотири роки народжується нова держава, нова Україна. І я запрошую вас стати батьками засновниками нової держави. Коли буде ще така можливість. Важливо, щоб ми з вами ухвалили рішення, які впровадити зміни, щоби моє прохання інвестувати в Україну стало для вас пропозицією, від якої буде дуже важко відмовитись.

 

Шановні пані та панове!

 

Відкриваючи засідання Національної інвестиційної ради, хочу відзначити ще раз, що воно відбувається вперше та співпало з важливою для нас подією, як проведення завтра у Києві фіналу найпрестижнішого футбольного турніру у Європі – Ліги чемпіонів. На стадіоні «Олімпійський» зійдуться два дуже титуловані європейські футбольні клуби – «Реал» та «Ліверпуль».

 

Я взагалі вітаю мужність окремих інвесторів, які приїхали на інвестиційну раду і не йдуть на футбол. Це треба мати силу. Але хочу сказати, що проведення у нас фіналу Ліги чемпіонів – знак довіри з боку усієї європейської спільноти. Ми не втрачаємо цю довіру, а, навпаки, її посилюємо. І проведення фіналу є яскравим тому підтвердженням, що Україна змінюється. Україна поступово стає європейською державою.

 

Всесвітньо відомий економіст, українець, Богдан Гаврилишин казав: «Все, що я зробив у житті, я починав із мрії. Я впевнений, надзвичайне - можливе, якщо лише ви відчуєте цей унікальний стан», коли ви будете мріяти і будете переконані, що це можливо (втілити – ред.).

 

Бажаю вам відчути цей стан, відчути Україну - країну безмежних можливостей.

 

Вітаю Вас в цьому залі!

 

Слава Україні!

 

 

Головна  Новини  Промови

Виступ Президента на церемонії вшанування пам’яті жертв політичних репресій

20 травня 2018 року - 11:40

 

 Виступ Президента на церемонії вшанування пам’яті жертв політичних репресій 

 

Дорогі українці!

 

Вже четвертий раз як Президент я виступаю на День пам’яті жертв політичних репресій. Переповів, здається, все що можна було переповісти: і про трагічну історію цього місця, і про передчасні смерті невинних жертв московсько-комуністичного режиму, і про зламані долі родин репресованих. Сьогодні я не читатиму лекцію, не казатиму проповідь, а, якщо дозволите, прозвітую про те, що ж протягом останніх років ми з вами разом зробили в такій вважливій сфері як політика національної пам’яті.

 

Неприйнятно довгий час в гуманітарній політиці незалежної України домінували малоросійство та радянщина. В Москві для цього отруйного коктейлю вигадали навіть назву і запатентували її – «Русский мир». Подібні інструменти впливу та підкорення інших країн в політології називають культурним імперіалізмом. Те, що багатьма наївно сприймалося як звичайний культурний обмін,  хай і здебільшого односторонній. Насправді, це було артпідготовкою для російської агресії. Десятиліттями, застосовуючи так звану м’яку силу, Росія готувала найбезпечніші маршрути для танків. І от саме там, де їхні ідеологічні диверсанти занурилися найглибше, вони тоді й паралізували волю та спротив. І саме там у нас тепер окуповані території, які треба звільняти і які ми точно звільнимо.

 

На кінець 2013 року мапа України виглядала неначе ілюстрація до підручника з історії КПРС. Наші міста, селища і села були щедро утикані ідолами Леніна та його поплічників. За 23 роки незалежності влада так і не спромоглася визнати вояків УПА борцями за незалежність України. Сумновідомим законом 2012 року вони хотіли добити нашу українську мову.

 

Чи міг я як Президент залишити все це так, як воно було на момент мого приходу до влади? Я переконаний – категорично ні! Тектонічні зміни, які сталися із громадською думкою під час і після Революції гідності та внаслідок російської агресії, забезпечили потужну суспільну підтримку всім діям нової української влади в гуманітарній політиці та політиці української пам’яті – нашої історичної пам’яті.

 

На підставі Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного тоталітарних режимів…» перейменовано 52 тисячі площ і вулиць, майже тисяча населених пунктів. Одних тільки пам’ятників Леніну демонтували майже півтори тисячі. Комуністичну партію, яка безпосередньо винна в репресіях і винищенні мільйонів людей, в тому числі і десятків тисяч тих, хто покоїться тут, у Биківнянському лісі – нарешті заборонено!

 

Три роки тому Парламент ухвалив, а я підписав Закон «Про правовий статус і вшанування пам’яті борців за незалежність України у двадцятому столітті». Вперше на найвищому державному рівні засвідчено, що всі герої, які воювали, а тим більше, загинули в боротьбі за Україну, варті визнання, шани й поваги, включно і з Українською Повстанською Армією та Армією УНР.

 

Кілька поколінь українців виросли на ретельно відретушованій версії «Великой Отечественной войны». За двадцять сім років незалежного буття ми нічого не забули і не зреклися нічого з того, що було правдою. Але натомість відкрили багато нових сторінок історії, які раніше від нас старанно приховувались. На підставі Закону, ухваленого три роки тому, крім Дня перемоги 9 травня, Україна відзначає разом з усією Європою День пам’яті і примирення -  8 травня.

 

Ще  чотирнадцятого року я поклав край патологічній традиції святкувати головне військове свято в унісон з країною-агресором. Саме тоді й скасував «День защитника Отечества» і запровадив День захисника України, призначивши його на 14 жовтня. 21 листопада минулого року ми вперше відзначили День Десантно-штурмових військ Збройних Сил України. А раніше його святкували другого серпня, не замислюючись, що то лише дата першого стрибка парашутистів в Московському військовому окрузі.  Наприкінці квітня  своїм указом встановив новий День прикордонника. 30 квітня 1918 року Слов'янська група Окремої Запорізької дивізії Армії УНР під командуванням полковника Володимира Сікевича, звільнивши велику частину Донбасу, вийшла на міжнародно визнаний кордон з Росією і тодішнім Доном.

 

У нашому військовому календарі не має бути нічого спільного з країною-агресором! Тому наприкінці минулого місяця за моїм наказом начальник Генерального штабу Збройних Сил України, генерал армії Віктор Муженко затвердив Програму заходів щодо відновлення та впровадження національних бойових традицій у Збройних Силах України. Армію остаточно очистять від усіх небезпечних рудиментів радянсько-російської ідеології, які негативно впливають на бойовий дух українського війська… Які паморочать нам голову облудними пропагандистськими штампами, покликаними тримати нас на ментальній орбіті Росії.

 

Вже цілу низку частин та з’єднань Збройних Сил та Національної гвардії назвали іменами видатних українців, яких радянська цензура намагалася витравити із нашої пам’яті, як-то імені Чорних запорожців, Героїв Крут, гетьмана Петра Дорошенка.    

 

Шановні співвітчизники!

 

Нині ми відзначаємо восьмидесяті роковини масових політичних репресій тридцять сьомого – тридцять восьмого років. Через незбагненно великі масштаби, які точно встановити неможливо й дотепер, цей злочин комуністичного тоталітарного режиму називають Великим терором.  

 

В Україні цей злочин став логічним продовженням Голодомору. Голодом вбивали українських селян. Чекістсько-енкаведешними кулями – політичну, культурну, наукову еліту. Таким комбінованим способом і здійснювали денаціоналізацію, викорінювали українство.  «Стара українська інтелігенція фактично була стерта з лиця землі», - написав у книзі «Великий терор» всесвітньовідомий історик Роберт Конквест. В Україні його більше знають як автора роботи «Жнива скорботи», яка відкрила усьому світові правду про Голодомор.

 

Биківня – ця земля, цей ліс, де протягом кількох років у братських могилах Совєти ховали невинних людей. Ця земля – мовчазний свідок Великого терору. Історики кажуть, що, ймовірно, саме десь тут, серед десятків тисяч жертв покоїться і тіло митрополита Василія Липківського. Сподіваюся, десь на небесах душа владики, який сто років тому поставив на порядок денний питання про автокефалію, чує наші молитви до Господа про надання Томосу незалежній, автокефальній, помісній, православній, і головне українській церкві.

 

Протягом свого президенства я неодноразово зустрічався із Його Всесвятістю Вселенським Патріархом. Моє звернення як Глави держави до Вселенського Патріарха про надання Томосу про автокефалію Православній Церкві в Україні, і я за це дякую, було підтримано переконливою більшістю народних депутатів. Так само до Його Всесвятості Варфоломія звернулися усі митрополити та єпископи УПЦ КП і УАПЦ, і не тільки вони. На основі цих звернень Синод Вселенського Патріархату прийняв рішення про початок розгляду питання про надання Томосу для української церкви.

 

Дорога  українців до Бога не пролягає через Москву. У нас свій шлях. Переконаний, що Томос про автокефалію, наданий нашій українській Церкві, довершить утвердження незалежності і самостійності України у духовному вимірі. Це посилить і нашу національну безпеку, бо автоматично послабить вплив країни-агресора на внутрішні українські справи.

 

Отже, держава нині послідовно проводить державну політику, спрямовану на відновлення та збереження історичної пам’яті українського народу, забезпечення дотримання ідеалів гуманізму та демократії, прав і свобод людини і громадянина. Я продовжуватиму цю роботу рівно стільки, скільки дасть сил Господь Бог, і скільки часу мені відміряє народ, який є єдиним джерелом влади відповідно до Конституції України.

 

Моя місія, в якій я відчуваю підтримку більшості українського суспільства – зробити так, щоби Україна безповоротно вийшла із смертельно небезпечної зони тяжіння до Російської імперії. 

 

Ми, український народ, зробили свій європейський вибір. Ми впевнено виходимо із сфери російського впливу. Ще раз повторю, вчора я підписав Указ, яким остаточно припиняю участь України в роботі статутних органів так званої Співдружності Незалежних Держав і закриваю наше постійне представництво при цій організації. Україна, починаючи з Біловезької пущі, розглядала СНД як інструмент цивілізованого розлучення з імперією. Цивілізованого з російської вини не вийшло. Москва прагнула перетворити Співдружність на оновлену імперію, де б усі, як в старі радянські часи, звіряли годинники за Спаською вежею Кремля. Тому Україна не ратифікувала Статут СНД і так і не стала, і не збиралася ставати повноцінною учасницею СНД. Тепер ми уважно переглянемо всі міжнародні договори, укладені в рамках СНД, і вийдемо із тих, в яких знайдемо бодай найменшу невідповідність національним інтересам.

 

Дорогі українці!

 

Биківнянський ліс – місце спільної пам’яті українського, польського і інших народів. Схиляючи голови і покладаючи квіти до пам’ятних знаків на місцях безіменних братських поховань, на землі, де разом з українцями спочили тисячі розстріляних за наказом Сталіна польських патріотів, представників інших національностей, заявляємо: «Ми, українці, солідарні з усіма народами, які постраждали від злочинів тоталітарних режимів. Ми налаштовані на співпрацю у подоланні наслідків тоталітаризму».

 

А тепер прошу вшанувати пам’ять жертв політичних репресій хвилиною мовчання…

 

Слава Україні!

 

 

 

Виступ Президента з нагоди Дня перемоги над нацизмом у Другій світовій війні

9 травня 2018 року - 10:51

 

 Виступ Президента з нагоди Дня перемоги над нацизмом у Другій світовій війні

 

Товариші генерали і офіцери, сержанти та солдати!

Шановні і дорогі родини військовослужбовців! Батьки тих, хто приймає сьогодні присягу!

Дорогі ветерани!

Шановні українці!

Перш за все я хочу звернутися до 340 новобранців, які за лічені хвилини приймуть присягу на вірність українському народу. Вони стануть солдатами 101-ї окремої бригади охорони Генерального штабу Збройних Сил.

 

Присяга – особливий, надзвичайно відповідальний і невимовно хвилюючий момент в житті кожної людини, якій випадає її cкладати. Знаю це з власного досвіду, бо присягав і як солдат, і як народний депутат, і як Президент України.

 

А як Верховний Головнокомандувач вже майже з чотирирічним стажем наголошую, що зараз ви офіційно вступаєте до лав Збройних Сил, які, згідно оцінок авторитетного міжнародного аналітичного центру, входять до десятки найсильніших європейських армій. Ми – восьмі у відповідному рейтингу на континенті. І наша армія – двадцять дев’ята у світі. Та зростати і міцніти нашим Збройним Силам точно є куди, тим більше, що нам протистоїть і загрожує військо країни-агресора, більшою і сильнішою за яке є лише армія нашого партнера і союзника Сполучених Штатів Америки.

 

Збройні Сили України користуються найвищим серед усіх державних інститутів України рівнем довіри. Вони – наша загальнонаціональна гордість. Вони – плід спільної праці суспільства і держави, добровольців, волонтерів, солдат, офіцерів та генералів Збройних Сил. Це абсолютно без жодного перебільшення – народна армія.

 

Весною 2014 року, коли Росія напала на Україну, більшість із вас були ще майже підлітками. Тепер лише із розповідей ветеранів, із занять з національно-патріотичної підготовки та підручників ви дізнаєтеся про те, в якому критичному стані зустріло агресора наше військо. Бо раніше його безвідповідально занедбало, зруйнувало та розпродало попереднє покоління політиків. Деякі Президенти, прем’єри та прем’єрки, міністри оборони і народні депутати. Моторошно навіть згадати, з якого стану випало нам - всій країні, а не лише мені як Президенту, всій країні від малого до старого – відроджувати наше військо. І участь в цьому взяв кожен українець.

 

Божий промисел, сила духу та надзвичайний патріотичний порив українців – ось завдяки чому ми вистояли, виграли час, розбудували і надалі будемо будувати армію.

 

Її сила й слава вимірюються, втім, не рейтингами, а міцністю та надійністю нашої оборони. Якось сьогодні вже й підзабулося, що весною 2014 року Україна втратила майже увесь Донбас. 25 травня, майже чотири роки тому, коли я був обраний Президентом, весь Донбас знаходився під контролем російсько-терористичних військ і їх найманців, п’ятої колони всередині країни. Але, наголошую, вже влітку того року пройшла успішна військова операція, внаслідок якої Збройні Сили України, підрозділи Служб безпеки, новостворена Національна гвардія, добровольчі батальйони, інші підрозділи силовиків звільнили від бойовиків більшу частину, майже дві третини, Донеччини та Луганщини.

 

Вихід наших воїнів в райони великих міст з надзвичайно високою щільністю населення істотно ускладнював фінал операції. Україна і військове керівництво ніколи б не дозволили собі визволяти Донецьк так, як росіяни "звільняли" Грозний – просто стерли його з лиця землі.

 

Росія тим часом організувала вторгнення в Україну регулярних підрозділів збройних сил Російської Федерації.

 

Сконцентрувавши всі сили і ресурси, ми вистояли і міцно тримаємо оборону проти однієї з найбільших армій світу.

 

101-а бригада, до лав якої ви, шановні новобранці, вливаєтеся, теж пройшла свій героїчний шлях у цій війні. Нехай нікого не вводить в оману частина назви, що це бригада «охорони Генерального штабу». Із серпня 2014 року воїни 101-ї брали участь в боях, затримували терористів, проводили розвідувальні дії на територіях, захоплених російськими найманцями, успішно здійснювали бойове супроводження та охорону підрозділів, колон та вантажів. Найважчим періодом в літописі бригади був січень-лютий 2015 року. Саме в цей час вона билася з ворогом на Дебальцевському  плацдармі. За мужність і героїзм, проявлені під час виконання військового обов’язку, понад 50 офіцерів, сержантів та солдатів бригади відзначені державними нагородами.

 

Але, як я і обіцяв, призовники за віком тепер не несуть службу на передовій, в зоні проведення операції Об’єднаних сил, яку ми розпочали з 30 квітня, припинивши антитерористичну операцію.  Нагадаю, що ще позаминулого року я як Верховний Головнокомандувач прийняв дуже непросте в тих умовах рішення і дав наказ відмовитися від часткової мобілізації. В армії, в Збройних Силах України, в підрозділах, які стоять на лінії фронту, несуть службу винятково українські добровольці, хто добровільно записався до лав Збройних Сил і украв контракт. Міністерство оборони України, Генеральний штаб виконали це завдання і його реалізацію вважаю принциповим моментом в нашому військовому будівництві. І в тому числі і на цю важливу реформу йшли податки українців, військовий збір та інші ресурси держави.

 

Результат більш, ніш очевидний. Армія сьогодні одягнена, армія нагодована, армія навчена, армія вмотивована, армія озброєна. Нехай ще не ідеально, але краще, ніж будь-коли в нашій історії. Це не означає, дорогі новобранці, що на вас чекає легке життя. Армія – це важка виснажлива праця. Але вас нікали більше не відправлять будувати дачі генералам. Кожен з вас буде робити все можливе для того, щоб захистити український суверенітет, українську територіальну цілісність, українську незалежність. Святу українську землю. Армія – це жорстка дисципліна. Це – колосальне фізичне та психологічне навантаження. Але це і школа мужності, школа братерства і товариства.

 

Вам є на кого рівнятися. У багатьох молодих воїнів, які сьогодні складуть військову присягу на вірність українському народові, є рідні і близькі – учасники війни з російським агресором на Сході нашої держави.

 

Наприклад, старший брат Сергія Ковальчука Олег в чотирнадцятому-п’ятнадцятому роках проходив службу за мобілізацією в 24-й «залізній» механізованій бригаді, брав участь в боях під  Лисичанськом, Красним Лиманом, Лутугиним. Брат Олександра Рохманчука Вадим Могильда і зараз служить за контрактом в одній з військових частин оперативного командування «Схід». Майже три роки віддав українській армії, в тому числі і в АТО, брат Максима Вергуна – Євген.

 

Іван Гончарук, Віталій Кинько, Андрій Калініченко, Максим Харлац, Руслан Юревич братимуть приклад із рідних батьків, які вже здолали свій бойовий шлях на Сході, і, слава Богу, повернулися додому.

 

Брат Олександра Рохманчука Вадим Могильда і зараз служить за контрактом в одній з військових частин оперативного командування «Схід». Майже три роки віддав українській армії, в тому числі і в АТО, брат Максима Вергуна Євген. 

 

Упродовж історії українці зі зброєю в руках боронили свою землю від ворожих зазіхань. Нерозривним є зв’язок поколінь захисників України. Цими днями ми за традицією вшановуємо пам’ять оборонців України, які боролися і перемагали на різних землях і континентах під час Другої світової війни. Її учасниками були прадіди хлопців, які зараз приймуть присягу: Вадима Васильківського, Валентина Карпіка, Богдана Костенка, Олексія Кушніра, Віталія Міщенка, Ігоря Очеретного. А у Владислава Вощаного прабабуся Голубнича Ірина Іванівна у 16-річному віці пішла на фронт та служила польовим медиком.

 

Друзі, всі звернули увагу на префікс «пра»? Правнуки, прадіди, прабабці. Навіть наймолодшим фронтовикам-червоноармійцям вже близько дев’яноста і більше. Але коли їм було по сімнадцять, сімдесят три роки тому, вони поклали край найкривавішій драмі в історії людської цивілізації. Віддаючи належне величезній ролі, яку відіграли у розгромі військ Третього рейху всі держави антигітлерівської коаліції, ми,  безумовно, пишаємося внеском українців у досягнення спільної перемоги і порятунок світу від нацистського поневолення. Наш народ, - знекровлений передвоєнними колективізацією, Голодомором, Великим терором тридцятих років - у полум’ї всесвітньої людської катастрофи втратив кожного п’ятого доньку та сина. 

 

Україна внаслідок свого геостратегічного становища стала одним із основних плацдармів світової війни. Упродовж тридцяти п'яти місяців на її теренах велися активні бойові дії регулярних військ.

 

Неймовірно драматичними були дні і ночі ворожої окупації. Від куль карателів, холоду і голоду втратили життя мільйони українських мирних мешканців. Майже 1,5 тис. сіл спалили гітлерівці на українській землі.  Нацисти сплюндрували наші святині, зруйнували сотні підприємств, закладів освіти і культури, пам’яток архітектури.

 

Маршали і генерали, українці за походженням, очолювали майже половину з п`ятнадцяти фронтів, серед радянського генералітету періоду Другої світової війни – близько трьохсот українців. Але, на моє глибоке переконання, нацизм здолав передусім український солдат. Солдат, якої би нації він не був. Солдат, який боровся не за Сталіна, а за свою землю, за свій край, за свою родину.

 

Без мільйонів солдат, солдат-українців на полях Другої Світової війна – Світова війна не закінчилася би. Найімовірніше, це тривало би набагато довше.

 

Напевно, нам слід знати й пам’ятати про подвиги українців на всіх фронтах Другої світової. На берегах Дніпра і Дінця, Волги і Ладоги, Вісли й Дунаю. У небі Британії, пустелях Північної Африки, на узбережжі Нормандії та островах Тихого Океану. У Червоній армії, у військовому строю країн Антигітлерівської коаліції: США, Канади та по всьому світові українці відіграли надзвичайно важливу роль… І звичайно ж, - у лавах Української повстанської армії!

 

Сьогодні ми вшановуємо наших найповажніших громадян – людей старшого покоління: воїнів усіх армій, що перемогли нацистів, трудівників тилу, дітей війни, працівників підприємств та мучеників нацистських концтаборів.

 

Спливли літа. Після тої страшної війни народилися нові покоління волелюбних українців, яким пощастило жити і працювати вже в незалежній українській державі. І, так само, як в тридцяті-сорокові роки минулого століття, коли наші предки боронили країну від нацистського нашестя, ми тепер захищаємо нашу славну Україну від московської орди.

 

Схиляємо голови перед героями, які виконали свій військовий обов’язок, до останнього подиху залишились вірними військовій присязі. Які віддали за Україну свої життя.

 

Вічна пам'ять і слава героям!

 

…(хвилина мовчання)…

 

Дорогі молоді воїни!

 

Сьогодні перед батьками, рідними та усім українським народом ви присягаєте бути вірними захисниками рідної землі. Нехай ваша військова служба у Збройних Силах України позначиться успіхами і здобутками, розкриє нові чоловічі риси, стане гордістю для ваших батьків. І щоб ви були всі живі і здорові.

 

Щиро вітаю вас із складанням військової присяги на вірність народу України.

 

Хотів окремо подякувати вам, дорогі батьки, за те, що виховали достойних синів і доньок, громадян нашої держави, надійних захисників України.

 

Дорогі співвітчизники!

 

Людська пам’ять про колосальні людські жертви Другої світової війни, про тисячі дощенту зруйнованих міст і спалених сіл вкотре застерігає світ від небезпеки повторення подібної катастрофи.

 

На жаль, не перевелися ще маніяки, готові поставити світ на межу вже третьої світової війни. І вони тут, неподалік, що від нас вимагає особливої пильності та відповідальності!

 

Сталінський Радянський Союз протягом перших двох років Другої світової війни був союзником гітлерівської Німеччини. Війна, яку СРСР розв'язав проти Фінляндії, анексія та окупація Союзом Латвії, Литви та Естонії були таким же прикладом агресивних дій, які нацистський режим чинив в Європі ще до того, як направити зброю проти колишнього східного союзника. Народи Радянського Союзу, включно з нами, українцями, заплатили за це дуже високу і страшну ціну.

 

А сьогодні вже путінська Росія знову стала на шлях грубого нехтування нормами міжнародного права, руйнації світового порядку, невизнання кордонів, заперечення існування цілих народів та агресії проти сусідніх держав.

 

Переконаний, що спільними зусиллями ми і тепер переможемо, здолаємо агресора та забезпечимо мир. Мир – це те, що сьогодні потрібно Україні. І мир на українській землі буде забезпечено.

 

Вітаю вас, дорогі українці, із Днем Перемоги над нацизмом у Другій світовій війні!

 

І слава Україні!

 

 

Виступ Президента України під час акції «Перша хвилина миру»

8 травня 2018 року - 23:47

 

 Виступ Президента України під час акції «Перша хвилина миру»

 

«Коли село звільнили, всіх чоловіків від шістнадцяти і до шістдесяти, … - аби була нога-рука, чи сліпий-глухий, не важливо – всіх стали брати до війська. Нас «озброїли», мається на увазі дали по пів-цеглини, і - йдіть, «іскупайтє віну кров’ю», бо на окупованій території були. Мовляв, жбурляйте цеглу, а німці нехай думають, що то гранати! Нас вигнали на кригу водосховища, навпроти - якийсь комбінат був, німці вибили в мурі бійниці… Підпустили і вдарили кинджальним вогнем. А повернутися назад не можна було, бо там сиділи смершівці з нацiленими на нас кулеметами – націленими нам у спину... Вибухнула міна, мене контузило, я впав. Коли непритомного підібрали, в шпиталі не могли цеглину витягти - так я в неї вчепився і вона в мене вмерзла…З п’ятисот душ лише п’ятнадцять уціліли…».

 

 

 

Пресвяті отці!

 

Шановні і дорогі наші ветерани!

 

Шановні українські воїни!

 

Дорогі співвітчизники!

 

Ця зворушлива цитата – зі спогадів українського письменника Димарова. Анатолій Андрійович прожив дуже довге життя, кілька років з якого забрала Друга світова війна. Із його романів радянська цензура вирізала сотні сторінок. Повною мірою свою правду про війну він розповів уже за часів Незалежності. А фрагмент, який я щойно зачитав, - з одного із останніх його інтерв’ю.

 

«Чорна піхота», «чорнопіджачники», - про них писав у «Щоденнику» ще Олександр Довженко: «Вони воюють у домашній одежі, без жодної підготовки…». А «чорносвитниками» називали, бо набирали здебільшого із селян, одягнених у домоткані свитки.

 

Кілька поколінь українців виросли на ретельно відретушованій версії «Великой Отечественной войны». За двадцять сім років незалежного буття ми нічого не забули і нічого не зріклися з того, що було правдою. Але натомість відкрили для себе багато нових сторінок цієї трагічної історії, які дуже ретельно і старанно від нас приховувались. І особливо предметно вони досліджувалися протягом останніх років у рамках сучасної політики історичної пам’яті.

 

І от неначе щойно стало відомо, що до 22 червня сорок першого року на різних фронтах Другої світової вже загинуло майже сто тисяч українців. Загинуло до 22-го! Тому ми й розширили горизонт пам’яті, що для нас війна почалася 1 вересня 1939 року, - коли дві сотні тисяч українців з Галичини та Волині стали до оборони Польської держави від нацистів.

 

І вже доведено неспростовними фактами, що упродовж майже двох років сталінська Росія і нацистська Німеччина були союзниками. А нині ми дуже добре знаємо і про їх спільний парад на території розділеної Речі Посполитої, і про вересневий тридцять дев’ятого року договір про дружбу між СРСР та Третім рейхом, який був укладений за лічені дні до початку Другої світової війни. Лічені дні. Ніби-то благословіння, яке Сталін надав Гітлеру. Дві тоталітарні імперії, коричнева і червона, прагнули світового панування. Одна – під свастикою. Інша – одержима комуністичною ідеологією під кремлівською зіркою та під облудним прикриттям класового інтернаціоналізму. А Україна опинилася між молотом і ковадлом.

 

І дійсно значно повнішою стала зараз і картина участі українців у Другій світовій війні. Очевидно, що з літа сорок першого по весну сорок п’ятого головним сухопутним театром військових дій був радянсько-німецький. І найбільша трагедія в історії людства розгорталася значною, великою мірою на нашій з вами землі – на території України. Наші жертви, наші втрати, наші збитки виявилися колосальними і ми не маємо права про них забути - ми повинні про них постійно пам’ятати. А внеском у спільну перемогу Об’єднаних Націй над гітлеризмом наша українська нація має пишатися. І нікому не дозволяти приватизувати перемогу. Це перемога об’єднаних націй!

 

Слід знати і пам’ятати про подвиги українців на всіх без виключення фронтах Другої світової. На берегах Дніпра і Донця, Волги і Ладоги, Вісли й Дунаю. У небі Британії, пустелях Північної Африки, на узбережжі Нормандії, на островах Тихого Океану. У Червоній армії, у військовому строю країн Антигітлерівської коаліції: США, Канади та багатьох інших… І звичайно ж, - у лавах Української повстанської армії, бо лише за останні чотири роки нарешті нам вдалося відновити історичну справедливість.

 

І тепер ми добре знаємо не лише про нелюдську жорстокість нацистів: а це є Голокост, концтабори, каральні загони, масові розстріли мирного населення, вивезення на примусові роботи та інші страждання й випробування нашого народу. Складено і підсумовано зворотну ціну перемоги.

 

«Я приїхав на фронт, а там комісар батальйону інструктує: «Коли ви кажете «в атаку», а вони не встають, застрель першого-ліпшого, інші одразу ж піднімуться», - згадував колишній фронтовик, академік і член Політбюро ЦК КПРС Олександр Яковлєв. От у такий спосіб майже мільйон радянських солдатів були розстріляні своїми. Точніше 954 тисячі. І головним чином йдеться про ні в чому не винних людей. І цифра ця не зі стелі, а з офіційних висновків очолюваної Яковлєвим спеціальної комісії при президенті Російської Федерації.

 

Ні-ні, це не цей президент її створив, який вчора заступив де-факто на свій п’ятий термін. Працювала ця комісія у дев’яностих роках, коли Росія ще цікавилася своєю справжньою, а не лубочно-пропагандистською історією… Коли ще там було дозволено шукати складні відповіді на складні питання.

 

І лише вдумаймось, наскільки ж по-різному ми бачимо і відзначаємо одну й ту саму дату.

 

Зверніть увагу, у них – цю війну виграв Сталін, у нас –цю війну виграв народ.

 

Їм, як довели всі повоєнні десятиліття, перемога над Гітлером була потрібна для того, щоб підкорити інші країни. І «визволителі» або взагалі забували піти зі звільнених територій, або час від часу вдиралися туди на танках, - як в Угорщині в п’ятдесят шостому році, як у Чехословаччині в шістдесят восьмому. Друзі, а нам потрібна була лише власна свобода, власна незалежність, яку ми врешті-решт отримали через 46 років, нарешті, після перемоги.

 

Вони святкують у мілітарному угарі, агресивно наїжачившись на цілий світ, а ми відзначаємо ці дні, нарешті, разом з усією Європою.

 

Ще одна дуже знакова відмінність. Ми кажемо: «Ніколи знову». Вони кажуть: «Можем повторить». І це не пуста риторика, а реальне брязкання зброєю, в тому числі і залякування країн Заходу ядерним ударом.

 

Навіть «Безсмертний полк» Росія розглядає неначе справжній підрозділ сучасних збройних сил Росії. Його місія – участь у гібридній війні, яку Москва веде різними методами і не лише проти України, але й проти Європейського Союзу, проти Сполучених Штатів, проти інших країн і, власне кажучи, проти всього світу.

 

Я дуже добре розумію почуття українців, які хочуть вшанувати пам’ять дідів і прадідів, які вибороли ту перемогу у Другій світовій. Але мушу ще раз застерегти дорогих співвітчизників, тих, хто не до кінця розібралася в усіх нюансах лукавої московської політики… Та частина, яка ще ведеться на російську пропаганду та її підспівувачів з п’ятої колони різних політичних сил, які всередині країни, всередині Парламенту та за його межами. Вони думають не про вас і не про вашу гордість, вашу глибоку і вдячну синівську любов до ваших героїчних предків, а про свої геополітичні імперські агресивні цілі. Слід визнати, що кремлівські психологи вміють грати на природних емоціях людей. І я прошу вас – будьте обережні, прошу вас - не давайте себе використовувати.

 

Ми, українці, тихо, мирно, по-християнському згадуємо своїх предків, учасників, ветеранів війни. Разом з усіма і я цими днями пом’яну діда Івана. Івана Порошенка, який пройшов всю війну і вже після капітуляції в Берліні був поранений під Прагою. Пом’яну діда Сергія по мамі, який вже був старий для того, щоб його забрали на війну, але відправив всіх своїх синів, маминих братів, які є учасниками війни.

 

Сьогодні, саме в цей день, зранку, коли ми тут з багатьма з вами відкривали виставку, яку ви і зараз можете подивитися, це зв’язок пам`яті між українськими героями, які зараз боронять нашу  волю, свободу, незалежність від російської агресії і які боронили її під час Другої світової. Так от в цей день дирекція Музею Другої світової війни передала нашій з Мариною родині унікальний документ, який вони знайшли в цьому архіві. Документ, який датований ще 1946 роком, копію конверта і довідку Старобільського військкомату Луганської області, яка була відправлена Мариновій бабусі Ані. Вона засвідчує, що дід моєї дружини Марини Микола Надєждін зник без вісті у березні сорок третього. Хоча відомостей про нього не було ще з березня сорок першого. І навіть використовуючи всі можливості Президента, ми все ще не можемо знайти де він був похований. Але сподіваємося якнайшвидше знайти місце поховання. Ви можете собі уявити наскільки це важлива подія в нашому житті. І наскільки ми були сьогодні зворушені і шоковані, коли нам передали ці історичні документи.

 

Дорогі українці!

 

Друга світова війна розгорілася точно не на рівному місці. Вона не стала несподіванкою. Її причини визрівали дуже довго, приводи розв’язати - спричинялися з упертою постійністю. Хочу нагадати, що багато хто з політиків тоді ховав голову в пісок у безглуздій надії умиротворити агресора. Повернутися до ситуації «business as usual».

 

Вісімдесят років тому, весною тридцять восьмого, фюрер здійснив аншлюс Австрії. Хіба не за подібним сценарієм анексовано Крим? Наш Крим чотири роки тому?

 

Трохи пізніше Гітлер під приводом нібито захисту прав німецькомовного населення окупував Судетську область Чехословаччини. Невже це нікому не нагадує російську окупацію українського Донбасу?

 

Подібно тому, як у Другій світовій Україну атаковано із Заходу, чотири роки тому, до нас у сучасні часи війна прийшла зі Сходу. 

 

Чотири роки тому Україна до війни з Росією була готова ще меншою мірою, ніж свого часу Радянський Союз до зіткнення з нацистською Німеччиною. А от минулого місяця стало відомо, що Збройні Сили України, за версією аналітичного центру Global Firepower, увійшли в десятку найсильніших армій Європи. І я хочу привітати з цим всіх українських військових, і Міністра оборони Степана Полторака, і начальника Генерального штабу Віктора Муженка, і всіх українських воїнів і весь український народ. У нас – восьме місце  і перше – серед країн, які не входять до НАТО.

 

Пригадаймо, з чого ми починали чотири роки тому, і хто не бачить цих змін. Ми разом, весь український народ, по праву пишаємося таким результатом у розбудові армії. Це все завдяки нашим воїнам, офіцерам, генералам, волонтерам, добровольцям, працівникам оборонно-промислового комплексу. Кожному українцю, платникам податків. І мені як Верховному Головнокомандувачу теж не соромно за цю роботу, бо є чим прозвітувати українському суспільству за ці чотири роки. 

 

Утім, ми реалісти. До зазначеного європейського рейтингу не входить російська армія. Натомість, у глобальному рейтингу, укладеному тією ж Global Firepower, російське військо за потужністю – друге у світі і поступається лише США. Для нас збройні сили РФ – це армія країни-агресора, яка анексувала Крим, окупувала частину Донбасу… І готова в будь-який момент до повномасштабного вторгнення.

 

Тому у нас попереду – ще колосальна робота зі зміцнення обороноздатності нашої держави.

 

«А значит нам нужна одна победа, одна на всех, мы за ценой не постоим». Старші українці дуже добре пам`ятають цю пісню солдата-фронтовика Булата Окуджави. 

 

Але ми тим і відрізняємося, що для нас ціна має значення. І людські життя - як усі разом, так і будь-чиє окреме - для української Вітчизни є незрівнянно вищою цінністю, ніж вони були для «советской Родины». Жодна війна, на жаль, не може обійтися без жертв і падіння рівня життя. Але для нас рівною мірою є неприйнятними як капітуляція, так і перемога ціною колосальних і неприпустимих жертв. Напевно, розсудливий, неавантюрний та відповідальний підхід до звільнення окупованих територій потребуватиме більше часу, але перемога точно неминуча. І ми вже чималого досягли.

 

Судіть самі. Навесні чотирнадцятого року Росія планувала розчленувати Україну на кілька шматків. Ми зірвали героїчною волею українського народу і українських воїнів цей підступний план. Вгризлися в землю, вцементувалися в карту Європи та світу… Пустили настільки міцне коріння, що жодна сила не здатна викорчувати нас із нашого законного та природного місця. З місця, на якому ми живемо вже тисячі років. 

 

Улітку чотирнадцятого, ретельно підготувавши операцію, одразу ж після виборів Президента і після мого обрання, ми перейшли в наступ і звільнили майже дві третини Донбасу, який до того був окупований майже увесь. АТО вже тоді наближалася до переможного завершення. І саме це стало причиною вторгнення в Україну російських регулярних частин. 

 

Відтоді наша армія зміцніла і в рази, і в порядки. І надійно тримає оборону супроти найбільшої на континенті армії, армії Російської Федерації як країни-агресора.

 

Ми обов'язково переможемо і цього разу. Іншою ціною, іншим способом, іншими засобами. Не лише військовими, не лише оборонними, а й політико-дипломатичними.

 

Дорогі українці!

 

Сьогодні Україна разом з іншими демократичними державами та народами вшановує пам’ять усіх загиблих у роки Другої світової війни. Незгасна людська пам’ять про колосальні жертви Другої світової, про тисячі дощенту зруйнованих міст і десятки тисяч спалених сіл вкотре застерігає світ від небезпеки повторення цієї жахливої  катастрофи.

 

З кожним роком реальних свідків тієї війни стає все менше. Наймолодшим учасникам бойових дій – вже майже дев’яносто. Многая їм літа! 

 

Сьогодні ми з гордістю вшановуємо наших найповажніших громадян – людей цього старшого легендарного покоління… Солдатів усіх армій, що перемогли нацистів, учасників українського визвольного руху, трудівників тилу, дітей війни та мучеників нацистських переслідувань – усіх, хто витримав нелюдську ношу війни.

 

Вітаю вас із Днем пам’яті та примирення!

 

Вітаю вас із Днем перемоги над нацизмом у Другій світовій війні!

 

Зичу всім нам миру. Бо саме в ці дні гранично ясно, що для країни побажання миру є найголовнішим, - як і побажання здоров’я окремій людині.

 

Мир вам!

 

І слава Україні!

 

 

https://www.president.gov.ua/news/speeches

 

 

Виступ Президента України у Верховній Раді щодо звернення до Вселенського Патріарха

19 квітня 2018 року - 11:49

 

 Виступ Президента України у Верховній Раді щодо звернення до Вселенського Патріарха

 

Христос воскрес!

 

Шановний пане Голово,

 

Шановна президія,

 

дорогі колеги, народні депутати України!

 

Шановний Український народе, дорогі співвітчизники!

 

Неначе грім серед ясного неба. Саме так питання, яке ми сьогодні розглядаємо і обговорюємо, пролунало для багатьох з тих, хто не дуже уважно слідкує за проблематикою Української Єдиної Помісної Православної Церкви.

 

Я хочу наголосити, що в моїй роботі вона, Церква, була пріоритетною - і в моїй передвиборчій програмі, і з перших же днів президентства. Я про це неодноразово наголошував у своїх виступах, особливо на Дні Хрещення, а слова підкріплював справами на виконання обіцяного. І всі ці роки тривав непомітний для стороннього ока діалог між Україною і Вселенським Престолом. Представники нашої команди їздили на Фанар, як на роботу, бо боротися за українську Церкву - це і є робота, важлива, почесна, але в той же час надзвичайно відповідальна.

 

Моя Великодня зустріч з Його Всесвятістю Патріархом Варфоломієм була далеко не першою, але виявилася, вперше, дуже обнадійливою і найбільш результативною. У перебігу нашої з Патріархом кількагодинної розмови – Патріархом, членами Синоду — я нарешті відчув, що настав вже час розрізати цю дипломатичну тишу швидкими конкретними кроками.

 

Днями я написав офіційне звернення до Вселенського Патріарха із проханням про Томос про автокефалію Православній Церкві України – грамоту про незалежність української церкви, якщо говорити світською, мирською мовою.

 

І цей довгоочікуваний Томос стане не лише торжеством Православ'я, але й актом відновлення глибокої історичної справедливості. Саме із Царгорода пролилося на нашу благословенну землю світло християнської віри… І вже потім ми поділилися ним з тим Заліссям, де давні київські князі дуже необачно заснували Москву.

 

Довгоочікуваний нами Томос ще більше укріпить релігійну свободу в Україні, укріпить міжконфесійний мир, посилить права і свободи громадян, які будуть нарешті єдині і перестануть ділитися на нібито канонічних і нібито неканонічних.

 

Такий Томос, дорогі мої, зміцнить нашу незалежність. Він видалить рудименти того політичного проекту, який називається «Русским миром» і який придумали, до речі, саме ієрархи РПЦ. То вже потім цю небезпечну для України політичну єресь взяла на озброєння влада Російської Федерації.

 

І врешті-решт, наша об’єднана Українська православна церква може стати найбільшою в усьому православному світі. І про цю перспективу я говорив поточного тижня з предстоятелями усіх трьох православних церков України.

 

Константинопольська Церква для нас була, є й буде Церквою-Матір’ю, до якої ми, її чада, звертаємося по допомогу у подоланні розділення. А Його Всесвятість – єдиний, хто спроможний допомогти православним України врегулювати канонічний статус Української Церкви в структурі світового Православ’я.

 

Отже, прошу вас, шановні народні депутати, підтримати мій лист до Вселенського Патріарха спеціальною постановою Парламенту. Я дуже добре пам'ятаю, що ви вже голосували за звернення до Владики, і це було ще 2016 року. Скажу по секрету: я теж пишу листи Його Всесвятості не вперше. Але зараз це треба зробити ще раз – виходячи із дипломатичних міркувань, для продовження і успішного завершення переговорного процесу, який має багатолітній час і термін.

 

Свого листа, постанову, яку ви, я сподіваюся, зараз приймете і підтримаєте, і відповідні звернення українських ієрархів, які вже підписані, я маю якнайшвидше направити до Стамбулу. Його Святість Патріарх Філарет передав мені підписи усіх ієрархів Київського Патріархату із проханням до Вселенського про Томос щодо автокефалії. Так само в повному складі написали до Вселенського Патріарха ієрархи УАПЦ, і владика Макарій їх мені також вручив. Я втішений не лише тим, що ці дві церкви напрочуд швидко відгукнулися на мій заклик. Вони впевнено продемонстрували, нарешті, вперше за 26 років, готовність єднатися і забути певні непорозуміння, які час від часу виникали в їхніх стосунках.

 

Хочу наголосити, що двері об'єднаної Церкви відкриті для всіх. І я хотів би нагадати всім слова покійного Предстоятеля УПЦ (Московського Патріархату) Митрополита Володимира: «Автокефалія – це спосіб організації церковного життя, … свідчення кількісного та якісного зростання Церкви, її здатності до самостійного буття».

 

У свою чергу, ще раз наголошую: слід виходити з давнього канонічного принципу: «громадянським та земельним розподілам нехай слідує і розподіл церковних справ». Завжди після здобуття незалежності державою починалася дискусія про автокефалію. Так в різні часи було в Греції, Сербії, Румунії, Болгарії, Грузії, в тій же Росії, тощо…

 

А ми що, хіба, як в тій приказці, у Бога теля з'їли?

 

Україна як незалежна держава, згідно з традиціями православного світу, не просто має право, а зобов’язана конституювати таку Церкву та забезпечити її визнання з боку світового Православ’я. Наголошую, що численні опитування свідчать, що дедалі більша кількість православних громадян України хочуть мати - як це заведено в усьому православному світі і більшості православних країн - єдину помісну автокефальну українську церкву. Церкву, яка буде євхаристійно, молитовно поєднану з іншими помісними церквами, але адміністративно незалежну від будь-яких закордонних церковних юрисдикцій. Особливо від тієї, яка прямо пов'язана з країною-агресором.

 

До Вселенського Патріарха я звернувся від імені та на вимогу мільйонів громадян України православного віросповідання, які воліють мати визнану світом власну Церкву як абсолютно необхідний атрибут незалежної держави - держави Україна.

 

 

 

Шановні народні депутати!

 

Усі помісні церкви нового та новітнього часу були визнані лише шляхом активного залучення держави до цього процесу. Такими є традиція і вимога Вселенського Патріаршого Престолу. По суті, автокефалію надають не стільки конкретній Церкві, скільки країні. Тому для нас, - для мене як Президента, для вас, шановні народні депутати, - залишатися осторонь значило би підтримати статус-кво, який вигідний Москві. А я давно попереджав, - вибачте, цитую сам себе: «Ми не будемо байдуже спозирати за втручанням іншої держави в наші церковні справи, за її спробами використати в своїх інтересах почуття частини українських православних».

 

Ми шукали і знайшли таку форму, щоб незалежно від того, більша чи менша структура, всі православні юрисдикції України стали спільними учасниками конституювання визнаної помісної Церкви. Для всіх справжніх патріотів зміцнення єдності України є пріоритетним завданням. Бо єдність – це наша головна зброя у боротьбі з російським агресором. 

 

Я радий, що ця ідея об'єднала всю Верховну Раду і надзвичайно вдячний вам за це. Тому щиро вдячний і Голові, і лідерам фракцій, і всім народним депутатам за згоду невідкладно розглянути це питання. Воно того варте. Воно виходить далеко за межі церковного! Йдеться про наше остаточне унезалежнення від Москви. Тут не лише релігія, тут – геополітика. А для мене справа утвердження незалежної помісної Церкви – такої ж ваги, як вже здобуті безвіз та Угода про асоціацію з Євросоюзом. Як наша спільна з вам боротьба за членство в Євросоюзі та членство в НАТО, які ще попереду. Це – питання національної безпеки і нашої оборони у гібридній війні, бо Кремль розглядає РПЦ як один із ключових інструментів впливу на Україну.

 

Тому я дуже рішуче налаштований в цій справі діяти. І протидіяти - всім, хто ставатиме на заваді національним інтересам України і намагатиметься зірвати кооперацію із Вселенським Патріаршим Престолом.

 

У той же час хочу запевнити, що Томос, на який ми так сподіваємося і для отримання якого докладаємо зусиль, і поява визнаної єдиної помісної церкви - жодним чином не означатиме порушення конституційного принципу свободи совісті. 

 

Єдина православна помісна церква не стане державною. 

 

Усі віруючі мають і матимуть право вільно обирати собі як конкретний храм, так і церковну юрисдикцію. Хто захоче залишитися в тій церкві, яка збереже єдність з РПЦ, теж зберігають за собою гарантоване право власного вибору. 

 

У такому питанні, як релігійне, будь-які примус чи заборони, - категорично неприпустимі. Хочу окремо наголосити на неприйнятності будь-якого насилля в міжконфесійних стосунках. Його виплески, не приведи Господи зіткнення, точно не наближатимуть нас до мети, а віддалятимуть. Ба більше: можуть унеможливити її досягнення. Буде автокефалія, час все розставить по своїх місцях. Не за день, не за місяць, не за рік навіть, але точно розставить.

 

Після того, як ви проголосуєте, я зможу повідомити Його Всесвятості Варфоломію, що ми в основному виконали свою частину того, про що говорили 9 квітня.

 

Нехай потужний голос мільйонів православних українців, єпископів та мирян; позицію влади, Парламенту та Президента, почують Вселенський Патріарх і Синод.

 

Я вірю в українську автокефалію, бо вірю, що на неї є воля Божа.

 

Нам залишається сумлінно молитися за Вселенського Патріарха і за якнайшвидше надання Томосу Православній Церкві України. Я закликаю всіх молитися про це!

 

Дякую.

 

Слава Україні

 

 

Виступ Президента України на відкритті 11-го Київського Безпекового Форуму

12 квітня 2018 року - 15:24

 

 Виступ Президента України на відкритті 11-го Київського Безпекового Форуму

 

Шановні панове Прем'єр-міністри!

 

Шановні і дорогі іноземні гості!

 

Шановні пані та панове,

 

Для мене велика приємність і велика честь відкрити 11-ий Київський Безпековий Форум.

 

Дякую всім друзям України за те, що сьогодні ви з нами в цій залі. Бо бути разом у цей непростий для України – я сприймаю вашу присутність тут як прояв підтримки України та прояв солідарності з Україною.

 

Дякую Вам, Арсенію, та усій команді за цю важливу ініціативу.

 

Цей форум є визнаною у світі українською платформою для обговорення широкого спектру актуальних глобальних і регіональних безпекових питань.

 

Цього року він відбувається в особливо тривожний час. Світ стоїть на порозі прийняття ключовими гравцями глобальної політики дуже доленосних рішень, які мали б повернути відчуття реальності декому, хто хто це відчуття реальності втратив.

 

Ми з вами звичайно ж не зможемо оминути увагою під час наших дискусій драматичні події навколо Сирії, які розгортаються практично зараз на наших очах в режимі реального часу.

 

Всі ми сподіваємося, що вдасться уникнути найгіршого сценарію. Але водночас ми з вами розуміємо, що терпіння цивілізованого світу не є безмежним і всі, хто стоїть за злочинами проти людяності у цій багатостраждальній країні, нарешті мають понести відповідальність.

 

І  хто стоїть за цим – весь світ, включаючи нас з вами, дуже добре знає.

 

Росія не просто продовжує глумитися з міжнародного права, загальноприйнятих принципів міжнародних відносин, демократичних цінностей, не поважаючи навіть Божих заповідей в ці святкові Великодні дні. Росія підбурює, спрямовує і скеровує такий собі міжнародний клуб диктаторів, який, як клуб божевільних самогубців, вирішив кинути виклик всьому цивілізованому світу.

 

І якщо раніше дехто волів сприймати поведінку Кремля просто як пустощі розбещеного підлітка, то зараз нарешті настав час ставитися до цієї поведінки як до серйозних злочинів, які вимагають рішучої широкої і добре скоординованої реакції.

 

Ми зараз можемо констатувати, що світ опинилися на краю надзвичайно небезпечної прірви. І наша з вами доля світу залежить від того, наскільки адекватними ситуації будуть наші дії.

 

Саме цьому ми присвятили чимало уваги під час зустрічі з Канцлером Ангелою Меркель у Берліні, що відбулася позавчора.

 

І саме про це я вчора говорив з Прем'єр-міністром Великої Британії

 

Терезою Мей. І ця тема згодом, безумовно, буде на порядку денному зустрічі в німецькому Аахені.

 

Дорогі друзі,

 

Я хотів би процитувати слова відомого політика.

 

«Давайте не обманюватися – сьогодні ми у розпалі холодної війни. Наших ворогів можна знайти за кордоном та вдома. Давайте ніколи не забувати цього: наша невпевненість – це сутність їхнього успіху» .

 

Це сказав не Черчіль, коли оголошував факт «холодної війни». Це сказав Бернард Барух, відомий американський політичний діяч середини 20-го століття.

 

Ці слова були виголошені понад 70 років тому, але як не дивно, вони стосуються і дня сьогоднішнього.

 

Бернард Барух першим наважився сформулювати це офіційно і відкрив очі цивілізованому світу на те, що ніхто не готовий був прийняти як реальність очевидний факт – холодну війну.

 

Сьогодні часто доводиться читати пророцтва експертів про те, що ми нібито стоїмо на порозі нової холодної війни.

 

Хотів би вас розчарувати. Вона уже триває. І досить давно. Холодна війна в її гібридній редакції Кремлівського приготування.

 

Ця війна вже перетнула наш з вами поріг, ця війна увійшла до наших домівок – у наше життя, у наші мережі, у наші електронні скриньки.

 

Нам треба об’єднатися для того, щоб ефективно протидіяти і захистити державу в цій війні. І доповідь Цукерберга (Марк Цукерберг, засновник соціальної мережі Facebook – ред.) в американському Конгресі є яскравим тому підтвердженням.

 

Якщо ми будемо невпевненими, то наша невпевненість буде продовжувати живити апетити наших ворогів. Немає жодного сумніву – ми маємо пробудитися і протистояти цьому злу.

 

Минуло чотири роки з того часу як Росія розпочала агресію проти України.

 

За ці чотири роки світ став свідком небачених досі і незбагненних для нормальної людини злочинів Кремля – і на Донбасі, і в незаконно анексованому Криму проти кримських татар і проти українців.

 

Проте і через чотири роки багато хто продовжує заспокоювати себе, стверджуючи, що ця боротьба – це не є його боротьба.

 

Дозвольте мені сказати, що це є абсолютно не так. Ще чотири роки тому більшість, можна сказати абсолютно усі боялися навіть вимовити слова «російська агресія». Я з цим зіштовхнуся на багатьох міжнародних конференціях і форумах. Сором’язливо називали це «конфлікт на Сході», або «внутрішній конфлікт».

 

Нарешті сьогодні усі збагнули і зрозуміли – це не так!

 

Ця боротьба стосується нас усіх!

 

Це боротьба всіх тих, хто хоче жити в світі, що ґрунтується на правилах і цінностях.

 

Це боротьба для всіх, хто не вважає, що війна є одним із способів діалогу.

 

Ми щойно зустрічалися з Прем’єр-міністром Литви, який розповів вражаючі факти своєї зустрічі в Авдіївці з українськими солдатами та місцевими мешканцями, як це важко уявити всередині Європи в ХХІ столітті. 

 

Наша спільна позиція, що такий підхід, який демонструє Росія є абсолютно чужим для цивілізованого світу.

 

Але, на жаль, проблема в тому, що такий підхід продовжують сповідувати кремлівські стратеги.

 

В Москві не збираються приховувати, що хочуть перемогти в розв’язаній нею війні, і при цьому не будуть себе обмежувати ані методами, ані засобами.

 

І черговим підтвердженням цьому є хімічна атака у Солсбері, яка стала для багатьох холодним душем.

 

Вперше за багато десятиліть Росія цинічно і показово застосувала хімічну зброю в країні Західної Європи.

 

Так само цинічно і показово вона бреше про це з найвищих трибун міжнародних організацій. Так само як і брехали, ховаючись за гаслом «их там нет» під час російської військової агресії та присутності солдатів та офіцерів російської регулярної армії на Сході моєї держави.

 

Можливо російська брехня комусь відкрила очі і когось здивувала, але точно не нас. За останні чотири роки ми вже звикли до цього – якщо до цього взагалі можна звикнути.

 

Я закликаю вас – давайте не обманюватися Кремлем та його отруйною пропагандою.

 

Тривалий час Кремль підживлював маргінальні, радикальні сили, навіть тих, хто називає себе патріотичними силами всередині України і за її межами, політиків-євроскептиків та популістів всіх мастей. 

 

Він культивував альтернативний порядок денний з альтернативними цінностями для Європи під час кожної виборчої кампанії в кожній європейський країні.

 

Він відривав частини суверенних націй, як він намагається робити в Україні, Грузії, Молдові, щоб скомпрометувати і контролювати нашу незалежність та вибір, який ми робимо і вже зробили вибір повернення українців до родини європейських народів.

 

Кремль вибудовував мережу впливу всередині наших країн та суспільств, які були готові активуватися у необхідний момент та створити вікно можливостей для Росії. 

 

Але хочу наголосити, що попри спроби Росії втручання у вибори по всьому світу, приклади Сполучених Штатів, Німеччини, Франції, Нідерландів та багатьох інших європейських країн продемонстрували, що російський вплив при ефективній роботі має свої межі. Там перемогли європейські цінності.

 

Це також показало, що кремлівські мережі впливу – це, по суті, картковий будинок, який швидко розвалиться, якщо зустрінеться із скоординованою і потужною відповіддю.

 

Я переконаний, що «Ахіллесовою п’ятою» Росії є саме її агресія проти України. Ні Кремль, ні Путін, безумовно, не очікували такого результату. Шлях до перемоги в цій війні проти московського агресора безумовно пролягає через нашу перемогу в Україні.

 

Дорогі друзі,

 

Що ж нам з вами потрібно для цієї перемоги?

 

Перш за все, це наша єдність та солідарність.

 

Будучи єдиними, ми з вами залишаємося сильними.

 

Це було підтверджено політикою невизнання незаконної анексії Криму в світі.

 

Це було доведено нашим узгодженим підходом щодо ретельного і незалежного розслідування трагедії МН-17 – терористичної атаки, яку здійснила РФ і керовані нею бойовики.

 

Нарешті, це було продемонстровано нашою солідарною відповіддю на спробу отруєння Скрипаля в Солсбері. Цієї відповіді Кремль, безумовно, ніколи не очікував.

 

По-друге – непорушний та об’єднаний трансатлантичний фронт санкцій.

 

Я надзвичайно вітаю потужний та рішучий крок Сполучених Штатів проти кремлівської верхівки та його оточення.

 

Лише за декілька днів Кремлівське оточення втратило десятки мільярдів, і ціна продовжує зростати кожного дня. Чому це так важливо? Бо ці гроші ніколи не будуть витрачені на смертоносні ракети, кулі чи навіть на отруйну російську пропаганду проти цивілізованого світу. Не лише проти України.

 

Але щоб змінити поведінку Росії, ми маємо забезпечити максимальний ефект від санкцій. Це, можливо, лише тоді, коли і Європейський Союз наслідує приклад США і синхронізує з ними свої санкції, особливо у фінансовій сфері.

 

Що стосується України, то я вже звернувся до відповідних відомств, до Уряду, щоб були внесені пропозиції, а Рада національної безпеки та оборони підготувала відповідний пакет обмежувальних заходів.

 

По-третє - допомога у наданні оборонної летальної зброї Україні.

 

Я вдячний США, Канаді, Великій Британії, Литві та іншим країнам за лідерство у цьому питанні. До нас ще навіть не надійшла зброя, а російські танкісти відмовляються виводити свої танки, почувши, що ця зброя може бути у нас на озброєнні. І ця летальна зброя рятує життя українських воїнів та цивільних. Це надзвичайно важливо.

 

Ваша допомога - це потужний стримуючий фактор для Росії. Впевнений, що вона має бути розширена.

 

По-четверте – це збереження логіки Мінського процесу.

 

Хоча Росія і виступає стороною цих домовленостей, вона постійно чинить опір цьому процесу. І пояснення є дуже просте: коли я вів переговори про мінський план, я стовідсотково мав на увазі план встановлення миру.

 

Натомість, російська сторона не хоче миру і ніколи не вірила в нього, не вірила в те, що Мінськ зможе спрацювати. І дуже важливо для всіх зрозуміти, що шлях до імплементації Мінських домовленостей зараз пролягає через розгортання справжньої повноцінної миротворчої операції ООН відповідно до рішення Ради безпеки ООН розгортання на окупованому Донбасі.

 

Ця миротворча місія має охопити безумовно всю окуповану територію, включаючи тимчасово неконтрольовану ділянку українсько-російського кордону.

 

Я не маю жодного сумніву, що щойно ми встановимо контроль над кордоном, мир негайно повернеться на цю землю за лічені тижні. І саме цього боїться Росія.

 

По-п’яте – це зміцнення стійкості проти російських гібридних загроз.

 

Ми повинні переосмислити наші підходи до гібридної безпеки, до фейкових новин і пропаганди.

 

Це ті сфери, в яких російський потенціал є надзвичайно значним, набагато більшим ніж в Україні Сполучених Штатах Америки, у Канаді, Франції, Німеччині.

 

Ще раз хотів би сказати, що свідчення Марка Цукерберга в Конгресі США виявили наскільки вразливими є наші суспільства перед обличчям тривалого потоку фейкових новин, які ще й підсилюються соціальними платформами.

 

Наголошую, що цифрова ера вимагає від нас взяти на озброєння нові і ефективні законодавчі запобіжники заради захисту досягнень вільного вибору наших суспільств, водночас забезпечивши делікатний баланс між демократичними свободами та вимогами кібербезпеки.

 

Недарма навіть у таких розвинутих демократіях, як Німеччина і Франція, або впроваджено, або зараз впроваджують зміни до законодавства такого типу.

 

Це маємо зробити й ми.

 

Аналогічний рецепт світ має запропонувати для протидії російському втручанню у будь-які вибори. В тому числі, російському втручанню в українські вибори.

 

У найближчі два роки у західних країнах відбудеться близько двадцяти виборчих кампаній.

 

Наприклад, вибори до Європейського Парламенту, які матимуть вплив на майбутній склад Європейської Комісії.

 

Або президентські та парламентські вибори в Молдові, Литві, в Україні.

 

Тому очевидною є потреба у виробленні механізму взаємодії з метою забезпечення доброчесності виборів, запобігання сторонньому втручанню та захисту вільного демократичного вибору.

 

По-шосте – зараз є час для стратегічних рішень щодо визначення східноєвропейських кордонів Європейського Союзу та НАТО.

 

Наголошую, що кращої нагоди не буде.

 

Україна, Молдова та Грузія належать до Західного альянсу, та мають бути його частиною.

 

Це є наш порядок денний до наступних зустрічей вищого рівня на рівні НАТО та ЄС.

 

І щодо НАТО – ми будемо наполягати на Програмі посилених можливостей для України та Плані дій щодо членства.

 

Щодо ЄС – ми будемо поступово просувати всеохоплюючу секторальну інтеграцію паралельно з Угодою про асоціацію. Я маю на увазі Єдиний цифровий ринок, я маю на увазі Енергетичний союз, я маю на увазі асоціацію з Шенгенською зоною, так зване Східне партнерство +, нові амбіційні цілі і завдання для тих країн, включаючи Україну, Молдову і Грузію, які визначили свій шлях. Не просто керівництво, а народ визначив цей шлях і демонструє дуже потужну підтримку цього вектору.

 

Хотів би окремо подякувати нашим литовським друзям за вчасну ініціативу щодо Плану Маршала для України. Тримайтеся. Нехай вас ніхто не зіб’є, ми з вами, ми вистоїмо, ми переможемо.

 

І останнє last but not least– «no business as usual» з Росією.

 

Саме час для переосмислення юридичних засад наших відносин з Москвою.

 

Першим кроком на цьому шляху стало нещодавнє прийняття Верховною Радою, підтримка моєї ініціативи, Закону про реінтеграцію Донбасу. Надзвичайно важливий Закон – в ньому на законодавчому рівні підтверджено факт вчинення Російською Федерацією збройної агресії проти України та суверенне право України на самооборону відповідно до статті 51 Статуту ООН.

 

Незважаючи на всі наші зусилля, як і зусилля міжнародного співтовариства, агресія Росії проти України триває й досі, триває і зараз. І Україна платить найбільшу ціну – життя своїх героїв, вбиті і поранені українські солдати, офіцери та цивільні.

 

В цих умовах наступним кроком буде внесення мною до українського Парламенту проекту Закону про негайне одностороннє припинення дії окремих положень Договору про дружбу, співробітництво та партнерство між Україною та Росією у частині, в якій дія цього Договору не сумісна з національними інтересами держави та реалізацією нашого українського права на самооборону.

 

Хочу наголосити, що така можливість дається нам міжнародним правом.

 

Вже ніхто не сперечається з тим, що через відмову Кремля припинити агресію проти України окремі статті базового договору з Росією стали одіозними анахронізмами. Йдеться, зокрема, про статті щодо стратегічного партнерства між Україною та РФ або про положення про двосторонню співпрацю в сфері військово та військово-технічного співробітництва, або співпраця з РФ для забезпечення державної безпеки України. Але чому – я хочу звернути вашу увагу – не можна скасовувати цей договір і ми лише призупиняємо дію окремих статей? Бо є важливими для України положення, в яких сторони, я цитую, «поважають територіальну цілісність одна одної, сторони підтверджують непорушність існуючих між ними кордонів». Хочу підкреслити, що відповідно до норм міжнародного права ці положення договору залишаються чинними, незалежно від майбутнього анулювання Радою його окремих положень.

 

З огляду на те, що Україна ніколи не була і не є зараз членом СНД та відмову цієї структури, СНД, засудити російську агресію просив би, щоб ми спільно з Урядом підготували пропозиції щодо офіційного припинення нашої участі у статутних органах СНД. Рівно як й остаточного закриття українського представництва при відповідних інституціях у Мінську. Водночас, має бути інвентаризована вся договірно-правова база, укладена Україною в рамках СНД, на предмет відповідності національним інтересам держави.

 

Користуючись нагодою, закликаю і наших іноземних партнерів переглянути договірні зобов’язання з РФ, передусім на предмет чутливих сфер співпраці.

 

Дорогі друзі,

 

Ми наблизилися до критичного моменту і здатні забезпечити дуже потужну мотивацію РФ до миру.

 

Наша спільна і жорстка позиція щодо Росії вже приносить результати.

 

Якщо ми і далі триматимемо цю лінію – ми повернемо і Донбас, і Крим, і при цьому збережемо життя українських військовослужбовців.

 

Якщо ми і далі триматимемося цих підходів – ми забезпечимо довготривалий мир та стабільність в Європі.

 

Якщо ми вистоїмо – ми вбережемо світ від кремлівської гібридної війни, яка, на жаль, будь-якого моменту може перетворитися на гарячу війну. Бо я хочу вам сказати, що на Сході України немає ніякого замороженого конфлікту. У нас є військова агресія РФ проти суверенної, вільної і незалежної держави України, де Україна боронить не лише свою територіальну цілісність і свій суверенітет, вона боронить свободу і демократію всієї Європи і всього світу.

 

Дякую вам за підтримку, за  вашу увагу.

 

Слава Україні!

 

Виступ Президента України на церемонії вручення Національної премії України імені Тараса Шевченка 2018 року

9 березня 2018 року - 11:34

 

 Виступ Президента України на церемонії вручення Національної премії України імені Тараса Шевченка 2018 року

 

Шановні пані та панове!

Шановні Шевченківські лауреати!

Дорогі українці!

 

Влітку 1891 року невелика група студентів, найвідомішим з якої був Іван Липа, під час прощі до Канева заприсяглася створити українську таємну політичну структуру. Їх тоді було лише четверо  тих, хто заснував «Братство тарасівців» - ймовірно, першу на Наддніпрянщині організацію, яка поставила на порядок денний питання про політичну незалежність України. Сьогодні десятки мільйонів українців цілого світу – не лише в Україні, а й на всьому просторі від Аргентини до Австралії – члени цього Братства. Всі ми – тарасівці, всі ми – Тарасові діти.

 

Колись Генріх Гейне говорив про Біблію як «переносну Вітчизну євреїв» - з нею вони, гнані, мандрували світом. Такою самою «переносною вітчизною» для українців, куди б їх не закидала доля, був «Кобзар» Шевченка. Саме так говорив Іван Дзюба: «Шевченкова поезія давно стала найважливішим і нетлінним складником духовного єства українського народу».

 

«Кобзар», хоча його автор і не ставив таких далекоглядних цілей, -  перший і наріжний камінь в розбудові незалежної України. На ньому стоїмо й стояти будемо.

 

На кожному крутому повороті історії, особливо в годину важких випробувань, українці черпали сили із пророчих слів й думок Шевченка. Так і тепер. «Борітеся – поборете, вам Бог помагає», - з цими рядками з «Кавказу» пішов у вічність наш перший Герой Небесної Сотні Сергій Нігоян. «Вогонь запеклих не пече», - рядок із «Гамалії» супроводжував нас у найтяжчі дні Майдану під час Революції Гідності. Настав час, Шевченко одягся у військовий однострій, а його образ в стилі «мілітарі» надихає і зараз наших бійців, які боронять країну від російського агресора. «Учітеся, брати мої, думайте, читайте», - оком мудрого наставника дивиться він на дітей в абсолютно кожній українській школі.

 

Ще Іван Франко в «Нарисі історії українсько-руської літератури до 1890 року» визнав унікальну роль Шевченка у формуванні сучасної української літературної мови, яка «вибухла мов джерело чистої холодної води, заясніла невідомою доти в українськім письменстві ясністю, простотою і поетичною грацією».

 

Напередодні цьогорічних шевченківських днів Конституційний Суд України визнав неконституційним мовний Закон 2012 року. За потаємним задумом його авторів, явних і залаштункових, Закон мав довершити чорну справу творців Валуєвського циркуляру та Емського едикту. Конституційний Суд лише виписав свідоцтво про смерть того злочинного акту, де-факто ж кінець його настав кілька років тому. За час, що Закон лежав у суді, ми осучаснили мовне законодавство, воно пішло далеко вперед у зміцненні позицій української мови в абсолютно різних сферах суспільного життя.

 

Найбільш зримі вони, а точніше, чутні, - на українському радіо. Після введення в дію позаминулого року закону про квоти на радіостанціях… Пам’ятаєте, який тоді був галас?  Як нас всі звинувачували, що ми робимо неправильну справу? А зараз, дякуючи цьому Закону, ефір наповнився україномовним змістом, україномовним продуктом, а творче українське середовище буквально вибухнуло новими пісенними проектами та музичними колективами.

 

Ще один Закон, про квоти не телебаченні, лише починає діяти, але вже до початку дії Закону ми бачимо набагато більше україномовних програм на ТБ. Стали знімати та показувати україномовні серіали, нарешті. Не перероблені, а справжні – наші. Тоді як раніше у цій сфері суцільно панував російський секонд-хенд.

 

Можемо із надією говорити про відновлення національного кінематографа. І знову, нарешті це відбулося, бо відроджується він саме українською мовою. Минулого року за державної підтримки завершено 47 різножанрових фільмів. Цього року на кіновиробництво виділимо мільярд гривень, вдвічі більше, ніж попереднього. Нарешті відроджується українське кіно. Податкові та митні преференції, новітні моделі кіновиробництва – це кілька місяців тому закріпили Законом про державну підтримку кінематографії. Із приємністю очікуємо найближчим часом чимало цікавих прем’єр про наше – про Крути, про Петлюру, про АТО, про Чорнобиль. До речі, й національна Шевченкіана має поповнитися художнім фільмом «Тарас. Повернення».

 

Подивіться на прокатний успіх «Кіборгів» та багатьох інших українських фільмів. Саме це свідчить про величезний суспільний попит, який існує на «своє» українське кіно. Важливо ж не тільки, скільки знімають, але й набагато важливіше - скільки дивиться це кіно. Так от, в 2017 році в українських кінотеатрах на фільми українського виробництва глядачі купили півтора мільйона квитків. Своїми грошима підтримавши українську кінематографію. Це їх свідомий вибір. І це саме те, чому я тішусь. Напевно, це ще не так багато. Звичайно, мені і вам хотілося би, щоб це було більше, але хочу наголосити, що це майже в чотири рази більше, ніж в 2016 році! Я не маю жодного сумніву, що в 2018 році цю тенденцію ми точно продовжимо.

 

Позитивні зрушення намітилися і в українському книговидавництві. Нарешті. Я регулярно буваю у Львові, регулярно відвідую «Книжковий Арсенал», і бачу ці зміни неозброєним оком.  Політичне рішення обмежити імпорт книжок із країни-агресора та боротьба з контрабандою, якою ці книги завозилися, створили нові ніші для нашого книговидавництва, нові можливості. Дуже добре, що українських книжок зараз стає набагато більше, зросли обсяги перекладеної літератури. Люди дедалі більше, нарешті, читають українською. Однак, попри ці позитивні тенденції, якісного та кількісного ривка у книжковій галузі - на жаль, я можу це констатувати - все ще не сталося. Уряд має знайти економічні важелі для стимулювання книговидання, а письменників та сумлінних дистриб’юторів захистити від піратства і порушень їхнього права інтелектуальної власності, насамперед в Інтернеті.

 

Хочу наголосити, що новий Закон «Про освіту» також суттєво покращив умови для опанування державної мови представниками національних меншин. Твердо відстоюючи свою позицію в діалозі з сусідами, ми маємо чути думку наших міжнародних партнерів, Венеціанської комісії, і що головне – самих меншин всередині України. Ми відкриті для чесної розмови та діалогу. І це правильно, якщо ми обрали європейський шлях. Бо якщо обрали, то й чинити треба по-європейськи і обов’язково дослухатися до голосу європейських структур.

 

Протягом останніх місяців на мою адресу надійшло чимало звернень від дуже поважних осіб, в тому числі із кола тут присутніх, із закликом проголосити 2018 рік роком української мови. Скажу прямо: я не буду цього робити. Чому? Абсолютно очевидно, що року – замало. А що в 2019 році будемо робити, забудемо про українську мову? Року замало, щоб надолужити все те, що внаслідок колоніальної політики втратила українська мова. Тому, дуже дякуючи авторам петицій за активну громадянську позицію, за небайдужість, хотів би повідомити, що найближчим часом підпишу указ про розробку можливо десятирічної програми укорінення та зміцнення державного статусу рідної української мови. Я закликаю вас всіх до співпраці, до наполегливої роботи в цьому напрямку. Бо попереду – десятиліття української мови в Україні. Протягом цих десятиліть позитивні незворотні зміни мають відбутися. І ключове слово - незворотні.

 

Приклади, які я вам щойно навів, хіба не є переконливими свідченнями, що українська влада впевнено тримає курс на посилення ролі мови Шевченка в усіх сферах суспільного життя? Хіба не робимо так, як заповідав Тарас Григорович: «І возвеличимо на диво і розум наш, і наш язик»?!

 

Водночас як Глава держави, як активний учасник процесу розбудови української політичної нації, мушу дбати і дбаю про те, аби наші законодавчі ініціативи залишали широкий простір для реалізації прав тих громадян України, чиєю рідною мовою чи мовою спілкування є кримськотатарська, російська та інші мови. Так само очевидно, що влада ніколи не втручатиметься в приватну сферу і жодним чином не регламентуватиме в ній мову міжособистісних комунікацій. 

 

Переконаний, що ані в цій залі, ані в усій телевізійній аудиторії немає людей, які б не поділяли думки про те, що єдність країни є абсолютний пріоритет для кожного з нас, і влада у своїй мовно-гуманітарній політиці має зважати на цей імператив. Саме виходячи із цих міркувань, я дуже не хотів би, щоби мовне питання знову стало на порядок денний виборчої кампанії. Мова має об’єднувати, а не розколювати державу. Ми не маємо права дати пас п’ятій колоні отримати з того бодай найменший зиск на майбутніх президентських, парламентських і місцевих виборах!

 

Дуже важливо, щоб, незалежно від зусиль держави, активні громадяни забезпечували її конкурентоспроможну присутність в усіх можливих нішах, популяризували її серед носіїв інших мов з належною повагою до їхніх почуттів та громадянських прав.

 

Боротися за нашу українську мову це значить не лише вигукувати гасла та висувати вимоги до влади. Це значить купувати україномовні книги, це значить купувати квитки і ходити дивитися українські фільми, передплачувати україномовні газети, віддавати перевагу, не треба забувати, що ми у ХХІ столітті, україномовним версіям сайтів, налаштування на своїх сторінках в соціальних мережах, гуглити українською, і головне – говорити нею, говорити, і ще раз говорити. Навіть якщо ви все життя спілкувалися російською – переходьте українською. Я думаю, що це абсолютно правильний шлях.

 

Кожен має пройти свій шлях до мови, як, для прикладу, двадцять років тому зробив це я.

 

Я народився в російськомовному регіоні України. В місті спілкувалися російською, як їздив до бабці в село – спілкувалися суржиком. Декілька років прожив за межами України, де в школі вивчали лише російську і англійську. І навіть на початку 80-х, коли став київським студентом нашого Національного університету Тараса Шевченка факультету міжнародних відносин міжнародного права, ні про яку українську на цьому факультеті тоді мова не йшла.

 

Але моя українська – мій свідомий вибір повернутися до рідної мови. І цей вибір зроблений вже в доволі зрілому віці. Впевнений в тому, що це свідомий і справжній вибір кожного українця.

 

Шановні пані та панове!

 

Щиро дякую членам Шевченківського комітету за роботу, яку ви провели, щоб визначити претендентів. Адже на здобуття високої державної нагороди претендувало майже сімдесят номінантів, і лише восьмеро з них успішно подолали перегони. Вітаю ваше рішення про присудження Національної премії України імені Тараса Шевченка 2018 року. Підписаний мною указ свідчить про те, що я його підтримав.

 

Перша в переліку лауреатів – письменниця, художник – Емма Андієвська, яка, на жаль, не змогла сьогодні бути разом з нами, приїхати з Німеччини, з цілком зрозумілих об’єктивних причин. Вона належить до найвідоміших митців українського зарубіжжя. Народжена в Донецьку, більшу частину свого життя прожила за кордоном, але з Україною в серці і прожила для України.

 

Зі спогадів всесвітньовідомого славіста-мовознавця, історика та критика української літератури Юрія Шевельова відомо, як йому було непросто на кафедрах україністики в Гарвардському і Колумбійському університетах. Нині справу Шевельова  продовжує Сергій Плохій – доктор історичних наук, директор Українського наукового інституту у Гарвардському університеті, автор книги «Брама Європи. Історія України від скіфських воєн до незалежності». Це фундаментальне науково-публіцистичне дослідження історії України, видане спочатку англійською, а згодом українською мовами, уже отримало надзвичайно високу оцінку і на Заході, і у вітчизняному науковому середовищі.  Європі потрібна об’єктивна наукова правда про Україну.

 

Так само приємно назвати ім’я ще одного лауреата ‑ композитора Вікторії Польової. На думку музикознавців, її композиції – одні з найкращих у загальній картині сучасної української музики. Українська хорова музика поповнилася справжнім шедевром – хоровою симфонією на канонічні тексти «Світлі піснеспіви».

 

У номінації «Візуальне мистецтво» більшість голосів члени Комітету віддали відомому художнику, твори якого постійно експонуються в престижних галереях світу – Павлу Макову. Метафоричний, з багатьма змістами і значеннями, «Втрачений рай» – це пересторога митця, що можна загубити Батьківщину, якщо вчасно не об’єднатися. Ця пересторога, майстерно втілена виражальними засобами, засвідчує самобутній талант митця. І чому до речі нас навчав Тарас Григорович?  «Обніміте ж, брати мої, найменшого брата», - ці слова згаданий вже мною Юрій Шевельов називав «концепцією національного єднання».

 

І завершити представлення цьогорічних лауреатів Національної премії хочу іменами чотирьох творців сучасного українського документального кіно. Це – режисер циклу історико-документальних фільмів, присвячених Революції Гідності, Володимир Тихий і  співавтори фільмів: оператори Юрій Грузінов, Ярослав Пілунський і Сергій Стеценко. Ви з ризиком для власного життя фільмували переломні події в історії України, ловили на камеру моменти героїзму українців. Я хотів висловити вам, друзі, і всьому творчому об’єднанню «Вавілон’13» вдячність і за мужність, і за високий професіоналізм.

 

В березневі шевченківські дні вже далекого п’ятдесят восьмого року Іван Багряний писав, що справжнім пам’ятником Шевченку мають бути не гори глини й ріки липкого єлею, не брили холодного граніту й мертвотної бронзи, а «вогонь свободи, тріумф розкованої нації, здійснення великої ідеї великого Пророка – «своя (українська) хата» й «своя (українська) правда» в ній.

 

Незалежна Україна – найкращий монумент Шевченку.

 

Ще раз вітаю лауреатів із присудженням Національної премії і щиро зичу усім – міцного здоров’я, щастя, благополуччя, творчого натхнення та нових досягнень на благо нашої Вітчизни.

 

Слава Шевченку!

 

Слава Україні!

 

  Виступ Президента України Петра Порошенка на прес-конференції на тему: «Виклики – 2018»

28 лютого 2018 року - 16:06

 

 Виступ Президента України Петра Порошенка на прес-конференції на тему: «Виклики – 2018»

 

Шановні журналісти!

 

Дорогі українці, які дивляться нас он-лайн та по телебаченню!

 

Відлік нового політичного сезону в Україні традиційно ведеться із лютого, коли розпочинається чергова сесія Верховної Ради України. Формально вона відкрилася ще шостого, але лише вчора розпочалися повноцінні пленарні засідання.

 

Як Президент разом з усім суспільством очікую від парламенту важливих рішень, - причому вже протягом найближчих тижнів. Рішень з кадрових питань. Йдеться про голосування за голову Національного банку України. Ми маємо звернення наших міжнародних партерів, Міжнародного валютного фонду. Мені дуже приємно, що під час зустрічі фракції пообіцяли підтримати запропонованого мною кандидата на посаду Голови Національного банку України. Це дуже важливо для країни.

 

Найближчим часом я чекаю і, нарешті, призначення повністю оновленого складу Центральної виборчої комісії. Ми перевищили вже цей термін. Впевнений в тому, що кандидатури, які пройшли ретельне обговорення у фракціях. Також сподіваюсь, що Парламент підтримає мою пропозицію.

 

Дуже важливо, щоб ми завершили доукомплектування Конституційного Суду. Я днями призначив представників від Президента, які пройшли конкурсний відбір і також чекаю результативного голосування в Парламенті. Важливо, що також відбулося призначення аудитора НАБУ, омбудсмена та нового складу Рахункової палати. Бачите скільки питань треба вирішити вже і зараз. Це потребує консолідованої і об’єднаної позиції парламенту і коаліції.

 

Я дуже задоволений, що нарешті вчора Парламент включив до порядку денного мій закон про Антикорупційний суд. Сьогодні, як мені повідомили, комітет розглянув мій законопроект і рекомендував його для прийняття у першому читанні. Буду дуже щасливим, якщо на найближчих засіданнях у першому читанні цей законопроект буде прийнятий. Це б відкрило шлях до максимально широкого обговорення цього документу і остаточного його ухвалення на цій сесії вже за декілька тижнів. Єдине що, дискусія не має виходити за рамки Конституції, українського законодавства і врахування рекомендацій Венеціанської комісії, де саме так і зазначено. Впевнений в тому, що зараз це стало вже лакмусовим папірцем і Україна має скласти цей іспит. Всі зараз з нетерпінням чекаємо рішення Верховної Ради.

 

Не так багато залишилося часу до 1 квітня. Ні, це не те, про що ви подумали. Це – кінцевий термін заповнення електронних декларацій за рік, що минув. Відтак, слід якнайшвидше зробити крок назустріч громадянському суспільству. Я декілька раз наголошував, що законопроекти, які я передав ще минулого літа до Верховної Ради, які передбачають заміну принципів електронного декларовану для антикорупційних активістів, скасування кримінальної відповідальності, перехід на європейські принципи звітності, і зволікати з відповідним рішенням далі нікуди. Збирати голоси за ці законопроекти, рівно як за Антикорупційний суд, не просто. Зі свого боку я зробив все що від мене залежить. Звертаюся до Верховної Ради, звертаюсь до коаліції, щоб переконати народних депутатів підтримати ці надзвичайно важливі рішення.

 

Я також розраховую і на підтримку самих активістів, засобів масової інформації, парламентської та позапарламентської опозиції - лише об’єднавши зусилля, ми можемо прийти до позитивного рішення.

 

Під час минулої сесії, з вересня по січень, коефіцієнт корисної дії співпраці з парламентом, на мою думку, виявився достатньо високим. Ухвалили пенсійну реформу, ухвалили освітню реформу, ухвалили медичну реформу. Проголосували надзвичайно важливий закон про сільську медицину, проголосували кодекси і створили новий Верховний Суд, який нарешті почав працювати.

 

Дуже важливі кроки зроблені в напрямку децентралізації. Децентралізація - одне з моїх ключових передвиборчих зобов’язань, - стала реальністю і вже приносить перші плоди для територіальних громад і в інтересах місцевих громад.

 

Від багатьох інших реформ більшість українців, на жаль, поки що не відчувають позитивного ефекту, бо життя українців значно не покращилося. Рівень життя, підкошений війною та економічною агресією, тільки-но починає відновлюватися, і темпи надто повільні. І мене, як Президента, це не влаштовує.

 

Але про те, що зміни помітили, визнали та оцінили у світі, свідчить багато факторів - старт безвізового режиму, яким вже, станом на зараз, скористалися півмільйона українських громадян, які не отримували віз, отримавши біометричні паспорти вільно подорожують світом, до речі - не лише Європейським Союзом.

 

Я прошу – не слухайте тих, хто намагається «накаркати» призупинення безвізу. Це – те ж саме коло «прогнозистів», які пророчили, що нам його ніколи не дадуть. Більше того, писали листи, зверталися до країн-членів Євросоюзу, до Європейської Комісії, до Європейської Ради з проханням не надавати нам безвізового режиму.

 

І більшу частину своєї каденції поклав на те, аби разом з вами вибороти це законне право кожного українського громадянина. І не допущу жодних дій, які б дали підстави поставити його під сумнів!

 

Більше того, в моїй команді ми зараз обговорюємо пропозицію «заякорити» в Конституції європейську та євроатлантичну інтеграцію. Обидві ідеї, як свідчать опитування громадської думки,  є консолідуючими, користуються широкою підтримкою у суспільстві. В той же час, коли  піднімають голову антиєвропейські політичні сили, які прагнуть реваншу, на мою думку, поправки до Основного закону могли би стати страховкою від будь-яких несподіванок та імперативом для всіх політичних сил на роки вперед. Прагнення до членства в Євросоюзі та НАТО можна було би зафіксувати в Преамбулі до Конституції, для чого достатньо підтримки двох третин конституційного складу Верховної Ради України. Останні голосування законопроектів, які стосуються питань національної безпеки і оборони дають мені підстави для стриманого оптимізму.

 

Ще одним індикатором позитивного ставлення євроатлантичної спільноти до  України стали надважливі рішення з боку наших партнерів Сполучених Штатів, Канади, багатьох інших країн, які надають нам можливість отримувати сучасну високоефективну оборонну зброю. Пам’ятаєте скільки було розмов, що нам її не дадуть. Всупереч негативним передбаченням багатьох експертів, ми налагодили продуктивний діалог з новою американською адміністрацією, з нашими партнерами з інших країн і тримати Україну серед пріоритетів зовнішньої політики інших ключових наших партнерів нам вдалося. А тим нашим опозиціонерам, які у закутках міжнародних конференцій роблять селфі з російськими послами, хотів би пояснити, що дипломатичні перемоги куються не тільки і не  стільки в конференц-залах, а в кабінетах для переговорів, - часом дійсно важких та виснажливих.  

 

Владі є чим прозвітувати і в інших питаннях, особливо якщо порівнювати сьогоднішній стан речей з тією багатоплановою катастрофою, в лещатах якої країна перебувала в 2014 році. Але я запросив вас не для того, аби похвалитися про досягнення. Хотів би поговорити про серйозні виклики, які стоять перед країною в поточному році.

 

Безумовно, ключовим з них продовжує залишатися  – це війна Росії проти України. Ціна агресії для агресора зростає завдяки зміцненню Збройних Сил України і продовженню політики санкцій проти Москви. Це, звичайно, значно зменшує ризик повномасштабної агресії росіян по всіх азимутах, але аж ніяк не зводить цю загрозу до нуля. Тому наша армія має забезпечити безпеку по всій лінії державного кордону. Посилення її бойової спроможності залишиться моїм головним пріоритетом як Верховного Головнокомандувача Збройних Силу України. Наші Збройні Сили слід укріпити настільки, щоби вони були не лише обороноздатними, але й спроможними звільнити окуповані території. Це – наше безумовне право, і воно має бути забезпечене достатнім військовим потенціалом.

 

Але звичайно ж, пріоритетним, - більш в того, в даний час і безальтернативним – ми вважаємо саме мирний, політико-дипломатичний спосіб відновлення територіальної цілісності. Будемо дотримуватися Мінських домовленостей і наполегливо добиватися розміщення миротворчої місії ООН на прийнятних для України умовах.

 

Миротворці – важлива складова мирного відновлення суверенітету та територіальної цілісності і незалежності нашої держави. Хочу всім нагадати, що цю ініціативу я озвучив ще 2015 року, і, на жаль, лише тепер вона здобуває дедалі більшу підтримку серед наших партнерів. Бо левова частина тодішніх країн-членів Ради безпеки ООН була набагато стриманіша. І сьогодні вже  навіть країна-агресор її вже не відкидає, - хоча деталі, які вона наразі пропонує, це саме ті деталі, про які й кажуть, що в них криється диявол.

 

Дуже важливе прийняття Закону про відновлення державного суверенітету на окупованій частині Донбасу. Цей Закон набув зараз чинності. Найближчим часом, згідно його вимог, я проведу  реорганізацію управління підрозділами Збройних Сил на Сході. 

 

Хочу привернути вашу увагу, що сьогодні я подав до Верховної Ради ключовий, стратегічний, фундаментальний проект Закону «Про національну безпеку». Хочу наголосити, що він багато місяців розроблявся в тісний координації з нашими партнерами по НАТО. Він передбачає перехід нашого безпекового сектору на стандарти НАТО, впровадження демократичного цивільного контролю за армією, правоохоронними органами  та спецслужбами. І навіть, я дуже довго коливався, але прийняв рішення, що навіть під час війни ми маємо прийняти призначення цивільного міністра оборони, розділити позиції Головнокомандувача і начальника Генерального штабу. Зробити низку величезних реформ для того, щоб перевести країну на стандарти НАТО і імплементувати норми, які зазначено у Стратегічному оборонному бюлетені, який був затверджений Указом Президента.

 

Лише рухаючись політико-дипломатичним шляхом, можемо розраховувати і на міцність проукраїнської коаліції. Українським дипломатам дуже непросто інколи вдається добиватися продовження санкцій, і ще жодного разу це не сталося автоматично. Наші партнери: глави держав, керівники урядів, лідери правлячих коаліцій, які обстоюють спільні європейські цінності,  часто-густо мають справу з потужною політичною опозицією, з протидією, в тому числі ділових кіл, які зазнають збитків через не допуск на російський ринок. Врешті-решт, визначальною в демократичному суспільстві є позиція виборців, а їм, цілком природно, своя сорочка набагато ближча до тіла, а не наша вишиванка.  

 

Ще хотів би наголосити, що головним викликом є соціальний: бідність, низький рівень та незадовільна якість життя переважної більшості українців. Люди цим абсолютно природно що розчаровані. Я це незадоволення розумію і повністю поділяю. 

 

З одного боку, чотирнадцятий рік як згадаєш - здригнешся.  Ми отримали у спадщину нереформовану, відсталу економіку, смертельно хвору банківську систему, де рівень проблемних кредитів перевищував 70% - банківська система фактично була банкрутом, порожній казначейський рахунок, порожній бюджет.

 

Далі – напад з боку Російської Федерації, незаконна анексія Російської Федерації сьогодні, 28 лютого – саме в цей день рівно чотири роки тому я був у Криму і на власні очі бачив цих маленьких «зелених чоловічків», які оточили кримський парламент і розпочали анексію. І треба було шукати кошти на оборону в умовах, коли в наслідок окупації ми втратили більше двадцяти відсотків промислового потенціалу нашої держави.

 

Окремим елементів гібридної війни було агресивне закриття для України російського ринку, який колись поглинав більше третини українського експорту. А ще, хотів би наголосити, нам відключили газ, нам перекрили транзит в треті країни. Все це є елементом гібридної війни Російської Федерації проти суверенної і незалежної України.

 

Але ми вистояли! Та все одно не полишає відчуття, що зробили не все, що могли. Так, ми відновили економічне зростання. Два відсотки плюс до ВВП чи трохи більше двох відсотків – це, звичайно, краще, ніж 15 мінус, чи не так? Але очевидно, що досягнуті темпи є категорично неприйнятними і недостатніми, щоби забезпечити не символічне, а відчутне зростання заробітних плат і пенсій. Їх замало, щоби дати кожному українському громадянину якісну освіту, медицину, гарантувати безпеку.

 

Безумовно, що економіка – це сфера відповідальності Кабінету Міністрів, українського Уряду, сформованого парламентською коаліцією. Але Президент як гарант конституційних прав і свобод громадян, безумовно, повинен забезпечити спільну і ефективну діяльність Верховної Ради, Кабінету Міністрів, в тому числі і для покращення підприємницького клімату, інвестиційного клімату і залучення інвестицій, модернізації виробництва та прискорення зростання, створення нових робочих місць, підвищення рівня життя. І щоб забезпечити досягнення цих цілей, я готовий до вирішення найскладніших задач, які тільки можуть виникнути на нашій українській політичній шахівниці. А, по-друге, я буду активно користатися президентським правом законодавчої ініціативи.

 

Хочу привітати, бо сьогодні зранку голова парламентського комітету з питань податкової політики Ніна Петрівна Южаніна завершила разом з великою робочою групою розробку і оприлюднила, нарешті, для широкого громадського обговорення проект закону про Національне бюро фінансової безпеки. Створення цього національного бюро - насамперед як аналітичної структури – ми цим створенням повністю відріжемо всі без виключення інші силові структури від пасовища, на якому вони вже десятиліттями доять український бізнес. На гарматний постріл після прийняття цього закону не можна буде підійти нікому до платника податків. Несплатою податків буде займатися лише це Бюро, а нове покоління підприємців не знатиме, що то таке та податкова міліція, поліція чи інквізиція.

 

Хочу поінформувати, що в п’ятницю на Нацраді реформ ми розглянемо проект закону «Про валюту». Він замінить декрети початку 90-х, двадцятилітньої давнини… і це на мою думку буде революційний закон, який лібералізує валютне регулювання відповідно до Угоди про асоціацію, приведе його у повну відповідність із нормами Євросоюзу. Зміна філософії: принцип – «дозволено все, що прямо не заборонено законом».

 

Готовий до внесення до Парламент і законопроект про податок на виведений капітал замість податку на прибуток. Бо податок на прибуток сьогодні єдиний, при обчисленні якого залишається широкий дуже широкий простір для свавілля з боку перевіряючих і податкових органів. Насправді це не закон, а настрій. Апетит інспектора визначають, що можна віднести на собівартість, а що ні. І я пропоную, щоби оподатковувалась лише та частина, яка виводиться, частина прибутку для споживання, яка не спрямовується на створення чи розширення виробництва.

 

Це буде дуже сильнодіюча ін’єкція для економічного зростання. І, до речі, щеплення потужне від корупції, бо простота адміністрування позбавить контролера можливості вирішувати, що віднести на собівартість, якою має бути структура видатків та технологія виробництва та інші питання, до яких перевіряючи не повинні мати ніякого відношення.

 

Концепція законопроектів про Національне бюро фінансової безпеки і про податок на виведений капітал, ви пам’ятаєте, багато з вас були цих зустрічах, ми обговорювали на зустрічі з бізнес-асоціаціями, робили це спільно з урядовцями, була вона і 1 грудня, і пізніше. Там же я озвучив ініціативу про продовження мораторію на перевірки для малого і середнього бізнесу. В Уряді, на жаль, поки що зволікають з цим, але звертаюся до Уряду, щоб врахували ці мої пропозиції.

 

Ми повинні зробити цей та інші кроки, щоби на ноги знову підвівся середній клас, по якому найсильніше вдарили всі випробування останніх років. І на відміну від найзаможнішого прошарку, він, цей середній клас, не мав жирових запасів, які б дозволили пережити «важкі часи». І на відміну від найбідніших, його обійшли субсидіями. От і виходить, що середина просіла найбільше.

 

А саме середній клас є гарантом демократичного характеру політичної системи. Саме він є тією скелею, об яку розбиваються каламутні хвилі популізму. В політиці як в звичайному житті: чим важча ситуація, тим менше дослухаються до традиційної медицини, тим більше, що попит на знахарів, ворожок, мольфарів і навіть «апостолів».

 

Популізм та отаманщина – ще два виклики, які стоять перед нами так само гостро, як і сто років тому, коли Україна через брак внутрішньої єдності стала здобиччю агресора та втратила незалежність. Місія моя, як Президента, місія моєї команди – не допустити повторення тих помилок. Я впевнений, що ця місія – можлива, ба більше – ця місія неминуча і безальтернативна.

 

Я захищу країну від безвідповідальних популістів, - навіть попри те, що вони уклали таємний союз з контрреформаторами і реваншистами. І деяких професійних борців за «щастя народу» корупціонери-втікачі щедро частують грошима з-за кордону, при чому ж  вкраденими у українців. Ми, на жаль, поки що не все змогли повернути до бюджету, але і ця робота триває.

 

І я впевнений, дорогі мої, що все буде добре. І щоб додати вам оптимізму я скажу, що сьогодні ми очікуємо декілька добрих новин. Сьогодні європейська комісія має прийняти, або вже прийняла рішення про пропонування Україні нової програми макрофінансової допомоги – ми чекаємо, нарешті, зі Стокгольму. Я маю сподівання, щоб це відбулося саме сьогодні – не виключено, що під час нашої прес-конференції. І я впевнений – все буде добре. Думаю, що перейдемо до запитань.

 

 

Виступ Президента України на урочистому зібранні з нагоди Дня Соборності України та 100-річчя проголошення незалежності УНР

22 січня 2018 року - 12:54

 

 Виступ Президента України на урочистому зібранні з нагоди Дня Соборності України  та 100-річчя проголошення незалежності  УНР

 

Виступ Президента України Петра Порошенка

 

на урочистому зібранні з нагоди Дня Соборності України

 

та 100-річчя проголошення незалежності

 

Української Народної Республіки

 

 

 

«Однині Українська Народна Республіка стає самостійною, ні від кого незалежною, вільною, суверенною державою українського народу…».

 

«Однині воєдино зливаються століттями одірвані одна від одної частини єдиної України – Західно-Українська Народна Республіка… і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснилися віковічні мрії, якими жили і за які вмирали кращі сини України.

 

Однині є єдина незалежна Українська Народна Республіка».

 

Ваша Святосте, ваші блаженства!

 

Високоповажні панове дипломати!

 

Шановні члени українського Парламенту і українського Уряду!

 

Дорогі співвітчизники, громадяни України та українці всього світу!

 

Слова, якими я розпочав свій виступ, виглядають як суцільний текст. Другий абзац органічно випливає з першого, а третій – логічний висновок з перших двох. А насправді це - витяги з різних документів. І між ними помістився цілий рік драматичних подій, які змінили Україну, змінили Європу і змінили весь світ. Це - фрази з Четвертого Універсалу Центральної Ради та з Акта Злуки. Акт урочисто виголосили 22 січня 1919 року на Софійському майдані. А Універсал ухвалили роком раніше. І в ці дні, разом із Днем Соборності, ми з вами відзначаємо сто років проголошення незалежності Української Народної Республіки.

 

Важко навіть уявити, наскільки стрімко мінялася тоді ситуація в Європі. Ще чотирнадцятого року дехто з провідних діячів майбутньої української революції значився серед активістів всеросійської спілки земств і міст, яка збирала кошти на допомогу війську Російської імперії. Після окупації нею Галичини міністр закордонних справ Росії Сергій Сазонов заявив про «чудову нагоду позбутися українського руху раз і назавжди»… Схоже, у них про це марять всі міністри закордонних справ.

 

Зараз нам здається, ніби наші предки зволікали з рішенням про незалежність. «Як так, - задаємося ми питанням, - що Центральна Рада державну самостійність задекларувала майже наприкінці свого існування?»… Виникає питання: «Чому аж Четвертим, а не Першим Універсалом?» - думаємо ми. Насправді, раніше за Україну незалежність при розпаді імперій проголосила лише Фінляндія. Країни Балтії, Центральної Європи та Балкан зробили це вже пізніше за нас. Тільки от вони втримали цю незалежність, а ми – ні! І насамперед про те, чому так сталося, нам і слід сьогодні з вами замислитися.

 

«І було би помилкою, - ще раз нагадаю слова відомого історика Івана Лисяка-Рудницького, - говорити про поразку української революції. Вона не досягла своєї остаточної мети, але внутрішньо переродила суспільство України…». На фундаменті тієї революції розвивалося «і дальше українське життя».

 

І можу сказати, що без Четвертого Універсалу не було і би Акта проголошення незалежності. Якби наші славні предки далекого 1918 року не посіяли зерна ідеї незалежності, вона б ніколи не розрослася до майже одностайної підтримки на референдумі 1991-го року.Символічно, що прапор, герб, гімн, гривню, певною мірою єдиний стандарт літературної державної мови ми прийняли у спадок з тих часів. Рівно як і академію наук і національний архів, україномовні школи та університети. І незалежну від Москви Українську Православну Помісну Церкву.

 

Четвертий Універсал та Акт злуки належать до числа найважливіших документів національно-визвольних змагань. Повертатися у своїх виступах до тих подій мені випадало вже неодноразово. І я про них говорив і в Київському національному університеті імені Шевченка – у лекції, присвяченій сто п’ятдесятій річниці від дня народження Михайла Грушевського. І у виступі з нагоди сторіччя Центральної Ради; і в соту річницю проголошення УНР; і на прийнятті на честь століття української дипломатичної служби; і у привітанні зі сторіччям проведення Першого Курултаю кримськотатарського народу.

 

Днями відзначимо соті роковини подвигу Героїв Крут, не за горами - сто років Соборності, інші важливі і пам’ятні дати тієї доби.

 

Скажіть мені, а для чого така увага до історії?

 

Дозвольте пояснити. Я не збираюся ставати професором історії. І абсолютно не маю наміру диктувати історикам бачення тих давніх подій. Я не хочу категорично давати персональних оцінок політичним діячам того часу. В надзвичайно складних обставинах вони приймали епохальні рішення і припускалися важких помилок. За все це вони і славу розділяють одну на всіх, і відповідальність несуть спільну. А наш з вами обов’язок – зробити правильні висновки з уроків історії.

 

Минулого року «Спогадами» Павла Скоропадського я був настільки вражений, що наполегливо радив прочитати її всім політикам, урядовцям, депутатам. Мені ж на день народження подарували контрпропагандистську брошуру Симона Петлюри, яка має символічну назву «Московська воша». Вона, хочу наголосити, зовсім не ксенофобська, бо є в ній і самокритичний розділ «Свої гниди».

 

Думаю, повчально було би погортати ще й Махна. Єдина, напевно, постать в історії, яка, як твердять деякі вчені, на власних грошах друкувала офіційний дозвіл їх, ці гроші, фальшувати. Руйнівний феномен Отаманщини слід аналізувати, - тим більше, що охочі її реанімувати є і зараз, в ці часи деякі популісти.

 

Грушевський, Скоропадський, Винниченко, Петлюра… Історик, генерал, письменник, публіцист, яких доля висунула на роль батьків-засновників сучасної нації. І у кожного з них – своя правда. Історія не знає умовного способу, але в чому я певний, так це в тому, що, якби всі ці беззаперечно видатні постаті спрацювали як одна команда, Україна не втратила би незалежності. В чому переконався зараз, під час відвідання музею Києва, де є виставка історичних документів, які демонструють рішення, які приймалися в ті часи. Впевнений в тому, що якби всі ці особистості, беззаперечно видатні постаті, працювали як одна команда. Україна б не втратила своєї незалежності. Я в цьому впевнений напевно.

 

Ubi соnсоrdia ibi victoria. Де злагода, там перемога. І ця мудрість, закарбована у крилатому латинському вислові, відтак була відома ще в давньоримські часи. І це саме те, що наші предки недооцінили сто років тому.

 

Головне, що не дало тоді постати українській незалежній державі – брак внутрішньої єдності, політичні чвари, анархія.

 

Комуністично-більшовицька демагогія – те, що тепер називається популізмом, - замість того, щоб консолідувати нас в єдину націю, розпалювала класову та соціальну ненависть між різними верствами суспільства.

 

Фантазії про безбуржуазність української нації; неповага до права власності; право сили, а не сила права, брак компетентності та управлінського досвіду; перевага ідеологів над технократами – все це аж ніяк не сприяло українському державному будівництву. Калейдоскопічні зміни урядів, змови і постійні заколоти не залишали шансів на успіх нашої справи. За чотири роки влада в Києві змінилася, уявіть собі, за чотири роки - понад десять разів – поки врешті-решт не дісталася Кремлю на цілих сімдесят один рік.

 

Через брак міжнародної підтримки Україна в ті часи залишилася сам-на-сам з агресором. Власного ж боєздатного війська створити так і не встигли, бо надто пізно втямили, наскільки Україні потрібно військо. Парадокс: але в дні ухвалення Четвертого Універсалу більшовики вже наступали на Київ, лічені дні залишалося жити героям Крут, і навіть це не завадило авторам документа закарбувати на папері свою ідею  «розпустити армію зовсім».

 

В ті роки ще не існувало такого терміну як "фейкові новини", але відповідною технологією російська влада володіла вже тоді. Колишній Голова Уряду Ісаак Мазепа писав, що більшовики мали-таки рацію, коли згодом хвалилися, що Україну вони опанували не так збройною силою, як "силою своєї пропаганди серед дезорієнтованих українських мас". То ж хіба для нас тепер не важливо знайти спосіб, як протидіяти поширенню  російських фейків в українському інформпросторі?! Іноді їх не без задоволення тиражує наша опозиція. Час від часу на них клюють навіть ті  медіа, які позиціонують себе як глибоко українські, патріотичні та європейські. 

 

Відповідь на запитання, як боротися з російською пропагандою, яка підриває суверенітет та демократію у всьому світі, зараз це вже визнано, шукають на рівні Євросоюзу та його окремих членів. Ми координуємо наші зусилля зовні з нашими партнерами, а всередині країни я розраховую на саморегуляцію та пропозиції з боку української медіа-спільноти.

 

Ми засвоїли уроки. Ми усвідомили помилки. Ми не допустимо їх повторення. Я переконаний, нам вистачить розуму і сил, щоби політичну боротьбу всередині країни утримувати в межах європейських стандартів стосунків влади та опозиції. Це потрібно для того,  щоби ворог не зміг підірвати нас із середини; щоби п'ята колона не підняла голови; щоби отаманщина не руйнувала основ державності і демократії.

 

Я хочу наголосити, ми не будемо виконувати пункту Четвертого Універсалу про розпуск війська. Я хочу наголосити, що Україна вже готова дати жорстку військову відсіч агресорові в разі його спроб піти у наступ.

 

У боротьбі з агресором ми відчуваємо потужну підтримку наших міжнародних партнерів. І це – принципова позитивна відмінність сьогоднішньої ситуації від тієї, що існувала сто років тому.  

 

Напередодні Дня Соборності Верховна Рада ухвалила надзвичайно важливий Закон «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях».  Мою президентську стратегію, мої пропозиції щодо реінтеграції окупованих територій України.

 

Я дуже дякую за це Верховній Раді, Вам, пане Голово.  І для мене дуже важливо було, що закон набрав майже конституційну більшість голосів. У фінальному голосуванні його підтримали навіть ті політичні сили, які за день до цього його дуже гостро критикували, критикували і президентський проект, і кінцеву версію. Наголошували і відмовлялися голосувати в першому читанні.

 

Я думаю, що це стало важливим прикладом відповідальної консолідації владних та опозиційних політичних сил у питанні, що стосується нашого спільного національного інтересу. Де не може бути компромісів – у питаннях суверенітету, територіальної цілісності, незалежності нашої держави. Це – приклад, коли міркування міжпартійної боротьби принесено в жертву загальнодержавній справі.

 

Агресору не подобається, коли його називають агресором. Окупанту неприємно, коли на окупацію кажуть окупація. На злодії шапка горить, і він хоче уникнути міжнародної відповідальності за свої злочини. Рефлексія Москви зайвий раз переконує, що ми прийняли правильний Закон. І хочу чітко заявити – я підпишу його, щойно він надійде з українського Парламенту.

 

Цей Закон фіксує право України на самооборону відповідно до статті 51 Статуту ООН і деталізує механізм його реалізації. Але, водночас, він підтверджує пріоритетність мирного, політико-дипломатичного врегулювання. Хочу наголосити окремо, ані дух, ані буква цього Закону не суперечать Мінським домовленостям, як це хоче представити Москва. На відміну від Росії, яка шукає будь-який привід, аби їх не виконувати, Україна неухильно дотримується і буде дотримуватися своїх міжнародних зобов’язань. Я адресую це до дипломатів, присутніх в цьому залі, дуже прошу передати цей меседж у свої столиці.

 

Для нас же ухвалений закон цінний насамперед тим, що він є по суті технологією повернення окупованих територій під суверенітет України. Радісне свято Дня Соборності буде для українців із гірким присмаком доти, доки чобіт російського окупанта топче українську суверенну землю Криму та Севастополя, Донеччини та Луганщини.

 

Дорогі українці!

 

Досвід визвольних змагань 1917-1921 років має ще один важливий для нас вимір. Він вчить, що соціально-економічні проблеми слід вирішувати вчасно та ефективно. На сто відсотків незворотною наша незалежність стане тоді, коли ми доведемо усьому світові, а насамперед самим собі, що ми стали успішною країною успішних людей.

 

Переживши найболючіший шок, який спричинили війна та економічна агресія з боку Росії, ми повертаємося на шлях відновлення й розвитку.

 

Маємо подолати зовнішню агресію, розбудувати європейську Україну, і передати її в надійні руки наших дітей та онуків.

 

Це – наша місія, і вона абсолютно реальна і можлива.

 

Вітаю всіх із Днем Соборності і сотою річницею проголошення державної самостійності УНР!

 

Особлива подяка – нашим воїнам, які на фронті захищають соборну Україну.

 

Особливі вітання – громадянам України, які живуть зараз в умовах російської окупації. Кожен день розлуки, яким би важким він не був, все таки наближає нас до неминучого воз’єднання.

 

Слава нашій Вітчизні – єдиній, соборній, неподільній!

 

Слава Україні!

 

http://www.president.gov.ua/news/vistup-prezidenta-ukrayini-na-urochistomu-zibranni-z-nagodi-45530

 

 

Звернення Президента України на Традиційній зустрічі з главами дипломатичних представництв іноземних держав та міжнародних організацій, акредитованих в Україні

16 січня 2018 року - 23:02

 

 Звернення  Президента України на Традиційній зустрічі з главами дипломатичних представництв іноземних держав та міжнародних організацій, акредитованих в Україні  

 

ЗВЕРНЕННЯ

 

Президента України Петра Порошенка на Традиційній зустрічі з главами дипломатичних представництв іноземних держав та міжнародних організацій, акредитованих в Україні

 

(Київ, 16 січня 2018 року)

 

Ваші Високоповажності,

 

Шановний пане Спікере, Шановний пане Прем’єр-міністре,  

 

Пані та панове, 

 

Дорогі друзі,

 

Щиро вітаю вас з Новим роком!

 

Нехай 2018-й стане роком миру, благополуччя для усіх нас, роком розвитку та прогресу для держав та народів світу! 

 

 

 

Дорогі друзі,

 

Сьогодні ми вперше зустрічаємося у новому, відреставрованому Маріїнському палаці.

 

Багато років цей шедевр архітектури, на жаль, поступово деградував.

 

Нині цей палац отримує нове життя після реконструкції.

 

Як і Україна сьогодні – через реформи.

 

Я надзвичайно радий, що саме іноземні дипломати є першими, хто бере участь в урочистостях у цій чудовій будівлі після проведеної реконструкції.

 

 Ми входимо у важливий і символічний рік – сторіччя з початку глибоких демократичних змін не лише в Україні, а й в усій Європі.

 

У 1918 році в результаті падіння імперій десятки націй відновили чи здобули свою незалежність.  

 

Це були народи Центральної Європи, Балтійського та Балканського регіонів.

 

Це були також народи, які перебували під ярмом царської Росії.

 

Хотів би щиро привітати з цим ювілеєм всіх наших друзів, для яких події, що відбулися сто років тому, стали важливим етапом державотворення.

 

Сьогодні, однак, йдеться не лише про відзначення тих подій, але й, насамперед, про усвідомлення уроків історії, які вони нам дали.

 

З позицій нинішнього дня є чимало паралелей. 

 

Той самий епіцентр дестабілізації в Європі.

 

До болю схожі божевільні ідеї, що рухали тоді більшовицьку Росію і Росію нинішню.

 

Не менш подібними є й цинічні методи її агресії. 

 

Тоді, як і зараз, молода Українська держава стала об’єктом російського нападу тільки тому, що хотіла бути вільною та незалежною.

 

В ненависті проти України, що червона, що біла Росія, демонстрували вражаючу єдність.

 

Тоді нам забракло належної міжнародної підтримки. Нас не почули у Версалі.

 

Що з цього вийшло - сьогодні усім нам відомо: багато десятиліть шантажу, окупацій і терору з боку радянського режиму, які торкнулися багатьох народів світу.

 

Це і пакт Молотова-Ріббентропа. Це і Ялтинський повоєнний поділ на зони впливу і залізна завіса… Це і агресія Москви проти Угорщини та Чехословаччини, проти Молдови, Грузії та України.

 

Не втомлюся повторювати, що якби демократична Європа тоді не спокусилася на підступні компроміси з більшовицькою Росією, і незалежну та демократичну Україну вдалося б зберегти, багатьох трагедій 20 століття у світі вдалося б уникнути.

 

Так само не втомлюся закликати своїх співвітчизників, прибічників опозиції: треба балансувати градус внутрішньополітичної боротьби з урахуванням ситуації на нашому східному кордоні.

 

Антураж порожніх наметів навколо цього палацу, які ви, шановні гості, побачили, - це наочне свідчення псевдо-політиків, які втратили відчуття балансу та збанкрутіли. 

 

Це також свідчення того, що українці – мудрі, і вони не дозволять, щоби російська диктатура скористалася українською демократією в своїх імперських цілях.       

 

 

 

Дорогі друзі,

 

Уроки з подій сторічної давнини мусимо винести не лише ми, в Україні, але й вся демократична спільнота, увесь цивілізований світ.

 

Перший урок полягає в тому, що демократичні цінності не можуть бути предметом торгів і компромісів.

 

Перефразовуючи Черчілля, я б сказав, що, якщо, обираючи між комфортом і демократичними цінностями, ми обираємо комфорт, то, врешті-решт, втратимо і те, й інше.

 

Другий – спроби умиротворення агресора завжди, без усіляких винятків, ведуть до зростання його апетитів і, як результат, нової агресії.

 

Тому необхідність жорсткої, безкомпромісної відсічі тим, хто грубо порушує норми міжнародного права, сьогодні є очевидною.

 

Третій урок – Кремлю ніколи не можна вірити, під які режими він себе не маскував би – царський, комуністичний чи псевдо-демократичний.

 

Історія, в тому числі й останніх 100 років, свідчить, що агресія, брехня, маніпуляції, репресії і придушення свободи слова – так чи інакше присутні в різних формах цієї держави.

 

Завдання цивілізованого світу – передбачити надійні запобіжники, засоби ізоляції для того, щоб цей спрут не мав можливості і потенціалу простягати свої агресивні щупальця за межі своїх кордонів. В тому числі і за допомогою фейкових новин.

 

І ще один урок, який неодноразово підтверджений історією.

 

І про який, на жаль, добре знають у Москві.

 

Найдієвішим запобіжником проти відродження імперських амбіцій і апетитів Росії є демократична, успішна і незалежна Україна.

 

Все, що сьогодні робить Росія в Україні, має одну-єдину мету: повернути нас у свою так звану «сферу впливу», знищити українську державу як таку.

 

Україна сьогодні на передовій.

 

Я багато разів говорив про це, але повторю це ще раз: саме українська армія ціною життів своїх героїв захищає мир, стабільність і демократію в Європі.

 

Саме в Україні продовжується творення Європи. Ми більше не є мультивекторною нацією. Ми - це нація з нашими власними українськими прагненням.

 

Ви не знайдете жодної іншої країни в усьому світі, яка б зіштовхнулася з таким грандіозним викликом та змогла добитися результатів на обох напрямках - на фронті протидії російській агресії, і на фронті необхідних реформ.

 

Без підтримки наших міжнародних партнерів реалізувати це було б неможливо.

 

Слова щирої вдячності я адресую насамперед нашим друзям в Європейському Союзі за великі досягнення. Це є наші спільні досягнення, а не лише українського Президента, українського Уряду та українців.

 

Минулого року нам вдалося вписати яскраву сторінку до історії інтеграції України до ЄС.

 

Розпочала працювати на повну силу Угода про асоціацію.

 

Було запроваджено довгоочікуваний безвізовий режим.

 

Це принципово змінило правила гри та не лише заякорило Україну в бухті ЄС, але й відкрило нові перспективи для безвізових подорожей до інших країн світу з так званого «білого списку ЄС».

 

Цього року ми маємо досягти успіху в реалізації пропозицій, про які ми домовилися з ЄС у контексті наступних кроків нашого поступового зближення – чи то торгівля або енергетика, чи то мобільність або цифровий ринок.

 

Ми невтомно працюватимемо над цим порядком денним.

 

Слова моєї вдячності також адресую Сполученим Штатам Америки.

 

Минулого року наші американські партнери підтвердили своє лідерство у протистоянні російському реваншизму.

 

Від самої першої зустрічі з Президентом Трампом ми координуємо наші зусилля щодо зміцнення нашого стратегічного партнерства заснованого на "Великій справі миру" та "Великому плані успіху".

 

Ми вдячні за підхід Президента Трампа «мир через міць» і, відповідно, рішення про надання Україні оборонної летальної зброї та скоординовані кроки з метою реалізації ініціативи про розміщення миротворчої місії ООН на окупованому Донбасі.

 

Ми також високо цінуємо тверду позицію США щодо трансатлантичної єдності та солідарності з Україною, у тому числі щодо політики санкцій.

 

Вони є найбільш дієвою і цивілізованою відповіддю агресивній Росії.

 

Слова моєї вдячності також адресую нашим партнерам по Нормандській четвірці - Німеччині та Франції.

 

Свої найкращі побажання адресую Канцлеру Меркель та вірю, що нова урядова коаліція Німеччини базуватиметься на сталій підтримці України та її територіальної цілісності, суверенітеті та незалежності.

 

Хотів би також подякувати Президентові Макрону за його лідерство та бачення оновленої Європи.

 

Спільно з потужною міжнародною проукраїнською коаліцією нарешті маємо примусити Росію сумлінно виконувати Мінські домовленості.

 

Дозвольте мені також подякувати Австрії як головуючій минулого року в ОБСЄ країни, та побажати успіхів наступному італійському головуванню. Розраховуємо на тісну співпрацю у справі повернення миру на українську землю.

 

Хотів би особливо відзначити мужню та самовіддану діяльність численних спостерігачів СММ ОБСЄ на окупованому Донбасі. Навіть загроза здоров’ю та життю з боку російських окупаційних військ їх не зупиняє від виконання шляхетної місії.

 

Немає нічого неможливого, коли ми всі об’єднуємо наші зусилля і говоримо єдиним голосом. Різдвяне звільнення українських полонених – це яскравий приклад цього.

 

Нинішнього року ми працюватимемо для якнайскорішого повернення в Україну інших українських заручників з окупованих Донбасу та Криму і політичних в’язнів, які утримуються в російських тюрмах.

 

Ми продовжуватимемо прокладати шлях для реінтеграції окупованих українських земель мирним, політико-дипломатичним шляхом.

 

Це ключовий сигнал відповідного Закону, який сьогодні розглядається в українському Парламенті за моєї ініціативи. Я твердо сподіваюсь, що він буде успішно проголосований.

 

Це сигнал і для Донбасу, і для Криму: ви є невід’ємною частиною України і ми зробимо все можливе для того, щоб ви якнайскоріше повернулися додому.

 

Користуючись нагодою, хотів би подякувати всім нашим друзям, які віддали свої голоси на підтримку Резолюції ГА ООН щодо прав людини в окупованому Криму. Кожній нації. Спасибі вам за вашу дуже потужну позицію.

 

Особливо – співавторам Резолюції як партнерам Міжнародної платформи з де-окупації Криму, яка фактично викристалізувалася та розпочала свою роботу.

 

Минулого року Україна завершила своє непостійне членство в Раді Безпеки ООН. Дякую всім партнерам, з якими ми працювали в цьому форматі протягом двох років.

 

Як новообраний член Ради ООН з прав людини на наступний трирічний період, Україна використовуватиме всі наявні інструменти для протидії порушенням прав людини на окупованих територіях та у всьому світі.

 

Запрошую наших партнерів до спільної роботи у рамках цього головного органу системи ООН у сфері прав людини.

 

 

 

Дорогі друзі,

 

Минулого року, особливо восени, Україна зробила важливі кроки, ухваливши цілу низку стратегічних реформ.

 

Вони роблять нас більш стійкими на внутрішньому фронті, і це той шлях, яким слід надалі йти і в нинішньому році.

 

Хотів би подякувати нашим партнерам, передусім країнам Великої сімки, за підтримку України.

 

Японії, якій ми вдячні за формулу Ісе-Шімі та за фантастичний рік Японії в Україні.

 

І Канаді, чиє головування у Великій сімці тільки-но розпочалося, за дуже насичений порядок денний сприяння реформам в Україні.

 

Розраховуємо, що ця підтримка матеріалізується, зокрема, в чіткий Європейський план для України.

 

Прекрасний приклад – Стратегічний оборонний бюлетень з НАТО, завдяки якому ми зміцнюємо наш оборонний потенціал на засадах взаємосумісності з Альянсом. І в цьому році цю роботу буде продовжено, зокрема у світлі брюсельського саміту НАТО.

 

Наша подяка численним гуманітарним організаціям та міжнародним донорам за неоціненну підтримку в справі мінімізації негативних наслідків російської агресії, передусім, допомогу внутрішньо переміщеним особам та відновлення звільнених українських територій.

 

Високо ціную підтримку з боку МВФ, Світового банку та ЄБРР.

 

Ви допомагали нам зміцнювати макроекономічну і фінансову стабільність в Україні та, у такий спосіб, поступово повертати довіру до українського ринку з боку потенційних інвесторів.

 

Разом ми зробили можливою «осінь реформ» в Україні.

 

Ми започаткували новий Верховний суд – буквально з нуля, шляхом відкритого конкурсу та за активної участі громадянського суспільства.

 

Ми схвалили реформу у сфері освіти – і вона покращить стан освіти в Україні у відповідності до наших міжнародних зобов’язань і практик держав-членів ЄС.

 

Для тих, хто вважає інакше, ми завжди готові пояснити нашу логіку та домовитись про двосторонні механізми. Без ультиматумів, політизації та диктату.

 

Ми схвалили пенсійну реформу – як одну з ключових вимог МВФ.  

 

Ми зробили можливою реформу охорони здоров’я, в тому числі сільської медицини – як найбільший прорив у цій сфері за роки.

 

У 2018 році наші пріоритети в реформах є не менш амбітними – приватизація, дерегуляція, покращення інвестиційного клімату, нацбюро фінансової безпеки, податок на виведений капітал, ліберальне валютне законодавство, подальше удосконалення тендерного законодавства, енергетичного сектору, а також законодавство про національну безпеку. Ми ніколи раніше не здійснювали такого пакету реформ.

 

І все ж, незважаючи на все це, я знаю, що ваша основна увага спрямована на Антикорупційний суд України.

 

Цього року ми запустимо його створення, і мій законопроект вже розглядається у Верховній Раді. Запрошую до конструктивної роботи в рамках демократичних парламентських процедур для його успішного ухвалення.  Після голосування в першому читанні буде час для удосконалення проекту з метою якомога ефективнішої роботи цієї інституції, Але також дотримуючись української Конституції, принципів українського суверенітету та законодавства.

 

Цей суд стане останнім і вирішальним елементом в новій антикорупційній архітектурі України.

 

Водночас, ми не лише розбудовуємо антикорупційну каральну систему, але й викорінюємо підґрунтя для корупції. За кілька років ми з корінням вирубали цілу низку корупційних схем, які процвітали десятиліттями. 

 

Ми прибрали багатомільярдну корупцію із сфери газових стосунків з Росією, а Нафтогаз із чорної діри перетворився на одну із найпрозоріших українських компаній.

 

Платформа ProZorro оздоровила сектор державних закупівель, заощадивши десятки мільярдів бюджетних коштів.

 

Система електронного відшкодування ПДВ, яку ми запустили минулого року, поклала край укоріненим та масштабним зловживанням у цій сфері.

 

Важливим запобіжником корупції стала і політика децентралізації.

 

На зміну безпосереднім контактам з чиновниками приходить розгалужена мережа центрів надання адміністративних послуг.

 

Щодо прогресу відкритості даних ми впевнено тримаємо лідерські позиції,  демонструючи безпрецедентну прозорість.

 

Все це могли зробити і до нас. Але це зробили ми. Я хотів би подякувати Українському Урядові, Прем'єр-міністрові, Українському Парламенту і Голові Верховної Ради. Я також хочу подякувати усій моїй команді за ці досягнення.

 

Ми й надалі будемо викорінювати саме підґрунтя корупції. І нам лише хотілося б, щоби такі зусилля зустрічали все ж таки належну оцінку української та світової громадськості і вселяли оптимізм в кожного з нас.

 

 

 

Пані та панове,

 

Маємо пам’ятати, що Україна – це особливе місце на мапі Європи.

 

Саме тут вирішується її майбутнє.

 

На відміну від подій сторічної давними, сьогодні у нас є все, щоб відстояти свою правду.

 

Ми підтримуємо і захищаємо міжнародне право як нашу основоположну цінність.

 

Ми побудували міцну демократичну та об’єднану націю із зростаючою економікою і потужною та патріотичною армією.

 

І ми маємо непохитну єдність та солідарність з вами проти агресії.

 

Україна дякує долі за те, що ви, шановні посли, серед наших партнерів, союзників і друзів.

 

Дякую тим, хто прийняв Україну в своє серце.

 

Дякую всім тим, хто підтримує Україну у її боротьбі за мир, добробут, процвітання та європейське майбутнє.

 

 

 

Дякую за увагу.

 

Слава Україні!

 

http://www.president.gov.ua/news/zvernennya-prezidenta-ukrayini-na-tradicijnij-zustrichi-z-gl-45438

 

Звернення Президента України з нагоди святкування Різдва Христового за григоріанським календарем

24 грудня 2017 року - 18:30

 

 Звернення Президента України з нагоди святкування Різдва Христового за григоріанським календарем

 

Дорогі українці!

 

Вперше як державне свято ми відзначаємо Різдво Христове за григоріанським календарем – разом із більшістю усього християнського світу, спільно із Європою. Верховна Рада ухвалила, а я підписав Закон, і віднині 25 грудня – вихідний день.

 

Але ми жодним чином не зазіхаємо на давню добру традицію святкувати Різдво 7 січня, шануємо її та поважаємо. Обирати собі календар – це є особисте право кожного, а от завдання держави – гарантувати таке право і дати можливість вибору.

 

Особисто я вирішив святкувати двічі. Тому сьогодні приєднуюся до вашого урочистого дійства. За два тижні українці знову співатимуть колядок і радітимуть народженню Спасителя світу. Як писав святий апостол Павло, ми, християни, – «одне тіло, один дух, один Господь, одна віра і одне хрещення».

 

Україна – унікальна в своїй віротерпимості й повазі до релігійних почуттів. Ми – це православні, греко-католики, римо-католики. Ми – ціле різнобарв’я протестантських церков. Ми – мусульмани та іудеї. Ми всі разом – українці.

 

Цього року Україна відзначила п'ятсотріччя початку Реформації, яка значною мірою визначила сучасне обличчя нашої цивілізації. Реформація мала велике значення і для України. Вона сприяла становленню інститутів приватної власності, розвитку процесу національного відродження. Вона надала вагомий поштовх освіті, науці, культурі і релігійному життю.

 

Нині протестантські церкви відіграють дедалі більшу роль в українському духовно-релігійному житті. Вони звершують активну проповідницьку, просвітницьку, благодійницьку діяльність. Високо ціную їхній внесок у поширення Божого слова, у зміцнення авторитету Біблії як невичерпного джерела мудрості і моралі.

 

Високодостойна українська громадо!

 

Перш ніж висловити свої щирі Різдвяні привітання, прошу всіх згадати зараз про видатного українця двадцятого століття. Сьогодні виповнюється 80 років від дня народження В’ячеслава Максимовича Чорновола, одного з батьків-засновників незалежної України. Актуальна й понині його програма дій з об’єднання всіх державницьких сил задля спільної перемоги і побудови сучасної демократичної України. Важливо знати, аналізувати і виконувати його настанови. «Нам потрібні реформи, а не революції, - вчив Чорновіл, - сила закону, а не закон сили; добробут народу, а не всенародні злидні; суспільна злагода, а не затята ворожнеча; демократія, а не диктатура».

 

Дорогі українці!

 

Нехай наша духовна праця та щирі молитви і надалі утверджують нетлінні християнські цінності.

 

Хай завжди буде з нами і нашою улюбленою країною наш Господь! Як казав той же апостол Павло: «Благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і причастя Святого Духа нехай буде зо всіма вами!»

 

Теплого Різдва, веселих свят, життя – щасливого й довгого!

 

Христос рождається!

 

 

 

 

 

 

 

 

Чотири роки президентства Порошенка: головні досягнення та невдачі

07.06.2018

Рівно чотири роки пройшло з того моменту, як 7 червня 2014 року Петро Порошенко склав присягу президента України. Тож традиційно річниця його інавгурації є гарним приводом підбити підсумки роботи діючого глави держави, котрий, що не є секретом, планує йти і на другий президентський термін. Звісно, електоральні позиції Порошенка зараз не такі міцні, як на дострокових президентських виборах-2014 – тоді він переміг вже у першому турі, отримавши 54,7% голосів українських виборців, тепер же поточні рейтинги лише дозволяють йому залишатися в групі претендентів на другий тур, натомість Порошенко є серед лідерів за показниками недовіри громадян. І це, безсумнівно, виступає певним лакмусовим папірцем цілої серії невдач президента, але переважно у внутрішній політиці. Водночас більшість його досягнень сконцентровані на зовнішньому фронті, і цю своєрідну візитну картку президентства Порошенка відзначають в експертних колах передусім.

 

Загальні тенденції

Попри поверхневі суспільні враження, що з кожним роком поточна президентська діяльність обростає одними мінусами, більш уважне та поінформоване експертне середовище бачить не лише негатив, а й здобутки Порошенка. Наприклад, за даними щорічного опитування Фондом “Демократичні ініціативи” імені Ілька Кучеріва 55 експертів, яким треба було виставити оцінки четвертому року каденції президента за 10-тибальною шкалою, останні результати роботи глави держави отримали в середньому 5 балів. Для порівняння: торік діяльність Порошенка була оцінена в 4,7 бали, в 2016-му – 4,5 й тільки в 2015-му, у перший рік президентства, трохи вище – 5,3.

 

Якщо ж говорити про конкретні напрямки, то, найкраще, на думку експертів, президент протягом року справлявся із провадженням зовнішньої політики (6,5 бала), найгірше – із реалізацією кадрової політики (3,2). Взаємодію з парламентом експерти оцінили в 5 балів, взаємодія з урядом отримала 5,2, врегулювання збройного конфлікту на Донбасі –  4,9, виконання функцій гаранта Конституції та прав і свобод громадян – 4,8, проведення реформ – 4, взаємодія із суспільством – 3,6, ну і виконання передвиборних обіцянок оцінене ще нижчим балом – 3,5.

 

До речі, якщо проводити паралелі із минулорічним експертним опитуванням “Демініціатив”, найгіршої динаміки зазнало оцінювання роботи Порошенка саме з кадрами. І це цілком зрозуміло, бо чого тільки вартувала довжелезна затримка із призначенням нового керівника Нацбанку Якова Смолія замість Валерії Гонтарєвої, яка поставила справжній рекорд із тривалості власної відпустки. Разом з тим впродовж року найбільше змінилася в бік покращення оцінка щодо врегулювання збройного конфлікту на Донбасі (майже на цілий бал, а це багато), що, само собою, пов’язано із ухваленням цього року парламентом так званого закону про реінтеграцію Донбасу та початком його виконання шляхом недавнього переформатування АТО в операцію Об’єднаних сил ЗСУ.

 

ТОП-5 досягнень

Якраз пункт про посилення обороноздатності країни та продовження реформування української армії потрапив до першої п’ятірки головних досягнень президентської діяльності за минулий рік, посівши в цьому своєрідному рейтингу, створеному за оцінками опитаних “Демініціативами” експертів, четверте місце. Решта ТОП-5 здобутків пов’язана із зовнішньою політикою, що також є прямою прерогативою президента. Так, беззаперечним лідером є запровадження у червні 2017 року безвізового режиму із країнами Євросоюзу, принади чого вже відчули на собі багато українців, подорожуючих Європою.

 

Друге місце за кількістю експертних згадок отримала домовленість щодо постачання летальної зброї із США. Вирішення цього питання офіційний Київ домагався ще за попереднього американського президента Барака Обами, але безрезультатно. Тому з приходом у Білий дім Дональда Трампа дипломатична проактивність Порошенка дійсно принесла свої плоди – виділення Україні вкрай необхідних для стримування російської агресії “джавелінів” й іншої сучасної зброї стало реальністю. Із цим беззаперечним здобутком йде в комплексі інший – продовження режиму санкцій проти Росії та збереження навколо даного питання міжнародної коаліції, попри будь-які політичні й економічні трансатлантичні суперечки. Це досягнення Банкової експерти розмістили на п’яту позицію.

 

А ось символічну “бронзу” експертного співтовариства виборов ще не здобуток, а лише намір – щодо створення в Україні єдиної помісної церкви. В принципі, надання Константинополем томосу українським православним може взагалі стати історичним досягненням всього президентства Порошенка, навіть затьмаривши вікопомний безвіз. Щоправда, невдача в цій делікатній релігійній площині здатна викликати таку хвилю критичних стріл, котра накриє мідним тазом будь-які політичні перспективи діючого глави держави.

 

ТОП-5 невдач

Тим більше, критикувати Порошенка дійсно є за що, і це в черговий раз підтвердило наведене дослідження Фонду “Демократичні ініціативи”. Найвагоміші претензії президенту експерти висувають щодо відсутності прогресу у боротьбі із корупцією, що виглядає цілком очікувано. Адже практично у всіх соцопитуваннях наступною проблемою, яка найбільше хвилює широкий загал українців після російсько-української війни, зафіксовані саме антикорупційні пробуксовки влади.

 

Наступною невдачею за останній рік команди Банкової в експертних оцінках значиться схоже питання – блокування процесу створення спеціалізованого Антикорупційного суду, а на четвертому місці цього “мінусового” ТОП-5 розмістилася вимога щодо е-декларування антикорупційних активістів та членів неурядових організацій. Між іншим, в обох випадках всю відповідальність покладено не на Верховну Раду, котра може розв’язати ці проблеми всього двома результативними голосуваннями, а безпосередньо на Порошенка. Тому від сьогоднішнього ухвалення в другому читанні та в цілому закону про Вищий антикорупційний суд залежить не лише наступний транш МВФ, але й перетворення ключової невдачі президента за четвертий рік каденції у справжнє досягнення. Те ж саме стосується й е-декларацій для НДО.

 

Зрештою, в першу п’ятірку головних президентських промахів потрапили ще дві глобальні проблеми – це повільний загалом темп реформ, а також недостатній рівень комунікації із суспільством з одночасним падінням народної довіри до Порошенка. Втім, і те, і інше взаємопов’язане, адже без налагодження дієвої комунікативної функції про любе реформування ніхто не знатиме, навіть якщо воно реально відбувається. Приміром, низька ефективність влади в інформуванні стосовно тієї ж самої медичної реформи створила стійке враження про її хибність. А “на горіхи” отримують не стільки в.о. міністра охорони здоров’я Уляна Супрун або прем’єр Володимир Гройсман, скільки гарант Конституції.

 

Очікування від п’ятого року президентства Порошенка

Очевидно, що останній рік своєї президентської каденції Порошенку найбільше уваги слід приділити внутрішньополітичному напрямку, який відверто “провисає”. Ось і експерти, що брали участь в дослідженні “Демініціатив”, також очікують на три вагомі президентські кроки як раз у внутрішній політиці.

 

А саме: на реальну боротьбу з корупцією разом із встановленням на ноги Антикорупційного суду, якісне завершення всієї судової реформи та, що отримало найбільше експертних згадок, на ініціювання виборчої реформи. Однак є серйозні сумніви в тому, що п’ятий рік президентства Порошенка буде взагалі супроводжуватися якимись системними змінами. Бо країна вже цієї осені вступить у великий передвиборчий цикл, який не завершиться майбутніми президентськими виборами, а продовжиться аж до жовтня 2019 року, коли українці оберуть нову Верховну Раду.

 

Тож недивно, що й в експертних колах в актуальному пріоритеті – очікування наступної виборчої гонитви. До слова, більшість опитаних Фондом “Демініціативи” цього року експертів (32) вважають, що, скоріше за все, Порошенко не буде обраний на другий термін, але певні шанси у нього є. Водночас майже третина (16 експертів) схиляються до того, що нинішній президент буде вдруге переобраний, хоча й мають сумніви щодо цього. Звичайно, думки всього 55 експертів не можна вважати істиною в останній інстанції, але певний тренд вони таки окреслюють.

 

Володимир Степаненко, спеціально для “Українського інтересу

https://uain.press/politics/841671-841671

 

 

ГОЛОВНЕ ДОСЯГНЕННЯ.

 

Чотири роки тому Петро Порошенко став президентом України. Сьогодні будуть з цього приводу багато писати. Будуть перелічувати його досягнення. Так, ProZorro. Так, прибутковий «Нафтогаз». Так, в Україні з’явилася дипломатія. Так, армія. Так, квоти на українську мову. Так, безвіз.

 

Але я напишу про одну єдину реформу, яку я особисто вважаю не просто найбільшим досягненням, а більше – ґрунтом для будівництва нової України. України наших мрій.

 

Про – децентралізацію.

 

Що таке децентралізація? Це передача на місця, органам місцевого самоврядування частини повноважень та фінансів від центральної влади. Робота з підготовки реформи децентралізації була розпочата ще у квітні 2014 р., тодішнім міністром регіонального розвитку, будівництва та ЖКГ України Володимиром Гройсманом. Так – нинішнім прем’єр-міністром. Саме тоді почали готувати під децентралізацію законодавчу базу. Роботу зробити треба було пекельну – було потрібно внести зміни до Конституції України. А всі пам’ятають які баталії гриміли навколо змін до Конституції – аж до гранат і загиблих нацгвардійців під будівлею ВР. Опір реформі долати довелося жорстокий.

 

Які ж результати децентралізації ми маємо зараз? Я хочу щиро подякувати команді Дніпровської ОДА - завдяки їй, біля місяця тому, я побував на Дніпропетровщині і на власні очі побачив децентралізацію в дії. Опустимо емоції – наведу чисті цифрі по одній конкретній ОТГ.

 

Межівська об’єднана територіальна громада Дніпропетровської області. Утворена в листопаді 2017 р. Об’єднує 30 населених пунктів. Населення – 15780 осіб, серед них 8340 – міське населення, 7440 – сільське. У березні 2018 р. відкритий Центр надання адміністративних послуг – за 2 місяці надано 774 послуги. Був створений мобільний офіс ЦНАП, який обслуговує людей з особливими потребами – вдома або у лікарні. Було придбано комплекс очищення води. Були проведені реконструкція одного дитячого садка і ремонт іншого. Купили обладнання для виробництва тротуарної плитки – заходилися ремонтувати тротуари. В місцях перебування людей встановили 6 камер відео-спостереження – зразу зменшилася вулична злочинність. З’явилася приватна сонячна електростанція на 30 кВт. Встановлені 4 автономні системи освітлення переходів зі світлофорами. Заходилися капітально ремонтувати дороги і водогін. Почали будувати нову амбулаторію. Подано більше двох десятків інвестиційних проектів. Ми спілкувалися з головою Межівської ОТГ Володимиром Зражевським – він сповнений планів і ідей.

 

Як так вийшло? За децентралізацією, в ОТГ лишаються: 60% податку на доходи фізосіб, 100% податку на майно, 100% єдиного податку, тощо й тощо. Розпоряджатися цими коштами тепер може сама ОТГ. Як похідне – стало поліпшуватися збирання податків. З іншого боку – підприємці теж зацікавлені в розвиткові інфраструктури, тож коли вони бачать, що їхні податки вкладаються в реальні справи – готові співпрацювати. ОТГ зацікавлена залучати до себе інвесторів. В іншій – Іларіонівській ОТГ інвестори-чехи відкрили цех з виробництва взуття (ТОВ «Прабос-Україна») – а це вже робочі місця.

 

Звісно, не скрізь все гладко. Гарно тим громадам, де існують прибуткові підприємства або міцні фермерські господарства. Гірше там де їх нема. Грішми кожен розпоряджається по-своєму. Хтось заходився ремонтувати палац культури часів совка – хтось створив пересувні кінотеатри і тепер кіно крутять не тільки в райцентрах, а й по селах. Багато залежить і від голови ОТГ. Хтось будує у себе Європу – хтось розвинутий совок.

 

Дніпропетровська область наразі територіальних громад має найбільше. В п’ятірці лідерів також Житомирська, Хмельницька, Запорізька та Волинська області. Наразі в Україні 731 ОТГ об’єднують 6,4 мільйони людей (18% населення України) на площі 180 тис. кв. км. (32,2% країни).

 

Але головне – не кількість. Головне те, що у керівництва країни є розуміння – не можна вирішувати через Київ або обласний центр те, що мусять вирішувати самі люди на місцях. Залишення коштів на місцях убиває корупцію – у центрі красти нічого. Приклад успішних ОТГ УЖЕ переймають нові і нові наші громадяни. І це – ґрунт для створення зовсім іншої України. Без перебільшення – України майбутнього. Де люди просто не дадуть себе грабувати корумпованому чиновнику. Де прямо на місцях громади самі залучатимуть до себе бізнес, самі забезпечуватимуть його трудовими ресурсами і самі розбудовуватимуть свій добробут. І це – уже працює!

 

Це – серйозний заділ на майбутнє. 

Все це створено командою президента Порошенка за президентства Петра Порошенка.

 

Але тут існує ще одна небезпека. 

Мої сільські родичі на все, що я їм розповів про побачене на Дніпропетровщині, лише відмахнулися: «Зміниться влада – буде вам децентралізація. Все зразу повернеться як було». 

Голови ОТГ з якими ми спілкувалися, неодноразово зазначали, що на організацію ОТГ вони зважилися, бо відчували підтримку з боку обласного центру – команди ДніпроОДА на чолі з Валентином Резніченко. Під час розмови, голови ОТГ обережно подейкували про це – чи не закінчиться децентралізація разом з виборами?

 

Я переконаний – не закінчиться.

 

 

 

19:18 20.04.2018

 

 


Виступ Президента на урочистому Параді військ «Марш нової армії» з нагоди 27-ої річниці Незалежності України

24 серпня 2018 року - 11:15

Виступ Президента на урочистому Параді військ «Марш нової армії» з нагоди 27-ої річниці Незалежності України 

 

 

Зродились ми великої години
З
 пожеж війни і полум’я вогнів.
Плекав нас біль за долю України,
Зростив нас гнів і лють на ворогів.

Дорогі співвітчизники!

Шановні гості!

Це – слова «Маршу нової армії», який сьогодні уперше пролунає на нашому військовому параді. Створили його на основі легендарної пісні, написаної наприкінці двадцятих років минулого століття. І символізує він нерозривний зв’язок між різними поколіннями борців за свободу Вітчизни.

Воістину «великою годиною» для нас, українців, стали останні чотири з половиною роки. Ми пережили неймовірні випробування війною та економічною кризою, що її спричинила російська агресія. Від рук ворога полягли тисячі й тисячі українців – військових та цивільних; чоловіків, жінок, дітей. Нас тестували і на міцність, і на розрив. Намагалися розділити народ і розчленувати країну. Пробували заблокувати наш рух до Європи. Хотіли загнати волелюбний народ назад в осоружне імперське стійло.

Слава Богові і подяка кожному українцю за те, що ми з вами вистояли. І не просто вижили у лихолітті, а й наростили міцні м’язи. Стали сильнішими і впевненішими в собі і власних можливостях. На майбутні роки й десятиліття заклали основу для руху вперед – з чіткими стратегічними орієнтирами на Європейський Союз та НАТО.

Дорогі українці!

Цей рік особливий тим, що відзначаємо століття незалежності УНР, проголошеної Четвертим універсалом Центральної Ради. Наближається і сто років Акту злуки, коли УНР та ЗУНР об’єдналися в єдину соборну українську державу. Українська національна революція, визвольні змагання початку минулого століття тривали приблизно чотири роки, але державу тоді втратили. Наші предки не встояли у тій війні з Росією. Так само, як свого часу не встояли наші гетьмани Іван Виговський та Іван Мазепа. Причини були різні, але результат один і той же: довгі роки трагічної залежності від імперії з репресіями, голодоморами. Зі спробами знищити українську мову і розчинити український народ на неозорих просторах Євразії.

Перед нашим поколінням постало завдання розірвати фатальне історичне коло. Зробити так, щоб українську незалежність, як раніше, не вимірювали місяцями чи декількома роками. І потім довгими десятиліттями бездержавності не оплакували її втрату. Не аналізували причин чергової поразки.  А щоби пишалися перемогами і гордилися успіхами.

За чотири роки війни, яку Росія розв’язала проти України, ми з вами зберегли державу і зміцнили її. Нація консолідувалася на засадах захисту країни і патріотизму. Ми з вами створили сильну армію. І кропіткою роботою наших дипломатів забезпечили міжнародну політико-дипломатичну підтримку незалежності України.

І, головне, ми твердо обрали власний шлях розвитку. І не маємо права з нього зійти на догоду зовнішнім ворогами та їх агентам усередині країни.

Перше. Ми розриваємо всі пута, які пов’язують нас з Російською імперією та Радянським Союзом. Зробити незалежність незворотною, Україну – великою та сильною, без жодної перспективи повернення в зону російського впливу – це головне завдання нашого покоління. Це – завдання суспільства і обраної ним влади.

Друге. Ми, українці, йдемо своїм шляхом і розуміємо, що насамперед маємо спиратися на власні сили. Використовувати багатства країни в інтересах народу і наступних поколінь. Україна має жорстко захищати свої національні інтереси. Зовнішня допомога для нас все ще важлива, але насамперед маємо допомогти самі собі.

Третє. Конкретними кроками зміцнити незалежність. Вже понад рік діє безвізовий режим для поїздок українців до Євросоюзу. Ми невідворотно стаємо частиною європейського простору. Це зміцнює нашу політичну незалежність.

Набула чинності Угода про асоціацію та зону вільної торгівлі з Європейським Союзом. І як результат і наслідок частка експорту до ЄС становить тепер майже 43 % проти 32 % ще чотири чи п’ять років тому. Чітка європейська стратегія дала нам можливість компенсувати величезні втрати, яких ми зазнали внаслідок політично вмотивованого закриття Росією і свого ринку, і транзиту для третіх країн для українських товарів. Вона, Росія, більше не зможе нас шантажувати, тому що ми посилили нашу економічну незалежність.

Із осені шістнадцятого року – вчора була вже тисяча днів, - як ми не купуємо газу в Росії. Український «Нафтогаз» блискуче обіграв Газпром в Стокгольмському арбітражі, принісши до державної кишені 4,6 млрд доларів. Так здобуваємо нашу енергетичну незалежність.

Четверте, на чому хотів би окремо наголосити. Не може бути вільним тіло, коли душа - в полоні. Нехай сьогодні нас почують у Константинополі, в Москві та Ватикані. Ми маємо твердий намір розрубати останній вузол, яким імперія відчайдушно намагається нас прив’язати до себе. Ми сповнені рішучості покласти край протиприродному та неканонічному перебуванню вагомої частини нашої православної спільноти у залежності від російської церкви. Церкви, яка освячує гібридну війну Путіна проти України, яка день і ніч молиться за російську владу і за військо - теж російське.

Хрещення прийшло до нас від Константинопольської Церкви-Матері. І саме з Києва розійшлося широкими просторами Східної Європи. Українське християнство має понад тисячолітню історію, власну богословську, літургійну і церковну традицію. Зараз, коли ми відновили і захистили державну незалежність України із столицею в Києві, немає жодних причин для того, щоб серед інших помісних Православних Церков не було рівної їм Помісної Православної Церкви України.

Питання Томосу про автокефалію для Православної Церкви України виходить далеко за межі релігійного. Воно з того ж ряду, що зміцнення армії; що захист мови; що боротьба за членство в Євросоюзі та НАТО. Це – ще один стратегічний орієнтир на нашому історичному шляху. Це - вагома складова нашої незалежності.

Інтеграція до європейського та євроатлантичного простору –  надійний спосіб забезпечити безпеку, розвиток України та гідні умови життя для людей. Така інтеграція - стовідсоткова гарантія нашої незалежності. Але хочу окремо наголосити - і ми потрібні Європі, бо без нас Євросоюз не стане завершеним і довершеним проектом. Адже цивілізаційна межа сучасної Європи проходить уздовж північно-східного кордону України.

На континенті всі, хто не засліплений російськими грошима, розуміють, що без незалежної європейської України миру і безпеки в Європі було би менше. Точно менше, а не більше. Без відновлення територіальної цілісності, суверенітету нашої держави всі кордони в Центральній та Східній Європі будуть непевні.

Війна Росії проти України - це частина плану Кремля розвалити Європейський Союз і НАТО. Наші воїни на сході стоять на захисті безпеки і добробуту не лише України, але всієї Європи. Отож, до Євросоюзу і до НАТО ми прямуємо не з порожніми руками. У нас сьогодні – ви будете мати можливість це побачити і переконуєтесь вже чотири роки - одна з найкращих армій континенту. Вона істотно посилить східний фланг НАТО. А навзаєм - ми розраховуємо на гарантії колективної безпеки, які надає Альянс.

Дорогі українці!

Відтоді, як ви довірили мені посаду Президента України, державний компас впевнено показує на Захід – у бік, протилежний імперії. Його стрілка жодного разу не здригнулася. І запевняю вас, не здригнеться, допоки цей компас знаходиться в моїх руках.

Більше того, наполягатиму на закріпленні у Конституції нашого прагнення приєднатися до Євросоюзу і вступити до НАТО. Юристи знайшли формулу, як це зробити оптимально і швидко. До відкриття осінньої сесії Верховної Ради, яке заплановано на 4 вересня, буде зареєстрований відповідний мій законопроект. І буду працювати в день і вночі, робитиму все, щоб його ухвалили.

Найнадійнішими гарантами Незалежності України та мирної праці українців є наші воїни: Збройні Сили, Національна гвардія, флот, прикордонники, СБУ, поліція, інші силові структури. Про те, як змінилася українська армія за чотири роки, можна говорити хоч чотири години, є про що. Але ліпше за будь-які слова промовлятимуть зараз впевнена хода героїв, випромінюючий силу рух техніки та озброєнь і майстерність пілотів.

Народна армія сьогодні звітує перед українським народом, а народ пишається своєю армією. Кожний, хто долучився до її розбудови, кожний, хто в 2014 році відправляв смс з грошима, хто кинув рідний дім і поїхав волонтером, військовослужбовці,– кожен по праву хай гордиться власним внеском у зміцнення обороноздатності.

Схилімо голови на згадку про героїв, які віддали свої життя за мирне майбутнє України. Вклонімось кожній українській родині, що втратила чоловіка чи сина, матір чи сестру. Вічна пам'ять Героям, які полягли в боях за нашу вільну, незалежну Україну. Вічна їм слава.

Прошу вшанувати хвилиною мовчання пам'ять українських воїнів і мирних громадян України, які загинули у війні, що розв'язав російський агресор. Повік не забудемо, і не пробачимо ніколи.

Хвилина мовчання

Дорогі українці!

Наша українська армія – це армія миру. Влітку чотирнадцятого року вона успішно звільнила більшу частину Донбасу від бойовиків. А, після того, як сталося пряме вторгнення російських регулярних військ, міцно тримає оборону на лінії зіткнення. Надійно захищає Україну вздовж усієї лінії кордону з нашою агресивною сусідкою.  

Влада зробила все, аби вплив війни на суспільство був якомога меншим. Свого часу я відкинув пропозиції оголосити воєнний стан, який би істотно обмежив політичні права і свободи громадян. Від часткової мобілізації ми перейшли до формування контрактної армії. Витрачаючи понад 5% ВВП на оборону та безпеку, не знімаючи пальця з курка, - зосередилася на реформах і мирному будівництві.

Ми нічого не прагнемо більше, ніж миру.

І ніхто не прагне миру більше, ніж ми, українці.

Справжній мир обов’язково настане на нашій землі. Забезпечити мир і перемогу може тільки боєздатна армія, і вона день за днем стає дедалі сильніша.

«Доки нація бореться, вона живе», - казав Левко Лук’яненко, автор Акту проголошення незалежності України. Сьогодні Левкові Григоровичу виповнилося б дев’яносто років. Ми всі глибоко вдячні людині-легенді за його видатний внесок у боротьбу за волю України і свободу її громадян.

Дорогі співвітчизники!

Ви щойно чули й бачили, як Міністр оборони вперше в історії вітав учасників параду словами «Слава Україні». Найміцнішими стають ті традиції, які народжуються в народі. Які генеруються народом і людськими серцями, передаються з покоління в покоління. Серед наших символів є не лише Прапор, Герб і Гімн, про які написано в Конституції, але й національне гасло «Слава Україні! Героям слава». Від нього ми почуваємо колосальне піднесення, а наших ворогів корчить як чортів від ладану. Воно саме увійшло в наше життя, а тепер настав час надати йому силу закону. Ось чому подаю до Верховної Ради законопроект про зміни до військових статутів, згідно якого це гасло стане головним вітанням у Збройних Силах України.

З двадцять сьомою річницею Незалежності України!

Зі сторіччям відродження української державності!

Слава українському війську!

Слава Збройним Силам України!

Слава українському народу!

Україні – слава!



Обновлен 20 сен 2018. Создан 28 авг 2018