Поточна політична інформація - оновленно 21 грудня 2012

 
 

Поточна політична інформація - оновленно 21 грудня 2012




Руслан Кошулинський: "Свій уряд – найменша амбіція "Свободи"
Тетяна Ніколаєнко, Сергій Щербина, УП _ Понеділок, 17 грудня 2012, 11:43
Версія для друку Коментарі 62

Обрання керівництва Верховної Ради подарувало політичному Олімпу нове обличчя. При розподілі парламентських посад крісло "простого" віце-спікера відійшло "Свободі", яка відрядила у президію Руслана Кошулинського.

 Про цю людину відомо небагато. На початку 2000-х років він встиг побувати помічником депутата четвертого скликання, а потім - лідера "Свободи" Олега Тягнибока. До обрання у парламент Кошулинський був керівником фракції "Свободи" у Львівський міськраді та очолював передвиборчий штаб цієї політичної сили. Власне, це й все.
Кошулинський брав участь у робочі підготовчої групи парламенту, і запам’ятався словесними пікіровками з регіоналами. Незважаючи на войовничий норов "Свободи", Кошулинський інтелігентно "тролив" регіоналів, а  його щира посмішка свідчила, що він легко підбирає ключі до людей.
"Українська правда" зустрілася з новообраним віце-спікером у невеличкій квартирі на вулиці Саксаганського у Києві, де розміщується офіс "Свободи". В інтерв'ю Кошулинський розказав про свою буремну молодість у спортінтернаті та на півночі Красноярського краю, а також про майбутні кроки націоналістів.
Він стверджує, що мати власний уряд – це найменша з амбіцій "Свободи". "Ми дуже амбітні. Інакше нецікаво. Якщо ти не хочеш стати олімпійським чемпіоном, навіщо ти йдеш? Тоді фітнес, тоді фізкультура", - каже Кошулинський.
 

- Пане Руслане, як вам на посаді віце-спікера?
- Ще ніяк.
- А загалом - в парламенті?
- Мені приємно, що ми ("Свобода") є такі, які ми є. Ми не стали іншими. Ніхто не має крил, не має німбу над головою. І окрилення від того, що в мене краватка, що я щодня в костюмі, що я сиджу, і мене всі бачать, не сталося.
"Свобода" достойно відстоює свої переконання, свої думки, і доносить їх у такий спосіб, який може ламати звичку, яка була в сесійній залі. За два дні роботи нового парламенту я побачив, що можна навіть маленькою фракцією у 37 осіб поламати конструкцію, яка вибудовувалася протягом принаймні минулої каденції.
- Але вам доводиться ламати цю звичку фізичною силою...
- На превеликий жаль. Але будь-яке закостеніння і будь-яка звичка найважче ламаються. Будь-який чиновник не буде рухатися зі свого крісла, якщо йому не буде муляти в одному місці. Є дві речі, яких боїться будь-який чиновник – це люди на вулиці та ЗМІ.
Це та заноза, яка не дає йому можливостей. "Свобода" показала: ми плакатись по кулуарах і розповідати, що нічого не можемо, не будемо. Раз ми сюди прийшли, значить ми використаємо всі інструменти, які дозволені чинним законодавством. Тобто будемо грати на межі фолу.
Ви ж граєте за межами правил! Тобто, не за принципами народовладдя. Принцип більшості – це принцип народовладдя. Є принцип меншості, коли меншість також має права. Але вам не цікаві принципи демократії, вам цікава сила. Це ми відчули на підготовчій групі до першого пленарного засідання, коли визначалося місце розташування депутатських фракцій.
У мене було перше питання: назвіть, будь ласка, принцип, за яким це буде робитися. Тобто принцип більшості – більша фракція вибирає найкраще місце, яке вона хоче, і пішло по низхідній. Принцип меншості – даємо право найменшій фракції, вона вибирає собі місце. Може, за ідеологічним принципом – ліва сторона лівим партіям, права сторона правим партіям.
На що нам сказали: "Отака розкладка, тут будуть ті, тут ті, ви будете отам, і ще два варіанти. При всіх інших варіантах "Свобода" там". На що я зауважив "Регіонам", що цей принцип також має право на існування, але він має зворотну сторону. Бо, формуючи принципи, ми тим самим формуємо традицію.
Тоді наступного разу ви можете бути в меншості. Може бути таке? Цілком. Тоді цей принцип сили буде застосований. Тому нема проблем – ми приймаємо ці правила гри. Гра називається "принцип сили". Ми маємо залучити ті інструменти, які унеможливлюють ваш вплив. Та діємо за сценарієм, який ви назвали – принцип сили.
Ми сказали, що персональне голосування – це наше принципове питання. Ми зразу сказали: "Ми не претендуємо на посади. Але якщо ви забезпечите основне". Оце некомфортно для Партії регіонів. Вона не готова до демократичної законотворчої діяльності.
- Але у четвер ви їх не дотиснули. Ви дали їм обрати спікера, прем’єра, так і не вибивши з систему персонального голосування.
- Не можна одним днем поламати все зразу. Звісно, хотілося б, але все-таки є хороший поступ. Навіть не дозволили тушці (Олександру Табалову - УП) проголосувати – він віддав карточку.
- Але він забрав її ввечері.
Так, забрав. Але не голосував. Тобто якісь міні-кроки меншості є позитивними. Вже не було гри на фортепіано. Рецидиви будуть, але завдання опозиційних фракцій – зробити таку розстановку сил, щоб і надалі максимально контролювати персональне голосування.
Ми сьогодні бачимо проблеми регламенту - не виписані законодавчо права меншості. Тобто закон про опозицію не існує, і ухвалювати його не хочуть.
- Крім персонального голосування, ви вимагатимете інших механізмів, як закон про опозицію?
- Ми обговорювали ці речі з "Батьківщиною". Я сподіваюся, що й "УДАР" не буде проти. Під час виборчої кампанії ніхто не вірив, що опозиційні фракції зможуть домовитися. Ніхто не міг собі подумати, що ми зможемо навіть у перші дні в сесійній залі діяти спільно. Але і з "УДАРом", і з "Батьківщиною" достатньо консолідована позиція, добрі обговорення. Поки що якихось відцентрових рухів в наших взаєминах немає.
- Як ви виробляєте свою позицію? Ви проводили якісь спільні наради лідерів фракцій?
- По кожному питанню можуть проходити якісь консультації на різних рівнях.
- Як буде вам особисто працювати у президії, фактично під началом у члена Партії регіонів Володимира Рибака і комуніста Ігоря Калетника?
- Це так само, як ви виходите на вулицю, і з вами розмовляють російською, або російською з фенею. Як вам? Тобто ви живете в тому середовищі, в якому ви маєте жити. Світ змінити не можна, можна змінити тільки себе.
Тобто наскільки мені треба стати кращим, переконливішим, наскільки мені треба стати якісніше роз’яснювальним, щоб захистити право меншості, не допустити розкладу, коли протискається законопроект або постанова через силу.
- Була ситуація, коли регіонал Вадим Колесніченко почав виступати з трибуни російською мовою, а депутати від "Свободи" намагалися йому завадити та заблокувати трибуну. Чи збережеться така практика в майбутньому?
- Ми ж говоримо про дотримання Конституції. Конституція чітко говорить, що державна мова - українська.
- Але Конституція не забороняє розмовляти іншими мовами.
- А це державний чиновник найвищого рангу!
- У нього виборна посада.
- Навіть закон про засади мовної політики чітко говорить, що ведення пленарних засідань, комітетів, комісій ведеться виключно державною мовою. Крапка. Промовець може виступати іншою мовою, але треба передбачити переклад державною мовою.
Це алогізм, коли в найвищому законодавчому органі депутат виступає іноземною мовою. Це наруга, це нахабство, це хамство. Іншого слова я не назву. Тобто ця людина не виступає від імені національної меншини, не каже: "Ми національна меншина, ми хочемо вас привітати зі святом нашої національної меншини. Воно називається так-то", і далі переходить на свою мову.
Зауважте, після таких виступів "Свободи" більшість депутатів перейшли на українську мову. І Петро Симоненко, і Владислав Лук'янов, і подивіться виступ Миколи Азарова. Як не складно, як не важко йому було, але він не зійшов зі своєї української мови.
- Але якщо хтось виступатиме російською, ви будете реагувати так само?
- Так. Це творення традиції в сесійній залі, це ламання штампів, це дуже довгий і складний процес. Але, як колишній спортсмен, я знаю, що перемагає завжди витриваліший. Ідейні люди, якщо вони не відступлять від свого, зможуть навіть невеличкою фракцією досягнути таких результатів.
"Я зробив не одне весілля як шеф-кухар, приймав міністрів, президентів…"
- Давайте відійдемо від політичних питань. Розкажіть про себе. Ви невідомі широкому загалу, а вже обійняли посаду віце-спікера. Звідки ви, чим ви займалися?
- Це не Кошулинський обійняв посаду. Це посада, яку обійняла "Свобода" і опозиційні фракції. До цієї посади Кошулинський як постать має мінімальну заслугу - 0,1%, не більше. Це правда, і жодних реверансів я не роблю.
- Але тепер ви – публічна людина.
- Так. Руслан Кошулинський народився 9 вересня 1969 року у місті Львові. Народився в робітничій сім'ї, робітничому районі, в складному мікрорайоні Рогатки. Це майже передмістя, де все виробництво стоїть. Це серйозний район. Все життя навчався в спеціалізованих школах.
Спершу в одній з небагатьох шкіл з поглибленим вивченням англійської мови. Займався спортом, легкою атлетикою. І після 8-го класу мене забрали в спортінтернат. Зараз це училище фізичної культури.
Тобто основні юнацькі роки, коли йде формування особистості, перебував у спортінтернаті. Від цього є певний досвід самостійного життя, випробування себе як чоловіка, як людини. Мені було і комфортно, і не зовсім. У кінці 80-х спорт давав можливості. По-перше, це було чотириразове дуже хороше харчування, екіпірування, ми виступали за якісь клуби. Я був збірником збройних сил.
Плюс нам ще видавали талони на харчування, які можна було поміняти на якісь гроші. І завжди гроші в кишені водилися. Це були надзвичайно важкі роки, 1985-1984. Тобто це таке юнацьке формування, яке дало змогу розуміти, що таке вулиця, які принципи життя на вулиці.
- Часто брали участь у бійках?
- Я тренувався в групі з легкої атлетики. Це спринт, тобто короткі дистанції, і стрибки в довжину. Відповідно маю темперамент, притаманний певному виду спорту. Це, як правило, холерики, дуже швидкі на ухвалення рішення люди, які могли це рішення зразу виконати.
Тому всі перипетії давали змогу в будь-яких середовищах знати вагу, по-перше, слова, по-друге, відповідальності. Повага до чоловіка вимірюється вагою його слова. Навіть в таких середовищах, як вулиця.
Завдячую спортінтернату - у мене там був дуже хороший тренер, корінний львів’янин, який формував чоловічі якості в молодих спортсменах. Зі спортінтернату я вступав до інфізу, але чомусь не вступив. Навіть не від своїх знань. Бо насправді вчився я добре, похвальні грамоти були. Я знав, що я вступлю в інфіз. Але в той час були інші чинники, окрім бажання вступити. Я ті чинники, очевидно, не виконав, з огляду на те, що я з робітничої сім’ї.
В той час спортсмени були до потреби в різні навчальні заклади. Зайшов тренер, прямо в інфізі, сказав: "Хлопці, не переживайте, хто не вступив. Нам потрібні легкоатлети". В мене був ще колега-багатоборець, ми однокласники. Тренер каже: "Мені треба багатоборець і спринтер, у нас якраз немає в кооперативному технікумі" (сміється).
Ми вирішили: ну, рік переб’ємося, а потім вступимо в інфіз. Ми так і зробили. Але ми не знали, на який факультет вступати. Мій товариш каже: "Не переживай, я знаю. На технологічний". Я питаю: "А що це таке?". Він каже: "Ну, це заввиробництвом, технолог, старший кухар". Я запитав: "А які ще є?". Товариш відповідає: "Ще є адміністратор ресторану, офіціант, але йдемо на технологічний, я точно знаю".
Ну ми й вступили на технологічний. Я непогано знав хімію в той час, у мене були добрі оцінки. Я реально добре склав іспит, і пройшов. І з того часу я відкрив для себе таку незвідану галузь як кухня. Це насправді дуже цікаво.
В мене є великий досвід кухаря, років 10 точно. Досвід людини, яка своїми руками зробила не одне весілля як шеф-кухар, приймала міністрів, президентів, Бог знати кого, готувала від будь-якої дичини до, умовно кажучи, паця запеченого.
Але після того, що ти зробив, яке б воно класне не було, як би ти не оформив його, який би це не був витвір мистецтва, через хвилину, як ти його віддав клієнтові на стіл, ти маєш почати все спочатку. Оце відчуття того, що нічого не буває вже навіки. Ти маєш зробити це, віддати, і знати, що треба все починати спочатку. Тобто не буває так, що я досягнув якоїсь мети, і все, зупинився. Те ж саме треба робити знову, і ще краще, або не гірше.
В групі було небагато хлопців – як правило, два-три. Ми знаходили механізм, як можна було, навіть використовуючи знання на кухні, перед дівчатами мати якийсь пієтет. Ну, кожен по-своєму. Я, наприклад, навчився якісно нарізати цибулю.
Щоб привернути увагу дівчини, десь у неї чи в себе вдома, показував, як треба нарізати цибулю соломкою. Закривав собі очі, і шинкував цибулину на найтоншу соломку. Це, звичайно, вважалося величезним досягенням, що в свою чергу давало можливість мені… жарт.
Кухар – це насправді дуже цікавий фах, вагомий фах, і знайти якісного кухаря, який орієнтується у всіх новинках, в класичних стравах, сьогодні дуже складно. Я зразу по страві бачу, схитрував кухар чи ні.
А після технікуму була служба в війську.
- Ви служили в Німеччині?
- Так. Якраз такий складний рік, 1987, це ще Афганістан. Але мені пощастило. В направленні був десантно-штурмовий батальйон, куди йшли практично всі спортсмени. Я в армію не дуже хотів, мене з дому забрала міліція. Я ще паспорт не взяв, сказав: "Не буду здавати паспорт, все одно втечу".
Один мудрий офіцер сказав: "Слухай, тут є партія, яка відправляється в Німеччину. Або тебе зараз просто посадять, або їдь в Німеччину, або в Афган. Добігаєшся". Кажу: "Гаразд, буде Німеччина".
Після спортінтернату будь-які випробування – це взагалі не випробування. Мені було байдуже, скільки бігти, в чому бігти, скільки підтягуватися. Я підтягувався 25 разів в чоботах. Тому було досить легко.
Потім було одруження, потім почалися діти. Перша робота - заввиробництвом у ресторан-готелі "Беркут" на Яблунецькому перевалі. В радянський час це був найкрутіший ресторан.
- Можна було заробити?
- Я не думаю, що так. Але я все-таки ідеаліст. Я зрозумів, що це не моє. Тобто творити на кухні, робити щось класне, ти від цього отримуєш задоволення. А красти – це красти. Я попрацював три місяці, і пішов. Пробував себе в бізнесі.
- Чим ви займалися?
- Всім. Це початок 90-х, тоді всі займалися всім. Щось виходило, щось не виходило, але це гартувало. Навіть колись закінчував курси перших брокерів в Києві. У мене навіть є дипломчик, що я закінчив перші курси брокерів, чи в 1991, чи в 1992-му.
І десь в середині 90-х стався дуже цікавий життєвий перехід. Я поїхав працювати в тайгу. Я офіційно працював в артілі, яка добувала золото, за своїм перший фахом кухаря. Спочатку було дуже складно. Кухар завжди встає раніше і лягає пізніше. Це була північ Красноярського краю, і це було досить серйозно.
Це декілька років із всіма законами тайги. В артілі принцип: прибуток ділиться порівну. Зарплата видавалася всім однакова – ким би ти не працював, усі отримували порівну. В тайзі навіть доходило до криміналу. Місцевим не подобалося, що ми приїжджали і забирали їхні робочі місця, хоча вони самостійно працювати не хотіли. Там навіть доходило до дуже жорстких бійок.
Там можна було заробити дуже великі гроші, і була проблема їх привезти додому. Це була дуже небезпечна дорога. Намагалися їхати через Білорусь чи через Харків, щоб минати Москву. Бували моменти, коли люди не доїздили.
В тайзі ж відбулася найвагоміша для мене подія. Ми з товаришем якось йшли по посьолку і зайшли в невеличку землянку. Там старша пані сидить і каже: "Ой, какие файные ребята". Виявилося, що старша жінка з Тернопільської області, і класичний набір причин, чому вона там опинилася. Її вивезли під час війни.
Я кажу: "Ви знаєте, Україна ж уже самостійна держава, вертайтеся в Україну". І тут вона каже: "А куди? В мене грошей нема. Всі мої родичі повмирали, повбивали, хто з зони не вийшов, я не маю куди вертатися". Я десь внутрішньо плакав. Просто відчув на хвилинку, що я в тому самому віці, і тільки через те, що я українець, що я розмовляю українською, мене можуть просто взяти, вивезти, і я більше в житті ніколи не зможу повернутися додому.
Це була найбільша спонука. І тоді я сказав, що я буду гризти чорний хліб вдома, і я більше нікуди не поїду. Навіть з грошима.
Ми зустрілися з одним моїм товаришем. Він каже: "Слухай, чого ти пінишся. Ти прийшов до мене додому, ми з тобою п’ємо чай, а ти тут розказуєш, як все погано. Тобі не подобається - іди і змінюй. А чого ти на кухні тут кричиш". Я кажу: "Я ж не вмію". Він каже: "Не переживай, я знаю". Взяв мене за руку, і привів у партію.
- Яку?
- Соціал-національну партію України. Тут було наше знайомство з Олегом Тягнибоком.
- Який це був рік?
- 1996 чи 1997. Потім, як виявилося, батько Тягнибока мене лікував. Бо батько був лікар у збірній Радянського союзу, і був головним лікарем львівського спортінтернату, в якому я тренувався. Але з Олегом ми не зналися до того.
Після першої розмови мені дуже заімпонувало те, що у СНПУ немає багато політичної еклектики, багато слів. Українець? Українець. До церкви ходиш? Ходжу. Віруючий? Віруючий. Прошу дуже. Нема проблеми. Комуністом був? Ні, не був.
Були пропозиції в армії: "Може, ви вступите в Комуністичну партію?". Кажу: "Вибачте, ще не достоін". Хоча насправді я ніколи не мав стосунку до якогось націоналістичного руху, ні мої батьки, ні моя родина. Я був людиною з міщанської робітничої сім’ї.
- Після цього ви вже займалися тільки політичною діяльністю?
- Ні, звісна річ. Я працював на різних посадах, шукав роботу. Тобто це було щось додаткове. Це було громадське навантаження. Але у партії мені подобалася дисципліна. Треба прийти на таку годину – значить, треба прийти на таку годину. Дали тобі завдання розклеїти листівки – тебе перевірили, ти маєш доповісти, що ти це зробив. Принцип майже військовий.
- Поділіться одним секретом. Згідно з вашою декларацію про доходи, ви живете за півтори тисячі гривень на місяць. Як вам це вдається?
- По-перше, я ніколи в житті не курив. Це в фінансовій частині помагає дуже серйозно. Я не вживаю алкоголю з 20 років, навіть пиво. Я ніколи в житті не пив пива, ані пляшки. Все решта – так, до 20 років, це серйозно. В 20 я собі просто сказав: "Все, я більше не буду пити". Бо були моменти, коли це призвело до дуже поганих наслідків, неймовірно поганих наслідків.
- Вас в міліцію приводили?
- В мене в інтернаті була кличка "Кіт". Я ніколи не попадався. В спринтера завжди є можливість - він або наздожене, або втече. Мене було дуже складно наздогнати. В усіх хуліганських подіях я хіба витягував.
- Яка ваша найгірша хуліганська подія? Тільки чесно.
- Це недобре було, звісна річ. Колись йшли район на район. І всі в районі знали, що я достатньо добрий легкоатлет. І коли треба було наздогнати, я просто доганяв, збивав, а вже хлопці робили все інше. Це недобре, це неправильно було. А все решта… Та стільки було!
Не можна сказати, що я аскет, в костюмі ж, напевно, сидиш, в краватці, і розповідаєш, що ти якийсь аскетичний. Але запас все-таки є, хороший запас. Дружина працює кухарем, доньки мають стипендію, чемні діти, вони якось собі раду дають.
Не можу сказати, що цей рік якийсь надзвичайно видатний в моєму житті у фінансовому плані. Допомагає той запас, який мені вдалося мати навіть з тайги. Я живу в тій самій квартирі, де жили батьки. Автомобіля не маю взагалі. Я навіть прав не маю.
На мене записаний автомобіль, але це є спадок батька. Батько мав "Запорожця", а потім купив собі "Фордика". Я ніяк не міг навчитися, бо три педалі, дві ноги, а я ще й холерик, це для мене було щось надзвичайне. Тим більше, я легкоатлет, який любить ходити пішки. А по Львову інакше й не можна пересуватися.
- Тобто півтори тисячі – це ваш реальний місячний дохід?
- Ну, це реальний був. Там ще дружина є. 33 тисячі – сумарний сімейний бюджет. Більше того, у мене дуже хороший тесть і дуже хороша теща. У них вже майже гірське село, то вже Гуцульщина, Надвірнянський район Івано-Франківської області. Вони односельці з Богданом Бенюком. Це так – завантажили картоплі, зарізали свиню, привезли. Тобто з харчами немає проблем.
Знаєте, чим більше ти маєш, тим, напевно, гірше. Мама раніше померла, ми вже з батьком жили, добудовували хату. Щось йому погано стало. Кажуть, треба їхати перевірятися. Ніхто нічого не може визначити. Лікарі кажуть: давайте на онкологію перевіримо. Дзвонить лікар, і каже: "Проблема є". Я кажу: "Яка?". Відповідь: "Четверта стадія. Максимум три місяці".
Так і вийшло, майже день в день. Це останній урок, який подарував батько, і він називався десь так: "Труна кишень не має". Все туди не запхаєш, скільки б ти не мав.
Я живу в найближчому поселенні від очисних споруд, навпроти бетонний завод. Не поміняв я квартири. Там народився, там і живу, і міняти не збираюся.
- Вас уже поселили в депутатському готелі?
- В готелі "Україна".
- І як вам там?
- Я ж знаю ті номери, там жив Тягнибок. Ми жили там, коли я працював його помічником. Тоді вже я пішов на друге навчання, закінчив Тернопільську академію народного господарства, той самий виш, що і Віктор Андрійович Ющенко.
- Той самий факультет?
- Ні, в мене був правничий, а в нього бухгалтерський облік. Це Тягнибок мене змусив: "Все, іди вчися". Я сам відчував, що мені як його помічникові не вистачає знань юриспруденції. Я кажу: "Олег, там діти маленькі, я вже старий пес. Де ж я буду з дітьми якимись на лаві вчитися?". А потім кажу: "Добре".
Але я дуже тішуся, що я отримав ще юридичну освіту, яка потім давалася взнаки. Бо якщо ти хочеш ставати політиком, то не маючи базових знань, зокрема, юриспруденції, це досить складно.
- Ви будете переїжджати до Києва?
- Я не знаю. Думаю, що ні. Я поки що не можу розлюбити Львів. Я не можу ще закохатися в Київ для того, щоб сюди переїхати.

"Якщо нас фінансує Ахметов, тоді якого милого ми "Регіонам" б'ємо морди в парламенті?"
- Повернемося до політики. Нещодавно був скандал з вашим одно партійцем Ігорем Мірошниченком, який вжив слово "жидівка". Як ви вважаєте, чи така нестриманість членів вашої партії не породжує для вас проблеми? Ви отримали на виборах хороший результат. Чи не боїтесь ви його втратити?
- Ні, я думаю, що тут якраз частково є підміна понять. Думаю, що Ігор не образив народ, це точно. Ми не будемо інші.
Можливо, мені легше, бо я галичанин, і слово "жид" для мене не є образливим. Я хочу говорити так, як я хочу. Якщо комусь це не подобається – вибачте, будь ласка, я в своїй хаті говорю. Я не говорю, що є кращі чи гірші народи. Ні, нема, всі однакові, нема проблеми. Але всі різні. І це супер. Бо не може бути однаковісінького. Тому ми нікого не ображаємо, не вимагаємо зміни культурних напрямків, зміни освітніх напрямків, зміни історії чужої країни.
Не вказуйте нам! Що, будемо переписувати Шевченка, Франка, Лесю Українку, чи як? Давайте будемо щирі один з одним і не будемо переводити якісь моменти на політичний аспект. Це не політичний аспект. Це більше філологічний аспект.
- Питання не філологічне, а більше політтехнологічне. Чи не думаєте ви, що ці речі просто знищать ваш результат?
- Не знищать цей результат. Якщо говорити політтехнологічно, в націоналістичній організації і складно, і легко. Націоналістична ніша неширока. Націоналісти зрозумілі, вони ось такі. Трохи подобаються, трохи не подобаються, але вони зрозумілі. Вони в цій ніші. Ця ніша має запит.
- Наскільки ваші депутати усвідомлюють той факт, що до їхніх дій і висловлювань увага громадськості буде не менш прискіпливою, ніж до дій Партії регіонів?
- Ви хочете, щоб я зараз розписався в підсвідомості кожного з моїх депутатів? Я хочу бути впевненим, що проходження "Криму і Риму" в політичній долі кожного з наших депутатів, також є життєвим випробуванням, яке дасть їм можливість сформувати себе.
- Так ви будете змінюватися, чи ні? Чи станете ви більш поміркованими?
- Щоб міцно стояти, треба добре йти. А щоб добре йти, треба швидко бігти. Щоб залишатися незмінним, треба постійно змінюватися.
- Ви зараз дієте вуличними методами. Як ви паркан відпиляли…
- То ж було Андрія з 12 на 13, то ж святе! На Андрія – це класичні збитки. В мене шість Андріїв у фракції. Як їх не пустити?
- Хто прийняв рішення пиляти паркан? Тягнибок?
- Скажімо так, добре чудо – добре підготовлене чудо. Якщо ти нічого не готуєш – значить, ти не фахівець своєї справи.
- Поділіться, що буде далі, яких ще чудес нам чекати?
- По Сунь Цзи, "Мистецтво війни". Я думаю, що це найбільша підказка, яку я можу вам дати. Все буде по Сунь Цзи. Ті дії, які зараз буде робити "Свобода", будуть частково перегукуватися з цією філософією. Не можна показувати, що ти близько – показуй, що ти трошки далі.
- Яку ціль ви поставили?
- Принаймні хоча б щось змінити. Наше середовище - це романтичні прагматики. Вони знають, як це зробити. Треба зрізати паркан? Треба! Вони знають, як зробити виборчу кампанію так, щоб можна було з 0,78 отримати 10,44.
- Вам багато в чому поталанило, тому що ви потрапили на ту хвилю, коли було велике розчарування. А "Свобода" була новою незвичною силою.
- Я дуже скептично ставлюся до фарту. Не буває в політиці фарту. Є причина і є наслідок. Це як на змаганнях: ти тренуєшся, тренуєшся, тренуєшся, бац – змагання. Ти тренувався, готувався – виграв. Не підготувався – програв.
Це наслідок багаторічної роботи, бо це величезний колектив, який на кожній дільниці буде гризтися за результат. Немає вищої мотивації, ніж ідеологічна.
- Ваші люди на акціях не отримували гроші?
- Ні. Це точно – ні. Ви можете зайти на будь-яку акцію.
- Звідки ви брали гроші на вибори, хто фінансує "Свободу"? Є принаймні дві версії. Перша – Рінат Ахметов, друга – Ігор Коломойський. А можливо – обидва.
- 23 мільйони 200 тисяч гривень – це виборчий фонд ВО "Свобода". Це найменша цифра серед політичних сил. Ви не побачите в наших списках жодної людини олігархів. Яка мета їхнього фінансування?
Ясно, що якщо підприємець фінансує, він хоче мати з цього зиск. Ахметов? Тоді якого милого ми "Регіонам" б'ємо морди в парламенті?
- Ви ж не Азарову били морду!
- Я так думаю, що там є люди, які мають дотичність і до Ахметова. Я ж їх всіх ще не знаю, хто чий. На ньому ж не написано "Я від Ахметова", "Я від Януковича", "Я від Коломойського". Але ж ви побачили…
Ми, розуміючи, що фінансування є одна з великих проблем під час виборчої кампанії, багато років тому організували внутрішню економічну раду. Збираються ті підприємці, які є.
- Хто це?
- Це є малий і середній бізнес.
- Можете назвати конкретних людей?
- Можу. Олександр Мирний, зараз депутат Верховної Ради. Є Андріан Гутник, депутат Львівської міськради. Тобто при кожній обласній організації ми творимо своє коло середнього і малого бізнесу, який може дати більше, ніж рядовий член.
Якби "Свобода", умовно кажучи, взяла гроші в Коломойського, то вона Коломойському щось винна. І Коломойський мав би прийти і сказати: "Так, я вас фінансував, значить, голосуйте так". Ми б мали проголосувати зараз за Азарова, напевно. Тому перевірку цієї теорії ви зразу можете зробити по голосуванню.
- Є ще одна точка зору. Всі знають, що Тягнибок і ваші партійці досить часто з'являлися на телебаченні, зокрема, на телеканалах "Україна" і "Інтер". Ефіри там планує російський політтехнолог Ігор Шувалов. Чи не використовують "Свободу", наприклад, щоб залякати свій електорат?
- Це вже вміння, зокрема, Тягнибока і наших речників, щоб, знаючи, що тебе запрошують для того, щоб показати тебе в негативному світлі, ламати ситуацію, приходити і творити зовсім інше.
Без виходу на телебачення виборча кампанія неможлива. Ми свідомі того, що нас можуть використовувати в своїх цілях. Але завдання, яке ми ставили нашим речникам – це намагатися переламати ситуацію для творення вже власного іміджу. Це перша частинка.
А друга частинка – це цікавинка для глядача. Показувати одних "регіоналів" чи одних БЮТівців? Нецікаво, тоді падає рейтинг передачі, і ніхто її не дивиться.
- Ви вже тривалий час маєте владу в кількох західноукраїнських областях. Дуже популярний закид, що Швейцарія там поки не настала, і нічого не зроблено. Як ви можете на це відповісти?
- Дуже легко. Тоді ми класифікуємо слово "влада". Це два засадничих поняття – ухвалення рішення і гроші на його виконання. Отож, яку ж владу має "Свобода"?
Якщо ти не у виконавчій гілці влади, ти не маєш доступу до надходження коштів, то ти не маєш реального важеля впливу на кошти. Місцевий орган влади у вигляді ради може лише затвердити бюджет і контролювати роботу виконавчих органів влади механізмом подачі запиту, звернення в правоохоронні органи. Крапка.
Ти не маєш виконавчої гілки влади, тобто ти не можеш реально направляти кошти на ті програми, які ти ухвалюєш. Те, що не допустили сьогодні донецьких на Західну Україну – так.
- Поернимося до Верховної Ради. Всі знають приблизні квоти розподілу посад у Верховній Раді. Чому "Свобода" проміняла три комітети на посаду віце-спікера?
- Я не брав участі в перемовинах. Ми ще на з'їзді партії оголосили, що ми претендуватимемо на цю посаду, і навіть оголосили моє прізвище. Чи потрібен такій організації як ВО "Свобода" досвід заступника голови Верховної Ради? Так, потрібен. То чому відмовлятися від такого досвіду?
- Тобто Олександру Турчинову була непринципова ця посада?
- Якби це було принципово, то ми б знайшли паритет. Це не є така аж надпосада. Вона практично не дає можливості ведення пленарного засідання.
- Вашу кандидатуру узгоджували з Андрієм Клюєвим чи з кимсь ще?
- На початку нашої розмови ви навіть перші сказали – я нікому не був відомий. Що б моє прізвище комусь сказало? Навіть з цієї точки зору, як я маю узгодити?
- Не вас особисто, а передачу посади "Свободі".
- Думаю, що ні.
- Який комітет хотіла б "Свобода"?
- Ми хотіли б один з правничих комітетів, екологічний комітет. Ми би також претендували на комітет зі свободи слова. Ми можемо мати дуже цікавих управлінців. У нас три голови обласних рад. Ми можемо делегувати цих людей практично як універсалів.
- Всі чудово знають ваше ставлення до Партії регіонів і до її формального лідера, прем’єра Миколи Азарова. Чому ви все ж не зірвали його перепризначення?
- Ми в інший спосіб показали свій протест. Ми бачили, що все одно рано чи пізно вони проголосують. Тобто під час трансляції виступу Януковича ми просто покинули залу.
- Ви так перетворюєтеся на "Нашу Україну".
- Навряд. Треба включати різні інструменти впливу. Не можна бути постійно однаковим. Тоді опонент звикає. Але якщо ти постійно змінюєшся, ти стаєш цікавий. Якщо ти непередбачуваний, тоді супер, будь таким, нехай тебе не прочитає твій опонент. Ми будемо різні, розмаїті. Ви ще почуєте, які класні законопроекти будуть.
- Крім заборони Компартії та закону про люстрацію, що ще "Свобода" запропонує?
- У нас є експертна група. Її керівником призначений екс-депутат Олександр Бондар. Сьогодні ми вже напрацювали низку економічних проектів. Це законопроект про заборону приватних монополій, олігополій, про повернення коштів з офшорних зон.
Це і сприяння малому й середньому бізнесу. Наприклад, надати дозвіл відкриття приватного бізнесу в державних банках. Банк зацікавлений, щоб ти працював з ним, і він максимально швидко буде відкривати бізнеси. Тобто це буквально за день часу можна відкрити будь-яку свою справу.
Зараз є ще низка законів і постанов, починаючи від скасування голосування за державний бюджет. Ми розуміємо, що це ухвалення було з порушенням законодавства.
- Чи буде "Свобода" намагатися закріпити на законодавчому рівні такі програмні засади, як графа "національність" у паспорті, заборона абортів і вільне носіння зброї?
- Так.
- Всі три позиції?
- Так, всі три позиції ми намагатимемось впроваджувати. У мене один добрий знайомий грузин, Джумбер називається. Я в нього питаю: "Джумбер, скажи, будь ласка, чого ти за "Свободу" голосуєш?" Дуже цікава відповідь.
Він каже: "Так сталося, що я живу в Україні, в мене жінка українка. Ви мені дали дах над головою, ви мені дали стіл і можливість заробити до столу. Я шаную вас, я навіть вивчив українську, як я можу говорити українською. Мої діти ходять до української школи. Але мої діти вивчають грузинську. І я хочу, щоб мої діти, коли їм було 16 років, взяли паспорт, приїхали до моїх батьків у Грузію, і показали, що в паспорті написано "грузин".
Я тисну йому руку, бо він поважає своїх батьків, він любить свою грузинську націю. Я його ніколи не зроблю етнічним українцем, але сьогодні він грузин, а завтра так сталося в його житті – він поміняв паспорт і став поляком. Він не стане поляком, він буде грузином, але громадянином Польщі.
Щодо зброї. Ви сьогодні не відрізните, на превеликий жаль, молодого хлопця, якому 18, від того, якому 24. Я служив у Німеччині, я бачив, як людей вбивають. Я бачив, як від військової техніки людина може загинути, або поранитися від чужого ножа. Я знаю, що людина, яка служила в армії, має величезну відповідальність до зброї.
Коли ти маєш в помешканні зброю, по-перше, ти маєш відповідальність за свою сім’ю, ти не будеш вживати алкоголь або наркоту, тому що тобі може переклинити, і ти завжди знаєш, що ти є убезпечений. Зброя може ніколи не застосовуватися, але всі знають, що в тебе вона може бути.
Бо сьогодні бандит має зброю, або правоохоронець у якості бандита також має зброю, а людина, щоб від них захиститися, зброї не має.
Якщо ти психічно здоровий, якщо ти не маєш проблем з наркотиками, з алкоголем, якщо ти не залежний - так, будь ласка.
- Питання про президентські вибори. Існує теорія, за якою основним конкурентом Януковича в 2015 році стане Тягнибок за аналогією 1999 року Симоненка і Кучми. Тобто у якості завідомо програшного кандидата. Чи можливо таке?
- По-перше, зараз стратегічні напрямки в Україні - не благодатний грунт, це точно. По-друге, ці вибори показали навіть на прикладі Кличка - от класичний приклад, як ви казали, фарту.
А підпиши Кличко угоду опозиційних сил разом з Тягнибоком і Яценюком, може, він би і більше набрав. А не підписав. Я до того, що кандидат від цих трьох опозиційних партій, який буде висунутий спільно, переможе Януковича. Це точно. Якщо цього не буде, хоч би хто там був, він не виграє.
- Яка найбільша амбіція "Свободи"? Свій уряд?
- Так. Але це найменша. Ми дуже амбітні. Інакше нецікаво. Якщо ти не хочеш стати олімпійським чемпіоном, навіщо ти йдеш? Тоді фітнес, тоді фізкультура. А якщо ти себе вважаєш політиком, бийся за остаточне, перемагай, досягай.

Поділитися
   
   
КОМЕНТАРІ
 - 62
Вийти
Богдан Гордасевич
Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без додаткових попереджень та пояснень. Також дані про таких користувачів можуть бути передані до МВС, якщо від органів внутрішніх справ надійшов відповідний запит. У коментарі заборонено додавати лінки та рекламні повідомлення
КОМЕНТУВАТИ
IP: 46.211.120.---
Иван Петров _ 17.12.2012 15:58
Некоторые капиталисты, например Савва Морозов, поддерживали и финансировали большевиков. Хорошо бы некоторым вспомнить, как "отблагодарили" своих благодетелей большевики.
Відповісти | З цитатою
IP: 93.126.124.---
elbrus5642 _ 17.12.2012 15:52
Михаил Скляр: "Адепти Свободи, пояснить, що значить "разрешить открытие частного бизнеса в государственных банках"?

Не задавайте "Свободе" трудных вопросов, а то они вас за это "люстирируют". А потом и "освободят". Их "Свободе" нужно верить, и крапка. А кто не поверит - тот "комуняка" или "москаль". Выбирайте, вы кто: "москаль" или "комуняка"? Или "комуняцкий москаль"?
Відповісти | З цитатою
IP: 194.44.198.---
KLER_12 _ 17.12.2012 15:48
Кошулинський у своєму єстві і образі разом з партайгеноссе секретарем Львівської міськради Васильком Павлюком див. на передачі ЗІК ТВ "Хто тут живе?" за р.
Без коментарів.
Відповісти | З цитатою
IP: 46.211.247.---
ново55 _ 17.12.2012 15:42
elbrus5642:
Ото так ти їх боїся???
Відповісти | З цитатою
IP: 46.211.247.---
ново55 _ 17.12.2012 15:41
Рекомендую всім прочитати книжку Буракової "Чому Грузії вдалося"! Тоді Ви не будете задавати дурних запитань!
Відповісти | З цитатою
http://www.pravda.com.ua/articles/2012/12/17/6979875/


Богдан Гордасевич  Чомусь я не здивований пропозиціями, тому що живу у Львові і добре бачу реальні потуги "Свободи" при владі: суцільна імітація діла і не більше того. Замість ліквідації внутрішніх паспортів як таких - ще якусь графу добавляють і будуть цією фігнею перейматись. Як ті ж аборти і зброя - ну просто теми супер важливі й на часі, бо якщо реальною економікою займатись, то можна прогоріти, втратити електорат, а тут говори скільки завгодно, тому що дурниці можна обговорювати безкінечно. Це не про Закон щодо мови державної - не царське діло возитись з тим свободівцям, чи книговидавництво українське - теж не цікава тема для них.


16:18 17.12.2012

За крок до прірви. Прийнятий закон Про референдум узаконить державний переворот
       19/11/2012Дата публікації

Доки загальна увага була прикута до боїв окружного значення проти виборчих фальсифікацій, сталася подія, на тлі якої підсумки виборів не матимуть значення. Тому що влада зможе міняти Конституцію, законодавство і взагалі приймати будь-які рішення не зважаючи на Верховну Раду взагалі. І не лише на Верховну Раду, а й узагалі ні на що й ні на кого. Дубина, яка от-от опиниться в руках Януковича, здатна не лише розтрощити рештки демократії в Україні, але зруйнувати її державність і навіть пройтися по самому Януковичу.

Аналізував: Тарас Шамайда

Назва дубини - Закон «Про всеукраїнський референдум». Схвалення в цілому цього шедевру законотворення стало найбільшою свинею, яку стара Верховна Рада підсунула Україні. Тепер справа лише за незначними формальностями і підписом Президента. Ні формування більшості під Януковича, ні знамените рішення Конституційного Суду про повернення старої редакції Конституції, ні розкольницький мовний закон не можуть зрівнятися за ступенем небезпеки з цим унікальним документом.
Швейцарія чи Білорусь?
Якщо хтось думає, що це закон про право народу реалізувати свою волю через пряме голосування, він глибоко помиляється. Насправді це механізм тотальної маніпуляції.
Кожен, хто прочитав законопроект, розуміє, що в ньому немає й натяку на досвід Швейцарії чи інші приклади прямої демократії, до яких апелюють регіонали.
Референдум в Україні має встановити диктатуру і зруйнувати всі демократичні інституції
Референдум в Україні має виконати протилежне завдання, випробуване Гітлером у Німеччині, Муссоліні в Італії чи Лукашенком у Білорусі. Це завдання – встановити диктатуру і зруйнувати всі демократичні інституції, які дозволяють громадянам чинити опір. Причому робитиме це буцімто сам народ. Принаймні зовні все виглядатиме саме так.
У статті 3 законопроекту перераховано, про що може прийматися рішення на референдумі:
«1) про прийняття нової Конституції України (нової редакції), внесення змін до Конституції України, скасування, втрату чинності чи визнання нечинним закону про внесення змін до Конституції України (конституційний референдум);
2) про зміну території України (ратифікаційний референдум);
3) щодо прийняття чи скасування закону України, втрату чинності чи визнання нечинним закону України (законодавчий референдум);
4) з будь-якого питання, за винятком тих, щодо яких референдум не допускається згідно з Конституцією України, законами України (загальний референдум)».
Тобто рішення може прийматися про все, що заманеться, окрім, як сказано далі, питань податків, бюджету чи амністії (це вимога чинної Конституції). І хоча багато хто хапається за серце, побачивши другий пункт із цього переліку, насправді він якраз найменш небезпечний. Оскільки зміна території лише шляхом референдуму передбачена Конституцією, а сам законопроект допускає референдум з цього питання лише після підписання міжнародної угоди і її ратифікації Верховною Радою.
Значно гірше – з трьома іншими опціями. Тому що право ініціювати референдум із цих питань дається самим громадянам. Здавалося б – це чудово, ось воно – свято народовладдя! Проте не все так просто.
Референдум проти влади неможливий
Щоб отримати право на збирання 3 мільйонів підписів, потрібних для призначення референдуму, треба провести збори за спеціальною процедурою, створити ініціативну групу а також отримати дозвіл від ЦВК. У статті 31 законопроекту є така норма:
«Відмова в реєстрації ініціативної групи може бути прийнята з мотивів порушення Конституції України чи законів України під час її утворення та/або невідповідність питання чи тексту, що пропонується винести на всеукраїнський референдум, вимогам Конституції України та законам України»
Можете не сумніватися, що контрольований Банковою виборчком обов?язково вирішить, що будь-яке питання, небезпечне для режиму, не відповідає якомусь закону, або що ініціативна група, яка виносить це питання, неправильно створена.
А щоб «незалежну» ЦВК не звинувачували в упередженості, для обґрунтування відмови громадянам у праві на народну ініціативу комісія залучатиме не менш «незалежні» «органи державної влади, підприємства, установи, організації, які зобов?язані надати відповідні висновки до питань»
Зате якщо порадитися з народом вирішить влада, не існує способу завадити їй проштампувати шляхом референдуму будь-яке рішення.
Як фальшуватимуть волю народу
Працює цей механізм так. Придумують на Банковій нову Конституцію – пишуть туди все, що заманеться – двомовність, вибори Президента в парламенті, членство України в якомусь московському союзі. Після цього за допомогою адмінресурсу швидко збираються (чи й просто «малюються») 3 мільйони підписів, і Президент та ручна ЦВК дають старт референдуму.
Щоб народне волевиявлення часом не вийшло з під контролю, передбачено простий, як двері, спосіб формування всіх виборчих комісій. Вони формуються на 100% органами влади, без усіляких партій чи громадських об’єднань.
Судіть самі:
«Окружні комісії референдуму утворюються Центральною виборчою комісією не пізніш як за сорок днів до дня голосування на всеукраїнському референдумі у складі голови, заступника голови, секретаря та інших членів комісії референдуму.
Подання щодо кандидатур до складу окружної комісії референдуму вносяться не пізніше ніж за сорок два дні до дня всеукраїнського референдуму до Центральної виборчої комісії відповідно головою Верховної Ради Автономної Республіки Крим, головами обласних рад, Київським міським головою та головою Севастопольської міської ради» (стаття 45).
Дільничні комісії, в свою чергу, утворюються окружними «за поданням виконавчих комітетів сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад, а в разі відсутності таких органів - за пропозицією відповідно сільських, селищних, міських голів, голів районних у містах рад або посадових осіб, які відповідно до закону здійснюють їх повноваження» (стаття 46).
Опозиція, отже, матиме вплив на подання хіба що 3 з 27 рад, і формування лише 24 з 225 окружних комісій. Приблизно такою ж буде й частка контрольованих опозицією дільничних комісій. Але комісіям у такому складі ніхто не дасть працювати, бо в законі передбачений механізм їх цілковитої заміни.
Центрвибрчком має право повністю або частково змінити склад окружної комісії. І «не пізніше останнього дня перед днем голосування» сформувати новий, «правильний» її склад. Причому вже без жодних подань від обласних рад, що красномовно свідчить про наміри авторів закону.
Точнісінько такий же фінт можуть зробити окружні комісії з усіма «неправильними» дільничними комісіями, сформувавши їх наново вже без подань місцевих рад. Взагалі будь-який член комісії, який не сподобається владі, може бути довільно звинувачений в якомусь порушенні і замінений на слухняного виконавця. Таким чином влада візьме під контроль 100% комісій.
Спостерігачі ж на засіданні комісії, у т.ч. в день референдуму, можуть бути лише міжнародні або від ініціаторів референдуму! Причому міжнародними спостерігачами не можуть бути громадяни України . Тобто противники питань, які виносяться на референдум, взагалі не матимуть права контролювати хід голосування на дільницях! А журналістів чи міжнародних спостерігачів виборча комісія може вигнати з дільниці чи окружкому звичайним голосуванням.
Ще декілька нововведень, спрямованих на фальсифікацію референдуму.
Голосувати на дому можна за звичайною заявою, без усіляких довідок про хворобу чи інвалідність, причому списки тих, хто хоче голосувати вдома, складаються не за кілька днів, як на виборах, а до 16 години суботи перед голосуванням. І навіть якщо в цих списках виявиться 5 чи 10 мільйонів українців, зробити з цим щось за лічені години буде неможливо.
Опонентам влади буде неможливо отримати оригінали протоколів про підрахунок голосів, оскільки ні в складі комісій, ні серед спостерігачів їх (опонентів) просто не буде. Тим же міжнародним спостерігачам, яких не виженуть з дільниць, дадуть лише копії, які матимуть меншу юридичну силу, ніж сфальшовані в разі потреби «оригінали».
Якщо навіть у день голосування хтось із членів комісії не захоче освячувати фальсифікації, це ні на що не вплине. Бо «непідписання або відмова у підписанні протоколу окремими членами комісії не має правових наслідків для дійсності протоколу».
Мова не про якісь приписки на кілька відсотків, а саме про тотальну фальсифікацію
Таким чином, референдум може бути сфальшованим від початку до кінця. Мова не про якісь приписки на кілька відсотків, а саме про тотальну фальсифікацію, як це відбувалося під час лукашенківських референдумів у Білорусі чи кучмівського референдуму 2000 року в Україні.
Корисний урок: референдум 2000 року
Будучи в 2000 році депутатом Київради, я вирішив перевірити, наскільки масштабними є фальсифікації під час референдуму, і встановив чергування біля всіх 12 дільниць свого округу на Оболоні. Добровольці впродовж усього голосування рахували кожну людину, яка заходила на дільниці, і нарахували 28% від загального числа виборців в окрузі.
За офіційними ж даними явка по цих 12 дільницях становила понад 70% (!), тобто майже 2/3 голосували або достроково, або вдома, або не голосували взагалі. Те саме відбувалося по всій Україні. Явку на референдум, під час якого на багатьох дільницях було порожньо, намалювали на рівні 79%, причому вже на 12 годину дня «проголосувало» по Україні 54%, а в деяких областях – під 70% виборців.
Не дивно, що всі 4 запитання, винесені Кучмою на референдум, отримали ледь не одностайну підтримку. Повторюся, цей референдум відбувався не десь в Африці чи в Білорусі, а в Україні. І тотальній фальсифікації його результатів було неможливо завадити, хоча на виборах в Україні, як до, так і після 2000 року фальсифікації такого масштабу були неможливі.
Цей екскурс в історію був спеціально для тих, хто не розуміє різниці між виборами й референдумами і має ілюзії, що на проведеному за вищеописаною системою референдумі можна буде «захищати результати голосування».
Але кучмівський референдум потребував імплементації результатів Верховною Радою, тобто 226 депутатів мали підтримати «волю народу». І Рада просто провалила це голосування, перетворивши зусилля фальсифікаторів на пшик. Тепер же ніякої імплементації не потрібно!
Будь-яке рішення, навіть відверто безглузде, злочинне чи антидержавне, автоматично набуває сили закону, як тільки ЦВК оголосить результати підрахунку голосів.
Причому, навіть маючи величезні можливості для домальовування явки, творці закону не встановили жодного бар’єру для того, щоб референдум був визнаний таким, що відбувся. Навіть тотальний бойкот референдуму нічого не дасть – якщо на дільниці з’явиться мізерне число людей, то більшістю їхніх голосів буде прийнято рішення.
Це може бути будь-яке рішення, і ніхто його не матиме права скасувати. Це зовсім не перебільшення. Якщо хтось не знає або забув, нагадаю запитання горбачовського референдуму про збереження СРСР 17 березня 1991 року: «Чи вважаєте Ви необхідним збереження Союзу Радянських Соціалістичних Республік як оновленої федерації рівноправних суверенних республік, в якій будуть повною мірою гарантуватися права і свободи людини будь-якої національності?». То за що голосували виборці – за збереження Союзу, за рівноправність і суверенітет республік, за права людини, за оновлення чи за федерацію як форму державного устрою? Які запитання можуть бути на референдумі від Януковича, «додумайте самі».
Законодавчої влади в Україні не буде
Але головна загроза – навіть не у таких запитаннях, а в можливості напрямку приймати Конституцію та Закони. Без усяких тобі перших і других читань і голосувань у Раді. Це значить, що Янукович може запросто перекреслити Основний Закон і замість нього за рішенням ЦВК ми отримаємо законодавство, написане в Межигір’ї. Причому не обов’язково для прийняття кожного нового закону проводити окремий референдум. Їх можна приймати пачками хоч по сто штук.
Хто зупинить державний переворот?
Ідеться, без жодного перебільшення, про державний переворот, закамуфльований під «торжество народовладдя». Безумовно, цей закон відверто суперечить Конституції, але хіба ручний Конституційний Суд наважиться це визнати?
Варто пам’ятати і ще про одну обставину. Конституція і законодавство для України може бути написане не лише в Межигір’ї, а й у Кремлі. Важелів для шантажу Януковича у Москви достатньо, а кум Путіна Віктор Медведчук не даремно витрачає мільйони на рекламну кампанію, що готує громадську думку до майбутніх референдумів.
Обставини цілком можуть скластися так, що Януковича припруть до стінки і він задля збереження бодай номінальної влади буде змушений запустити референдуми за московським сценарієм.
Мова, отже, про загрозу не лише для демократії, але й для державності.
Україна ніколи не стояла так близько до катастрофи, як з прийняттям цього закону. Опозиція виступила з протестом проти змісту закону та проти незаконного способу його прийняття (як і у випадку з мовним законом, Адам Мартинюк раптово вніс на голосування текст проекту, зігнорувавши процедуру другого читання). Микола Томенко зареєстрував проект постанови про скасування результатів голосування карток 265 регіоналів, комуністів, литвинівців та тушок.
Однак очевидно, що ті, хто протягували це рішення, не збираються його скасовувати. Це значить, що після 20 листопада, коли проект Томенка провалять, на закон чекає віза відомого своєю «принциповістю» Литвина, а потім і Януковича, для якого саме цей закон, а не якісь там вибори до парламенту, є головною подією нинішнього року.
Очевидно, що реакція опозиції, громадянського суспільства та журналістів на цей закон не адекватна рівню загрози, яку він становить.
Зупинити цю загрозу будь-якою ціною – саме це має бути зараз головним завданням опозиції і всіх, для кого українська державність і демократія – не порожній звук.
Час бити на сполох, задіюючи всі методи – від мобілізації опозиційних сил до закликів до Заходу заблокувати рахунки організаторів заколоту. Якщо джина закону про референдум буде випущено з пляшки, дуже сумнівно, що хоч хтось зможе запхати його назад.
http://texty.org.ua/pg/article/editorial/read/41327/


Штрихи до історії Другої світової війни
15.12.2012 10:45 __ Ігор Федик

*             Як відомо, в часі ліквідації сталінградського котла, в полон до радянських військ попало 91 тисяча німецьких вояків. Майже половина з них були росіянами.
*             Радянська історія на публіцистика до кінця замовчували жахливу трагедію в Криму, під час наступу німців. Замовчували  і про трагедію радянського судна «Вірменія», яке було заповнене пораненими, медперсоналом. Команда корабля могла нормально довести корабель, але енкаведисти постійно його довантажували. Німецькі пілоти, побачивши червоний хрест не бомбили судно, але чекісти наказали відкрити вогонь, хоч солдати не хотіли цього. В результаті торпедної атаки літаків «Вірменія» пішла на дно. З 10 тисяч пасажирів вижило лише вісім чоловік.
*             На боці фашистської Німеччини її союзники виставили такі збройні сили: Румунія – 27 дивізій, Угорщина – 13 дивізій, Італія – 9 дивізій, Фінляндія  – 17 дивізій. Навіть формувався Британський легіон євреїв. А всього у німецькій армії було 150 тис. євреїв, з них 2 маршали, 8 генерал-лейтенанти, 5 генерал-майорів, 23 полковники, а 17 євреїв отримали найвищу нагороду «Ріттер-Кройц» («Лицарський хрест»).
*             В серпні 1944 р. столицю Східної  Прусії – м.Кенігсберг атакувало відразу 200 британських бомбардувальників, а за ними – ще 600. Більша частина міста була знищена. Загинуло 35 тис. жителів, 150 тисяч покинули свої будинки.
*             В часі наступу на Севастополь німці привезли облогові гармати «дора», «тор», «гамма». «Гамма» фактично було копією «великої Берти» часів І світової війни. Снаряд – 427 мм; вага його – 923 кг; дальність польоту – 14 км; ствол – 6,72 м. Гармату обслуговувала команда – 235 чол.
«Карл» чи «тор» - снаряд – 600 мм; вага снаряда – 2200 кг; ствол – 5 м; лафет – ціла фабрика. «Карл» стояв у Бахчисараю, в палаці ханів.
Гармата «тяжкий Густав». Для її перевезення німці використовували 60 вагонів. Ствол – 32,5 м; снаряд з гільзою = 7,8 м; у вертикальному стані двоповерховий будинок; три постріли в годину. Охорона – 2 артилерійські батареї. Очолював обслугу – генерал-майор на часі 1500 солдатів. Саме цим снарядом була пробита 30 м товщина бункеру в Північній бухті Севастополя і знищив підземний арсенал Червоної армії.
*             Тисячі німецьких біженців і поранених німецьких вояків втікали від наступу радянської армії у Східній Балтиці. Кораблі «Вільгельм Густлоф», «Роберт Лей», «Капітан Аркона», «Генерал фон Штойбен» - перевозили 12 тисяч біженців. «Вільгельм Густав» 30 січня 1945 р. був атакований радянською авіацією і з 5 тис. чоловік, врятувалося – 904; «Генерал фон Штойбен» - затонуло 2 тисячі чол., а врятувалося лише 300; корабель «Гойя» був атакований 16 квітня 1945 р. перевозив 385 поранених, 1500 солдатів та 3,5 тис. біженців. В результаті радянської атаки загинуло 5,5 тис. пасажирів.
*             Довгі роки радянська пропаганда паплюжила голову Києва відомого вченого Володимира Багазія, називаючи його колаборантом. Він же робив все, щоб полегшити долю киян, а багатьом врятував життя. Старався він широко розбудувати національне життя і фашисти неодноразово його попереджували припинити таку діяльність . 19 лютого 1942 р. німецька поліція заарештувала В.Багазія та його сина Ігоря. Їх довго тримали у в’язниці і майже перед самим приходом більшовиків їх розстріляли у Бабиному Яру.
*             22 вересня 1939 р. в Бресті (нині Білорусія) комбриг Семен Кривошеїн та німецький генерал Гудеріан приймали спільний парад бронетанкових відділів після перемоги над Польщею.
*             По нині старанно приховується жахлива поразка Жукова на Ржевському виступі. Радянські солдати і офіцери, за наказом Жукова, 15 місяців мусіли штурмувати німецькі укріплення. Тут загинуло понад 250 тисяч радянських вояків. Письменник В.Астаф’єв назвавши Жукова «геніальним полководцем, який «израсходовал» русский народ» і далі «это не гениальный полководец, это гениальный палач». Ще десять радянських провальних операцій не висвітлені по-сьогодні.
*             В часі Другої світової війни, 10 липня 1941 р. на Україну було перекинуто італійські дивізії «Пасубіо», «Торіно», «Челоре». У 226 ешалонах їх перекинуто під Умань, де відбувався парад і на ньому був присутнім А.Гітлер.
*             Лютували в Україні і угорські карателі. За даними британського історика О.Адергона, найбільшою жорстокістю відзначилися 105 та 108 бригада Королівського окупаційного корпусу «Схід».
*             Жінку колишнього німецького канцлера Г.Коля – Геннелору по-звірячому зґвалтували радянські солдати. Їй було лише 12 років. Далі її викинули з 2 поверху і дівчина була важко травмована, що відбивалося на її здоров’ї на протязі всього життя, що і прискорило смерть.
*             В 1941 р. Київ штурмом, разом з вермахтом, брала і Словацька моторизована дивізія.
*             Сельма Крейцбах – єврейка, пізніше була секретарем міністерства закордонних справ Ізраїлю. Була вона врятована вояками УПА від фашистського розстрілу і довго воювала в лавах УПА. В газеті «Вашінгтон Пост» взнала свою любов до України. Була вбита в Єрусалимі за участь в УПА.
*             З теренів Шльонська, Помор’я, Познаньщини багато поляків вступило до есесівських дивізій. Більшість вояків дивізії «Вікінг» розмовляли польською мовою. А в кінці війни з поляків була створена «Свєнтоrжижзка Бригада».
*             В 1941 р. біля берегів Північної Америки німецькі підводні човни типу ІХС» потопили 400 торгових суден союзників, при тому загинуло 5 тис. людей.
*        Майбутній югославський комуністичний диктатор Йосиф Броз Тіто очолював головне управління по набору інтернаціоналістів в Іспанію. Саме управління було в Парижі і ліві, особливо комуністи завербували 50 тис. волонтерів. Головним військовим радником в Іспанії був поляк – полковник Кароль Свєрчевський – «Вальтер», був він і агентом НКВД, в Москві. Одним із радянських радників був генерал «Клебер» - він же Лазар Штерн – австрійський єврей з Буковини, що будучи у російському полоні, перейшов на бік більшовиків. Там же, в Іспанії, був і кат українського народу – Антонов-Овсієнко. І Штерн і Антонов-Овсієнко були знищені Сталіним. Генерала К.Свєрчевського вбили вояки УПА. ГПУ вивезло іспанське золото в Одесу і ніколи СРСР не повернув його Іспанії.
*        Видатний японський військовий діяч, дипломат адмірал Ямамото Ісороку був противником війни Японії із США, але не зміг подолати опору правих. Провів унікальну операцію нападу японських військово-морських і військово-повітряних сил на американський флот 7 грудня 1941 р., що базувався в Пірл-Харборі, що на Гаваях. Був він і рішучим противником будівництва величезних кораблів, а обстоював роль морської авіації у війні. Американська розвідка вислідила, незважаючи на радіомовчання літак, в якому летів адмірал Ямамото, щоб інспектувати Соломонові острови. І в квітні 1943 р. американський винищувач збив цей літак. Ямамото загинув.
*             Німецький генералітет поніс величезні втрати у Другій світовій війні: 231 генерал загнув в боях; 58 генералів покінчили життя самогубством, особливо  останні дні війни; серед них і генерал Фріц Фрайтаг, що командував українською дивізією «Галичина». 22 німецькі генерали були розстріляні за зраду і боягузтво перед ворогом. В радянському ГУЛАГу сиділо 186 німецьких генералів, 10 угорських та 40 японських .
*             На відміну від Сталіна, Гітлер весь час пересувався по Європі  і в тому числі по Україні, в часі її окупації. Він був в Умані разом з італійським дуче Б.Муссоліні, взимку 1942 р. побував у Києві; в Маріуполі зустрічався з фельдмаршалом Леєбом а генералом СС Зепп Дітріхом. По дорозі з Маріуполя, відвідав Полтаву, де зустрічався з фельдмаршалом фон Рейхенау. Свою ставку Гітлер наказав збудувати біля Вінниці де прожив біля року. Тоді ж він відвідав Вінницю, Сталіно, Запоріжжя, Дніпропетровськ, Миколаїв, Херсон та знову Маріуполь і Львів. В Запоріжжі радянські танки прорвалися до аеродрому, але зупинилися бо їх забракло пального. Літак фюрера негайно піднявся у повітря. Якби не халатність радянських постачальників пального, війна могла б закінчитися на рік раніше. Разом з Гітлером у Вінниці був Герінг та Ріббентроп.
http://vgolos.com.ua/blog/579.html


Таджицький страйк у центрі Москви

Гастарбайтери із Середньої Азії вперше зважилися на відкритий протест проти нелюдських умов праці
Російську столицю засипало снігом, багато районів паралізовано через величезні корки. Найгірша ситуація склалася на сході Москви, де група таджицьких двірників, намагаючись звернути на себе увагу, на знак протесту відмовилася виходити на прибирання снігу. Оскільки майже всі комунальники нижчої ланки є так званими гастарбайтерами (від нім. – запрошений працівник), таджицький страйк став для москвичів неприємною несподіванкою.
75 євро за півроку
А протестувати є через що: люди, які живуть в жахливих умовах і працюють з ранку до ночі, востаннє отримували гроші за свою працю ще в червні. Та й то їм виплатили тільки чверть обумовленої суми – 3000 рублів (75 євро).
Як стверджують представники організацій, що захищають права заробітчан, для Росії – це звична практика. Сумнівні фірми, отримавши за хабарі тендер від міста на прибирання вулиць чи ремонт доріг, винаймають ще більш сумнівних субпідрядників, які вербують заробітчан з колишніх радянських республік. З останніми поводяться, як з рабами, виділяючи для проживання мало пристосовані приміщення на кшталт занедбаних гуртожитків чи складів, та виплачуючи жалюгідну за російськими мірками зарплату, яку до того ж регулярно затримують.
Також поширена наступна відверто шахрайська схема. Гастарбайтерам не платять по кілька місяців, а потім наймачі нацьковують на їхній гуртожиток Федеральну міграційну службу, яка просто депортує заробітчан, більшість яких не мають дозволів на працевлаштування в Росії. В такий спосіб правоохоронці «роблять» показники для начальства, що демонструють їх бурхливу службову діяльність, а власники рекрутингових фірм отримують практично безкоштовну робочу силу. Адже гроші від замовників на вербування персоналу вони отримали, а видатки на зарплату заробітчанам – мінімальні.
Працівники з країн СНД (у тому числі й з України) в більшості своїй позбавлені будь-яких прав, у тому числі права на законний захист своїх інтересів, адже більшість із них працює в Росії нелегально. Працедавці змушують гастарбайтерів віддавати їм «на зберігання» свої паспорти, а за найменший непослух лякають депортацією.
Водночас за мовчазної підтримки Кремля в Росії буйним квітом розцвітають войовничий націоналізм та расизм (докладніше ТУТ), у результаті чого уродженців Кавказу і Середньої Азії можуть покалічити і навіть вбити просто на вулиці на очах у перехожих, жоден з яких не те, що не втрутиться, а навіть навряд чи зателефонує до поліції.
Показовою ілюстрацією ставлення росіян до гастарбайтерів можна вважати «Довідник трудового мігранта», який наприкінці жовтня цього року мас-медіа виявили на офіційному сайті міського уряду Санкт-Петербурга (російською, узбецькою, киргизькою та таджицькою мовами). В інструкції-коміксі для гастарбайтерів, які прибувають до Росії, мігранти зображені у вигляді малярних інструментів і усміхненого віника, натомість росіяни фігурують у вигляді дуже симпатичних поліцейського, лікаря та довгоногої жінки в діловому костюмі, які повсякчас усміхаються та дають поради «віникам».
Росія велика, а працювати нікому
Водночас величезна країна потребує робітників-мігрантів, оскільки її власне населення стабільно зменшується. За останні 10 років кількість громадян РФ скоротилася щонайменше на 2,2 мільйона осіб і нині становить 143 мільйона.
Це обумовлено не лише значними темпами смертності, але й виїздом, в основному, молодих росіян на постійне місце проживання в країни Європи та США. Населення також старіє, оскільки тривалість життя в Росії поступово збільшується, натомість коефіцієнт народжуваності, незважаючи на всі державні програми підтримки, продовжує залишатися низьким.
«У зв’язку з падінням народжуваності міграція виконує функцію відтворення трудових ресурсів. У багатьох регіонах країни локальні ринки праці вже зараз відчувають не лише відносний, але й абсолютний дефіцит робочої сили», – пояснював на початку листопада 2012 року керівник Федеральної міграційної служби Костянтин Ромодановський, прогнозуючи, що населення РФ до 2030 року може скоротитися до 139 мільйонів осіб.
Хід російським конем: громадянство всім
У серпні 2012 року представники Федеральної міграційної служби зробили сенсаційну заяву, яка, втім, залишилося практично не поміченою російськими засобами масової інформації. Начальник управління з питань громадянства ФМС Валентина Казакова заявила, що спрощений порядок отримання російського громадянства може бути знову введений для всіх колишніх громадян Радянського Союзу.
Настала осінь, і стало відомо, що на розгляді в Державній думі РФ перебуває законопроект, який не тільки значно спрощує процедуру набуття російського громадянство для десятків мільйонів іноземців, але й скасовує поняття мігрант як таке. Фактично, автори ініціативи з Ради Федерації пропонують дати можливість стати росіянином кожному, чий дід чи батько проживав у СРСР.
Відомо, що цим законопроектом дуже переймається Володимир Путін. «Рада Федерації готова відновити Радянський Союз фактично шляхом відновлення радянського громадянства», – кажуть російські опозиціонери. Візьмемо на себе сміливість припустити, що причина таки не політична, а економічна.
Росії вкрай необхідні трудові ресурси, причому найбільше вакансій припадає на робітничі та некваліфіковані спеціальності: будівельники, фахівці комунального господарства, сільськогосподарські працівники. Росіяни від багатьох важких робіт відмовляються, надаючи перевагу субсидіям від центрів зайнятості. Натомість «нові росіяни» (в розумінні ті, які щойно отримали громадянство РФ), очевидно, виконуватимуть будь-яку роботу за відносно невеликі гроші. Стимулом для них буде сподівання на кращу долю для дітей – вже повноцінних громадян Російської Федерації. Адже в кишлаках Середньої Азії перспектив ні у них, ні в їхніх дітей – практично жодних.
До теми
З 1 грудня 2012 року набув чинності закон «Про внесення змін до статті 131 Федерального закону «Про правовий стан іноземних громадян у Російській Федерації» та статті 272 Закону Російської Федерації «Про освіту», відповідно до якого громадяни країн СНД (у тому числі України) повинні при влаштуванні на роботу в Росії документально підтверджувати знання російської мови.
«Якщо трудовий договір або цивільно-правовий договір на виконання робіт (надання послуг) передбачає здійснення іноземним громадянином трудової діяльності у сфері житлово-комунального господарства, роздрібної торгівлі або побутового обслуговування, даний іноземний громадянин повинен підтвердити володіння російською мовою на рівні не нижче базового рівня», – йдеться в документі.
Мовою цифр
За даними Федеральної міграційної служби Росії (ФМС), щорічно до країни прибувають 13-14 мільйонів іноземців, 70% з них – громадяни країн СНД. Постійно знаходяться в країні (працюють і навчаються) 9,5 мільйонів, з них тільки 1,3 мільйона – на законній основі. Водночас незалежні експерти схильні оцінювати кількість незаконних мігрантів в 10-12 млн осіб. За словами московського мера Сергія Собяніна, в російській столиці нелегально працюють два мільйони людей.
За даними Світового Банку, Росія посідає третє місце в світі після США і Саудівської Аравії за обсягом коштів, які переказують на батьківщину робітники-мігранти. За даними за 2011 рік (дані за 2012-й стануть відомі на початку весни наступного року), лідером за переказаними з Росії коштами став Узбекистан – 4,9 мільярда доларів, далі йдуть: Україна – 3,1 млрд, Таджикистан – 2,7 млрд, Киргизстан –1,4 млрд, Молдова – 1,6 млрд, Вірменія – 1,2 млрд, Азербайджан – 955 мільйонів доларів.
Джерело: ria.ru

За матеріалами: azattyk.org, levada.ru, lenta.ru, vvb.spb.ru

Американські ЗМІ розповіли подробиці про стрільця у школі "Сенді Хук"
Двадцятирічний Адам Ланза влаштував у п'ятницю криваву бійню в початковій школі Сенді Хук в американському штаті Коннектикут, розстрілявши, за останніми даними, 27 осіб, з яких 20 - маленькі діти. В американському суспільстві знову спалахнула дискусія про те, що потрібно зробити для захисту людей, особливо дітей, від збройних психічно неврівноважених вбивць.
Серед загиблих - матір злочинця Ненсі Ланза, що працювала вихователем у цій школі. Молодий чоловік застрелився на місці злочину.
Трагедія змусила розплакатися президента США Барака Обаму під час публічної заяви з приводу того, що сталося. «Загиблим було від п'яти до десяти років. Я сам батько, і мені важко уявити це. Ми повинні зробити все, щоб покінчити з інцидентами зі стріляниною в школах», - сказав Обама на прес-конференції в Білому домі.
Картина події в містечку Ньютаун, населення якого становить 27 тисяч осіб, була настільки жахливою, що деяким учасникам операції, які прибули на місце, знадобилася медична та психологічна допомога.
За даними New York Times, перший дзвінок за номером 911 про постріли в школі був отриманий в 9.30 ранку в п'ятницю, стрілянина стихла лише о 10.30. Вбивця був у камуфляжі. Як зазначають американські ЗМІ, він досить влучно стріляв по своїх живих мішенях. Діти і вчителі були охоплені панікою, проте школярів почали виводити з будівлі ще до того, як стихла стрілянина. Останній постріл Ланза залишив для себе. У момент стрілянини в школі перебувало не менше 600 дітей.
Інформація протягом дня просочувалася суперечлива - спочатку повідомлялося лише про кількох поранених, потім про одного загиблого. За останніми даними ЗМІ, які посилаються на джерела в поліції, жертвами злочинця стали 27 осіб, у тому числі 20 дітей.
Мотиви, що штовхнули Адама Ланза на це кривавий злочин, поки невідомі. За даними агентства Ассошиейтед Прес, він був зразковим учнем, трохи замкнутим, сповідував субкультуру готів, відому своєю похмурістю.
Видання Daily News стверджує, що він був неврівноваженим, страждав синдромом Аспергера і являв собою «бомбу уповільненої дії», яка рано чи пізно повинна була вибухнути. Синдром Аспергера вважається легкою формою аутизму, причому його носії можуть володіти високим інтелектом, проте, як правило, мають проблеми в соціальних взаємодіях з однолітками, особливо в дитинстві і юнацтві.
Сімейство Ланза жило в престижному районі Ньютаун, де мешкає персонал компаній General Electric, Pepsi і IBM. Батько отримав розлучення у 2008 році і покинув сім'ю. За даними телеканалу ABC, він обіймає посаду віце-президента в General Electric.
Двадцятичотирирічний брат Адама Райан Ланза, якого помилково ЗМІ спочатку прийняли за вбивцю, співпрацює зі слідством, проте він заявив, що протягом останніх двох років не спілкувався з Адамом.
Джерело: РИА Новости


 

Що залишив новому прем'єр-міністру Миколі Азарову його «попередник»

Ігор Уманський
екс-заступник міністра фінансів України
14 грудня 2012, 09:27

Ті, хто коли-небудь працював з Миколою Азаровим, знають - Азаров-прем'єр останньої каденції і Азаров-міністр фінансів - це дві різні людини. Зараз, судячи з усього, ми побачимо «третього», нового Миколи Азарова, якого в Україні ще не зустрічали.
Причини для цього є - адже в новій каденції прем'єр-міністра Микола Азаров зіткнеться з умовами, в яких ще ніколи не працював. Йому доведеться працювати в період жорсткого кризи. Адже навіть на посаду прем'єр-міністра в березні 2010 р. він прийшов не під час, а вже після глибокої кризи, в умовах, коли зростання економіки спостерігалося вже протягом двох кварталів.
Ця криза - перше і основне, що передав новому прем'єрові Азарову його попередник». Що ще йому дісталося у спадок?
1. Порожній бюджет
Зараз, після прийняття держбюджету на 2013 р., всі експерти взяли аналізувати саме його. Але як на мене, куди більш важлива і цікава для країни - ситуація з бюджетом 2012 р. І тим спадщиною, яке його виконання залишає на наступний рік.
Щоб виконати бюджет на 2012-й, за грудень Кабміну потрібно зібрати в казну 65 млрд. грн. У грудні 2011-го Кабмін зміг зібрати лише 30 млрд грн. У листопаді 2012 р. - 32 млрд. грн. Найбільш оптимістичний прогноз щодо зборів на грудень 2012-го - максимум 35 млрд. грн. Отже, казна в цьому році недоотримає 30-35 млрд. грн.
Ситуація з виконанням бюджету 2012 р. створює першу серйозну проблему для нового Кабміну Азарова - він не зможе профінансувати деякі витрати цього року. Значить, доведеться влізти в касу бюджету наступного року - плюс до того дефіциту в 50,4 млрд грн., які вже закладені до держбюджету-2013
Але що таке закон про бюджет? За великим рахунком, це закон про витрати. Доходи визначає не стільки бюджету, скільки податкове законодавство і інші закони. Завдання ж Кабміну і Верховної Ради в бюджеті - порахувати, скільки витрат може собі дозволити країна в наступному році.
Ситуація з виконанням бюджету 2012 р. створює першу серйозну проблему для нового Кабміну Азарова - він не зможе профінансувати певну кількість видатків, за якими були взяті зобов'язання в цьому році. А це означає, що доведеться влізти в касу бюджету наступного року - плюс до того дефіциту в 50,4 млрд грн., які вже закладені до держбюджету-2013.
Звичайно, Кабмін може просто заборонити брати зобов'язання і переносити їх на наступний рік або влізти борги, профінансувавши ці витрати за рахунок нових позик. Зробити це можна двома способами. Перший - відкритий і публічний - це ринок запозичень. Другий, не зовсім чесний, - це використання для розрахунків коштів місцевих бюджетів, які знаходяться на рахунках держказначейства, що робиться в останні місяці. Але й ці борги все одно потрібно буде віддавати.
2. Соціальна напруга
Невиконання бюджету і його витрат - це завжди удар по конкретним людям, і в тому числі виборцям. Адже це - затримки з виплати зарплат бюджетникам, платежів компаніям, які виконують роботи, і в свою чергу платять зарплати і т. д. А це неминуче зростання соціальної напруги, що відбувається вже зараз, і буде наростати далі.
3. Нульове зростання економіки
Якби в наступному році спостерігався економічний ріст, це, можливо, частково допомогло б перекрити проблеми нинішнього року. Але зростання немає, і в наступному році не буде. Це побічно визнала і сам уряд - складаючи бюджет, воно фактично заклав у ньому зростання економіки в розмірі -0,3%. Той зростання, що уряд заклав формально - +3,4% - це публічно пропагандистська цифра, яка окрім рекламних цілей не означає нічого.
Як так?
У нинішньому році доходи бюджету складуть максимум 345 млрд. грн. Доходи наступного року прогнозуються урядом на рівні 361,5 млрд. грн. Виходить, зростання доходів бюджету на 4,7% буде навіть меншою, ніж розмір запланованої інфляції (4,9%). Але це означає, що або ВВП не буде рости, або частка ВВП, яка перерозподіляється через бюджет (в Україні вона становить близько 25%) знизиться. У друге я не вірю. Виходить, єдина причина для зростання економіки - інфляція.
4. Висока інфляція
За результатами 11 місяців 2012 р., в Україні спостерігається дефляція 0,4%. Чи збережеться вона в наступному році? Якщо Кабмін і Нацбанк спробують відійти від політики «остуживания економіки», - упевнений, що ні. Інфляція в наступному році буде значно вище, ніж закладені 4,9%. Думаю, вона складе 9-10%.
Чому? Все досить просто. Останні півтора року влада в Україні свідомо гальмувала економічний розвиток. Політика НБУ зводилася до того, щоб зменшити ліквідність, і тим самим утримати курс гривні та інфляцію. Але охолоджуючи ринок валютный, вони охолодили і кредитний ринок. Вартість кредитних ресурсів в Україні зараз не нижче 25-27% річних. В умовах відсутності інфляції жодна економіка не витримає таких процентних ставок. Фінансувати будь-які інвестиційні проекти виявилося не можна. І економіка почала остигати.
Нещодавно Національний банк заявив, що в наступному році направить 72 млрд. грн. на цільове рефінансування комерційних банків для кредитування проектів реального сектора економіки. Це - дуже правильний, хоч і дуже запізнілий крок.
Але в результаті, на ринку з ’ явиться додатковий фінансовий ресурс. І навіть з урахуванням того, що він піде на фінансування довгострокових проектів, через оплату зарплати, закупівлю матеріалів та інші витрати ці гроші потраплять в економіку. А це призведе до зростання - спочатку попиту, а потім і пропозиції в економіці. Що на тлі зростання ліквідності призведе до зростання інфляції.
5. Зниження реальної заробітної плати
Її зниження - неминучий наслідок охолодження економіки, і падіння темпів виробництва. Поки загальну статистичну картину підтримує бюджет - його витрати на вчителів, лікарів, військових і т.д. Але в наступному році ситуація з соціальними витратами з бюджету буде принципово інший.
У наступному році 11 з 12 місяців бюджетники будуть жити в ситуації, коли їх доходи по відношенню до 2012 р. збільшаться лише на 1%
Їх розмір відштовхується від мінімальної зарплати і мінімального прожиткового рівня, які закладаються в бюджеті. А їх зростання на наступний рік, до грудня 2013 р., складе лише 1,1% (друге підвищення соцстандартів, на 3-4%, відбудеться тільки в грудні 2013-го).
Виходить, 11 з 12 місяців бюджетники будуть жити в ситуації, коли їх доходи по відношенню до 2012 р. збільшаться лише на 1%. Інфляція за той же період повинна вирости майже на 4,9% (причому це - планова, реальна складе 9-10%). Виходить, в бюджетній сфері відбудеться зменшення реальних доходів населення на 3-4%. На тлі затримок соціальних виплат це створить велику проблему нового складу уряду.
6. Відсутність коштів для фінансування бюджету
Ще одна проблема - фінансування дефіциту бюджету. Адже 50,4 млрд. грн. - це лише офіційний дефіцит, показаний у держбюджеті. Реальний же його розмір, з урахуванням фінансування НАК " Нафтогазу", Ощадбанку та інших державних компаній за рахунок випуску ОВДП, більше - 65,1 млрд. грн.
Покривати дефіцит Кабмін планує за рахунок приватизації і запозичень. Але в умовах охолодження світової економіки і поганого бізнес-клімату, інвестувати в приватизаційні процеси інвестори не наважаться.
Виникнуть проблеми і з держпозиками з боку. Після того, як бюджет був прийнятий Радою, всі рейтингові агентства переглянули свої оцінки платоспроможності України убік погіршення. Це означає, що вартість ресурсів на ринках для України автоматично зросте. Взяти гроші вона могла б у країн-партнерів - наприклад, фінансову допомогу їй обіцяла Єврокомісія і США. Але лише за умови співпраці з Міжнародним валютним фондом.
А програми з Фондом, очевидно, не буде. Внутрішній ринок також не врятує - він вже зараз перенасичений державними борговими інструментами. Єдиним, хто зможе вийти на цей ринок, буде Національний банк. Але масово скуповувати держоблігації він не зможе - інакше просто зірве ситуацію на фінансово-кредитному й валютному ринках.
Тому уряду доведеться домовлятися про вирішення боргових проблем на політичному рівні. З ким? Якщо МВФ, ЄС і США не допоможуть - залишається одна Росія.
7. Україна на гачку у Росії
Наступне «спадщина» - зобов'язання НАК «Нафтогазу». Згідно «газового» договору з Росією, НАК зобов'язався викуповувати у Газпрому певний обсяг газу. Зараз Нафтогаз не викуповує цей обсяг. В результаті, над ним нависає загроза штрафних санкцій на весь обсяг невикупленого газу.
І навіть якщо Київ зможе домовитися з Газпромом, той, швидше за все, залишить собі право оштрафувати Україну на «чорний день». Не кажучи вже про те, що НАК не імпортуючи газ в достатніх обсягах, використовує газ з підземних сховищ. Отже, у новий сезон країна ввійде з порожніми запасами і потенційною загрозою штрафних санкцій за недобір газу.
8. Народні депутати
При минулому складі Кабміну Рада затвердила новий закон про вибори і ввела змішану систему. В результаті, новий скликання Верховної Ради увійшли 225 мажоритарників - з якими потрібно буде працювати, переконувати голосувати, а за це - допомагати їм втілювати в життя їх передвиборчі обіцянки на місцях. З урахуванням того, що вони - мажоритарники, їм крім власних меркантильних інтересів, потрібен буде ресурс для своїх округів.
У нинішньому році бюджет переглядали 37 разів, в результаті збільшивши його на 13 млрд грн. Тепер спроби переглянути бюджет будуть відбуватися набагато частіше
Але навіть без мажоритарників, Кабмін не міг стримати неадекватний зростання витрат (і непідтверджених доходів бюджету). У першій прийнятій редакції бюджету на 2012 р. його доходи були затверджені на рівні 361,8 млрд грн. Але в нинішньому році бюджет переглядали 37 разів, в результаті, збільшивши його на 13 млрд. грн. Тепер спроби переглянути бюджет будуть відбуватися набагато частіше.
Правда, на відміну від 2012-го, наступного року можливість для зростання доходів бюджету за рахунок виплати податку на прибуток авансом, несплати ПДВ і т.д. вичерпана повністю. В результаті, в Україні залишився лише один шар бізнесменів, здатних збільшувати податкові надходження - це найбільший бізнес. Тобто, українські олігархи. Чи дозволять вони здирати з себе ще більше податків? Дуже сумніваюся. А, отже, наступного року Україну чекає, по суті, війна між бізнесом і податкової.
Як наслідок, основна перспектива наступного року, що дісталася від «попередников», вирішити що більш прийнятно: воювати не на життя з олігархами або... здаватися Росії.




У Києві відбувся ХХVI З‘їзд ВО "Свобода". Розгорнутий репортаж

    09.12.12, 07:25
    Свобода

8 грудня 2012 року в київському Будинку кіно відбувся ХХVI звітно-виборчий З‘їзд Всеукраїнського об‘єднання "Свобода". Участь у ньому взяли 691 делегат із 25 областей, міст Київ та Севастополь. З‘їзд розглянув звіт Голови ВО "Свобода" Олега Тягнибока за 2011–2012 роки; було заслухано звіти голови Партійного суду та керівника Контрольно-ревізійної комісії; внесено зміни до Програми та Статуту об'єднання. Також за підсумками виборчої кампанії було відзначено найактивніших свободівців. З‘їзд переобрав Олега Тягнибока Головою ВО "Свобода". За це рішення одностайно проголосували всі делегати.
Окрім делегатів від місцевих осередків "Свободи", до участі в З'їзді було запрошено також низку гостей. Серед тих, хто долучився до роботи З'їзду, був зокрема Голова Ради Об'єднаної опозиції ВО "Батьківщина" Арсеній Яценюк. У своєму виступі політик наголосив: "Хочу привітати "Свободу" з тим, що у вас є дух, є воля, завдяки яким ви здобули цю перемогу.
Я дуже тішуся, що нам вдалося переламати негативну традицію українського сварливого політикуму: ми підписали угоду, і жоден із нас не відійшов від тексту угоди про партнерство.
Зараз влада хоче розколоти опозицію. Мовляв, чому ліберально-демократична "Батьківщина" й націоналістична "Свобода" йдуть разом. Але ми – разом, бо знаємо, що робити для України й українців. І попри відмінності, ми маємо спільне – нашу державу, наше майбутнє".
Слово на З'їзді "Свободи" також мав голова Організації Українських Націоналістів Богдан Червак: "Від імені Проводу ОУН вітаю вас із великою перемогою. Це не лише ваш здобуток, не лише здобуток українського націоналізму. Це перемога воюючої української нації. Нації, яка прагне й має право бути господарем своєї долі на свої землі.
Хочу вам нагадати слова лідера ВО "Свобода" на минулому З‘їзді: "Пам'ятайте, що для нас влада – не самоціль, а механізм, за допомогою якого реалізовуємо засади Ідеї українського націоналізму". Саме цим націоналісти відрізнятимуться від інших депутатів та фракцій у Верховній Раді. Влада – це механізм, за допомогою якого зробимо все, щоби українська нація панувала у своїй державі.
Усі ви відчуваєте, яка величезна відповідальність лежить на фракції націоналістів у Верховній Раді. Вірю, що з тим тягарем ви впораєтеся, адже з вами в українському парламенті незримо будуть присутні Євген Коновалець, Андрій Мельник, Степан Бандера, Роман Шухевич, Олег Ольжич, Олена Теліга. З такими людьми ви втримаєте цей тягар відповідальності.
Також радо хочу повідомити, що в ці хвилини відбувається засідання Проводу ОУН, де заступником голови Проводу обрано голову Одеської обласної організації ВО "Свобода", народного депутата Павла Кириленка".
Знаний історик, президент Історичного клубу "Холодний Яр" Роман Коваль у виступі зазначив: "Якби у Верховній Раді, яка нарешті припиняє своє підле існування, була би фракція "Свободи" у складі справедливих і агресивних козаків, тоді би ні Харківські угоди, ні закон про "язик" не було б ухвалено. Новообрана Верховна Рада – це перша рада, в якій буде український кулак, призначення якого – бити.
Тільки завдяки рішучим діям фракції ВО "Свобода" можна зірвати зсередини Верховну Раду, яку влада хоче використовувати у своїх цілях. І в Києві, і на сході, і на заході України люди хочуть одного: щоби цій владі нарешті дали по пиці.
Бажаю фракції Всеукраїнського об‘єднання "Свобода" нарощувати м‘язи і бити не лише по тулумбасах, але й по пиці. Слава "Свободі" та її лицарям!"
Володимир Василенко, доктор юридичних наук, професор Києво-Могилянської академії у зверненні до учасників З'їзду підкреслив: "Перемога "Свободи" – це ознака одужання суспільства. Проте це лише перемога в невеликій битві. Далі "Свобода" повинна виграти війну за українську Україну. Українці мають або виграти війну з російським імперіалізмом, або зникнути. Адже ця антиукраїнська влада є лише іграшкою в руках Кремля".
Свободівців також привітав заступник голови Української Всесвітньої координаційної ради Євген Гірник: "Уперше на закордонному виборчому окрузі перемогли націоналісти, перемогла "Свобода". Ви – нова сила. Хай вам помагає Бог – Ви здатні скасувати все те, що понаухвалювала антиукраїнська Верховна Рада попереднього скликання".
Олег Тягнибок представив делегатам З'їзду керівника експертної групи майбутньої фракції ВО "Свобода" у ВР, яким призначено свободівця Олександра Бондаря. У своєму зверненні до націоналістів Олександр Бондар зазначив: "Наші закони стануть бомбою для олігархів. Декілька законопроектів "Свободи" дадуть відповідь на ті питання, на які чинна влада так і не спромоглася відповісти. Це, зокрема, наповнення бюджету і підвищення рівня життя".
Також перед товариством виступив адмірал Ігор Тенюх, який нещодавно став до лав Севастопольської "Свободи": "Передаю цьому З‘їзду вітання від військових моряків – вони в Севастополі також голосували за "Свободу".
Вітаю з великою перемогою! Тепер український народ поведе сила, яка втілює чистоту, патріотизм і незаангажованість у корупційних схемах".
Очільник ОУН (революційної) Стефан Романів наголосив: "Він імені Проводу ОУН бандерівської вітаємо "Свободу" з перемогою!
Будучи український світ, слід знищити мури деукраїнізації. Маємо будувати здорове суспільство й державу. Треба створювати альтернативу – економічну, соціальну, політичну – нові правила гри. Критерії: українська церква, яка служить людям, "свобода людині-свобода народові", Конституція, економічний націоналізм, українська мова – державна, кожен, хто тут живе, має бути відданий цій державі, правдива українська історія, пам'ять про злочини проти українців, заклик до покарання цих злочинів. У цьому українському світі має бути пошановано жінку й дитину (гасло "здорове тіло – здорова душа"); соціальні програми, судова система має бути така, аби українець в усьому світі був захищений. "Русскій мір", ті, хто принижує Україну, – не достойні толерування в українському світі".
Лідер ВО "Свобода" Олег Тягнибок, звертаючись до учасників З'їзду, підкреслив: "Ейфорія має швидко минути. Від нас очікують не просто результату, а конкретних дій. Ця відповідальність лягла на плечі кожного свободівця: чи зможемо ми зреалізувати наші плани. Сьогодні люди на вулицях вітають нас. Ми змогли подолати розчарування після "помаранчевої" революції. Тоді їм не вдалося реалізувати свої гасла. Ми зуміли розтрощити це розчарування. Тому сьогодні не просто вітають нас, але навіть ті, хто не є нашими прихильниками, вітають одне одного з перемогою. Нам вдалося зруйнувати міфи щодо "Свободи". Тепер ніхто не скаже, що "Свобода" – непрохідна: і соціологи, і влада брехали. Це один із механізмів фальсифікацій. Але "Свобода" зуміла, не маючи підтримки ЗМІ, побороти усі ці негаразди на шляху до перемоги.
Ніхто тепер не скаже, що "Свобода" – галицька партія. Результат, який здобула "Свобода" на Донбасі – не відповідає дійсності. Але навіть той результат є таким, як 2007 року в Галичині. 4-5 років знадобилося "Свободі", аби результат в осерді "Свободи" перенести в найтяжчий регіон.
Сьогодні всі визнають, що найбільша лава людей, які є ідеологічно підкованими, освіченими, – у "Свободі".
За нашими підрахунками, ми мали сформувати третю за чисельністю фракцію – з 44 депутатів. Але вибори – це і здатність зберегти результати виборів. Нагадаю вам, що "Свобода" – це єдина сила, яка мала результат ЦВК значно менший від даних екзит-полів. Але попри все фракція українських націоналістів є не просто в парламенті, а є більшою за фракцію комуністів.
Головною перевагою нашої політичної сили над іншими є те, що в нас є стратегія. Зараз деякі критикани кажуть, що результат "Свободи" є випадковим, але на попередньому З‘їзді ми стверджували, що здобудемо 10 відсотків, і отримали їх.
Ще одним стратегічним рішенням була позиція: "жодної області не маємо залишити без свободівського округу". І тому в кожній області ми мали щонайменше один округ, де балотувався представник "Свободи". Скажімо, наш кандидат у Єнакієвому Ігор Славгородський набрав більше трьох відсотків! На Волині єдиний опозиційний кандидат, який переміг в окрузі, – це саме свободівець Євген Мельник. Те ж саме – на Хмельниччині та Рівненщині.
Хочу наголосити, що наймолодшим депутатом парламенту є націоналіст Андрій Іллєнко, а символічно найстарішим – "регіонал" Єфим Звягільський.
Відзначу, що перемогли ми не завдяки грошам, а завдяки принциповості. Адже загалом на виборчу кампанію "Свобода" витратила стільки, скільки витрачали провладні мажоритарники на один свій округ. Ми витратили 23 млн. гривень. А для порівняння зазначу: "регіони" – 340 млн. гривень. Серед лідерів розтранжирювання коштів також і комуністи.
Найуспішніше виборчу кампанію "Свободи" провела Львівська обласна організація – 38,02% голосів. Це єдина область, де "Свобода" перемогла. Також ми здобули перемогу в закордонному виборчому окрузі. Другий результат, попри оббріхування й замовні "чорнушні" кампанії, які звалилися на "Свободу" з боку опонентів, показала Івано-Франківська область із результатом 33,79%. Третій результат – за Тернопільською областю – 31,22%. Варто зазначити, що 2007 року усі ці три області здобули понад 3 відсотки. Четвертою за успішністю результату є Волинь – 17,5%, далі – Київ – 17,32%, тоді Рівненська область – 16,63%, Хмельниччина – 11,79%, Київська область – 10,84%, Черкаська область – 9,48%, Чернівецька область – 8,71%, Вінниччина – 8,40%, Житомирщина – 7,47%.
Гідні результати показали Закарпаття, Сумщина, Кіровоградщина. 18 областей здобули результат вищий за 5%. А ще чимало подолали 3-відсотковий бар'єр і на місцевих виборах мають усі шанси здобути представництво у владі.
У Криму найбільше за "Свободу" проголосували у Ялті. Понад 5% націоналісти отримали в низці населених пунктів, що межують з Росією на Харківщині, на Чернігівщині, на Донбасі.
Зараз практично усі організації показали вдесятеро вищий результат, ніж на виборах 2007 р."
Керівник виборчого штабу Всеукраїнського об‘єднання "Свобода" Руслан Кошулинський підбив підсумки якості роботи місцевих штабів та поставив завдання на наступну кампанію: "Закінчилася виборча кампанія. Це означає лише те, що вже починається нова. Насправді наші опоненти не врахували вольових якостей нашої організації: ми виграли "на зубах" – без можливості виходу на центральні ЗМІ, без величезних мішків із грошима, що були в наших опонентів. Вони не врахували й наш фінішний спурт – те прискорення, яке ми показали починаючи з 14 жовтня. Однак у різниці між результатом у 10,44% і результатом у 12,5% розуміємо: ми – не стільки перемогли, скільки вони програли.
У футболі практично 80% команд, які виходять з першої до вищої ліги, вертаються назад – вони не витримують випробування класом. У політиці цей клас полягає в партійному будівництві, боротьбі з опонентами, і левова частка – це підрахунок і контроль голосів. Насправді фракція ВО "Свобода" мала би складатися не 37-ми, а 44-х депутатів.
Якщо під час цієї кампанії нами легковажили, гадаючи, що зможуть залишити поза прохідною межею соціологічними маніпуляціями та тиражуванням міфів про нібито наше "неефективне господарювання в західних областях", то на наступні вибори нам не дадуть такого спокою. Влада розуміє, що ми для неї є наднебезпечними. У зв‘язку з цим перед нами стоять дуже серйозні завдання.
В Україні є 33 тисячі виборчих дільниць. Чи є в нас підготовлена когорта кадрів, членів та прихильників партії, які можуть покрити всі ці дільниці? Відтак завдання для місцевих організацій: залучити стільки ідейно вмотивованих, якісних кадрів, скільки потрібно для покриття всіх дільниць. Партія має розростися до дільничної організації, кожен член партії має відповідати за свою дільницю, низку будинків, де він працює з громадою, переконує, працює. Це клас, до якого ми маємо прийти кількісно та якісно.
Ми не просто одна з опозиційних партій. За деякий час ми будемо претендувати на владу в країні. Маємо навчити наших членів партій, як бути депутатами, як захистити вибір громади.
Тому завдання для керівників організацій: максимально залучувати ідейних якісних людей, проводити постійне навчання, будувати роботу на особистому зростанні. Тільки це приведе нас до нової перемоги.
Потрібно, щоби кожен член партії у своєму місті, на своїй дільниці ніс персональну відповідальність за партію і за результат. Внутрішньо готуйтеся до нових звершень".
Голова Київської міської організації ВО "Свобода" Андрій Іллєнко, який здобув перемогу в столичному 215-му виборчому окрузі, зазначив: "Уже в липні ми поставили перед собою завдання набрати в Києві на виборах 80 тис. голосів. У результаті – майже втричі перевищили цей план. Можемо вже констатувати: Київ довів, що є фортецею націоналістів на берегах Дніпра.
Дякую свободівцям з усієї України, які приїхали захищати результати виборів у Київ. Вибори були надскладними. Характерно, що Київ для "Свободи" став своєрідною моделлю: за націоналістів голосували як у центрі, так і в робітничих районах столиці. У Києві було два найважчих мажоритарних округи: 223-й і 215-й. Тільки свободівці стали тут до боротьби – решта опозиціонерів побоялися зійтися в протистоянні зі ставлениками влади. Соціологи теж в унісон зі ЗМІ заявляли, що у свободівських кандидатів тут немає жодних шансів. Але ми втерли усім їм носи. Ми перемогли, а в 223-му окрузі, переконаний, на перевиборах Юрій Левченко переможе – тепер уже з розгромним результатом.
Але довго святкувати не можна, бо вже за півроку буде справжня битва, коли в Києві обиратимуть міську раду й міського голову. На цих виборах маємо ставити найамбітніші цілі. Впевнений, що у Київській міськраді "Свободі" цілком до снаги сформувати найбільшу фракцію.
Про роботу юридичного управління прозвітував її керівник Олег Махніцький: "Було багато сказано про нашу перемогу, але ця перемога найбільше ціниться тим, що вона була здобута в умовах найбрудніших фальсифікацій і непрозорих виборчих технологій. Порівняно з минулою виборчою кампанією робота юридичного управління була більш якісною, відбулася структуризація. Завдяки підготовці членів комісії та спостерігачів ми отримали змогу контролювати хід голосування на виборчих дільницях. Нами було розроблено роз'яснення щодо підрахунку голосів та встановлення результатів. Але одним із найважливіших етапів виборчої кампанії було представництво партії в судах. Було проведено близько 50 судових процесів (а це близько 100 судових засідань), у яких боролися представники центрального юридичного управління об'єднання. Проте нам все ж не вдалося зберегти перемогу свободівця Олександра Марченка в 90-му окрузі, де було брутально сфальсифіковано протоколи з виборчих дільниць і сфабриковано весь судовий процес". Олег Махніцький закликав керівників усіх організацій ВО "Свобода" надати інформацію про найбільших фальсифікаторів виборів, які, зокрема, пройшли до парламенту.
Головний редактор часопису "Всеукраїнське об‘єднання "Свобода" Галина Миць у виступі наголосила: "Успіх "Свободи" – це і радість наших прихильників, і лють наших ворогів. Тому й кажуть, що мовляв, успіх націоналістів випадковий. Але успіх "Свободи" накопичувався, як вода на високій греблі…
Газета має два ключових завдання: гуртування членів націоналістичної партії й виховання українського виборця, який може дізнатися про справжню історію України, отримати невикривлену інформацію щодо сьогодення".
Заступник Голови ВО "Свобода" з політичних питань Андрій Мохник зазначив: "Важливий наш ресурс, який дозволяє нам здобувати перемоги, – безпосередня робота на вулиці, живе спілкування з людьми. Це – віра людей. Наше завдання – не зрадити цій вірі. Ми побачили, що рівень роботи "в полі" недостатній. Проте це наша відповідь окупації інформаційного простору України. Українська повстанська армія (інформаційна), як висловлювався Юрій Іллєнко, – це наше головне завдання на майбутнє. Саме це продовжить наш переможний поступ Україною".
Виступаючи перед присутніми, голова Харківської обласної організації ВО "Свобода" Ігор Швайка підкреслив: "Наші вороги забирають землю в людей, виселяють людей із їхніх хат. Захист людей, яких грабують і виселяють, – це предмет нашої щоденної депутатської роботи.
Ми, свободівці, йдемо до зміни обличчя Харкова. Він має стати націоналістичним. Кожен українець міста невдовзі зможе почути радіокомпанію "Голос Свободи". Харків, Донецьк, Луганськ – це ті регіони, які дадуть масовий приплив у лави націоналістів. Наша мета – 10-15 відсотків за "Свободу" на Харківщині, Луганщині, Донеччині".
Стоячи делегати З‘їзду зустріли на сцені Ірину Фаріон, яка здобула абсолютну більшість голосів серед свободівців-мажоритарників – 68,02% (77 631 голос). Мовознавець у виступі зазначила: "Націоналізм – це класична ідеологія. І я би дуже хотіла, щоби ми, будучи депутатами Верховної Ради, місцевих органів влади, про це пам‘ятали і працювали над своїм класичним образом. Адже немає нічого потужнішого у світі, ніж класицизм, який стоїть на засадах суворості, вимогливості, аристократизму. Пам‘ятаймо: націоналізм – це ідеологія аристократів.
Найважніше, що ми маємо зараз пам‘ятати – у жодному разі не пристосовуватися, не ставати м‘якшими. Бо добре, коли м‘яка перина чи подушка, а все інше, що може давати життя – є тверде! Немає сенсу ставити нам завдання, яких ми не можемо втілити у життя. Ми не політичні попелюшки, що вискочили з казки. Ми вийшли з дуже жорсткої і складної, кримінальної української реальності.
Мені як людині, що живе в інтелектуальному середовищі, дуже відразливо і огидно заходити в стіни цього "верховного тераріуму". Але якщо цей "верховний тераріум" так не хоче, щоби ми туди зайшли, власне, тому ми там маємо бути! Смішно вимірювати цей світ почуттям, яке розслабляє, – почуттям любови. Є ще інші дуже серйозні конструктивні почуття – протистояння, прямостояння, ненависть до зла. Ненависть до тих змій, які, можливо, матимуть більшість у парламенті. Тому, говорячи про негайну побудову українського світу, про термінове ухвалення цілої низки законів треба усвідомлювати, скільки нас є у парламенті – 37. Так, ми активно будемо співпрацювати з нашими колегами по опозиції. Але ми ще не виграли президентські вибори, ми ще не маємо свого Прем‘єр-міністра, у нас нема свого Голови Верховної Ради.
Найважливіше – втілити законопроекти, озвучити їх з трибуни "верховного тераріуму" або через ЗМІ. Тому не треба робити з нас політичних чи соціальних попелюшок. Треба ставити перед собою реальні завдання і серйозно зважати на той страшний розклад сил, який є у парламенті.
Те, що понад 12% українців віддали нам свої голоси, засвідчило, що за всі роки буття "Свободи" у політичному просторі ми зробили найважливіше – вплинула на свідомість людей. У свідомості українців почали стрімко відбуватися процеси деколонізації. І ми матеріалізуємо їхні думки.
Наше наступне завдання – не змагатися з тими зміями, які живуть у парламенті, а йти до їхніх виборців. Чи може мене обходити оце що калєснєчєнко, оце що сімонєнко? Але нас можуть обходити їхні виборці, до яких ми маємо прийти на живу розмову. Бо саме найживіші зустрічі дають найефектніший результат. Я після виборів вже мала 4 зустрічі; вони були ініційовані не осередками "Свободи", а самими громадами – для того, щоби поспілкуватися, почути матеріалізацію їхніх думок. Тому одне із головних завдань нашої політичної сили – це зміна політичної свідомости українців і кінцеве переорієнтування її у націєцентричне мислення. Ми маємо величезний націоналістичний запас у суспільстві – 25%. Саме через те такий переляк у тому так званому "політичному істеблішменті", і не тільки України… Спочатку вони нас не зауважували, пізніше вони з нас насміхалися, тепер вони з нами борються. Але ми їх переможемо!
Хочу зацитувати слова Вольтера: "Свобода – це не те, що тобі дали. Це те, що в тебе не можна забрати". І насправді, оце правило – "те, що в тебе не можна забрати" – не обов‘язково зреалізовуватиметься у стінах Верховної Ради чи у стінах обласних рад. А це зреалізовуватиметься на кожному кроці, де ви є і де зневажують ваше право, а ви на це не реагуєте.
Закінчую словами Канта: "Свобода – моральний закон у кожному нас". А мораль у перекладі з грецької – "традиція". А традиція – це панцир нації. Пам'ятаймо про ці засадничі речі!"
Також на З'їзді виступив керівник Аналітичної служби ВО "Свобода" Юрій Левченко: "Хочу подякувати вам за те, що ви проводили безсонні ночі під 223-ю ОВК, відстоювали результат, відбивали атаки "братків" Пилипишина. Біля ОВК я побачив ледь не половину делегатів. Дякую вам за це.
Весь світ побачив, що ми готові захистити свій результат, голос кожного українця. Коли крадуть майбутнє народу – це, напевно, найбільший злочин. І ми показали, що ми підемо на все, аби не дати вкрасти майбутнє українського народу.
Люди ставлять питання: де гарантія, що ви не змінитесь, що ви залишитеся самими собою, залишитеся ідейними? Я закликаю: не змінюйтеся! Наша мета – тотальна влада в Україні, для того щоби побудувати соціально та національно справедливу державу.
Після звіту Голови ВО "Свобода" та виступів учасників З'їзду Олега Тягнибока було переобрано Головою Всеукраїнського об‘єднання "Свобода". За таке рішення учасники проголосували одностайно. Також на наступні два роки головою Партійного суду переобрано Ігоря Янківа; обрано членів Партійного суду у кількості 6 осіб та голову і склад Контрольно-ревізійної комісії. Також делегати З'їзду затвердили склад Політвиконкому та Політради партії.
Крім того, З‘їзд ухвалив зміни до Статуту та Програми (запровадження інституту "уповноважених" – членів Політради та народних депутатів, обраних за партійним списком, які куруватимуть роботу партії у всіх областях України). Також було нагороджено найактивніших учасників виборчого процесу – рядових членів партії за вагомий внесок в виборчу кампанію 2012 року.
Прес-служба ВО "Свобода"

 

 

21.07.2012 14:13


"Росія слабка, щоб створити імперію і бідна, щоб запропонувати щось цікаве"


Олександр Мотиль.

Після візиту Віктора Януковича на саміт НАТО в Чикаго більшість аналітиків почали обговорювати перспективи ізоляції України та оточення українського президента.
- Ізоляція дійсно є, з різних причин. По-перше, більш фундаментально – це те, що Україна не має особливої геополітичної важливості. Якби вона, наприклад, була економічно чи військово потужною, то була б більш цікавою для світу. По-друге, ставлення до Януковича і до його режиму на Заході є рішучо негативне. Якби він принаймні вважався демократом, некорумпованим авторитарним лідером, якби на рівні цінностей була хоча б якась прихильність, то була б симпатія. А тут на рівні навіть твердої влади і на рівні м'якої влади Україна Заходу не цікава, - вважає американський історик і професор політології Олександр Мотиль.
Яким чином може ця ізоляція проявитись на практиці? Відмова від зустрічей західних лідерів з Януковичем, чи ізоляція стосуватиметься і українських громадян?
- Звичайно, що на рівні зустрічей лідерів країн з Януковичем. Приклад цього був під час ЄВРО-2012, коли лідери європейських країн бойкотували матчі в Україні. Окрім цього, Україна буде ізольована від участі в обговоренні якихось важливих міжнародних проблем. На мою думку, те, що президент Янукович "досягнув" за два роки – це повний крах української зовнішньої політики. Йому вдалося посваритися із Заходом і водночас з Росією.
Передумовою будь-якої серйозної співпраці має бути, перш за все, підвищення рівня умов життя, зростання економічного потенціалу, приваблива промисловість, або налагодження видобутку сланцевого газу... Будь-які позитивні зрушення привернуть увагу до України як до міжнародного партнера чи конкурента, але зараз цього і близько немає.
У своїй останній книзі Збігнєв Бжезинський висунув ідею перенесення в Україну штаб-квартири Ради Європи. Наскільки реальною є реалізація цієї ідеї? Чи не є це порушенням суверенітету держави?
- Якби така можливість існувала, то я б радив будь-якому українському президенту підписати таку угоду. Щодо суверенітету, то потрібно бути дуже принциповим "суверенітетником", щоб бачити в цьому якусь загрозу. Якби, наприклад, американці пропонували переселити ЦРУ в Київ, то тоді це мало б наслідки і про це потрібно було думати, а Рада Європи – це більше консультативна організація. Щось подібне зробила Австрія, коли у Відні було збудоване ціле містечко для ООН, з цілою мережею офісів. Це стало поштовхом для Відня, бо там постійно перебували міжнародні дипломати, політики і журналісти, почали відкриватись постійні представництва міжнародних установ. Крім цього, це вплинуло на рівень безпеки та престижу країни, покращило економічну ситуацію. Звісно, організація подібного проекту – це досить складно, і Бжезинський це розуміє, але якщо б Київ мав таку можливість – це було б дуже вигідно.
На початку липня Банкова опублікувала звернення президента до Верховної Ради. Крім традиційного євроінтеграційного напрямку в ньому окремим пунктом визначено стратегічне партнерство України з Росією, США та КНР. З чим пов'язане таке багатостороннє партнерство?
- На мою думку, тут є декілька причини визначення таких пріоритетів. По-перше, Європейський Союз явно не зацікавлений Україною, перспектива членства відкладена на роки, а може й на десятиліття. В будь якому разі, за президентства Януковича це точно не відбудеться.
По-друге, враховуючи ці обставини, українська влада намагається втримувати рівновагу в зовнішньополітичній сфері, включивши в цей перелік ці три країни. США і Росія – тут зрозуміло – це традиційні стратегічні партнери України, ну а Китай включили до цього переліку, бо він зараз все більше набирає ваги на міжнародній арені. Як геополітична модель партнерство України з Китаєм було б досить непоганим, тим більше економічно, адже Китай на відміну від США не вимагає дотримання якихось стандартів і не зважає на порушення демократичних принципів, крім цього китайці готові всюди інвестувати.
В оборонній стратегії США, яку Барак Обама підписав в листопаді минулого року, зовнішньополітичний акцент зміщується з Європи і Близького Сходу в Азійсько-Тихоокеанський регіон. Після цього експерти повернулися до обговорення питання про окрему європейську систему колективної безпеки, до якої може приєднатись і Росія. Які перспективи України в цій можливій системі?
- Для Америки Європа є самозрозумілим партнером, навіть коли її не згадують або просто нехтують. Всі розуміють, що Європа – це американський союзник. Навіть, коли є якесь переосмислення, то це не значить, що американці покидають Європу чи навпаки. Європа є надійним американським партнером, щоб там не відбувалось всі знають, що проблеми будуть вирішені. Америка останніх років 20 вже говорить про те, що для неї пріоритетним є Тихий океан, бо там Китай, Японія, Південна Америка, які є майбутніми економічними партнерами і в той же час звідти походять загрози для США.
З точки зору багатьох американських аналітиків, з якими я спілкувався, створення окремої системи колективної безпеки було б дуже потрібним.
Для кого - США чи Європи?
- І для однієї сторони, і для іншої. Американці прагнуть зберегти статус гегемона, в свою чергу Європа має розбудовувати власну оборону, яка була занедбана ще за часів "холодної війни", коли всі сподівались на американський захист. Як на мене, то це було б дуже добре для американців, адже потрібно мати партнера, який крім слів має спроможність щось зробити. Якби це було б раніше, то, можливо, такі помилки як Ірак і Афганістан не відбулись, бо європейці сказали б: "стоп, ми в цьому не будемо приймати участь".
А щодо тіснішої співпраці вісі Париж-Берлін-Москва?
- Така співпраця вже триває останніх років 15, вона зумовлена питанням енергопостачання. Я впевнений, що Німеччина готова тісно співпрацювати з Росією не зважаючи на політичний режим чи зовнішню політику РФ. Якщо відбудеться диверсифікація енергоресурсів в Європі, то ці відносини, звичайно, не матимуть перспектив. Однак загалом, мені важко уявити, щоб теперішня Франція і Німеччина створили якийсь своєрідний союз з Росією – ціннісні розбіжності між ними суттєві. Хоча я вважаю, що цінності в міжнародних відносинах відіграють другорядну роль, але, все таки, для європейців питання цінностей має дуже важливе значення, воно відіграє ключову роль в їхній самоідентифікації.
Якщо припустити, що з часом буде створено європейську систему колективної безпеки, які будуть перспективи для України в ній?
- Якщо відносини України з Росією будуть розвиватися на різних рівнях, в тому числі і на військовому, то це буде вигідно і українській стороні, адже тоді зникне спекулятивна тема "американських імперіалістів" у вигляді НАТО. В той же час, положення України буде ключовим в новій системі, але це вимагає активної зовнішньополітичної позиції української сторони.
Чому зазнала краху українсько-російська політика Віктора Януковича? Росія занадто багато вимагає від нього?
- Звісно, що вона багато вимагає, крім цього Янукович досить наївно підходив до цих відносин.
Як ви оцінюєте перспективи створення Євразійського Союзу?
- Оособисто не вірю в його майбутнє, максимум це буде на рівні СНД. Цей союз нікому не потрібен, хіба тільки Росії, але цього замало. Бо в такій ситуації вона має примусити інші країни стати членами, а на це вона не здатна, бо занадто слабка. Росія дуже слабка, щоб створити імперію і дуже бідна, щоб запропонувати щось цікаве. Мені здається, що це звичайний піар-проект, щоб зберегти свій статус.
В цьому контексті в Україні мали б розуміти, що цей союз нічого корисного не може дати. Натомість майбутнє України залежить від інтеграції у світові економічні ринки, в міжнародну економіку, політику, повноцінно вийти в світ. А Росія пропонує українцям в обмін на знижки на газ другорядність - периферійний статус в периферійній державі. Якщо Україна хоче зберегти той економічний рівень, що зараз має, то Росія – це надійний партнер, але для розвитку і модернізації необхідна виключно міжнародна інтеграція.

Олександр САЛІЖЕНКО
Джерело: <a href="http://gazeta.ua/articles/politics/_rosiya-slabka-schob-stvoriti-imperiyu-i-bidna-schob-zaproponuvati-schos-cikave-m/446846">Gazeta.ua</a>

 

 

 

«Туман яром»...
Що насправді наухвалювала Верховна Рада
Олександр ПАЛІЙ, кандидат політичних наук, спеціально для «Дня»

ПОДІБНИМ ГОЛОСУВАННЯМ ДЕПУТАТИ ЗМУШУЮТЬ ЗАСУМНІВАТИСЯ В ЛЕГІТИМНОСТІ ПРИЙНЯТИХ ЗАКОНІВ

Під галас довкола мовного законопроекту Верховна Рада в останні дні своєї роботи ухвалила такі рішення, кожне з яких в інший, спокійний, час стало б окремою сенсацією.
Із мовним законопроектом усе зрозуміло. По суті, його не ухвалено. Адже голосування, що відбулося, відповідно до закону, могло стосуватися лише питання про внесення законопроекту до порядку денного. Тобто депутати внесли питання в порядок денний, а не проголосували за текст самого законопроекту, і розійшлися. Бо дуже поспішали. Адже кулуари парламенту повняться подробицями, як саме регіонали проштовхували це рішення, принижуючи і «розводячи» своїх власних депутатів. І це не зважаючи на те, що півтора десятка депутатів подали заяви про відкликання своїх голосів. Усе вищезазначене дає змогу Володимирові Литвину не підписувати цього «закону».
Але, схоже, мова — це не лише плювок в обличчя більшості цієї країни, у якій і нині, через 20 років після проголошення незалежності, за даними Книжкової палати України, лише 10% журналів і тільки 30,1% річного тиражу газет виходять українською. За оцінкою Української асоціації книговидавців і книгорозповсюджувачів, книжки українською мовою займають у державі лише 13% ринку. І це при тому, що 67,5% населення країни вважає українську рідною.
Мовний законопроект — не лише виборча технологія ціною закріплення дискримінації українців, а ще й ширма для інших, меркантильніших, рішень.
Поки всі спостерігали за сутичками між активістами й «Беркутом», депутати проголосували закон, що дозволяє проводити низку державних закупівель без тендерів.
Нагадаю, нещодавно Міністерство освіти закупило шкільні підручники за ціною до 647 гривень кожен.
Школи закуповують газ за ціною до 848 доларів за тисячу кубометрів (удесятеро більше за ціну на газ у США і у два рази — за ціну, закладену в бюджеті України), харчі за ціною в 1,5 — 2,5 рази вище за ринкові. Усе це — невеличка часточка корупції, і лише тієї, що в освіті.
Про справжні обсяги корупції на держзакупівлях свідчить їхній річний розмір — 170 млрд грн 2012 року.
Ухвалення в липні 2010 року закону про держзакупівлі оголило правду про корупцію. Її легко було знайти у «Віснику держзакупівель», хоча ще у червні 2011-го влада загнала тисячі тендерів у безконкурентну «закупку в одного учасника».
А тепер народ не матиме навіть цієї розкоші — дізнатися, скільки й де в них украдено. Перший віце-прем’єр-міністр Валерій Хорошковський якось заявив, що попередній закон про держзакупівлі не викорінює корупцію, а навпаки, є дуже гарним прикладом покривання корупції, «тому що саме тендерні комітети, створені відповідно до цього закону, і є прикриттям корупції». Хоча насправді проблема полягала не так у структурі тендерних комітетів, як у їхньому персональному складі, насиченому владою. А також у запиті на корупцію, який уряд безпосередньо формує.
А ще в часи мовної битви депутати дозволили Кабміну збільшити дефіцит держбюджету і брати кредити. Насамперед ідеться про позику в Китаю на суму три мільярди доларів. За цей кредит Україна платитиме Китаю чи то зерном по 2,5 млн тонн на рік, чи то, як подейкують злі язики, українською землею.
А ще депутати виділили майже мільярд гривень на встановлення веб-камер на виборчих дільницях. Найцікавіше, що, за ухваленим законом, камери не працюватимуть під час ключового моменту виборчої кампанії — підрахунку голосів. Без висвітлення підрахунку голосів ці камери — дуже дорога ширма для легітимації можливих фальсифікацій. А ще від них буде й зиск для тих, хто їх купуватиме (як заведено, без тендерів), тягнутиме Інтернет у села й дістане протягнуті лінії «у спадок».
А поки що населення з’ясовує, чиї права (російсько- чи україномовних) краще захищені. Тож газу з кількох газових балончиків цілком вистачило для того, щоб приховати справжню «красу гри» влади.
Десяту сесію Верховної Ради шостого скликання завершено. Наступна сесія парламенту розпочнеться 4 вересня 2012 року. Через «протягування» керівною партією мовного законопроекту в країні заговорили про початок політичної кризи. Спікер Володимир Литвин із заявою про відставку фактично залишився у підвішеному стані. Його перший заступник Адам Мартинюк, замість голови ВР, закрив сесію і побажав народним депутатам «доброго політичного сезону». Наскільки «добрим» був попередній політичний сезон? Чи можна вважати його завершеним через останні події й майбутні парламентські вибори? Що (хто) може вилікувати український парламентаризм?

КОМЕНТАРI

«БУЛИ І ПРИНЦИПОВО ПОЗИТИВНІ ЗАКОНИ ДЛЯ СУСПІЛЬСТВА»
Михайло ПОГРЕБIНСЬКИЙ, директор Київського центру політичних досліджень та конфліктології:
— Закони були різні: і хороші, і погані. Але я хотів би звернути увагу на ті, що були принциповими для суспільства. Найбільш важливим було ухвалення проекту Кримінально-процесуального кодексу. Більшість підприємців, з якими я спілкувався, вважають цей закон революційним. Адже стає проблемним використання повноважень правоохоронних органів для тиску на підприємців. Наскільки мені відомо, керівники правоохоронних органів чинили серйозний спротив цьому закону. Також на позитив працюють зміни податкового законодавства. Однак існують і негативні моменти. Наприклад, Закон «Про державні закупівлі», до якого неодноразово поверталися, вносили зміни і котрий є продовженням тактики тендерної мафії. Загалом найгіршим є демонстрація того, що більшість та меншість не можуть знаходити компроміс. Апогеєм цього конфлікту стала нездатність дійти консенсусу та внести зміни до закону про мови.

«ЛЕГІТИМНІСТЬ — ЦЕ НЕ ТІЛЬКИ ЛЕГАЛЬНІСТЬ, А Й СПРИЙНЯТТЯ СУСПІЛЬСТВОМ»
Володимир ФЕСЕНКО, керівник Центру політичного аналізу «Пента»:
— Одна з проблем, що проявилась у цьому парламенті дуже гостро, — недотримання регламенту та конституційних норм: голосування чужими картками, маніпулювання нормами регламенту. Якщо ж не враховувати останніх днів, парламент працював достатньо спокійно. Кожного місяця ухвалювали достатню кількість законопроектів. За підсумками сесії, основним законотворцем виступав Кабінет Міністрів: більшість ухвалених законопроектів належала саме йому. Однак передвиборчий характер роботи парламентської сесії наклав певний відбиток на зміст і формат діяльності Верховної Ради. Партія влади проштовхувала низку ініціатив щодо питань, котрі можна використати на виборах. У першу чергу, це ухвалення соціальних ініціатив Президента — одного з найбільш ефективних інструментів реклами. З одного боку, вони працюють на суспільство, а з іншого — є частиною передвиборчих технологій. Така ж ситуація і з законопроектом про обмеження депутатської недоторканності. Я думаю, що його «не встигнуть» проголосувати до виборів, тож це — тема для майбутньої Верховної Ради. Що ж до мовного питання — закон прийнято нелегітимним шляхом. Адже легітимність — це не тільки легальність, а й сприйняття суспільством. Практика свідчить, що усі сумнівні, з точки зору законності, ініціативи погано закінчували. Використання мовного питання стало вибухонебезпечним та обернулося парламентською і суспільно-політичною кризою. Зокрема виникла процедурна криза, пов’язана з відставкою Литвина. Як із неї виходитимуть — побачимо найближчим часом.
Вплинула близькість виборів і на опозицію. Упродовж цього робочого року вона проголосувала разом із більшістю лише одного разу — при ухваленні законопроекту «Про обмеження місць куріння». Усі інші питання викликали спротив. Політичне позиціонування не дозволяло опозиції голосувати навіть за ті проекти, які б попрацювали якщо не зараз, то потім на українську демократію, розвиток права тощо. Перед виборами підтримку законопроектів, котрі висуваються парламентською більшістю, не зрозуміють — звинуватять у зраді.
Попри критику попередників на цій сесії було ухвалено проект закону, розробленого ще урядом Тимошенко. Це свідчить про те, що насправді є питання, які важливі для держави в цілому, не залежно від того, хто зараз при владі. Майбутньому складу парламенту слід про це пам’ятати.

«ЦЬОГО СЕЗОНУ ПАРЛАМЕНТАРІ РОЗРОБИЛИ НОВУ ТАКТИКУ»
Iгор ЖДАНОВ, президент аналітичного центру «Відкрита політика»:
— Діяльність парламенту неоднозначна. Прийнятий КПК справді кращий за попередній, але є й певні претензії. Наприклад, за новим кодексом, заяви Руслана Щербаня про те, що він щось від когось почув, можуть слугувати підставою для проведення слідчих дій.
У цьому сезоні парламентарі розробили нову тактику. Спочатку у першому читанні прийняли Закон «Про засади мовної державної політики», а увечері того ж дня ухвалили Закон «Про виконання судових рішень», в останній частині якого вказано, що пільги чорнобильцям можуть надаватися чи не надаватися залежно від того, чи має Кабмін гроші. Хоча раніше вони були гарантовані законом. Така ж ситуація була і з прийняттям мовного закону у другому читанні. Після його ухвалення депутати внесли зміни до закону про тендерні закупівлі. Потім проголосували за виділення коштів для Генеральної прокуратури.
Іще одна проблема — пошук компромісу. До закону про місцеві вибори було подано 600 поправок від депутатів із опозиції, до податкового кодексу — 6 тис. як з боку опозиції, так і з боку більшості, але жодну поправку не проголосовано, то про який компроміс йдеться?
На цей момент ми зіткнулися з глобальною парламентською кризою. Рівень довіри до інституту влади надзвичайно низький. Останніми своїми діями Верховна Рада — фундамент демократичного устрою — себе делегітимізувала. Разом з тим розмови про розпуск парламенту недоречні. Якщо оголосити позачергові парламентські вибори, вони відбудуться пізніше, ніж чергові, — то це ж просто політтехнологія. Можливо, глава держави хоче продовжити каденцію цього парламенту. Опозиція, в свою чергу, буде розкручувати тезу, висловлену Яценюком, про одночасні президентські вибори.
Загалом зараз можна говорити про певний антракт, а не підсумки. Політичний сезон ще не закінчився — навпаки, в серпні він отримає нове дихання, оскільки офіційно розпочнеться виборча кампанія. Зараз починається період перегрупування сил, підбиття підсумків та розробки планів і стратегій.

«АБО МИ ОБИРАЄМО ВІДПОВІДАЛЬНИХ ДЕПУТАТІВ, АБО КРАЇНА ПРИПИНИТЬ СВОЄ ІСНУВАННЯ»
Гліб ГОЛОВЧЕНКО, генеральний продюсер ТК ТАК-TV, кандидат педагогічних наук:
— Треба зрозуміти, що закінчується каденція парламенту, який був сформований після розпуску попереднього скликання. Уперше в історії українського парламентаризму парламент був розпущений Президентом. Можливо, це мало вплинути на якість діяльності парламентаріїв. Політичні кризи триватимуть, допоки ми не сформуємо покоління відповідальних політичних лідерів. Не водіїв, не помічників, а людей, які усвідомлюють відповідальність за майбутнє країни та громадян. Не у модних піджаках і ресторанах, не в автомобілях і яхтах треба було навчитися знатися на хитросплетіннях суспільних стосунків. Фактично вже зрозуміло — або ми обираємо відповідальних депутатів, або країна може припинити своє існування. У всьому світі парламент — це не пункт видачі пільг, це місце ухвалення відповідальних рішень і важливих прогнозів. Потрібна нова парадигма парламентаризму, що нічого спільного не має з популізмом соціального забезпечення, пільг і преференцій для родичів.

«СПРАВЖНЬОГО ПАРЛАМЕНТАРИЗМУ В НАС НІКОЛИ Й НЕ БУЛО...»
Віктор ПАЩЕНКО, доцент кафедри політології Дніпропетровського національного університету ім. О. Гончара:
— На мій погляд, мовна проблема, порушена на минулій сесії Верховної Ради, впливатиме на політичну ситуацію в країні аж до закінчення виборів. І правляча коаліція, й опозиція отримали добрий подразник. Упродовж виборчої кампанії одні говоритимуть про виконання своїх зобов’язань перед виборцями, другі — про загрозу державній мові. Хоч як це дивно, мовна тема є виграшною в плані виборів для обох сторін, оскільки дозволяє консолідувати свій електорат. Якоюсь мірою це відображає стан парламентаризму в Україні — гадаю, що справжнього парламентаризму в нас ніколи й не було. Тому що парламентаризм передбачає наявність певної парламентської етики, депутатського кодексу честі, пошани до опонентів і виборців. Замість цього ми з 90-х роках бачили жорстке протистояння як усередині парламенту, так і боротьбу Верховної Ради з Президентом. Результатом стало падіння престижу й дискредитація такого важливого інституту демократичної держави, як парламент. Для самих депутатів стало нормою міняти фракції й політичні переконання, причому по кілька разів. Проте Верховна Рада як представницький орган влади не існує у вакуумі, а є віддзеркаленням українського суспільства, точніше того стану, в якому воно перебуває. Кого ми обираємо до парламенту «за гречку», таким він і виходить. Парламент — це всього лише «зріз» нашого суспільства.

«СЕЗОН ПРИНИЖЕННЯ УКРАЇНИ І ЗДОРОВОГО ГЛУЗДУ»
Микола ЛАЗАРОВИЧ, докторант Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича, кандидат історичних наук, доцент кафедри документознавства, інформаційної діяльності та українознавства Тернопільського національного економічного університету, заслужений працівник освіти України:
— Щодо політичного сезону, то важко виділити його саме цього року. Напевне, він розпочався ще 2010-го, і сподіваюся, що 2012 року завершиться падінням сьогоднішнього режиму. Це — сезон приниження України і здорового глузду, не кажучи вже про закон. А ухвалення мовного закону — насамперед політична гра. Та й із тими проблемами, процедурними порушеннями, із якими його приймали, законом це назвати не можна. Але суть полягає в тому, що вони грають на розкол України. Тому маю надію, що сьогоднішні провладні сили (може, Бог їх наверне) збагнуть: мова — це основа, «цемент» будь-якої нації, і це не можна рухати, бо «будівля» завалиться загалом. Хоча малоймовірно, що вони це зрозуміють. З другого боку, є ще один гравець — Росія. Дуже боюся, щоб закон про саму мову не було кинуто під ноги московському гостеві Путіну.
Хотілося б, щоб певною мірою трагедію двох останніх років перебування при владі регіоналів, комуністів, литвинівців усвідомила опозиція, яка, здається, не хоче зрозуміти основного: більшість українського народу прагне вже не обмежуватися лише зміною облич на політичному олімпі — український народ хоче зміни принципів, чесності й порядності, хоче, щоб у Верховній Раді депутати голосували кожен за себе, щоб вони ходили на роботу, були підзвітні народові. Тобто українці прагнуть тих стандартів, які сьогодні є в західних країнах. Зрозуміло, ситуація складається так, що ми знову змушені вибирати між дуже поганим і ще гіршим, а вклинення ще одного «гравця» — Віктора Ющенка — узагалі перетворює український сектор політики на фарс. Тому що ця людина зрадила все, що можна зрадити, і тепер хоче дозаробляти тих кілька своїх срібників Партії регіонів. Щодо лікування українського парламентаризму, то, гадаю, крім громади, народу, його вилікувати ніхто не зможе. Адже наші можновладці живуть в надзвичайно комфортних умовах, і це «лікування», по суті, — відмова від них. Але нині бачимо, що закликів Європи спам’ятатися, зрозуміти, що вони йдуть абсолютно в протилежний бік від європейських цінностей, українські політики «не чують».

«НОВА ВИБОРЧА СИСТЕМА БАГАТО В ЧОМУ ВПЛИВАЛА НА ПОВЕДІНКУ КЛЮЧОВИХ ПАРТІЙ І ПОЛІТИКІВ»
Михайло ШЕЛЕП, політолог, виконавчий директор Центру політичного аналізу та виборчого консалтингу (Луцьк):
— Я говорив би про те, що закінчилася попередня сесія ВРУ, але не політичний сезон. Тому що зараз ми перебуваємо в екваторі виборчого сезону, який розпочався ще минулої осені. Саме з моменту ухвалення нового виборчого закону та повернення до мішаної виборчої системи й бере початок цей політичний сезон. Нова виборча система багато в чому впливала на поведінку ключових партій та політиків. А з березня-квітня поточного року фактично розпочалася виборча кампанія, оскільки вже на початку весни було зафіксовано високу активність потенційних мажоритарників. Через це й більшість подій у парламенті під час десятої сесії ВРУ було пов’язано із виборами.
Назвати весняну частину політичного сезону доброю надзвичайно складно. По-перше, депутати повністю знівелювали саму сутність народного представництва. Десята сесія ВРУ шостого скликання найбільше вразила так званим кнопкодавством, коли замість 250 голосували 70 депутатів. Такий спосіб голосування узагалі ставить під сумнів легітимність будь-яких рішень ВРУ. Адже всі такі ухвали парламенту прийнято з порушенням процедури. Уже фактично за це виборці повинні показати таким народним депутатам «червоні картки» й не пропустити в наступний парламент.
По-друге, звісно, ця каденція депутатів запам’ятається участю в мовному заколоті. Особисто я був здивований, що Партія регіонів пішла на такий ганебний крок, як голосування за закон Колесніченка — Ківалова у другому читанні. Мені здається, що провладна партія не звернула уваги на те, що надворі — 2012 рік. Настрої в людей інші. Навіть значна частина мешканців східних і південних областей не в захваті від цього закону. Гадаю, що свіжі соцопитування покажуть це. Крім того, детальний аналіз процедури ухвалення згаданого законопроекту свідчить про те, що насправді закон не прийнято. Його просто внесли в порядок денний. Тобто Адам Мартинюк і провладна більшість намагаються переконати українське суспільство в тому, чого насправді немає!!! І цей факт ще більше ганьбить депутатів.
Третє, на що, можливо, менше звертають увагу, — під «мовний шумок» депутати ухвалили закони, якими спростили процедури державних закупівель, збільшили витрати на утримання Генеральної прокуратури, змінили процедуру обрання голови ВРУ, тобто розв’язали меркантильні питання влади. Це ще раз підтверджує, що депутатів не цікавлять проблеми виборців і вони думають лише про себе.
Рецептів вилікування українського парламенту насправді небагато. Ідеальний варіант — якби виборці обрали до наступного парламенту нових, чесних, порядних політиків. Але в наявній політичній та за цієї виборчої систем на це сподіватися марно. Тому залишається єдине — виборцям слід уважніше й відповідальніше ставитися до вибору своїх депутатів. При виборі політичної сили виборцям раджу керуватися не лише гарними гаслами-обіцянками та «милими» обличчями відомих політиків, а насамперед згадувати, що політики від цієї партії робили в парламенті, що зробила ця партія, маючи своїх представників в уряді та в місцевих органах влади. Що ж до мажоритарних виборів, тут виборцям слід не впасти в оману так званого виборчого благодійництва. Бо нині, напередодні виборів, чимало політиків і бізнесменів щедрі на подарунки, матеріальні допомоги, ремонти. Але ВРУ — це не зібрання благодійників і спонсорів, а законодавчий орган, до якого обирають політиків для ухвалення державних рішень. Тому саме особиста позиція політика, його досвід попередньої діяльності, бачення шляхів розв’язання проблем шляхом ухвалення законів — критерії, які мають бути головними при виборі народного депутата. Якщо хоча б частину парламенту оберуть саме з таких позицій, то наступний парламент буде здоровішим.

«ТУШКИ» ТА «КНОПКОДАВИ» МАЮТЬ ВІДІЙТИ В МИНУЛЕ»
Юрій САС, провідний експерт дослідницько-аналітичного центру «Енігма», Черкаси:
— Український парламентаризм може вилікувати лише радикальне оновлення депутатського корпусу з одночасною відмовою від ганебних традицій і норм, які склалися протягом останнього часу. «Тушки», «кнопкодави» й одіозні хами з депутатськими мандатами мають відійти в минуле. Навряд чи нинішня виборча кампанія розв’яже проблему, але, мабуть, уперше буде сформульовано елементарні вимоги у вигляді, наприклад, критеріїв руху «Чесно». Опозиція просто зобов’язана розпочати зміни з себе, інакше вони раз за разом опинятимуться в ролі «кошенят, яких розвели». Парламент і його діяльність мають стати прозорими, передбачуваними. Верховна Рада України має адекватно представляти суспільство. Криза парламентаризму як інституції, потенційна загроза розколу країни виявляються побічними ефектами при досягненні тактичної мети. Або насправді є далекоглядною метою невідомих стратегів.

«...ПІСЛЯ ВИБОРІВ СЛІД ЧЕКАТИ ПРОТЕСТІВ ПРОТИ НЕЧЕСНИХ ВИБОРІВ»
Володимир ПРИТУЛА, кореспондент «Радіо Свобода», експерт проекту «Кримський політичний діалог»:
— Уже видно, що партія влади розуміє: у єдиній, спокійній і одностайній країні вона перемогти не зможе, а тому вже тепер намагатиметься використовувати старі методи роботи для забезпечення своєї перемоги на виборах — це методи, спрямовані на розкол суспільства, загострення протистояння, суперечностей у мовній, геополітичній сфері, на використання адміністративного ресурсу у власних цілях. Стратегія проста: щоб виграти вибори, слід дестабілізувати країну. Загальна популярність об’єднаної опозиції та демократичних структур вища, ніж керівної коаліції з Партії регіонів та комуністів (Народна партія вже навряд чи має якісь шанси на участь у новій коаліції), тому якби вибори відбувалися зараз і на основі старого закону, то опозиція перемогла б і створила б свою коаліцію. Тому влада вже докладає всіх зусиль, щоб, крім партійних списків, провести у мажоритарних округах своїх кандидатів будь-якими засобами. Як використовують адміністративний ресурс, уже тепер видно. Наприклад, у Сімферополі міська рада, де першу скрипку грають регіонали, заборонила здійснювати заходи на підтримку української мови, у той же час сприяла проведенню заходів Партії регіонів і проросійських організацій, спрямованих на підтримку законопроекту про мови, який розколов суспільство України. Це неправомірне обмеження прав громадян на мирні зібрання. Більше того, Партія регіонів створює летючі бригади бойовиків, а також «бабульок», так званих кримських партизан, які насправді є працівниками громадських приймалень Партії регіонів, бігають за представниками опозиційних сил, кидають яйцями на масових заходах, викрикують образи, тобто провокують масові безпорядки, що є порушенням законодавства та порядку проведення масових заходів, однак цей факт Партію регіонів не зупиняє. До того ж уже можна передбачити, що партія влади використовуватиме ці методи дедалі ширше. Вони проявлятимуться як на антиукраїнському, так і на антитатарському ѓрунті, на проросійських тенденціях, і це використовуватимуть для консолідації активних виборців партії влади. Очевидно, що владі не вдасться чесно, достойно, гідно, відкрито й прозоро провести виборчу кампанію й виграти її. Це призведе до загострення внутрішньополітичної ситуації в Україні. Тому після виборів слід чекати протестів проти нечесних виборів та різкішої реакції міжнародного співтовариства на ситуацію в Україні. Усе це відбуватиметься на тлі поглиблення економічної кризи й погіршення економічного становища народу.

Підготували Анна ЧЕРЕВКО, Літня школа журналістики «Дня»; Вікторія КОБИЛЯЦЬКА, Черкаси; Вікторія ВЕСЕЛОВСЬКА, корпункт «Дня» в Миколаєві; Вадим РИЖКОВ, «День», Дніпропетровськ; Лариса ОСАДЧУК, Тернопіль; Наталія МАЛІМОН, «День», Луцьк; Микола СЕМЕНА, «День», Сімферополь

ДО РЕЧІ
Загалом за час роботи сесії ухвалено рішення щодо 736 законопроектів, зокрема прийнято чи підтверджено 222 закони, схвалено в першому читанні 71 законопроект, 443 — повернено на доопрацювання, відхилено і знято з розгляду, із них 70 відкликано й повернуто суб’єктам права законодавчої ініціативи. У розрізі суб’єктів права законодавчої ініціативи народні депутати розглянули 14 законопроектів із поданих Президентом України, 175 — Кабінетом Міністрів України, 1 — Національним банком України, 546 — народними депутатами.

http://www.day.kiev.ua/231147


«Подарунок» для Президента
Експерти: покластися гаранту ні на кого...
Анна ЧЕРЕВКО, Літня школа журналістики «Дня»

Учора Президент відсвяткував свій 62-й день народження. Із цієї нагоди експерти підбили підсумки його 2,5-річного правління. За їхніми словами, гарант може пишатися поверненням ресурсів під державне управління. Євген Копатько, директор компанії Research & Branding Group, відносить до плюсів і відсутність поступок Росії після ратифікації Харківських угод 2010 р. Утім, експерти зазначають надзвичайно низький рівень довіри населення до влади. Цьому сприяють декілька чинників.
По-перше, фахівці виділяють проблему декларативності конституційних норм. На думку Валерія Чалого, заступника гендиректора Центру ім. Разумкова, саме через це й розрахунок на короткострокову гру глава держави не може реалізувати своїх прав уповні. Експерт зазначає, що, згідно з чинним законодавством, Президент — єдина людина у країні, до якої можна висувати претензії, адже вся влада сконцентрована в його руках. Однак, за словами Чалого, гарант занадто відірвався від реалій. Для повернення підтримки й продовження політичної кар’єри йому слід опуститися на землю.
По-друге, експерти б’ють на сполох через економічну ситуацію у країні. «У зв’язку з відсутністю угод із ЄС і погіршенням відносин із Росією найближчим часом держава опиниться у становищі м’якої політичної й економічної ізоляції», — зазначає Віктор Суслов, екс-міністр економіки. За його словами, стрижнем упровадженої економічної політики є збільшення боргів. Лише за два роки каденції Януковича державний борг України зріс у півтора разу. Через погіршення економічного клімату, накопичення невирішених питань у багатьох сферах, політичну кризу й зумовлені нею масові заворушення країна втратила довіру інвесторів, котрі полишають наш ринок. «Ця ситуація сприятиме тому, що після обрання нового парламенту конфлікти будуть не лише між владою та опозицією, а й усередині партії Президента», — прогнозує Суслов.
Ще однією не найкращою рисою влади називають демонстративну некомпетентність. Експерти припускають, що причиною цього є низька поінформованість глави держави, спричинена звуженням каналів інформації. «Президент постійно картає уряд не за економічні прорахунки, а за те, що він погано розтлумачує власні здобутки», — констатує Костянтин Матвієнко, політичний експерт. На його думку, одна людина просто не здатна ефективно здійснювати весь обсяг повноважень Президента. Однак покластися гаранту ні на кого: рівень некомпетентності чиновників, за словами експерта, наразі найвищий. Показовим, на переконання фахівця, є підвищення тарифів навіть напередодні виборів — це свідчить про відсутність запасу економічної міцності. Водночас Чалий зазначає, що у Віктора Януковича проявляється симптом утоми від виконуваних ним обов’язків. «Глава держави, як ми знаємо, приїжджає на роботу близько 11 ранку, а їде звідти о 16 годині», — говорить експерт. На його думку, Януковичу вникнути в проблеми народу заважають певні бар’єри: стіна Межигір’я і стіна власного небажання зрозуміти країну.
Також експерти нагадали Президентові Януковичу про педагогічну функцію влади. «Політична еліта нахабно демонструє розкішний спосіб життя», — підкреслив Матвієнко. «Російські експерти вже вживають термін «межгорщина» щодо українських чиновників», — додає він.
Не менш болючою є проблема встановлення порядків поліцейської держави. Силовики з’являються на арені під час усіх масових зібрань, зокрема й мирних, виступаючи на захист влади. За словами Валерія Чалого, Президент не зацікавлений у припиненні цього процесу: він — його учасник і, навіть більше, ініціатор.
Зважаючи на нинішню ситуацію в Україні, експерти радять Президентові накласти вето на закон про мови. Так глава держави продемонструє, що є загальнонаціональним лідером, і поверне собі довіру електорату. Ставка ж на одну половину населення приречена на провал.
Утім, варто пам’ятати, що скористатися мовними протистояннями зможе не тільки гарант. Опозиція, яка, на думку політичного експерта Костянтина Матвієнка, є охвістям влади і складається з «тушок», котрі не відбулися, також дістала чудовий шанс реабілітуватися в очах суспільства.
Насамкінець Копатько з нагоди дня народження гаранта попросив народ бути більш терплячим, толерантним і розуміючим. Самому ж Вікторові Януковичу експерти зичили розуму, здорового глузду, зваженості у своїх рішеннях та повернення до народу й реальних проблем.
http://www.day.kiev.ua/231148/

 

Режим — як пряма загроза життю
Гідроудар по Кримську показав справжню ціну людини в очах пострадянських еліт
Юрій РАЙХЕЛЬ

У багатющому і благословенному за природними умовами регіоні Росії сталася трагедія. Води річки Неберджай затопили місто Кримськ. Загинуло за офіційними даними понад 150 людей, за неофіційними — значно більше.
Влада Краснодарського краю все звалює на стихію. Мовляв, дощі: за добу випало понад 300 мм опадів, що становить третину місячної норми. Але навіть якщо й так, то все одно питання залишаються. Більше того, їх стає все більше.
Зараз блогосфера буквально кипить від обурення. Адже попередження про катастрофу надійшло вчасно, але ніхто з урядовців і пальцем не поворухнув, щоб зробити те, що їм належить за посадою. Посилаються на те, що ніч була. Згадується катастрофа в Новому Орлеані 2005 року. Про те, що можливе переповнення гребель, які захищають місто, влада попередила населення і організувала евакуацію. Інша річ, що навіть американські автомагістралі не зуміли пропустити таку кількість автомобілів. До того ж, багато мешканців Нового Орлеана відмовилися евакуюватися і, звичайно ж, вони й становили велику частину потерпілих. У Кримському не було нічого подібного, тому посилання на дощ і опади виглядають, м’яко кажучи, непереконливими. Вода обрушилася на місто, яке мирно спало, рівно о четвертій годині...
За таких умов населення тотально не вірить владі. Навіть не вивчаючи курсу гідродинаміки абсолютно ясно, що одним дощем, навіть сильним, це не обійшлося. Така кількість опадів у принципі не може створити хвилю заввишки 7 метрів. Цілком зрозуміло, що люди підозрюють переповнення гребель чи аварійне скидання води з них. Влада реагує нервово, називає незгодних провокаторами і панікерами. «Жодних проривів, жодних скинень не відбувалося ні з яких причин. Це можна перевірити, сьогодні там працює комісія, ми моніторимо ситуацію. Я знаю, що деякі опоненти, опозиція, намагаються розповідати казки...» — доповів президентові Володимирові Путіну губернатор Краснодарського краю Олександр Ткачов.
Сказати легко, повірити важко. Величезну популярність отримав пост мешканки Кримська Юлії Андропової, сторінка якої пізніше була видалена, а сама дівчина стала отримувати на свою адресу погрози від невідомих осіб. Це стало грунтом для чуток про інтернет-цензуру наслідків повені. Андропова припускає, що затоплення Кримська пов’язане зі спробами захистити Новоросійськ від гірських потоків. «Але у результаті і Новоросійськ не врятували, і Кримськ утопили!». Вона пише, що місць в морзі вже немає, а по вулиці весь суботній день плавали тіла тих, що потонули.
Влада почала тиснути на журналістів і блогерів. І погрози на адресу Андропової цілком вписуються в цю характерну кампанію. Відкритість взагалі шкідлива чиновникові, а в таких умовах — тим більше.
І якщо в усьому винна стихія, то чому управління Слідчого комітету Росії по Краснодарському краю з указівки керівника комітету Олександра Бастрикіна порушило кримінальну справу за фактом масової загибелі людей в результаті повені в регіоні? Справу порушено за частиною 3 статті 109 КК Росії — спричинення смерті з необережності двом і більше особам. Уже на що цунамі, яке вразило Японію торік, було природною катастрофою, проте, визначальним виявився людський чинник.
Як каже англійське прислів’я, легко бути мудрим після події. Кубанські власті виправдовуються тим, що о 22 годині напередодні повені почали попереджати людей. По телевізору пішов біжучий рядок. А близько 23.00 зникла електрика. Та й хто читав цей біжучий рядок? Тут би найвищим начальникам на цей момент і з’явитися на телеекрані, радіоефірі і бити в усі дзвони, включити сирени й інші звукові сигнали. А так начебто зробили, відзвітували про виконану роботу і начебто ні в чому не винні.
Але кому треба — все сказали і доповіли. Як зазначає московська «Независмая газета», «Користувач мережі ВКонтакті Марія Зубалій пише, що деякі громадяни все-таки знали, що водосховище буде спущено, і круті машини відігнано в непідтоплювані місця: «Хочу лише одне запитання поставити — як можна бути такими жорстокими, щоб не повідомити населення Кримського району про можливу небезпеку?». В інтернеті всі пишуть, що нікого не попередили, ніхто по будинках не ходив, людей не повідомляв.
Звичайно, за законами бюрократії хтось має бути покараний. Адже на когось потрібно повісити всіх собак. Губернатор Краснодарського краю Олександр Ткачов усунув від посад глав міста Кримська і Кримського району, повідомляється на сайті адміністрації края. Це рішення було оголошене на позачерговій сесії ради муніципальної освіти. «Доведено, що керівництво району отримало попередження про загрозу повені щонайменше за 3 години до його початку. Проте на моїх зустрічах з людьми вчора і позавчора багато мешканців Кримська казали мені, що попередження не отримували. Хоча і мені, і потім президентові місцеві власті доповідали, що повідомлення було організоване як належить».
Відповідь на запитання Марії Зубалій цілком ясна. Власники греблі і водосховища з ТОВ «ЮВК-НОВОРОССИЙСК» сім’ї Свєтлицьких і Яшечкіних, а їх члени вже проходили у кримінальній справі «шахрайство в особливо великому розмірі». Украдені гроші, природно, пішли не на зміцнення гребель, а були виведені в офшори. І це за даних умов не суто економічний злочин, а кримінальний. Адже в результаті таких махінацій загинули люди. Все це відбувається тому, що для таких власників і чиновників країна не місце, де вони живуть, а територія для грабунку в особливо великих розмірах. І приклад у такій справі у них є з кого брати. Велика і багата земля російська, але охочих її грабувати і спустошувати так багато, що населенню просто нічого не залишається.
Як результат бездіяльності влади настають політичні наслідки. Люди готові протестувати, оскільки прекрасно розуміють, що обіцянка президента побудувати нове житло — це одне, а тотальне шахрайство чиновників — абсолютно інше. І залишаються вони з бідою сам на сам. Вже повідомляється, що багато хто буквально днями виплатив кредит за іпотекою після попередньої повені, і ось тепер вони знову біля розбитого корита. Адже того мільйона рублів, що їм вирішили виплатити, вистачить ненадовго. Та ще спробуйте їх отримати. Журналісти вже повідомляють: лікарі роблять висновок, що люди не потонули, а померли від серцево-судинних хвороб. Отже, і компенсація зменшується. Чиновник завжди знайде, як розпиляти виділені кошти. Отже, на рідну державу не розраховуй. У неї і без того турбот повний рот, он ВПК плаче горючими сльозами, що грошей мало, та й американцям в Сирії треба носа утерти. А на це гроші дуже потрібні, не до людей зараз.
Політичні режими подібні тому, який склався в Росії, смертельно небезпечні для людей. І трагедія на Кубані яскраво це ілюструє.
Як зазначив московський журналіст Семен Новопрудський, «Всеросійське опитування Центру стратегічних розробок показує, що протестні настрої в реальності — справа не лише Москви і не лише забезпечених людей. У різних групах населення, з різним рівнем доходу і освіти — незадоволеність владою зростає. Інша справа — куди направлений протест. Краснодарський край, безумовно, територія, яка є однією з найконсервативніших і мракобісних у Росії. Це означає, що там навряд чи вимагатимуть змін у демократичний бік. Набагато небезпечніше для влади те, що вона втрачає навіть мовчазну підтримку тієї частини населення, яка здавалася їй єдиною опорою, — не дуже освічених людей і бюджетників. Ситуація в Краснодарському краї наочно це показала. У регіонах зростає незадоволеність владою. Проте Росія так влаштована, що вся політична влада зосереджена в Москві. І це додатковий подразник. Якщо провінція захоче змін і її протест зіллється зі столичним, жодна влада не встоїть».
Лев Гудков, директор «Левада-Центру» має дещо іншу думку. «Поза будь-яким сумнівом, ця подія матиме певний резонанс, як і інші техногенні катастрофи. Ситуація більш-менш зрозуміла: влада не здатна впоратися з подібними катаклізмами. Вони боязко ховаються. Громадська думка це розуміє і перші версії, які вона висуває, саме такого роду. Невипадково народилася інтерпретація про те, що був прорив греблі водосховища. Негативна думка про владу підігріється цією катастрофою. Однак говорити, що звідти народиться якийсь сильний антипутінський рух — не варто. Це дещо фантастична версія».
Україна в телеграмі президента Януковича запропонувала допомогу в порятунку людей. Тільки чим конкретно ми можемо допомогти? Технічно наші рятувальники не дуже відрізняються від своїх російських колег. Знову слова?..
Трагедія сусідів — привід замислитись. У нас ситуація з греблями не краща, ніж у Росії. Екологи і фахівці давно попереджають, що ми теж перебуваємо на крок від катастрофи. І система сповіщення, враховуючи знищення дротового радіо, — теж може дати збій.
Жителі Кримська сьогодні згадують повідомлення в газеті «Комсомольская Правда-Кубань» десятирічної давнини. Тоді в пресу звернулися читачі, які попереджали про те, що Кримськ може бути затоплений у разі переповнення водосховища. «І якщо прорве греблю, потік просто знесе селище Неберджаєвське і місто Кримськ, які опиняться на його шляху, оскільки затиснуті з обох боків гірськими складками. Можуть загинути десятки або навіть сотні людей».
Але влада була дуже зайнята собою, аби думати про запобігання трагедії. Хіба що — на папері, для звіту.
http://www.day.kiev.ua/231149/


Предприниматели требуют!

  По требованию предпринимателей торгующих на «Центральном колхозном рынке г. Харькова», 08.07.2012г. состоялась встреча представителей предпринимателей и дирекции ООО «Харьковский центральный рынок».
  Собрание представителей предпринимателей единогласно приняло резолюцию(текст приведен ниже)в отношении неправомерной реконструкции торговых площадок за средства предпринимателей. На собрании были выбраны представители рабочей группы по вопросам связанным с реконструкцией торговых площадок рынка. После чего и состоялась встреча с дирекцией, на которой генеральный директор ООО «Харьковский центральный рынок» Ю.И. Медведев рассказал о ближайших перспективах развития рынка. Предприниматели задали ген. директору огромное количество вопросов, внесли ряд предложений, которые будут обсуждены на заседаниях рабочей группы. Благодаря активной работе инициативной группы торговой площадки «Привоз» Ю.И. Медведев заявил о том, что учитывая тяжелую экономическую ситуацию, на приведенной площадке будет проведена частичная реконструкция, которая затронет в основном интересы только добровольно желающих участвовать в реконструкции своих торговых мест. Переговоры будут продолжены. Заседание рабочей группы намечено на 15-00, 10.07.2012г.
                                    Генеральному директору ООО
                                 «Харьковский центральный рынок»
                                 Медведеву  Ю.И.

Резолюция

Общего собрания предпринимателей осуществляющих свою деятельность  на Центральном колхозном рынке г. Харькова по проблемам связанным с принудительным сбором значительных денежных сумм на так называемую реконструкцию торговых площадок.

г. Харьков                                          08.07.2012г.

Мы, предприниматели, многие годы осуществляющие свою деятельность на Центральном Колхозном рынке г. Харькова, собрались для выработки и принятия общей позиции по вопросам связанным с реконструкцией рынка.
Подчеркиваем факт того, что исправно платя налоги и сборы в казну государства, своевременно уплачивая арендную плату администрации рынка, мы уже участвовали в 2005г. в добровольно-принудительной реконструкции киосков, выплачивая из своего кармана значительные суммы.
Сегодня, в период тяжелого и затяжного экономического кризиса, в условиях резкого, многократного снижения покупательской способности населения, мы с трудом выживаем. Мы содержим наши семьи, создаем рабочие места, исправно платим налоги и сборы, ничего не просим ни у государства, ни у городских властей.
В связи с вышеизложенным, мы требуем:

1.    Создать рабочую группу по вопросу реконструкции Центрального колхозного рынка г. Харькова. Состав рабочей группы сформировать из 50% представителей предпринимателей Центрального рынка, представителей дирекции  ООО «Харьковский центральный рынок» и депутатов городского и областного советов.
2.    Приостановить работы связанные с реконструкцией спорных торговых площадок на период переговоров и урегулирования конфликтной ситуации.
3.    Предоставить предпринимателям Центрального рынка гарантированную, возможность осуществления их деятельности.
4.    Прекратить моральное и психологическое давление на предпринимателей со стороны дирекции  ООО «Харьковский центральный рынок».
В случае невыполнения наших требований оставляем за собой право на защиту наших Конституционных прав всеми предусмотренными законодательством Украины способами.

 

 

ЗМІСТ

 

– Кому вигідна реінкарнація «Нашої України»

 

– Секта  ВО “СВОБОДА”

 

 

Кому вигідна реінкарнація «Нашої України»


Партія «Наша Україна» збирається «стати епіцентром політичних подій», крокуючи на вибори. Таку заяву зробила заступник голови політради «НУ» Валентина Королькова. Напівмертве дітище Віктора Ющенка має намір вписатися в політичну конфігурацію нової доби
Конфлікт між Віктором Ющенком та вже екс-головою політради «НУ» Валентином Наливайченком зародився давно – ледь не одразу після вступу останнього в партію. Екс-президент приревнував свою політсилу до нового молодшого лідера, який заходився пропонувати ідеї щодо реанімації «НУ» та повернення їй колишнього авторитету: курс на омолодження партійних лав, безпосередню роботу з виборцем, активну співпрацю з іншими помаранчевими партіями. Це не відповідало поглядам на майбутнє партії та її почесного голови. «Наша переможна стратегія – нічого не робити», – з гіркою іронією зізнався якось кореспонденту Тижня один із нашоукраїнців.
Але можливості здійснити внутрішньопартійний переворот у Наливайченка та його найближчого соратника, голови центрвиконкому «НУ» Сергія Бондарчука, не було. Як розповідали Тижню джерела в «НУ», більшість партійних організацій, насамперед на Лівобережжі, вже кілька років були фактично «мертвими» і складалися хіба що з однієї людини, яка їх і очолювала.
І саме ці організації тримала під контролем вірна Віктору Андрійовичу «мама олігархів» Віра Ульянченко. Більше того, як розповідали нашоукраїнці, керівники цих організацій зметикували, що возити на з’їзди в Київ кількадесят делегатів, які формально лишалися членами партії, надто дорого. Тому вже в столиці, напередодні самого з’їзду, оперативно наймалися «з’їздарбайтери», які, у жодний спосіб не пов’язані з «НУ», отримували гроші за «правильні» голосування на з’їзді, згідно з указівками їхніх «керівників».
Безперечно, довго так тривати не могло – наближення парламентських виборів спонукало хоч до якоїсь визначеності. З полиці дістали стару ідею об’єднання націонал-демократичних сил в «Українську правицю».
Партнерами «НУ» в переговорному процесі стали Українська народна партія Юрія Костенка, Конгрес українських націоналістів Олексія Івченка та «Українська платформа – «Собор» Павла Жебрівського й Анатолія Матвієнка. Але об’єднавчий процес забуксував вже на першому етапі – під час вирішення питання, на основі котрого з партнерів, власне, потрібно об’єднуватись і під якою вивіскою йти на вибори. Зрозумівши, що перспективи немає, з переговорів вийшли Жебрівський та Матвієнко, які почали шукати більш реалістичні способи потрапляння в наступний парламент.
Решта партій продовжує об’єднавчий процес і досі. Джерела Тижня повідомляють суперечливу інформацію: деякі кажуть, що «Українська правиця» остаточно застрягла на з’ясуванні питання «хто буде головним», хтось стверджує, що об’єднання вже майже завершилось і незабараом варто чекати його офіційної презентації.
Наливайченко до такого формату одразу поставився скептично. Він обрав вектор на зближення з головними опозиційними силами, об’єднаними в Комітет опору диктатурі (КОД), і неодноразово оприлюднював заяви на підтримку ув’язненої Юлії Тимошенко, чим, за словами наших джерел, неабияк дратував Віктора Андрійовича. Якщо раніше підконтрольна Ющенку прес-служба «НУ» обмежувалась фактичним дезавуюванням цих меседжів, де-факто списуючи заяви Наливайченка на його позицію, то з наближенням виборів цього стало замало – Валентин Олександрович зокрема, як і партія загалом, мали зробити остаточний вибір.
За інформацією Тижня, останньою краплею для Наливайченка став зрив з невідомих причин зборів президії партії, на яких мало би остаточно вирішитися питання з форматом участі «НУ» у виборах. Наступного дня він оголосив про вихід з партії, зазначивши, що «лише об'єднання всіх українських сил зможе здолати режим корупціонерів і українофобів». Квапливість Наливайченка зрозуміла – у КОДі зараз у розпалі процес погодження кандидатів на мажоритарні округи, і йому було конче необхідно «зарезервувати» за собою один із округів в Тернопільській області, по якому він має цілком реальні шанси потрапити в наступну Раду.
На вакантне крісло голови політради партії, як подейкують в кулуарах, претендують троє жінок – прес-секретар Ющенка Ірина Ванникова, Віра Ульянченко та вищезгадана Валентина Королькова, яка різкістю своїх оцінок виходу Наливайченка з партії (екс-голову політради вона де-факто обізвала «недостойним» та «слабким») зробила акцент на своїх внутрішньопартійних амбіціях. Жодна з кандидаток, вочевидь, не буде в змозі (або й не матиме бажання) витягнути Ющенка з «теплої ванни», в якій він сидить відтоді, як утратив президентське крісло.
Тому, певно, «НУ» на чолі з Ющенком піде на вибори або в складі «Української правиці», або самостійно, якщо не вдасться домовитись з Костенком та Івченком. Так чи інакше, соціологи не залишають Віктору Андрійовичу навіть ефемерних шансів потрапити в Раду. Але «відгризти» відсоток-півтора від опозиційного електорату йому буде цілком до снаги, адже далеко не всі націонал-демократичні виборці добре сприймають Олега Тягнибока, не кажучи вже про Арсенія Яценюка та Олександра Турчинова. Отже, Віктор Андрійович, можливо, востаннє допоможе Віктору Федоровичу, зігравши роль «політичної шістки», про що Тиждень вже неодноразово писав. Зійти з політичної орбіти, або принаймні балотуватися по мажоритарному округу (як це свого часу пропонував Наливайченко) Ющенку навряд чи стане волі, хоча це, безперечно, зіграло б на руку як йому самому, так і українському народу. І хай екс-президент залишиться зрештою без депутатського мандата – винним у цьому, як завжди, він зробить не себе, а «його націю», яка вкотре його не зрозуміла.
http://blog.i.ua/community/662/1009419/

 

 

 

СЕКТА ВО “СВОБОДА”
Дата публікації 2012/05/17 | Автор antivos.info

Свого часу будучи ще на першому курсі я винаймав квартиру в одної бабусі, як згодом виявилось вона була Свідком Єгови. Через певний час бабуся почала мені пропонувати брошурки «Вартова Башта» і «Пробудись», я з ввічливості їх брав навіть часом переглядав, думав на цьому і завершиться, але «не тут то было» бабуся продовжувала мене «обробляти» все наполегливіше : за будь якої нагоди починала розмови на біблійні теми, все більше і більше давала брошур, намагалася проводити зі мною біблійні вивчення, запрошувала на зібрання секти. Бабуся була така переконлива, що через певний час я почав по трішки вірити окремим вченням Свідків Єгови, хоча я категорично не сприймав такі особливості віри Свідків Єгови як: заборона від переливання крові, позбавлення спілкування, знаряддя страти Христа і т.д. Не отримавши чіткої відповіді від бабусі я вирішив знайти її сам. В пошуках цих відповідей я натрапив на велику кількість інформації, опрацювавши яку я зрозумів, що організація Свідків Єгови є типовою тоталітарною сектою.
На третьому курсі, я вступив у ВО Свобода, через місяць мене було призначено головою припартійної молодіжної організації, а вже жовтні 2011р. через більш як півтора роки членства я вийшов з партії, оскільки за час мого перебування у Свободі, побачивши її з середини, я розчарувався в цій політичній силі і в її лідерах.
Сьогодні коли пройшов вже досить тривалий час, коли стихли емоції, я спираючись на власний життєвий досвід починаю знаходити певні схожі риси між сектою і ВО Свобода. Я не намагаюсь нічого доводи, чи в чомусь вас переконувати, я не істина в останній інстанції, це просто мої роздуми і мої спостереження.
Як відомо секти характеризуються наступними ознаками:
Релігійний маркетинг. Секта завжди зайнята релігійним маркетингом, тобто поширенням свого навчання й вербуванням нових членів особливими засобами. Сектантська пропаганда звернена не до розуму або серця людини, не до вищих його спонукань, але до страстей, до підсвідомості. Релігійний маркетинг – це затяте нав’язування свого віровчення у формах, що виключають раціональне осмислення. Сюди можна віднести всі види реклами в засобах масової інформації, вулична, поштова реклама тощо. Це й настирливі запрошення відвідати збори або семінари з невизначеними назвами (“вивчення Біблії” – секта Муна, єговісти; “вивчення англійської мови” – мормони; “збори всіх, хто стурбований долею України” – рерихівський рух, секта “Свята Русь”; “фестивалі та семінари з питань сімейного життя” – секта Муна, “психологічний тренінг, рішення проблем спілкування” – секта саєнтології; “виховання дітей, благодійні концерти” – секта “Посольство Боже”; “семінари з питань педагогіки й медицини” Це й мімікрія під православ’я з використанням православних символів, рериховским рухом), екстрасенсами, адептами руху New Age.
ВО Свобода на мою думку повністю відповідає цій ознаці, це партія яка чи не найактивніше працює працює в мережі інтернет, зокрема в різних соціальних мережах. ВО Свобода серед лідерів різноманітних інтернет-голосувань, хоча реальний рейтинг партії сягає ледве 3%. Пам’ятаю свого часу коли я ще був головою ВОМГО «Студентська Свобода» разом з іншими однопартійцями брав участь в інтернет-голосуванні «Кращий молодий політик Волині» з центрального офісу партії йшла розсилка по обласних осередках «підтримати побратимів», можливо тому свободівці були в лідерах того голосування.
Під публікаціями про Свободу або її противників завжди велика кількість коментарів і тому складається враження що ці публікації дуже популярні, але насправді все не так. Неодноразово коли схожий матеріал був на сайтах голова Волинського осередку партії Анатолій Вітів давав наказ мені і та іншим активістам які працювали в офісі «загрузити опонентів» і ми всі дружно сідали за компютер і під різними ніками писали «правильні» коментарі. Таким нехитрим способом будувалась ілюзія ніби читачі підтримують Свободу
Агресивний прозелітизм і психологічний тиск. Релігійний маркетинг – наслідок сектантської установки на постійне вербування нових адептів. Новачок завжди оточується особливою увагою, його свідомість повинна бути активно перебудоване. У мунитів це називається “бомбардування любов’ю”: у вербуемого створюється відчуття, що саме його чекали в секті, кожне його зауваження із захватом оцінюється як досить дотепне й глибоке, його не відпускають ні на хвилину, щоб не залишити його наодинці з його думками й переживаннями (ця методика називається “сэндвич” – два сектанти повинні буквально “забутербродити” вербуемого із двох боків, не відпускати від себе навіть коли він відправляється в туалет). У секту легко потрапити, але важко вийти з неї, тому що, по-перше, завжди є компрометуючий людину матеріал, що збирається при вступі в секту на особливих процедурах “сповіді” або анкетування. По-друге, той хто вступив у секту повинен зробити вчинок, що ставить його поза традиційними суспільними й моральними зв’язками: відректися від батьків, від віри своїх батьків, визнати, часом письмово, усе своє попереднє життя помилкою. По-третє, що бажає покинути секту зазнає тиску й переслідуванню колишніх своїх “побратимів”, погрозам і шантажу.
Стосовно цього пункту можу сказати з власного досвіду, що коли я вступив до партії буквально в перший день мені сказали що розбудовується припартійна молодіжка і натякнули що я можу її очолити, що і сталось через місяць. Не можу сказати що мене піддали “бомбардуванню любов’ю”, але голова міської організації та кілька активістів досить заповзято малювали мені можливі перспективи, це чесно кажучи, дуже мене підбадьорювало і спонукало більш активніше працювати.
Якщо вступ в партію був сповнений нових вражень і позитивних емоцій від швидкого карєрного росту, то вихід з партії був не таким приємним, все відбулось як описано вище. В Листопаді 2011 року про мій вихід з партії написали всі Волинські інтернет-видання, у відповідь керівництво партії відреклось від мене написавши заяву в якій говорилось, що я ніколи не був головою «Студентської Свободи» і що мене було виключено з партії більше як пів року до того, в березні 2011. Того ж дня я був змушений відповісти на цинічну брехню Свободи і навів докази своєї правоти. На цю заяву у Свободі не було що сказати.
Повністю програвши «офіційне» протистояння, партія не здалась… кожного дня мені приходили повідомлення від колишніх однопартійців з погрозами, мовляв через мій вихід з партії і його наслідки керівництво партії жорстко відреагувало і за це дісталось на горіхи керівництву Волинського осередку. Більше того мої сторінки в соціальних мережах стали таким собі судилищем, де кожен свободівець намагався мене засудити як зрадника нації і т.д. дарма що більшість із цих «критиків» я ніколи не знав, не бачив і не спілкувався з ними. Підозрюю що такому підсиленому інтересу до виходу з партії моєї скромної персони, передувала чергова розсилка партійного керівництва з відповідними вказівками.
Побачивши, що я на такі провокації ніяк не реагую, більше того продовжую активну громадську діяльність, ВО Свобода вдалась до відверто брудних методів, взявши мої фото, які були зроблені жартома і додавши до них текст, який абсолютно не відповідає дійсності, поширила через сторонні сайти матеріл, в якому мене змалювали, як сексуального збоченця.
Подвійне навчання. Вербувальники не повідомляють тим, кого намагаються залучити в секту, усієї правди про історію секти, її засновників і її справжнє віровчення тому, що в сектах є подвійне навчання – одне для реклами своєї секти, для додання їй “людяності”, а інше – для внутрішнього користування. Дійсно, хто б захотів відвідувати “семінари по Біблії” у мунитів, якби відразу був сповіщений, що засновник цієї секти – окультист, багатоженець і хуліган, що проголосив Рятівника невдахою, а самого себе – “христом”, тобто з погляду християнства – антихрист? Хто б пішов у гості до рерихианців , якби знав, що тут не вірують ні у Воскресіння Христово, ні взагалі в Бога, а, слідом за засновниками, вихваляють сатану й практикують ідолослуження? Релігійні навчання, що нав’язують сьогодні громадянам, спрямовані на руйнування традиційної культури, а тому завжди будуть маскуватися під загальновизнані цінності.
Свобода теж має дещо спільне з цим пунктом, зокрема: Публічно ВО Свобода щоб підвищити свій рейтинг заявляє про демократичні цінності, але в самій організації демократією і не пахне, обласні і міські партійні конференції нічого не вирішують і є лише формальністю, партійцям які не погоджуються з позицією керівництва не дають слова або взагалі не повідомляють про конференцію. Також нікому не секрет що у ВО Свобода де-факто діє два статути: один формальний, який був написаний для міністерства юстиції , а користуються свободівці більш радикальним старим статутом СНПУ , який свого часу не прийняли для реєстрації через невідповідність його законодавству України.
Непогрішність секти і її засновника. Навчання секти завжди претендує на те, що воно вища істина, причому істина “більш свіжа”, ніж істини всіх інших, особливо ж – традиційних релігій. Ці “істини” виходять надприродним шляхом, через “одкровення”, бачення, контакти з духами (наприклад, Мун спілкувався з духом, який назвався Христом і дав вказівку створити секту). Зрозуміло, усе існуюче в історії людства до такого “щасливого осяяння”, оголошується помилкою й непорозумінням (у секті того ж Муна сектанти повинні триматися думки про те, що їх батьківщина – саме Корея, яку ощасливив своїм народженням “преподобний” Мун; для “свідків Ієгови” любов до Батьківщини абсурдна, і вояки, що загинули за Батьківщину – безумці; рерихівці вірять, що увесь світ, Україна зокрема, перебували в темряві і марновірства до того, як з’явилася можливість читати «Агні йогу» складену Рерихами. Засновники сект – люди, що наділяються своїми адептами божественними якостями, проголошують себе “христами”: Мун, С.Тороп (“Віссаріон”), М.Цвигун (“Марія Дэви”), Т.Ф.Акбашев (уважає “Ісусом” не тільки себе, але й своїх учнів), Секо Асахара, і безліч інших. Не інакше як “матір’ю миру” іменують Олену Рерих адепти рериховского руху. Спілкування, безпосереднє або “духовне”, уявне, з лідерами-засновниками повинне доставляти неймовірне щастя сектантам, їх розпорядження повинні виконуватися з ентузіазмом. За уявним наказом від фотографії Шри Матаджи (секта ” сахаджа-йога”) молода жінка садистски вбила свою півторарічну дочку.
Описаному в цьому пункті ВО Свобода відповідає повністю. За весь час перебування в партії її лідери твердили мені що всі інші партії це: або ліберали, або комуністи, а Свобода це єдина правильна партія, яка захищає українців, більше того керівнитво ВО Свобода з презирством ставиться навіть до ідеологічних побратимів таких як: КУН, УНА-УНСО, Патріот України, Національний Альянс та інші. Пригадую як у вересні 2011 року Волинська громадська організація «Національний Альянс», яка теж як і Свобода сповідує ідеологію українського націоналізму проводила марш за здоровий спосіб життя в якому взяло участь близько 200 осіб. Але свободівців там крім мене не було, бо в переддень маршу голова міського осередку С. Буруцький зібрав партійну молодь і категорично заборонив йти на цей марш. Це виглядає дивно, погодьтесь, зважаючи що в квітні 2012 року Свобода провела аналогічний марш, правда в ньому взяло участь близько 10 людей.
Про непогрішність партії і її лідерів навіть говорити не потрібно, варто лише поспілкуватись з свободівцями, або подивитись на їхню реакцію коли публікується якийсь матеріал де фігурують свободівці в мягко кажучи не зовсім хорошому світлі, відповідь завжди одна – це провокація влади! Нас бояться того й обливають брудом! і т.д. Звичайно частина інформації дійсно провокація або брехня, але далеко не вся. Для прикладу я досить непогано знаю стосовно корупційного скандалу з Віторовим, я спілкувався з його колишніми колегами і колишніми однопартійцями з БЮТу, з людьми які до нього звертались і мабуть не безпідставно всі відзиваються про нього не кращим чином, зогляду на це як мінімум смішно дивитись на те як Свобода намагається зліпити з Вікторова мученика.
Хоча заради справедливості, мушу відмітити, що у Волинському осередку дуже не задоволені керівництвом Вітіва і Боруцького, але ці невдоволення практично не виходять за рамки «розмов поза спиною». Будь-які спроби відкрито перечити керівництву жорстко присікаються. Пригадую коли у вересні 2010 року перед маршем за український футбол, на партійних зборах Анатолій Вітів озвучував список кандидатів до міської ради і один з партійців, Юрій Войцехівський, сказав приблизно так:
- У римлян була приказка « Солдати не люблять, коли ними командує неблагородний», як тоді може бути Славко Боруцький першим номером в списку, якщо ми неодноразово бачили його обриганого, як він спав під офісом?
Вітів у відповів що буде все як він сказав і це не обговорюється, коли були наступні передвиборчі конференції і ми телефонували партійцям їх повідомляти, керівництво заборонило дзвонити Юрію Войцеховському, тому я більше не бачив цього партійця ні на партійних заходах ні на конференціях.
Програмування свідомості. Членами сект стають насамперед люди з нестійкою психікою, що не мають твердих моральних критеріїв, духовних і культурних знань. Такі люди, що шукають, але не знайшли власних підстав у духовнім житті, як правило, легко піддаються навіюванню, готові відмовитися від своєї волі й прийняти установку стороннього впливу. При цьому людина отримує ілюзорний сенс життя, але мислення її може будуватися лише по примітивних схемах. В результаті людина опиняється у повній залежності від сектантського навчання, участі в зборах, вказівок учителів і лідерів секти. Фахівці порівнюють сектантську залежність із наркотичною.
Мабуть тому серед членів та прихильників ВО Свобода стільки представників різних субкультур: неформалів, скінхедів, або осіб з неврівноваженою психікою, які фанатично віддані партії і готові її захищати незважаючи ні нащо. Готові безкоштовно стояти в наметах і роздавати агітаційні матеріали в той час, коли їхні партійні боси міняють дорогі авто як рукавички.
Багато сект, такі як Посольство Боже, Церква Об’єднання Муна, “Свідки Ієгови”, саєнтологія Рона Хаббарда, і інші, є великими промисловими й фінансовими “імперіями ” переслідують політичні цілі і прагнуть одержати владу над усім миром. З огляду на велику кількість спільних рис в мене складається враження, що ВО Свобода така собі політична секта, з авторитарним методом управління. Людина без свободи вибору перебуваючи в тоталітарній організації, перетворюється в пасивний об’єкт додатка до чужої волі. Історичний досвід свідчить, що суспільства, уражені такими недугами, гинули, сходили зі сцени історії.

Павло Заєць
http://antivos.info/toczka_zoru/sekta_vo_svoboda/

 

 

24 травня, 2012
Шукай себе в списку Юлі   
Юрій Винничук
       
У попередній моїй статті йшлося про вибори на Львівщині, куди зібралася висуватися київська журналістка Тетяна Чорновіл, наївно націлившись обійти місцевого магната. А ось Андрій Шкіль, який уже перемагав у цьому окрузі, навіть сидячи за ґратами, вирішив сховатися за списками. Є така тиха підозра, що місце програшного кандидата було куплено заздалегідь. І в цьому полягав мій крик душі

«Наш атвєт Чемберлену» не забарився. Олексій Шалайський на сайті «Наші гроші» вмить розродився блогом під вишукано дотепною назвою «Юрій Винничук. Тварина. Амінь».
Починає свою репліку він з відвертої брехні у стилі тов. Ґеббельса. Спритно підтасувавши фразу «Сутенер наказав – дівка лягає», яка стосувалася Львівщини, зробив недвозначний висновок: «Чоловік на прізвище Юрій Винничук написав у журналі «Український тиждень»... що журналістка Тетяна Чорновіл – курва».
Чесно кажучи, я навіть про Цибулька нічого подіб­­ного не писав. А Тетяну вважаю прекрасною журналісткою. Але ось друга брехня: «Чорновіл вибрана КОДом як основний кандидат по Городоцькому виборчому окрузі на Львівщині».
Легко переконатися, що це не так. Тетяна впала на Львівщину як сніг на голову і заявила, що йде від опозиції. Але тамтешньому КОДу так і не була представлена.
Депутат Львівської облради від «Нашої України» Олександр Старовойт заявляє: «Ніхто їй не забороняє висуватися в депутати чи проводити агітацію, але називати себе кандидатом від КОДу як мінімум некоректно. Керівники усіх політичних сил, які були присутні на засіданні КОДу, сказали, що ніхто кандидатури Тетяни Чорновіл не подавав. Ніхто з нею перемовин не вів».
Тоді Тетяна змінила версію і стала посилатися на якийсь таємничий список, котрий нібито уклала Юля. Але – от лихо – ніхто того списку не бачив. Однак, погодьтеся, це дуже дотепно: список Юлі! Щось як код да Вінчі. Хто стоїть за цією спритною аферою, незабаром дізнаємося.
А тим часом Тетяна вже на окрузі. Зустрічається з виборцями. Щоправда, зустрічі ті вселяють дуже мало оптимізму. На першій було 8 осіб, на другій – 14!!! Тобто кинули жінку на розтерзання без жодної організаційної підтримки.
Та Шалайський лише брехнею не обмежився, а вважає, що мій «текст можна було би продати братам Дубневичам, які балотуватимуться по цьому ж округу». Тут уже, вибачайте, клініка. Але все стає на свої місця, коли знаєш, на кого працює мій опонент. Тому дискусія зайва.
Здавалося б, чого стільки просторікувати про якийсь там поодинокий випадок? Але, перебуваючи днями в Києві, я довідався, що нахабний продаж округів під слабких кандидатів від опозиції, переважно київських «парашутистів», які не мають жодного стосунку до них, – це вже не якийсь поодинокий випадок, а ціла лавина. Таке відбувається по всій Україні, а проводирі опозиції потрапили в заручники до корупціонерів, які не зацікавлені вигравати вибори.
Влада змогла накопати компромат на добру половину опозиціонерів та їхніх родичів, усі вони тепер у неї на гачку, тому й здають округи деколи і без особливих фінансових вливань, а самі – у списки, у списки... Якщо парламент ще й зніме з депутатів недоторканність, то перед нами у всій красі вишикується опозиційний штрафбат.
Ось нещодавно Печерський райсуд виправдав депутата Київради від фракції «БЮТ-Батьківщина» Владислава Ярцева, якого спіймали на хабарі в розмірі 50 тис. грн. Можна не сумніватися, як зраділа родина. Особливо керівник опозиційної парламентської фракції Андрій Кожемякін. Адже Ярцев – це не просто якийсь там депутат, а зять борця за демократію.
А втім, виправдали. Виправдали, маючи таку чудову нагоду продемонструвати всьому світові справжнє обличчя опозиції і розтрубити на весь Євросоюз: ось де партія хабарників і брехунів!
Що ж їм завадило? Адже зазвичай, коли ловлять на хабарі, то усе обставляють так, аби грало. Тут не пройде варіант, що хабар прийняв посередник або що пакет з грошима підкинули у смітник. Хабарник мусив прийняти гроші в руки. Однак виправдали.
Добре знаючи статистику, що в Україні виносять лише 0,2% виправдувальних вироків, залишається лише потішитися за родича. Хоча ми знаємо ще одне: виправдувальний вирок не вічний. До справи можна ще не раз повернутися, а це вже в традиціях влади. А відтак постають сумніви: наскільки ефективною буде подальша діяльність в опозиції Андрія Кожемякіна?
І так можна рухатися від суб’єкта до суб’єкта. Вочевидь, на опозицію чекає тотальний погром, унаслідок якого вона опиниться на тих самих позиціях, що й тепер. А все матиме цілком пристойний вигляд і буде навіть видимість чесної боротьби. Європа й Америка тільки руками розведуть, бо не буде чим крити. А народ, чого доброго, й не помітить, як його обвели навколо пальця.
Народ щиро вірить, що опозиція зацікавлена, аби Юля вийшла з тюрми. Та, гадаю, її проводирі бачать це хіба у страшному сні. Усім вигідно, коли потенційні вожді сидять. Тоді й «список Юлі» запрацює на повну потужність.
За такої ситуації, якщо опозиція завоює бодай 150 мандатів, то буде велика перемога. З чим я її і привітаю.

http://tyzhden.ua/Columns/50/51108

Коментар: чесно кажучи я не розумів, чому в бійці у ВРУ за мову Кожемякін проявив активність не як боєць, а як захисник Колеснікова, якого Кожемякін власними грудьми прикривав - це мене надзвичайно вразило, а тепер все стало на свої місця.



Обновлен 21 дек 2012. Создан 30 мая 2012